Інтелект та його структура 6 страница

7. У чому полягає розвиток мислення і мовлення молодших школярів?

8. Охарактеризуйте розвиток інтелекту в молодшому шкільному віці.

9. Назвіть чинники формування самооцінки молодшого школяра.

8.2. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

Мета:

- навчальна: ознайомити студентів з психологічними особливостями підліткового віку, визначити основні досягнення віку та їх вплив на подальший розвиток особистості;

- розвивальна: розвивати педагогічний такт у студентів;

- виховна: виховувати толерантне ставлення до учнів.

Студент має:

знати особливості підліткового віку та його місце у загальному процесі індивідуального розвитку, специфіку стосунків з однолітками та дорослими, етапи формування особистості підлітка;

вміти аналізувати основні суперечності підліткового віку, виявляти прояви підліткової кризи, моделювати індивідуальну роботу з підлітками.

План

1. Загальна характеристика підліткового віку.

2. Анатомо-фізіологічні особливості розвитку підлітка.

3. Навчальна діяльность підлітка. Розвиток пізнавальних процесів.

4. Спілкування як провідний вид діяльності підлітка.

5. Психологічні особливості розвитку особистості у підлітковому віці.

Основні поняття: пубертатний вік, акселерація, статеве дозрівання, почуття дорослості, потреба в соціальному самовизначенні, товаришування, дружба, пізнавальна потреба, самовдосконалення, самоосвіта, інтимно-особистісне спілкування, неформальні групи, «Я-концепція», теоретичне мислення, інтелектуалізація психічних процесів, гіпоопіка, гіперопіка, захоплення, особистісна нестабільність, рефлексивне мислення.

 

Література

Базова:

1. Вікова та педагогічна психологія: навч. посіб. / [О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін.]. – К.: Просвіта, 2001. – С. 5-40.

2. Заброцький М.М. Основи вікової психології: навч. посіб. / М.М. Заброцький. – Тернопіль: Навчальна книга, 2009. – С. 71-91.

3. Гамезо М.В. Возрастная и педагогическая психология / М.В. Гамезо, Е.Л. Петрова, Л.М. Орлова. – М.: Логос, 2003. – С. 172-219.

4. Косякова О.О. Возрастные кризисы / О.О. Косякова. – Ростов н/Д: Феникс, 2007. – С. 76-89.

5. Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія: курс лекцій / В.П. Кутішенко. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – С. 5-14.

6. Психологический словарь / [под ред. В.П. Зинченко, Б.Г. Мещерякова]. – М.: Педагогика-Пресс, 2001. – 440 с.

7. Савчин М.В. Вікова психологія: навч. посіб. / М.В. Савчин, Л.П. Василенко. – К.: Акдемвидав, 2005. – С. 7-39.

7. Швалб Ю.М. Возрастная психология: учебное пособие / Ю.М. Швалб, И.Ф. Муханова. – Донецк: Норд-Пресс, 2005. – С. 187-230.

 

Допоміжна:

1. Крысько В.Г. Психология и педагогика в схемах и таблицях / В.Г. Крысько. – М., 1999. – 384 с.

2. Кулагина И.Ю. Возрастная психология / И.Ю. Кулагина, В.Н. Колюцкий. – М.: Логос, 2001. – 237 с.

3. Леонгард К. Акцентуированные личности / К. Леонгард. – Киев: Вища школа, 1981. – 387 с.

4. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики / А.Н. Леонтьев. – М., 1972. – 496 с.

5. Поливанова К.Н. Психология возрастных кризисов / К.Н. Поливанова. – М.: Логос, 2000. – 184 с.

6. Хрестоматия по психологии / [под ред. А.В. Петровского]. – М., 1985. – 447 с.

Стислий зміст теми

1. Загальна характеристика підліткового віку

Підлітковий вік – це один із найважливіших етапів життя людини, у якому закладено багато джерел і починань подальшого становлення особистості. Вік цей нестабільний, критичний, важкий і більш, ніж інші періоди, залежить від реалій життя.

