Субстанція. Категорія субстанції (лат. substantia — те, що

покладено в основу) була провідною в онтології Нового часу. В загальних рисах субстанцію мислили як основу світу, абсолютне буття, яке існує безвідносно. Це буття є причиною самого себе, воно не породжується і не визначається чимось іншим. Будучи першопричиною, субстанція визначає все суще. Для матеріалістів такою субстанцією є матерія, для ідеалістів — Бог. Так розуміли субстанцію раціоналісти Нового часу (Декарт, Спіноза, Вольф).

Простір і час. Це основні форми (властивості, характеристики) матеріального світу, матеріального сущого. Саме вони відмежовують матеріальні речі від ідеального буття (буття Бога, чисел, цінностей).

Простір і час взаємодоповнюють одне одного. Взаємодоповненість полягає в тому, що простір визначають через час і навпаки. Щоб визначити час, потрібно співвіднести його з чимось відмінним і водночас подібним до нього, а таким якраз і є простір. Так визначають час через розташування шарів (у геології чи археології), через кільця дерев, зморшки на обличчі, місце сонця на небосхилі. Все це є просторовими характеристиками. Простір — єдина категорія, через яку можна визначити час.Аналогічна ситуація і з простором. Його визначають через час.

Причинність. У філософському розумінні світу, а також і в науці вона відіграє важливу роль. Причинність —це певний тип відношення між речами. Причинність — породження, зумовленість однією річчю (подією) іншої речі (події).

Річ, що викликала, зумовила іншу річ (чи подію), називається причиною. Та, що виникла, наслідком (дією). Вважають, що причина передує в часі наслідку (дії). Категоріальна модель «причина — наслідок», за якою намагаються опанувати зв´язки речей і явищ природи, спрощує і схематизує ці зв´язки. Наприклад, траєкторія польоту снаряду визначається не лише силою поштовху і силою тяжіння. На неї діють повітряні потоки, місцеві геологічні аномалії, момент крутіння самого снаряду, температура, вологість атмосфери та інші чинники.. Складність вичленення причини і наслідку з різноманітності зв´язків виявляється і в тому, що не лише причина визначає наслідок, а й сам наслідок, виникаючи, виявляє зворотну дію на причину.

23. Поняття «матерія» має конкретніший зміст і охоплює собою вужчий клас об'єктів у порівнянні з-категорією «буття».

Уявлення про матерію, її будову, основні властивості історично змінювалися. Першу концепцію матерії можна назвати субстратною. Виникла вона ще в античні часи. Багато її ідей без суттєвих змін проіснували до кінця XIX ст. Згідно з цією концепцією матерія ототожнювалася з нестворюваними, незнищуваними природними першоелементами (субстратом), тобто водою, землею, повітрям, вогнем, атомами і т.д. Реальними властивостями матерії вважались просторові параметри і вага.

Наприкінці XIX ст. природознавство відкриває нові явища, і це завдає відчутного удару по традиційних уявленнях про матерію і матеріальне (передусім як про речовину), фундаментальні відкриття (відкриття електрона, рентгенівських променів, виникнення теорії відносності) вимагали.відмовитися від традиційних уявлень про матерію та її властивості (зокрема неподільність і непроникність атомів, незміність маси тіл і т.д.) і стимулювали потребу у філософській переоцінці поглядів на природу матеріального.

Сучасний матеріалізм розглядає матерію як безкінечно різноманітну єдність матеріального світу, що існує лише в багатоманітності конкретних об'єктів, через них, а не поруч з ними. •Матерія — це філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, яка відображається органами відчуття людини, але існує незалежно від них.

Матерії у чистому вигляді, у формі якоїсь «праматерії» не існує. У світі існують лише конкретні матеріальні утворення. У категорії «матерія» ця безліч утворень об'єктивної реальності зведена до однієї спільної властивості — існувати незалежно від людських чуттів і відображатись у людській свідомості. Філософське поняття матерії відображає не якусь певну частину чи форму об'єктивної реальності, а світ у цілому в будь-яких його проявах. Тому не можна отожнювати матерію з будь-яким речовинним субстратом.

