Соціально-класова структура сучасних суспільств. Основні тенденції її розвитку в Україні

Існують численні моделі соціальних структур сучасних суспільств. Ос­новними параметрами соціальної стратифікації цих моделей виступають характер власності, розмір прибутку, обсяг влади, соціальний престиж. В західній соціології часто використовується так звана семиповерхова (семикласова) вертикальна стратифікація. Відповідно до неї у сучасних західних суспільствах виділяють такі верстви:

1. Найвищий клас професіоналів-адміністраторів.

2. Технічні спеціалісти середнього рівня.

3. Комерційний клас.

4. Дрібна буржуазія.

5. Техніки і робітники, які здійснюють керівні функції.

6. Кваліфіковані робітники.

7. Некваліфіковані робітники.

Американські соціологи Дж.Л. Рауч, Л. Кросе, О. Гурелін запропонува­ли чотириповерхову модель суспільства. Вищий клас - це найбагатша час­тина суспільства, яка існує на дивіденди від капіталовкладень, зберігає, примножує і передає у спадок свій капітал. Цей клас веде корпоративно-становий спосіб життя. Це група, яку прийнято називати елітою чи "вершками" суспільства. В елітні верстви часом потрапляють люди, які не володіють великим багатством, але виявили себе через свій інтелект, на політичному терені тощо.

Основу сучасних цивілізацій, за цією концепцією, складає так званий середній клас. Він має значно менший достаток і меншу владу за попе­редній клас, і зайнятий скоріше розумовою, ніж фізичною працею. Се­реднім його називають тому, що його прибуток наближається до серед­нього по країні, але разом з тим він забезпечує стабільність життєвого рівня. Цей прошарок суспільства є найбільш відкритим класом внаслідок високого рівня соціальної мобільності. Саме кількість середнього класу визначає стабільність суспільства в цілому.

Третій поверх на щаблях соціальної ієрархії належить робітничому класу. Цей клас охоплює робітників найманої праці. Характерною озна­кою цього прошарку є намагання піднятися на одну сходинку вище, до ріння середнього класу. Це намагання вони частково здійснюють через своїх дітей, надаючи їм можливість отримати університетську освіту. (соціальна мобільність в цій групі середня і відзначається як підйомом, так і спуском.

Рівень життя загалом задовольняє нагальні потреби людей.

І нарешті, нижчий клас, прибутки якого значно нижчі за прожитковий мінімум. Отже, низький рівень соціальної мобільності, бо можливість отримати освіту практично дорівнює нулю. В значній мірі ці верстви по­кладаються на допомогу суспільства.

Слід підкреслити, що кожна з цих груп має внутрішню диференціацію відповідно до економічної, політичної і професійної стратифікації.

Особ­ливістю сучасних високорозвинутих суспільств є значне зростання ролі професійної мобільності в еволюції соціальної структури.

Вивчення соціальної структури сучасних суспільств неможливо без ро­зуміння поняття "маргінальності". Маргінальність (з лат. marginaiis - той, що знаходиться скраю) - це поняття, що охоплює відносно сталі соціальні явища, які виникають внаслідок розладу нормативно-ціннісних систем під впливом міжкультурних контактів, соціальних і технологічних зрушень та інших чинників. Під кутом зору соціальної структури маргінальність означає соціальний статус, який має межуючий, проміжний характер, що обумовлено приналежністю до двох або більше соціальних груп, страт, прошарків. Маргіналізація, з одного боку, є наслідком значної соціальної дистанції між цими групами, з другого - тривалої і всеохоплюючої взає­модії, яка зумовлена розподілом праці та іншими об'єктивно діючими чинниками. У своїй типовій формі це, по-перше, втрата об'єктивної при­належності до певної соціальної спільності без подальшого входження до іншої, а, по-друге, випливаюча з цього втрата суб'єктивної ідентифікації себе з певною групою, розмивання норм і цінностей початкової субкультури без відповідного залучення до нової.

Головна ознака маргіналізації - розрив соціальних зв'язків - у класич­ному вигляді здійснюється у такій послідовності: розрив економічних, потім соціальних, нарешті духовних зв'язків. Та ж послідовність їх відновлення при включенні до нової спільності. При цьому встановлення нових соціальних і духовних зв'язків відбувається, як правило, із значним відставанням від економічних.