Загальна характеристика підліткового віку варіює в різних теоріях залежно від їх основної ідеї. Так, у психоаналізі домінують ідеї статевого дозрівання і пошуку ідентичності, в когнітивних теоріях – зростання розумових здібностей, у діяльнісному підході – зміни провідної діяльності. Однак, усі ці і багато інших підходів об’єднує те, що в них існують загальні показники, які характеризують даний вік. Вони визначаються численними соматичними, психічними і соціальними змінами.

В історії психології оцінка місця підліткового періоду у загальному процесі онтогенезу ніколи не була однозначною. Існують наступні теорії психічного розвитку підлітка.

Таблиця 15

Основні теорії психічного розвитку підлітка

 

С. Холл (1844-1924), американський психолог	Автор теорії рекапітуляції, згідно з якою розвиток індивіда схематично відтворює та повторює історію людського роду, виявляючись у генетично запрограмованій послідовній зміні спадково зумовлених форм поведінки, почуттів і соціальних інстинктів.
З. Фрейд (1856-1939), австрійський психолог	Психологічні особливості підлітків автор пояснював статевим дозріванням, яке є домінантою розвитку в цьому віці; вважав підліткову кризу неминучою і біогенетично зумовленою.
М. Мід (1901-1978), американський етнограф	Автор доводить необґрунтованість тверджень про біологічне походження підліткової кризи, пояснюючи її особливостями соціалізації. Однак, індивідуальні варіанти її перебігу можуть залежати від уроджених особливостей нервової системи.
Р. Бенедикт (1887-1948), американський психолог	Автор доводить, що перехід від дитинства до дорослості різний у різних суспільствах і його не можна вважати природно зумовленим, оскільки природне теж є соціальним.
Л. Виготський (1896-1934), вітчизняний психолог	Автор вважав, що становлення людини передбачає діалектичну взаємодію природного і соціального. Головним новоутворенням перехідного віку є те, що у розвиток вступає новий, якісно своєрідний чинник – особистість самого підлітка. Підліткову кризу автор пояснював виникненням новоутворень віку (почуття дорослості, розвиток самосвідомості, ставлення до себе як до дорослої особистості).

 

Соціальна ситуація розвитку в підлітковий період має принципові відмінності від ситуацій розвитку в дитинстві. Інакше розставляються акценти між сім’єю, однолітками і школою. Головне місце серед мотивів позитивного ставлення до школи займає мотив спілкування з однолітками. Ці взаємини стають основою внутрішнього інтересу підлітка. Інші мотиви розташовуються наступним чином: якість викладання предмета, прихильність до своєї школи. Відбувається подальша соціалізація «Я» особистості: усвідомлення своїх прав і обов’язків, прагнення завоювати статус дорослого. Підліток залучається до життя дорослих, вступає в різні громадські організації, групи, течії.

Провідний вид діяльності – інтимно-особистісне спілкування.

Основні новоутворення: почуття дорослості, потреба в самореалізації та суспільному визнанні, прагнення до самоствердження, моральний характер самосвідомості, вміння підпорядковуватись нормам колективного життя.

Основні протиріччя: прагнення бути дорослим і відсутність соціального досвіду, відмінності між фізичною і соціальною зрілістю підлітка.

 

2. Анатомо-фізіологічні особливості розвитку підлітка

Особливості фізичного і фізіологічного розвитку. У підлітковому віці відбуваються кардинальні зміни організму дитини на шляху до біологічної зрілості. Ці зміни зумовлюються насамперед статевим дозріванням. Статеве дозрівання впливає на появу почуття власної дорослості, інтересу до представників протилежної статі, пробудження нових романтичних почуттів і переживань.

Активізація діяльності гіпофізу спричинює інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток. Прискорюється ріст тіла в висоту. У дівчат цей процес розпочинається з 11 років, що на 2 роки раніше, ніж у хлопців. У зв’язку з бажанням подобатися представникам протилежної статі така різниця призводить до появи цілого комплексу переживань, особливо у хлопців.

Зміцнюється м’язово-скелетна система, зростає фізична сила, але ріст хребта відстає від темпу росту тіла у висоту. Можна помітити порушення пропорцій тіла. Простежується невідповідність розвитку серця, маси тіла і судинної системи, що призводить до порушень у роботі серця. Спостерігається швидка стомлюваність. Здійснюється перебудова моторного апарату. Втрачається гармонія в рухах, уміння володіти власним тілом. У підлітків може з’являтися протест проти таких змін зовнішності та формуватися гіпертрофований образ фізичного «Я».

