Інтелект та його структура 5 страница

Вольова готовність дошкільника до навчання у школі. У кінці дошкільного віку у дитини вже сформовані основні елементи вольової дії – внутрішнього зусилля, необхідного для виконання певної діяльності. Вона здатна поставити мету, прийняти рішення, окреслити план дій, виконати його, виявити зусилля для подолання перешкод, оцінити результат своєї дії. За твердженням психологів, у дошкільному віці діти успішніше досягають мети за наявності ігрової мотивації, коли їх поведінку оцінюють однолітки (командна гра).

Про вольову готовність дошкільників свідчить високий рівень довільності їхніх рухів і поведінки. Довільність рухів виявляється у письмі, правильному використанні навчального приладдя, підтриманні порядку на письмовому столі, парті, у портфелі. Довільність поведінки – у цілеспрямованому заучуванні віршів, можливості побо­роти певне бажання, відмовитися від гри заради іншої справи. Здатність підкорити мотиви своєї поведінки поставленій меті має важливе зна­чення для майбутнього школяра. Вольова готовність пе­редбачає і здатність стримувати свої імпульсивні дії, зосереджуватися на виконуваному завданні, слуханні старшого тощо.

Отже, основним досягненням у житті дитини дошкільного віку є її готовність до навчання у школі. У цей період закладаються основи її психічного здоров’я, характеру, здібностей, особливості самосвідомості тощо. Досягнення у психічному та особис­тісному розвитку є передумовою для гармонійного розвитку дитини на наступних етапах. За несприятливих умов виникають передумови для формування слабкості Я, не­спроможності, майбутніх акцентуацій особистості, невротичної поведінки у шкільному та дорослому віці. Усе це вимагає значних і послідовних зусиль рідних, виховате­лів дитячих установ, учителів, практичних психологів щодо забез­печення належних умов для розвитку дитини.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягають особливості розвитку новонародженого?

2. Охарактеризуйте соціальну ситуацію розвитку немовляти.

3. У чому виявляється суть пізнавального розвитку немовляти?

4. Охарактеризуйте основні психічні новоутворення раннього дитячого віку.

5. Проаналізуйте основні складові провідної діяльності немовляти.

6. З’ясуйте роль гри у психічному розвитку дошкільника.

7. Охарактеризуйте розвиток мовлення дошкільників.

8. Проаналізуйте особливості розвитку пізнавальної сфери дошкільника.

9. Які кризи переживає дитина до 7 років? Чим вони зумовлені? У чому полягає криза 7-ми років?

10. Назвіть показники готовності дошкільника до навчання у школі.

РОЗДІЛ 8. ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ У ПЕРІОД ШКІЛЬНОГО НАВЧАННЯ

Єдиним свідченням правильності

навчання є щастя дитини.

М. Монтессорі, італ. педагог

Методичні вказівки

Вивчаючи даний розділ, слід звернути увагу студентів на суттєві зміни умов психічного розвитку у період шкільного навчання та особливості формування особистості у порівнянні з попереднім періодом розвитку.

Шкільний період навчання охоплює три вікові періоди: молодший шкільний вік (6/7-10 років), підлітковий вік (11-15 років), рання юність (15-18 років).

Початок шкільного навчання знаменує собою зміну способу життя дитини. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. Перехід до шкільного життя пов’язаний зі зміною провідної діяльності з ігрової на навчальну.

Навчальна діяльність має яскраво виражену суспільну значущість і ставить дитину в нову позицію стосовно дорослих і однолітків, змінює її самооцінку, перебудовує взаємини в сім’ї.

Становлення і розвиток особистості у молодшому шкільному віці охоплює такі фази, як адаптація (пристосування до нових соціальних умов), індивідуалізація (вияв своїх індивідуальних можливостей та особливостей) та інтеграція (включення в групу ровесників).

Провідною діяльністю молодшого школяра стає навчальна діяльність, яка з першим кроком до школи опосередковує систему його стосунків з навколишнім світом..

У процесі навчальної діяльності розвиваються основні психологічні новоутворення молодшого шкільного віку: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, уміння організовувати навчальну діяльність, рефлексія.

Зі вступом дитини до школи її самосвідомість набуває нового рівня, проявляється як внутрішня позиція. Учень починає самовизначатися як суб’єкт навчальної діяльності, у нього формується Я-образ – результат усвідомлення глибинної суті людини, що дає змогу відрізнити себе від інших людей. У молодшому шкільному віці значно розширюється сфера соціальних контактів дитини, що неминуче впливає на її первинну Я-концепцію сукупність настанов щодо себе.

