Структура пізнання. Діалектика суб`єкт-об`єктних відношень в процесі пізнання

Пізнання є історично акумульованим процесом відображення об'єктивної реальності у свідомості людини в формі відчуттів, сприйняттів, уявлень, понять, ідей, гіпотез, теорій і таке ін. Процес взаємодії суб'єкта й об'єкта досліджувався ще з стародавніх часів. Однак лише з філософії Р. Декарта бере початок сучасна трактовка цієї проблеми. Різке протиставлення суб'єкта й об'єкта стало висхідним пунктом аналізу пізнання й обґрунтування знання з точки зору його достовірності. Розуміння суб'єкта як активного пізнавального начала дозволило дослідити умови й оформи цього процесу та його суб'єктивні передумови.

Великий вклад у розробку цієї проблеми, як уже йшлося, внесли І. Кант, Г. Гегель та ін..

Діалектико-матеріалістична філософія радикально розширила й поглибила цю проблему. Вона безпосередньо поєднала її з суспільно-історичною практикою. Обґрунтувала, що суб'єктом пізнання є не ізольований індивід, а людина як суспільна, конкретно-історична істота (колектив, суспільство, людство), яка опанувала вироблені форми пізнавальної діяльності (мову, категорії тощо). Об'єктом пізнання є незалежна від людини дійсність, яка дається пізнанню не в формі споглядання первісної природи, а в формі практичної взаємодії з олюдненими й олюднюваними фрагментами природи, на які спрямовується діяльність людини. Об'єктом пізнання може бути й сама людина та її суб'єктивний світ.

Суб'єкт і об'єкт становлять єдність протилежностей пізнавального процесу. Вирішення протиріч, що постійно виникають між суб'єктом і об'єктом, відбувається завдяки практичним змінам об'єкта суб'єктом, за допомогою підкорення його свідомій волі людини (суспільства, людства). В процесі цієї взаємодії змінюються цілі суб'єкта, котрі визначають його волю, і протиріччя виникають все нові і нові.

Взаємодія суб'єкта і об'єкта у сфері практики генетично й по суті є первинною, а діалектика суб'єкта та об'єкта пізнання набуває по відношенню до неї відносно самостійного характеру і значення.

Пізнання є процесом розв'язання суперечностей між суб'єктом і об'єктом. їх вирішення на кожному етапі пізнання призводить до появи нового суб'єкта та нового об'єкта пізнання

Таким чином, суперечності відтворюються на новому, вищому рівні. Вони знову вирішуються й знову виникають. І так без кінця.

Особлива роль у пізнанні належить науковим революціям, коли відбуваються значні якісні зрушення і в характері досліджуваних об'єктів, і в апараті теоретичного мислення.

Рівні наукового пізнання: емпіричний та теоретичний. Чуттєве (відчуття, сприйняття, уявлення, уява), емпіричне (спостереження, експеримент, опис), теоретичне (поняття, судження, умовивід, гіпотеза, теорія, концепція, факт) пізнання.

У пізнанні розрізняють два рівні: емпіричний та теоретичний.

Емпіричний (від гр. еmреіrіа – досвід) рівень знання – це знання, отримане безпосередньо з досвіду з деякою раціональною обробкою властивостей і відношень об'єкта, що пізнається. Він завжди є основою, базою для теоретичного рівня знання.

Теоретичний рівень – це знання, отримане шляхом абстрактного мислення.

Людина починає процес пізнання об'єкта із зовнішнього його опису, фіксує окремі його властивості, сторони. Потім заглиблюється в зміст об'єкта, розкриває закони, яким він підлягає, переходить до пояснення властивостей об'єкта, об'єднує знання про окремі сторони предмета в єдину, цілісну систему, а отримане при цьому глибоке різнобічне конкретне знання про предмет і є теорією, що має певну внутрішню логічну структуру.

Слід відрізняти поняття "чуттєве" і "раціональне" від понять "емпіричне" і "теоретичне". "Чуттєве" і "раціональне" характеризують діалектику процесу відображення взагалі, а "емпіричне" і "теоретичне" належать до сфери лише наукового пізнання.

Емпіричне пізнання формується в процесі взаємодії з об'єктом дослідження, коли ми безпосередньо впливаємо на нього, взаємодіємо з ним, обробляємо результати і робимо висновок. Але отримання окремих емпіричних фактів і законів ще не дає змогу побудувати систему законів. Для того щоб пізнати сутність, необхідно обов'язково перейти до теоретичного рівня наукового пізнання.

Чуттєве пізнання є безпосереднім результатом прямої взаємодії органів чуття суб'єкта з зовнішнім світом, хоча воно й опосередковане біологічною передісторією людини та її історичним розвитком. У цьому певне значення мають і предмети чуттєвого сприйняття, які в тій чи іншій мірі вже сформовані людською працею. Оскільки чуттєве пізнання базується на безпосередній взаємодії суб'єкта і об'єкта пізнання, тому й воно має конкретно-образну чуттєву форму виразу і дає знання явищ.

Чуттєве пізнання - це початок, джерело, а тому й основа пізнавального процесу. Основними його формами, що розташовані за ступенем складності й прояву активності суб'єкта, є відчуття, сприйняття та уявлення.