Перебудова нейрогуморальних співвідношень стає основою загальної неврівноваженості, вразливості, роздратованості підлітка.

3. Навчальна діяльность підлітка. Розвиток пізнавальних процесів

У підлітковому віці продовжується інтелектуалізація всіх психічних процесів. Продовжує інтенсивно розвиватися теоретичне мислення. Підліток оперує гіпотезами, розвиваються такі мислительні операції, як класифікація, аналогія, узагальнення. Це дозволяє підлітку аналізувати абстрактні ідеї. Проявляється рефлексивний характер мислення. Саме завдяки інтенсивному інтелектуальному розвитку з’являється здатність до самоаналізу. Самостійність мислення проявляється в незалежності вибору способу поведінки, схильності до експериментування.

Активно розвиваються процеси запам’ятовування, формуються способи і прийоми учіння. Розвивається логічна пам’ять, унаслідок чого уповільнюється розвиток механічної. Процес запам’ятовування зводиться до встановлення логічних зв’язків усередині матеріалу.

Сприймання ускладнюється, інтенсивно формується на уроках геометрії та креслення. Розвивається післядовільна увага. Підліток здатний тривалий час утримувати увагу на певному об’єкті.

Зв’язок уяви з теоретичним мисленням сприяє розвитку творчості. Діти починають писати вірші, музику, створюють авіамоделі тощо. Уява в цей період обслуговує бурхливе емоційне життя підлітка. Активно розвивається читання, монологічне і писемне мовлення. Розвиваються комунікативні здібності учнів.

Сфера пізнавальних інтересів підлітків виходить за межі школи і перетворюється в сферу пізнавальної самодіяльності. Незадоволеність собою стає джерелом активності та самоосвіти.

Ставлення до вчителів диференціюються. У свою чергу ставлення до навчального предмета залежить від ставлення до вчителя. Головне для підлітка на уроці – спілкування. Зменшується зануреність у навчання. Зростають індивідуальні відмінності між підлітками.

4. Спілкування як провідний вид діяльності підлітка

Для підліткового віку характерним є пріоритет дитячої спільноти над дорослою. Спілкування з однолітками є провідним видом діяльності в цьому віці. У процесі спілкування засвоюються норми моралі, соціальної поведінки, в якій створюються стосунки рівності всіх і поваги один до одного. Переорієнтація спілкування з дорослими на спілкування з ровесниками здійснюється тому, що це:

- важливий канал інформації для підлітків;

- специфічний вид міжособистісних відносин, у процесі яких підлітки здобувають навички соціальної взаємодії, формуються уміння підпорядковуватися колективній дисципліні, виробляються комунікативні навички;

- специфічний вид емоційного контакту, в процесі якого здійснюється взаємодопомога, переживається почуття солідарності.

Для підлітка характерними є дві важливі протилежні потреби:

1) потреба бути самому, потреба територіальної автономії (приватизація);

2) потреба приналежності до групи, бути в компанії, бути таким, як усі (афіліація).

Будь-який шкільний клас диференціюється на групи, зокрема:

1) існує соціальний поділ;

2) складається особлива внутрішньошкільна і внутрішньокласна ієрархія, що грунтується на офіційному статусі учнів;

3) відбувається диференціація авторитетів, статусів на підставі неофіційних цінностей, прийнятих в учнівському середовищі.

У школярів спостерігаються три види взаємин:

-зовнішні, ділові контакти;

-товариські взаємини, які сприяють взаємообміну знаннями, уміннями, навичками;

-дружні зв’язки, які дозволяють вирішувати певні питання емоційно-особистісного характеру.

На перше місце виходять товариські відносини. Взаємини з ровесниками ґрунтуються на нормах рівноправ’я. У групах підлітків установлюються відносини лідерства.