Категорія матерії має вагоме методологічне і світоглядне значення. Світоглядна роль цієї категорії полягає у тому, що вона охоплює не лише ті об'єкти, які вже пізнанні наукою, а й ті, які будуть відкриті у майбутньому. І хоча ті потенційні об'єкти можливо будуть мати принципово нові властивості, все ж вони будуть матеріальні, оскільки існуватимуть реально, поза людськими відчуттями. Методологічна функція поняття матерія виявлється у тому, що воно застерігає проти пошуків першоматерії як останньої і незмінної суті об'єктивного світу. Матерія безкінечна у своїх просторово-часових і якісних вимірах (кожне явище є лише формою матерії, а не якимсь останнім субстратом світу).

24. Світ, у якому ми живемо і частиною якого є - це матеріальний світ. Але жодний із предметів або процесів, які він містить у собі, взятий самий по собі, не може бути ототожнений з матерією. Проте усе їхнє різноманіття разом із їхніми зв'язками становить матеріальну дійсність.

Поняття «матерія» пройшло довгий шлях формування і розвитку. Якщо для філософів давнини матерія - це матеріал, з якого складаються тіла, предмети, а кожний предмет (тіло) складається з матерії і форми як духовного першоначала, то Р. Декарт (17 сторіччя) визначає матерію як субстанцію буття, що самоздійснюється, атрибутом якого є протяжність з її властивостями: займати певне місце, мати об'єм, бути тривимірним.

Якщо розглядати матерію з огляду на розвиток сучасної науки і філософії, то можна виділити:

1. Онтологічні складові: а) рух і його форми; б) простір; в) час; г) детермінація.

2. Гносеологічні принципи: а) пізнаванність; б) об'єктивність; в) реальність.

Узагальнене визначення категорії «матерія» повинне базуватися на тому, що це - об'єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і безпосередньо або опосередковано пізнаване людиною. У світі немає нічого крім матерії, що рухається. Рух внутрішньо властивий самій матерії, він невіддільний від матерії і не існує без матерії, як і матерія не існує без руху. Рух є атрибут, спосіб існування матерії. Рух є зміна взагалі. Рух, зміна - це внутрішньо пов'язана єдність буття і небуття, тотожності і відмінності, стабільності і змінюваності, того, що зникає, з тим, що з'являється. Рух, зміну можна осмислити лише тоді, коли розглядати його суперечливі сторони в єдності і взаємодії.

Історичний досвід людства свідчить, що світ - це рухлива матерія. Пізнання форм руху матерії неможливе без знання простору і часу - філософських категорій, якими позначаються основні форми існування матерії. Якщо простір є найзагальнішою формою сталості, збереження змісту об'єктивної реальності, то час - це форма його розвитку, внутрішня міра його існування.

Історична еволюція поглядів на простір і час пов'язана з практичною, суспільно - історичною діяльністю людини. З розвитком суспільства змінюються і розвиваються просторово-часові уявлення про буття світу. Якщо для міфологічного світогляду час циклічно відтворюють пори року, то в межах релігійного світосприймання час набуває стріловидної форми: відтворення світу через тимчасове теперішнє до райської або пекельної вічності.

25. Культурно-історичний та соціально-історичний час і простір.

 

В історії культури людства категорії часу та простору завжди функціонували як умови пізнання світу, його влас­ного існування, «інструменти» культурно-практичного опа­нування дійсності. Як форми руху матерії простір і час постають загальним «засобом організації» будь-якого об'єкта дійсності: прос­тір — у найзагальнішому плані — це форма сталості, збере­ження об'єкта, його змісту; час — форма його розвитку, внутрішня міра його буття та самознищення

У наш час командно-адміністративна система складний плюралістичний процес розвитку суспільства поверхово зво­дила до процентів виконання планів, інших валових показ­ників виробництва тощо. При цьому повністю ігнорувалося те, що свій власний історичний час мають соціальні спіль­ності — нації, класи, суб'єкти власності, населення різних регіонів нашої країни. Перебудова виявила, що об'єктив­ною основою буття країни є реальний плюралізм інтересів, які розгортаються через свої внутрішні форми — простір і час, у залежності від історичного розвитку їх власних но­сіїв — суб'єктів суспільної, державної, кооперативної або приватної власності.

