Системи соціальної стратифікації

Рівність і нерівність існують на всіх етапах людського суспільства навіть в найпростіших культурах, де фактично нема різниці за рівнем багатства або власності, є нерівність між людь­ми — чоловіками та жінками, молоддю і дорослими. Людина може мати вищий статус, аніж інший, тому, що успішніше полює або тому, що чоловік або жінка мають «особливий доступ» до родових духів. Описуючи нерівність, соціологи говорять про існування соціальної стратифікації. Стратифікацію визначають як структурування нерів­ностей між різними соціальними спільностями, верствами, прошарка­ми та групами людей. Варто порівняти стратифікацію з геологічними шарами скелі на поверхні землі. Суспільство можна розглядати як складові із страт, верств, прошарків в повній ієрархії з найпривілейованішими верствами, станами на верхівці і менш привілейова­ними у підніжжі станової піраміди.

Виділяються чотири основні системи стратифікації: рабство, касти, ста­ни і класи. Іноді системи стратифікації перетинаються одна з одною: рабство існувало поряд з класами в Стародавній Греції і Стародавньому Римі або на Півдні США перед громадянською війною. Рабство — це найвиразніша форма нерівності, за якою частина індивідів буквально належить іншим як їх власність. Правові умови рабства значно варіюються в різних суспільствах. Каста — слово португальське, саstа — рід, покоління, замкнута спільність людей, зв'язаних єдністю спадкової професії і суспільного статусу. Касти жерців, землеробів, ремісників, торгівців та ін., існували в ряді країн Євро­пи, Близького Сходу, в Індії, Африці, і Латинської Америки. Кастовий лад — джерело приниження та лихоліть для багатьох людей. Нині кастові пере­житки ще„неподолані в Японії, Шрі-Ланка та ін. В сучасних розвинутих суспільствах існують соціальні спільності, які прагнуть до замкнутості і від­стоювання своїх привілеїв (каста офіцерства, каста аристократії та ін.). Стани — соціальні спільності в рабовласницьких феодальних суспільствах - мали закріплені в звичаях або законах спадкові привілеї і обов'язки. Станові об'єднання характеризувались нерівністю станових привілеїв деяких з них. З другої половини XIX ст. в Росії, в Україні утворився становий поділ на дворян, духовенство, селянство, купецтво, міщанство та ін. З утворенням капіталістичних відносин відбувається руйнування станів, проте станові пе­режитки зберігаються в сучасних суспільствах ряду країн, і класи — великі соціальні спільності людей, що відрізняються їх місцем в історично визначе­ній системі суспільного виробництва. В усіх суспільно-економічних системах один клас експлуатує інші і панує над ним.

Соціальна стратифікація (лат. stratum — верства, прошарок, страти, асеzе — робити) — поняття, що визначає, по-перше, структуру суспільства, по-друге, систему ознак соціального розшарування, нерівності. За теорією соціальної стратифікації суспільство ділиться на соціальні верстви, прошар­ки або страти. За основу поділу суспільства беруться різні ознаки: політичні, економічні, біологічні, расові, релігійні та інші, довільно суспільство ділить­ся на вищі, середні і нижчі соціальні верстви, класи і страти — на основі освіти, побутових умов, заняття, прибутку; твердиться, нібито соціальна нерівність неминуча в будь-якому суспільстві. Соціальна стратифікація харак­теризується мінливістю, рухливістю, тому що залежить від соціальної мобільності, тобто пересування людей з однієї країни або класу в інші. Основи сучасного підходу до вивчення соціальної структури суспільства соціальної стратифікації закладені Максом Вебером, який розглядав соціальну струк­туру суспільства як багатомірну систему, де поруч з класами і їх відносина­ми власності важливе місце належить соціальному статусу і владі.

Теорії соціального статусу — складова частина концепції соціальної стратифікації, в яких формується поняття статусу (латин. status — становище). В соціології поняття соціального статусу (спочатку означало правове станови­ще юридичної особи) вперше вжив англійський соціолог Генрі Дейм. Потім розгорнуті теорії соціального статусу сформували Роберт Лінтон, Фрейд Мерілл, представники соціально-психологічної школи інтеракціоністів Тім Шібутані, Ральф Тернер та ін. Соціальний статус означає становище особи, яка займає його в суспільстві відповідно до віку, статті, походження, професії, сімейного становища. Розрізняють соціальні статуси особи, вроджені (соці­альне походження, національність) і досягнуті (освіта, кваліфікація та ін.). Соціолог Роберт Лінтон відмічав подвійне значення соціального статусу, під­креслюючи, що кожна людина має певний соціальний статус, відповідно з яким і-займає певне місце в суспільній ієрархії і одночасно суміщає у своїй особі кілька статусів, будучи, одночасно і батьком, чоловіком, мером, членом політичної партії та ін. Але буває, що статуси суперечать один одному, вини­кає середній, маргінальний статус.

Поняття соціального статусу тісно зв'язано з поняттям соціальної ролі та ін. Теорії соціального статусу виступають базою концепції соціальної стратифікації. Багато соціологів єдині в міркуванні, що основа стратифікаційної структури — природна і соціальна нерівність людей. Проте вони далеко не єдині в розумінні причин виникнення нерівності і визначають основу верти­кальної будови суспільства. Ще Карл Маркс ввів єдину основу вертикально­го розшарування суспільства — володіння власністю. Тому пропонована Карлом Марксом стратифікаційна структура зводилась до двох рівнів: клас власників (рабовласники, феодали, буржуа) і клас, позбавлений власності на засоби виробництва (раби, пролетарі, робітники). Інтелігенція та деякі інші соціальні верстви становили проміжкові прошарки. Макс Вебер роз­ширює кількість критеріїв, що визначали належність до того або іншого страту — стану, верстви, прошарку. Крім економічних відносин, до влас­ності і рівня прибутку вводяться і критерії: соціальний престиж, належність до певних політичних сил, політичних напрямків та ін. Макс Вебер вважав володіння майном престижем індивіда з народження або за особистими якостями, таким соціальним статусом, що дозволяє зайняти певне місце в соці­альній ієрархії. Роль соціального статусу в ієрархічній структурі суспільства визначається важливою особливістю соціального життя, нормативно-ціннісним регулюванням. Нормативно-ціннісні регулювання сприяють підняттю на верхні ступені соціальної піраміди лише тих, чий соціальний статус відпо­відає укоріненим у масовій свідомості уявленням про значущість його титулу, професії, а також функціонуючими в суспільстві нормами законів. Де­мократичні революції та демократичні суспільні відносини приводять в дію новий, що стає могутнім, критерій соціального розшарування - капітал. Важливість капіталу визначає значущість і роль у суспільстві людини. Суспіль­ство змінилось, іншим став принцип формування його вищого — владного ешелону. Основним стає партійна належність, ідейна переконаність, близкість до владних структур, правлячих кіл та ін. Тільки це забезпечувало доступ до влади, а, отже, і левової частки матеріальних благ, що діляться в суспільстві. Узагальнити критерії стратифікаційної системи не вдалося. Різні соціологи висувають різні критерії стратифікації, багато хто з них вважає, що страти­фікаційна структура суспільства багатопланова, складається з багатьох нап­ластувань, що не співпадають повністю один з одним та ін. Можна твердити, що всі види соціальної ієрархії значущі для суспільства, тому що дозволяють регулювати відтворення соціальних зв'язків і спрямовувати особисті прагнен­ня, амбіції людей на здобуття значущих для суспільства статусів.