До закінчення підліткового віку з’являється потреба мати близького друга. У дівчат потреба в дружніх відносинах виникає на півтора-два роки раніше, ніж у хлопців. Дівчата більш емоційні. Підлітки частіше вибирають друзів власного віку. У визначенні дружби переважають два мотиви – вимога взаємодопомоги і вірності та очікування співчуття і розуміння зі сторони друга.

Основна особливість підліткового віку – перебудова взаємин з дорослим, яка пов’язана з появою почуття дорослості. Однією з основних потреб стає потреба у звільненні від контролю і опіки батьків, вчителів, старших. Це період емансипації дитини від батьків. Емансипація може бути емоційною, поведінковою, нормативною. Батьківський приклад вже не сприймається абсолютно і некритично, як у дитинстві.

Серед причин розбіжностей у поглядах між батьками і підлітками найбільш важливими є: різниця в досвіді дорослих і підлітків; відсутність чітких станів переходу від дитячої залежності до дорослої незалежності та певних правил, які сприяють послабленню батьківської влади, що зумовлюється потребами підлітків у автономії.

Найкращі взаємини з батьками складаються, коли батьки дотримуються демократичного стилю виховання. Він характеризується тим, що батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог і обговорюють їх з підлітками; влада батьків використовується лише в міру необхідності; цінується як слухняність, так і незалежність; батьки встановлюють правила, але не вважають себе безгрішними; вони прислухаються до думки дитини, але не виходять лише з його бажання. Такі ж проблеми виникають у взаєминах підлітків з учителями.

У спілкуванні з дорослими може виникнути змістовий бар’єр: підліток ніби не чує дорослого, втрачається виховне значення слова. Щоб запобігти утворенню змістового бар’єру, не варто багаторазово повторювати одні й ті самі вимоги, на які підліток не реагує. Необхідно, щоб вимога відповідала внутрішній позиції учня. Підлітки виконують усі вимоги дорослих, які роблять їх у своїх очах більш самостійними.

Вчитель повинен перейти на новий стиль спілкування з підлітком, ставитись до нього як до дорослого, передати підлітку відповідальність за свої вчинки і надати свободу дій. Для цього важливо встановити дружні взаємини з підлітком, будувати спілкування на основі взаємної поваги. Тільки в контакті з дорослими та однолітками створюються необхідні умови для формування й удосконалення особистості підлітка.

5. Психологічні особливості розвитку особистості у підлітковому віці

Почуття дорослості стає центральним новоутворенням підліткового віку. Воно зв’язано з етичними нормами поведінки. З’являється моральний кодекс, який диктує підліткам стиль поведінки і взаємин з ровесниками. Моральний розвиток набуває суттєвих змін саме в підлітковому віці. Інтелектуальні зміни дозволяють розвиватися власній ієрархії цінностей, яка починає впливати на поведінку підлітка. Розвиток ціннісних орієнтацій підлітка характеризується їх ускладненням, збільшенням лібералізації, зростанням особистісної незалежності. Ціннісні орієнтації починають складатися в складну і стійку систему, яка визначає становлення активної життєвої позиції.

Підлітковий період – сензитивний для розвитку потреб, спрямованості особистості, формування ідеалів.

Основні потреби підліткового віку:

1) потреба у самовираженні;

2) потреба у власній активності;

3) потреба бути значущим для інших;

4) потреба рівноправного спілкування з дорослими;

5) посилення статевої ідентифікації.

Підлітковий період – це період інтенсивного формування самооцінки, бурхливого розвитку самосвідомості як здатності спрямовувати свідомість на власні психічні процеси, включаючи і складний світ своїх переживань, потреби пізнати себе як особистість. На межі молодшого шкільного і підліткового віку відбувається криза самооцінки, якій характерний різкий зріст незадоволеності собою. У підлітковий період формується уміння оцінювати себе не тільки через вимоги авторитетних дорослих, а й через власні.

До кінця підліткового періоду самооцінка може стати значним регулятором поведінки індивіда. Змінюється, порівняно з молодшим шкільним віком, значущість різних якостей особистості. У молодших підлітків ще зберігається орієнтація на якості, які проявляються в навчальній діяльності, але основним критерієм оцінки себе та іншого стають морально-психологічні особливості особистості, що проявляються у взаєминах з іншими. Основним критерієм оцінки себе стають моральні аспекти взаємовідносин. Зміст і характер уявлення про себе безпосередньо залежать від міри включеності школяра в різні види діяльності та від досвіду спілкування з ровесниками і дорослими.