Варто звернути увагу на специфічні особливості спонукальної сфери молодшого школяра, виділивши основні потреби даного віку.

У молодшому шкільному віці продовжують розвиватися основні пізнавальні процеси та властивості. Наприкінці його вони перетворюються на вищі психічні функції, яким властива довільність та опосередкованість.

Отже, молодший шкільний вік є періодом інтенсивного та особистісного розвитку. Новоутворення, що виникають у цей час, навчальна діяльність створюють передумови для переходу молодшого школяра до підліткового періоду.

Тема «Психологічні особливості розвитку та формування особистості в підлітковому віці» посідає особливе місце не тільки в курсі психології, а й в усьому циклі психолого-педагогічних дисциплін. Її важливість зумовлюється, по-перше, великим практичним значенням (підлітковий вік припадає на більшу частину шкільного життя); по-друге, дана тема сприяє конкретизації основних психологічних понять (поняття віку, особистості, кризи, факторів, що впливають на формування особистості в підлітковому віці); по-третє, під час вивчення даної теми яскраво виявляються міжпредметні зв’язки психології та педагогіки, наочною постає необхідність психологічних знань для вчителя.

Знайомство з даною темою слід розпочати із загальної характеристики підліткового віку, який входить у період дорослішання як певного етапу онтогенезу людини. Головною його особливістю є перехід від дитинства дорослості. Період дорослішання характеризується якісними та кількісними змінами у біологічних, психологічних, особистісних і соціальних сферах людини.

Необхідно звернути увагу на проблему впливу біологічного чинника на формування особливості підлітка, яка пов’язана з тим, що саме на цей вік припадають кардинальні зміни в організмі, розгортається процес статевого дозрівання.

Для соціальної ситуації розвитку підлітка характерні перехід до середньої школи, зміна стосунків з учителями, однолітками, батьками, розширення сфери соціальної активності.

У підлітковому віці провідними видами діяльності є міжособистісне спілкування з дорослими і ровесниками, суспільно корисна праця і навчання, що позитивно позначається на розвитку психіки та особистості загалом.

Підлітковий вік характеризується такими специфічними новоутвореннями, як почуття дорослості, потреба у самоствердженні. Підлітковий вік є сензитивним для розвитку самосвідомості особистості.

У підлітковому віці дитина робить значний поступ в усвідомленні своєї особистості. Процес самопізнання є складним і досить суперечливим, самооцінка та рівень домагань є неадекватними та нестійкими. У підлітків ще не виникає цілісний Я-образ.

На підлітковий вік припадає активний пізнавальний розвиток особистості: триває розвиток абстрактного мислення, логічної пам`яті, формується цілісне світосприйняття, розширюються межі уяви, діапазон суджень. Ці можливості пізнання сприяють швидкому нагромадженню знань.

Отже, підлітковий період є важливим етапом психічного та особистісного розвитку. Він характеризується особливими соціальною ситуацією, видами діяльності, новоутвореннями, специфічним перебігом кризи. Значні зміни відбуваються у розвитку інтелектуальної, спонукальної та емоційно-вольової сфер, становленні самосвідомості.

Вивчаючи тему «Психологічні особливості становлення особистості у ранній юності», необхідно звернути увагу на розкриття поняття юнацького віку (від 15-16 до 20 років), протягом якого особистість досягає високого рівня інтелектуального розвитку, збагачує ментальний досвід, уперше масштабно роздивляється свій внутрішній світ, свою індивідуальність, формує цілісний Я-образ, самовизначається у життєвих і професійних планах, осмислено спрямовує свій погляд у майбутнє, що свідчить про перехід її до етапу дорослості.

Протягом ранньої юності (від 15-16 до 17-18 років) особистість виходить на рубіж відносної зрілості, у цей період завершуються бурхливий ріст і розвиток її організму, а також первинна соціалізація.

Суттєвою особливістю внутрішньої особистісної позиції старшокласника є зміна характеру потреб, які з безпосередніх перетворюються на опосередковані, усвідомлені та довільні.

Центральним новоутворенням раннього юнацького віку є особистісне самовизначення, відкриття внутрішнього Я, формування цілісної Я-концепції, світогляду.

