Функції та методи філософії

Основними функціями філософії вважають: світоглядну, мето­дологічну та культурологічну функції.

Світоглядна функція полягає у тому, що, опановуючи філософію, людина відтворює певний погляд на світ.. Світогляд має спрямовувати поведінку, діяльність людини у сфері практики і в пізнанні.Методологічна функція. Методологія - це світогляд, що виступає у вигляді методу та теорії методу. Інакше, методологія - це сукуп­ність найбільш загальних ідей та принципів, що застосовуються у ви­рішенні конкретних теоретичних та практичних завдань, це й науко­ве обґрунтування, розробка ідей та принципів, шляхів та засобів пізнання та практики. Культурологічна функція передбачає експлікацію, раціоналізацію та систематизацію. Експлікація призначена для виявлення найзагальніших ідей, уявлень, форм досвіду. Раціоналізації у відображення в логічній, поняттєвій формі результатів людського досвіду. Систематизація - теоретичне відоб­раження сумарних результатів людського досвіду.

Метод (грец. methodos — спосіб пізнання) — сукупність правил дії (наприклад, набір і послідовність певних операцій), спосіб, знаряддя, які сприяють розв´язанню теоретичних чи практичних проблем.

Діалектика. Це один з методів філософії, згідно з яким будь-яке явище перебуває у процесі зміни, розвитку, в основі якого — взаємодія (боротьба) протилежностей. Він найпоширеніший серед філософських методів.
Діалектика плідна при аналізі таких найзагальніших понять мислення, які відтворюють універсальні властивості речей, тобто категорій. До них належать категорії «необхідність — випадковість», «простір — час», «кількість — якість», «явище — сутність», «одиничне — загальне», «частина — ціле» та ін. Діалектика намагається з´ясувати зміст найзагальніших понять, залишаючись у сфері самих понять (визначаючи поняття через його протилежність), реальна дійсність не береться нею до уваги Феноменологічний метод. Головним своїм завданням вбачає формування понять, якими оперує філософія. На думку його прихильників, це відбувається шляхом інтуїтивного вбачання (схоплення) сутностей (загального) в одиничному. Трансцендентальний метод. Запроваджений у філософію німецьким мислителем І. Кантом. Суть його полягає в тому, що визначення сущого дається через розкриття суб´єктивних умов (засад) його конституювання (формоутворення). Герменевтика. Цей метод набув значного поширення останнім часом. Він передбачає проникнення в смисл деяких феноменів на основі з´ясування їх місця та функції в культурі, тобто в контексті культури.

7. Філософія як мудрість та наука, образ життя та система знань.

Мудрість ототожнюється у філософії з пізнанням першопричин і першоначал, “сутнісного і вічного”.Філософія як мудрість, що спрямована на пізнання найбільш загального, “сутнісного і вічного”, дає змогу розкривати закономірні зв’язки. Бо що таке закон? Закон – це відношення між сутностями, найбільш загальний, установлений зв’язок між речами, який повторюється при відповідних умовах і є об’єктивним, внутрішнім, необхідним, загальним і суттєвим. Оскільки філософія займається з’ясуванням цього, остільки вона і має відношення до мудрості. Мудрість, таким чином, є важливою ознакою філософії, котра осмислює дійсність на основі пізнання найбільш загальних зв’язків, причин, тенденцій розвитку та їх практичного (предметного) використання. Не випадково сучасний французький філософ Мішель Гуріна підкреслює, що мудрість – не що інше, як вміння використовувати знання на практиці – “мистецтво жити”.

Отже, філософія як мудрість з’ясовує найбільш загальні, фундаментальні проблеми існування світу; першоначала і першопричини буття; вона спрямована на пізнання загальних, усталених, необхідних зв’язків між сутностями – закономірних зв’язків. Таким чином, мудрість, як філософський феномен, - це форма духовно-практичного осмислення дійсності, з’ясування причин, тенденцій розвитку всього сутнісного, передбачування наслідків цього розвитку на основі поєднання інтелекту та практичного досвіду.

8. Наука як спеціалізована форма пізнання і вид діяльності.

Наукове пізнання - це процес, який включає в себе два важливих моменти: 1) збір інформації про обєкт шляхом спостереження і роздуми над ним; 2) організація інформації, створення ментальних структур ("фреймів", як часто зараз кажуть). Це означає, що наукове пізнання завжди повязане з аналізом і синтезом отриманої інформації, висуванням певних гіпотез і теоретичних моделей розуміння і пояснення досліджуваного предмета або явища. Звичайно, такого роду моменти часом характерні і для позанаукового пізнання дійсності. Однак наукове пізнання в цьому процесі відрізняє ряд регламентують його підстав:

По-перше, раціональність, тобто гранично точний розрахунок адекватних засобів у досягненні заздалегідь поставлених цілей пізнання, а також здатність сформулювати проблему того, що раніше розглядалося як даність.

По-друге, універсальна цінність проведених досліджень наукою і соціальна значимість її результатів. Це особливо слід мати на увазі, так як і процес збору фактів, і їх інтерпретація мають обєктивне значення для всіх людей, бо призначені їм і можуть бути використані в практиці незалежно від тих чи інших конкретних їх пристрастей і установок дії.

По-третє, наукове пізнання, хоча почасти й прагматично, оскільки так чи інакше націлене і на конкретні практичні ситуації, можливості та обставини їх оптимізації для людей, тим не менше, його кінцева мета - осягнення обєктивної істини у всій її повноті, що представляє інтерес для людства в цілому.

По-четверте, наукове пізнання відрізняє здоровий скептицизм (сумнів у всебічній обгрунтованості висунутих положень) і критицизм (антідогматізм) по відношенню до своїх висновків і методів їх обгрунтування.

По-пяте, наукове пізнання завжди орієнтовано на обєктивну істинність, тобто достовірність одержуваних результатів. З цією метою наукове дослідження використовує різного роду перевірки отриманих результатів, постійно розширюючи поле експерименту і пласт перевіряється матеріалу.

По-шосте, наукове пізнання уникає тривіальність, то є чистої описовості і взагалі спрощення пояснювальних процедур механізмів причинно-наслідкових звязків досліджуваного обєкта. Воно конструктивно, бо завжди прагне до створення нового, того, чого немає.

Таким чином, наукове пізнання (знання) має важливі особливості, що дозволяють відрізняти його від позанаукового пізнання. Наукове знання точніше, грунтовніше і глибше відображає дійсність, а тому факти і висновки науки мають більш універсальний, загальнозначимих характер, оскільки орієнтовані на повсюдне застосування.