Д. І. Фельдштейн виділяє такі стадії розвитку самооцінки підлітка:

1 стадія (10-11 років): підлітки підкреслюють свої недоліки, глибоко переживають невміння оцінити себе, переважає критичне ставлення до себе;

2 стадія (12-13 років): актуалізується потреба в самоповазі, загальному позитивному ставленні до себе як до особистості;

3 стадія (14-15 років): виникає «оперативна самооцінка», яка визначає ставлення підлітка до себе в теперішній час; підліток зіставляє свої властивості з нормативними.

Стадії розвитку особистісної рефлексії:

1 стадія – предметом рефлексивного очікування виступають окремі вчинки;

2 стадія – предметом аналізу виступають риси свого характеру і особливості взаємин з іншими людьми;

3 стадія – предметом рефлексії виступає критичне ставлення підлітків до себе.

Для підліткового періоду характерний пошук ідентичності, що означає усвідомлення підлітком самого себе, безперервності у часі власної особистості та виникнення відчуття визнання себе іншими. Підліток уперше прагне пізнати власну індивідуальність, зрозуміти, яким він є і яким хотів би бути. Образи «Я» підлітка різноманітні і відображають усе розмаїття їх життя. Зрозуміти себе допомагають друзі. Після пошуків себе, особистісної нестабільності до кінця підліткового віку уявлення про себе стабілізуються і утворюють цілісну систему внутрішньоузгоджених уявлень про себе – «Я – концепцію».

Цей етап соціалізації відрізняється не тільки найбільш вираженою індивідуалізацією, а й самодетермінацією, самоуправлінням особистості. Підлітковий період пов’язаний з виникненням самосвідомості як усвідомленням себе в системі суспільних відносин, розвитком соціальної активності і соціальної відповідальності. Важливою стороною самосвідомості виступає потреба у самовираженні, що виявляється в спрямованості його особистості на виділення і реалізацію своєї унікальності в системі соціальних зв’язків. Для цього періоду характерне прагнення до самоствердження, самореалізації та самовиховання. Самовиховання стає можливим завдяки тому, що в підлітків розвивається саморегуляція.

Становлення «Я» підлітка – це:

- досягнення значної вольової саморегуляції, засвоєння нових значущих цінностей безвідносно до поглядів референтних осіб, зростання довіри до групи однолітків, потреба впливати на інших, зростання стійкості до фрустрацій;

- потреба в самостійності, підвищення вимог до самого себе, поглиблення самооцінки, прийняття на себе відповідальності;

- заміна гедоністичних мотивів більш віддаленими цілями, які спрямовані на досягнення в майбутньому певного соціального статусу.

Особистість підлітка є нестабільною, що проявляється в боротьбі протилежних рис та прагнень. Для підлітків характерні: реакції емансипації (тип поведінки, за допомогою якої підліток хоче вийти з-під опіки дорослих), захоплення (інтелектуально-естетичні, тілесно-мануальні, накопичення, азартні, лідерські), групування з ровесниками (бажання належати до певної групи), відмови (пасивно-оборонний тип реакції, опозиція).

Негативні передумови та умови у розвитку підлітка спричинюють відхилення у становленні його особистості, зокрема у виникненні акцентуацій характеру, які дуже поширені у цьому віці. Акцентуаціями є індивідуальні риси особистості, які за сильної вираженості, несприятливих умов можуть набувати патологічного характеру, руйнувати цілісну її структуру.

Акцентуація характеру (лат. accentus – наголос) – надмірне вираження окремих рис характеру та їх поєднань, яке є крайнім варіантом норми і межує із патологією.

Акцентуація характеру може проявлятися по-різному і різною мірою відповідати прийнятим у суспільстві моральним нормам. Якщо реальна поведінка підлітка перебуває у непримиренному конфлікті з цими нормами, а сам він проявляє несприйнятливість впливу дорослих, є всі підстави вважати його важковиховуваним. Однак не всі акцентуйовані підлітки є педагогічно занедбаними.