Важливою особливістю психічного розвитку особистості в ранньому юнацькому віці є становлення самосвідомості, яке відбувається як відкриття учнем свого неповторного внутрішнього світу, індивідуальності своєї особистості, усвідомлення незворотності часу, формування цілісного уявлення про себе. На основі зовсім нової соціальної мотивації розвитку відбуваються суттєві зміни у змісті і співвідношенні провідних, мотиваційних тенденцій.

У ранній юності основними є потреби в самореалізації, самовираження, з’ясуванні сенсу життя. На основі зовсім нової соціальної мотивації розвитку відбуваються суттєві зміни у змісті і співвідношенні провідних мотиваційних тенденцій.

Головним досягненням у розвитку пізнавальної сфери старшокласників є становлення словесно-логічного мислення, яке тісно пов’язане з розвитком внутрішнього і зовнішнього мовлення; розвиток осмисленості та апперцепції сприймання, творчої уяви, уваги; формування індивідуального стилю інтелектуальної діяльності.

Закінчуючи школу, старшокласник повинен бути соціально і психологічно готовим до вступу в доросле життя. Ця готовність полягає у наявності здібностей, знань, умінь і навичок, які дають змогу реалізуватися йому в суспільстві як неповторній особистості.

8.1. ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК ТА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА

Мета:

- навчальна: ознайомити студентів з психологічними особливостями молодшого шкільного віку, визначити основні досягнення віку та їх значення в становленні особистості;

- розвивальна: розвивати педагогічне мовлення студентів;

- виховна: виховувати уважність та спостережливість студентів.

Студент має:

знати загальну характеристику розвитку молодшого школяра; особливості розвитку свідомості та самосвідомості, пізнавальної сфери та діяльності; становлення особистості в молодшому шкільному віці;

вміти визначати психологічні характеристики ситуації розвитку молодшого школяра, особливості навчальної діяльності, розвиток психічних процесів, особистісні прояви.

План

1. Загальна характеристика початкового періоду шкільного життя дитини.

2. Розвиток пізнавальних процесів у молодших школярів.

3. Навчальна діяльність молодших школярів.

4. Особливості спілкування молодших школярів.

5. Розвиток особистості в молодшому шкільному віці.

Основні поняття: фізична готовність, об’єктивна і суб’єктивна психічна готовність дітей до школи, мотиви учіння школярів, довільність психічних процесів, внутрішній план дій, рефлексія, рівень домагань, понятійне мислення, інтеріоризація, екстеріоризація, уміння вчитися, научуваність.

 

Література

Базова:

1. Вікова та педагогічна психологія: навч. посіб. / [О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін.]. – К.: Просвіта, 2001. – С. 5-40.

2. Гамезо М.В. Возрастная и педагогическая психология / М.В. Гамезо, Е.Л. Петрова, Л.М. Орлова. – М.: Логос, 2003. – С. 123-171.

3. Заброцький М.М. Основи вікової психології: навч. посіб. / М.М. Заброцький. – Тернопіль: Навчальна книга, 2009. – С. 57-101.

4. Косякова О.О. Возрастные кризисы / О.О. Косякова. – Ростов н/Д: Феникс, 2007. – С. 68-76.

5. Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія: курс лекцій / В.П. Кутішенко. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – С. 5-14.

6. Психологический словарь / [под ред. В.П. Зинченко, Б.Г. Мещерякова]. – М.: Педагогика-Пресс, 2001. – 440 с.

7. Савчин М.В. Вікова психологія: навч. посіб. / М.В. Савчин, Л.П. Василенко. – К.: Акдемвидав, 2005. – С. 7-39.

8. Швалб Ю.М. Возрастная психология: учебное пособие / Ю.М. Швалб, И.Ф. Муханова. – Донецк: Норд-Пресс, 2005. – С. 139-181.

Допоміжна:

1. Коваль Л.В. Професійна підготовка майбутніх учителів у контексті розвитку початкової освіти: технологічний підхід: монографія / Л.В. Коваль. – Донецьк: ЛАНДОН-ХХІ, 2011. – 330 с.

2. Крысько В.Г. Психология и педагогика в схемах и таблицях / В.Г. Крысько. – М., 1999. – 384 с.

3. Кулагина И.Ю. Возрастная психология / И.Ю. Кулагина, В.Н. Колюцкий. – М.: Логос, 2001. – 237 с.

4. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики / А.Н. Леонтьев. – М., 1972. – 496 с.