Пізнання особливостей простору і часу—це історичний процес, який виростає на основі практичної діяльності лю­дей, їхнього досвіду. Зміна різних суспільств, суспільно-економічних формацій була основою історичної зміни уяв­лень про час та простір. У найбільш загальній формі ці уяв­лення розкриті в історії культури та філософії, де вони осмислені в конкретних типах світогляду. Так, уявлення про час і простір в античній філософії було зовсім іншим, ніж, наприклад, у філософії Нового часу. Свідомість людей теж відбиває світ через ці форми, то­му вона має конкретно-історичний характер. Світ сучасний змінюється з такою величезною швидкістю, що різні поко­ління (батьки та діти) не завжди розуміють одне одного. Взагалі сучасна епоха відкриває небачене раніше приско­рення історії, немовби ущільнення соціального часу та прос­тору: за одиницю календарного часу відбувається така ве­лика кількість різних подій, що осягнути їх усі майже не­можливо. XX століття — це «інформаційний вибух», і він нерозривно зв'язаний із специфікою сучасних соціальних простору і часу.

Соціальні час і простір забезпечують дію механізму істо­ричної спадкоємності. Саме через ці форми люди продовжу­ють, розвивають буття, яке їм залишають попередні поко­ління. Соціальний час «пронизує» продукти культури -і а мис­тецтва, знаряддя виробництва, переходячи з потенціальної форми в актуальну через діяльність наступних поколінь.

Таким чином, соціальні час і простір є формами руху та буття соціально-історичних процесів.

26. Свідо́мість — це вища форма відображення дійсності, властива людям і пов'язана з їхньою психікою, абстрактним мисленням,світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої. Свідомість людини — складне і багатогранне явище. З погляду психології свідомість можна розглядати як форму психіки. Стосовно буття свідомість демонструє свою пізнавальну функцію, що полягає в побудові певного образу світу, який несе в собі ступінь освоєння людиною буття.

Свідомість є своєрідним поєднанням усіх простіших форм відображення дійсності (сприйняття, відчуттів, уявлень, понять,почуттів, дій), узагальнюючою формою відображення дійсності, у якій з найбільшою повнотою відображено те, що є специфічним для людини порівняно з тваринами.

У контекстіпроблемисвідомостімовавиконуєдвіважливіфункції: 1) є способом виявуідеальногозмістусвідомості; 2) мова є специфічнимбуттям, щоформуєсвідомість. Вона концентрує в собітісмисли і значення, яківіднаходить і стверджує у світілюдина. Тому моващодосвідомості є їїбезпосереднімоточенням, яке впливає на неїзмістом, внутрішньоюспрямованістю. У цьомуаспектіважливезначеннямаєнаціональнамова, оскільки, за словами В. Гумбольта, різнімови не просто даютьрізніпозначення одного й того ж предмета, а й йогорізнебачення. Мова, як носійінформації, можевживатись і завідсутності предмета, якого вона стосується. Завдякицьомумоваподолалавузькіпросторово-часові рамки ситуації, вякійперебувають люди. Складний феномен свідомостіпередбачаєприродні засади — розвинутиймозок (у приматіввінзначнорозвинутіший, ніж у іншихтварин), використаннязнарядьпраці, родовий (організований за певнимиштучними правилами) спосібжиття і, нарешті, мову. Без жодного з них свідомість не відбуласьби.Найістотнішим у визначеннісвідомості є те, що вона є відношеннямлюдини до світу, опосередкованим формами культури. Свідомість — цесприйняттясвітулюдиною у формах культури (поняттях, ідеях, категоріях, нормах культури).