Типології акцентуацій характеру ґрунтуються на клінічному (психіатричному) і психологічному підходах. Клінічний підхід передбачає гіпертимний, циклоїдний, лабільний, астено-невротичний, сенситивний, психастенічний, шизоїдний, епілептоїдний, істероїдний, нестійкий типи акцентуацій характеру (типологія А. Личка); психологічний – гіпертимний, циклоїдний, лабільний, астено-невротичний, сензитивний, тривожно-педантичний, інтровертований, збудливий, демонстративний, нестійкий типи (типологія К. Леонгарда).

 

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте основні теорії психічного розвитку підлітка.

2. Проаналізуйте особливості соціальної ситуації розвитку дитини в підлітковому віці.

3. У чому полягає суть кризи підліткового віку?

4. Охарактеризуйте провідну діяльність підлітків.

5. Які основні новоутворення підліткового віку?

6. Які особливості розвитку самосвідомості особистості в підлітковому віці?

7. Що свідчить про становлення спонукальної сфери підлітків?

8. Охарактеризуйте специфіку потреб та інтересів сучасних підлітків.

9. Які досягнення у розвитку мислення і мовлення характерні для учнів підліткового віку?

10. Охарактеризуйте основні типи акцентуацій характеру підлітків.

8.3. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ У РАННІЙ ЮНОСТІ

 

Мета:

- навчальна: ознайомити студентів з психологічними особливостями ранньої юності, визначити основні досягнення віку та їх значення у подальшому розвитку особистості;

- розвивальна: розвивати самостійність мислення студентів;

- виховна: виховувати професійну компетентність студентів.

Студент має:

знати загальну характеристику ранньої юності, особливості пізнавальної сфери та спілкування, становлення професійних інтересів підлітків;

вміти аналізувати психологічні особливості ранньої юності, виявляти специфіку розвитку психічних процесів,визначати показники соціально-психологічної готовності старшокласника до самостійного життя.

План

1. Загальна характеристика ранньої юності.

2. Спілкування та дружба в юнацькому віці. Юнацьке кохання.

3. Формування особистості старшокласника.

4. Пізнавальні процеси і розумовий розвиток старшокласника. Формування професійних інтересів.

5. Готовність старшокласника до самостійного життя.

Основні поняття: юність, рання юність, навчально-професійна діяльність, професійна орієнтація, самоосвіта, самовиховання, професійне та особистісне самовизначення, світогляд, юнацький максималізм.

 

Література

Базова:

1. Вікова та педагогічна психологія: навч. посіб. / [О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін.]. – К.: Просвіта, 2001. – С. 5-40.

2. Гамезо М.В. Возрастная и педагогическая психология / М.В. Гамезо, Е.Л. Петрова, Л.В. Орлова. – М.: Логос, 2003. – С. 172-219.

3. Заброцький М.М. Основи вікової психології: навч. посіб. / М.М. Заброцький. – Тернопіль: Навчальна книга, 2009. – С. 91-107.

4. Косякова О.О. Возрастные кризисы / О.О. Косякова. – Ростов на Дону: Феникс, 2007. – С. 89-95.

5. Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія: курс лекцій / В.П. Кутішенко. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – С. 5-14.

6. Психологический словарь / [под ред. В.П. Зинченко, Б.Г. Мещерякова]. – М.: Педагогика-Пресс, 2001. – 440 с.

7. Савчин М.В. Вікова психологія: навч. посіб. / М.В. Савчин, Л.П. Василенко. – К.: Акдемвидав, 2005. – С. 7-39.

8. Швалб Ю.М. Возрастная психология: учебное пособие / Ю.М. Швалб, И.Ф. Муханова. – Донецк: Норд-Пресс, 2005. – С. 231-249.

Допоміжна:

1. Кон И.С. Дружба / И.С. Кон. – СПб.: Питер, 2005. – 330 с.

2. Кон И.С. Психология ранней юности / И.С. Кон. – М.: Просвещение, 1989. – 254 с.