Існує і протилежна, інвертована (з лат. inversio - перестановка, пе­реміщення, тобто зміна звичного порядку протікання процесу) модель маргіналізації. Вона починається з "верхнього" - соціально-психологічного "поверху" і далі спускається (хоча і не завжди) на "нижчі" - соціальний і економічний. Духовна люмпенізація, руйнація ціннісної структури особистості, крах професійного етосу та його трудової моти­вації призводить до втрати старих соціальних зв'язків: сімейних, приятельських, виробничих. Об'єктивно залишаючись у межах певної групи, індивід втрачає її суб'єктивні ознаки. Прикладом може бути таке явище, як декласованість, пов'язана з безробіттям. Маргіналізація пов'язана з деформацією ціннісно-нормативних принципів, а тому є соціальним наслідком таких захворювань, як алкоголізм і наркоманія.

Разом з тим слід відмітити, що маргіналізація має і позитивні моменти. Вона може виступати передумовою формування нових культур, нових типів соціальних спільностей. Отже, вона є наслідком і одночасно ка­талізатором соціальної мобільності сучасних суспільств. Що ж до нашого суспільства, то тут довгий час в суспільній думці панувала "трьохкомпонентна" модель соціальної структури, яка насправді не відображала реальних соціальних відносин. Оскільки в минулому і зараз наше суспільство можна розглядати як суспільство індустріального типу, то ми маємо змогу здійснити аналіз його структури на засадах стра­тифікаційних параметрів. Виходячи з ознак економічної, політичної і професійної диференціації в соціально-класовій структурі суспільства України можна окреслити такі соціально-класові угруповання:

1. Вища політична еліта різної природи.

2. Робітники управлінського апарату.

3. Комерційний клас, клас бізнесменів.

4. Господарчі керівники (насамперед промисловості).

5. Військові.

6. Кооператори.

7. Спеціалісти різного профілю, діяльність яких потребує спеціальної підготовки.

8. Робітничий клас. 9. Фермери. 10.Колгоспники. 11. Студенти. 12.Пенсіонери. 13.Безробітні. 14.Бомжі.

Кожна з цих груп має внутрішню диференціацію за основними стратифікаційними параметрами. Але, водночас, всі, хто входить до тієї чи іншої групи, займають приблизно однакове становище у соціальному просторі, мають схожий рівень і спосіб життя, наближаються до єдиної точки іііі нісі влади і мають подібні професійно-кваліфікаційні характеристики, (спробуємо окреслити основні тенденції розвитку соціальної структури України.

Насамперед, необхідно відмітити, що загальна криза суспільства • усіх його сферах зумовлює таку рису як маргіналізація. Економічна диференціація нашого суспільства сьогодні відбувається більш інтенсив­но як внаслідок соціально-економічної кризи, так і в зв'язку з появою нових форм власності.

При цьому постійно зростає профіль економічної стратифікації. Прибутки більшої частини трудівників сьогодні не забезпе­чують нагальних життєвих потреб. Майже 90% населення країни на межі злиденності і зубожіння. Згідно з соціальним законом розвитку це призво­дить до нестабільності і викликає соціальні вибухи.

Вісь влади, так би мовити, поділяє населення України на тих, хто во­лодіє нею, і тих, хто її не має, але допускається до її формування.

В умо­вах нестабільної економіки владна вісь стає центром привабливого тяжіння, як засіб перерозподілу прибутків. Сили стратифікації при цьому переважають над силами вирівнювання.

Щодо професійної стратифікації, соціальна структура України в значній мірі деформована. Свідченням чого є становище спеціалістів ви­щої кваліфікації. Якщо в цивілізованих суспільствах вони характеризую­ться високим соціальним престижем і становлять остов середнього класу, то в нас у більшості знаходяться на межі злиденності і все більше маргіналізуються. Сьогодні значно зменшилась соціальна значущість освіти, яка в умовах соціально-економічного хаосу часом здається не­потрібною. В результаті можливе поглиблення деструктивних змін в суспільстві

Таким чином, соціальна структура сучасного суспільства в Україні ха­рактеризується інтенсивною соціальною мобільністю, насамперед, верти­кальною, поглибленням внаслідок цього соціальної нерівності, їй властива маргіналізація, результатом якої є як поява нових соціальних верств, так і збідніння значної частини населення. Деформованість соціальної структу­ри виявляється у відсутності середнього класу, який забезпечує соціальну стабільність. Саме на його формування і повинні бути спрямовані соціально-економічні реформи.