3. Крысько В.Г. Психология и педагогика в схемах и таблицях / В.Г. Крысько. – М., 1999. – 384 с.

4. Кулагина И.Ю. Возрастная психология / И.Ю. Кулагина, В.Н. Колюцкий. – М.: Логос, 2001. – 237 с.

5. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики / А.Н. Леонтьев. – М., 1972. – 496 с.

6. Поливанова К.Н. Психология возрастных кризисов / К.Н. Поливанова. – М.: Логос, 2000. – 184 с.

7. Хрестоматия по психологии / [под ред. А.В. Петровского]. – М., 1985. – 447 с.

Стислий зміст теми

1. Загальна характеристика ранньої юності

У період ранньої юності особистість виходить на рубіж відносної зрілості, завершується фізичний розвиток організму, а також первинна соціалізація.

Соціальна ситуація розвитку. Юність – період стабілізації особистості. У зв’язку з розвитком самосвідомості ускладнюється ставлення до себе та інших; загострюється потреба юнацтва зайняти позицію певної соціальної групи; з’являються дорослі ролі й обов’язки: старшокласники отримують паспорт, несуть відповідальність за правопорушення, мають право вступити до шлюбу. Старшокласники визначаються з громадянською позицією, зумовленою появою нової соціальної ситуації «Я і суспільство».

Центральним новоутворенням є професійне і особистісне самовизначення як потреба юнаків і дівчат зайняти внутрішню позицію дорослої людини, усвідомити своє місце в суспільстві, зрозуміти себе і свої можливості. Складаються основи наукового і громадянського світогляду, формується потреба в трудовій діяльності.

Основна спрямованість особистості – зосередження на майбутньому.

Сензитивний період для формування життєвих цінностей та світогляду.

Основне протиріччя – оцінка своїх можливостей і здібностей та відсутність засобів реалізації цих здібностей.

Провідний вид діяльності – навчально-професійна діяльність.

2. Спілкування та дружба в юнацькому віці. Юнацьке кохання

Взаємовідносини в ранній юності стають складнішими, ніж у підлітковому віці. Одна з особливостей ранньої юності – перебудова взаємин з дорослими. Взаємини з дорослими стають більш рівними і менш конфліктними. Спілкування з дорослими відбувається на рівні довіри. Старшокласники хотіли б бачити в батьках друзів і порадників. Школярі потребують допомоги старших. У них виникає особливий інтерес до спілкування з дорослим з метою обговорення важливих питань. Переважають такі теми спілкування з дорослими: вибір професії, життєві перспективи, навчання, взаємини з оточуючими, захоплення, питання моралі. Теми спілкування диференціюються залежно від компетентності батьків. Старшокласники, незалежно від статі, більш відкриті з матір’ю, ніж з батьком. Спілкування з батьками ділиться на особисте і ділове.

Взаємини з учителями стають більш складними і диференційованими. В образі ідеального вчителя на перше місце виходять його індивідуальні людські якості – здатність зрозуміти, сердечність, толерантність. На другому місці стоїть професійна компетентність, на третьому – уміння справедливо керувати. У старшокласників взаємини з учителями будуються лише на основі взаєморозуміння і поваги один до одного.

Спілкування з ровесниками надзвичайно важливе в цей період. Воно виконує інші функції, ніж спілкування з дорослим. Спілкування з ровесниками відбувається на рівні сповіді і має інтимно-особистісний характер. Взаємини з однолітками поділяються на дружні та товариські. Юнацька дружба виконує функцію психотерапії, підтримки, самоповаги. У цей період зростає вибірковість, відповідно зменшується кількість друзів. В основі прагнення до дружби лежить потреба в саморозкритті, розумінні іншого і себе іншим. Змістом такого спілкування є реальне життя: проблеми спільної навчальної діяльності, громадська робота, спільне дозвілля, розваги, спорт. У бажанні дружити з ровесником проявляється прагнення до рівноправного спілкування. Для ранньої юності характерною є ідеалізація друзів і самої дружби. Юнацька дружба не тільки схильна до сповіді, а й дуже емоційна. Навіть ті юнаки, хто має багато друзів, переживають самотність через нездатність виразити у спілкуванні всю повноту своїх почуттів.