5. Поливанова К.Н. Психология возрастных кризисов / К.Н. Поливанова. – М.: Логос, 2000. – 184 с.

6. Практична психологія у початковій школі / [упор. О.А. Атеманова]. – Харків: Ранок, 2011. – 160 с.

7. Хрестоматия по психологии / [под ред. А.В. Петровского]. – М., 1985. – 447 с.

Стислий зміст теми

1. Загальна характеристика початкового періоду шкільного життя дитини

Молодші школярі мають значні резерви розвитку. У цей період відбувається активне анатомо-фізіологічне дозрівання організму. Закінчується морфологічне дозрівання лобного відділу великих півкуль, що створює умови для здійснення цілеспрямованої довільної поведінки, планування і виконання програм дій. Зростає рухливість нервових процесів, спостерігається більша, ніж у дошкільників, урівноваженість процесів збудження і гальмування, хоча процеси збудження переважають. Зростає функціональна роль другої сигнальної системи, слово набуває узагальненого значення. Істотно зростає фізична витривалість дитини, але вона відносна. Працездатність молодших школярів різко спадає через 25 – 30 хв. уроку.

Зміна соціальної ситуації розвитку, що відбувається в молодшому шкільному віці, та зміна провідного типу діяльності, на думку Л.С. Виготського, сприяє становленню якісно нових відносин між дитиною і колективом, дитиною і дорослим, який його навчає. Певні відносини із дорослими й ровесниками формуються на основі того, як учень навчається, виконує класні доручення, поводиться в сім’ї, з дорослими та однолітками, виявляє або не виявляє готовність виконувати доручення інших людей. Отже, соціальна ситуація дитини залежить від рівня задоволення соціальних потреб школяра, які реалізуються в межах взаємодії «вчитель – учень» і «учень – учень».

Це об’єктивне становище дитини суб’єктивно (більш адекватно чи менш адекватно) проявляється в її настрої, домінуючих переживаннях, емоційному ставленні до школи і навчального процесу. П.М. Якобсон зазначає, що школа в молодшого школяра спричиняє дуже багато нових видів переживань, яких не було в дошкільників. Це, зокрема, переживання, пов’язані з перебуванням в учнівській групі, спілкуванням з ровесниками, учителем, оцінка якого (похвала чи зауваження) є дуже значущими для учня.

На думку Д.Б. Ельконіна, свою провідну функцію та або інша діяльність здійснює найповніше в період свого формування. Молодший шкільний вік – це період найбільш інтенсивного формування навчальної діяльності. Усе, що пов’язане з грою, для школяра стає менш значущим. Навчальна діяльність стає провідним видом діяльності.

На основі навчальної діяльності розвиваються основні новоутворення молодшого шкільного віку: довільність психічних процесів, розвиток внутрішнього плану дій, рефлексія, мотив досягнення успіху.

У цілому молодший шкільний вік не має великих труднощів для роботи вчителя, але водночас треба пам’ятати, що саме в цьому віці закладаються основи моральної та емоційної спрямованості особистості, стилю поведінки і діяльності. Основне протиріччя віку: моральний розвиток відстає від інтелектуального.

2. Розвиток пізнавальних процесів у молодших школярів

Психічні процеси молодших школярів розвиваються інтенсивно, але нерівномірно. Під впливом навчання починається їх перебудова. Загальними характеристиками психічних процесів повинні стати довільність, продуктивність і стійкість.

Домінуючою функцією в молодшому шкільному віці стає мислення. Здійснюється інтелектуалізація всіх психічних функцій. Формується нове безкорисне ставлення до знань, внутрішній план дій. Переважає наочно-образне мислення. Навчання будується так, що відбувається перехід від наочно-образного до словесно-логічного мислення. У школярів формуються наукові поняття. Розвиток дитячого інтелекту здійснюється за такими напрямами: засвоєння і активне використання мовлення як засобу мислення, поєднання і взаємозбагачення усіх видів мислення, формування понять, уміння мислити логічно.

Сприймання є широким і гострим, але малодиференційованим. Характерним для нього є яскрава емоційність. До закінчення молодшого шкільного віку сприймання стає більш скерованим, зростає роль організованого спостереження.

У цей період краще розвинута мимовільна увага, спрямована на все яскраве, нове, цікаве. Характерною особливістю є слабкість довільної уваги та її нестійкість.

У віці від 6 до 10 років у дітей активно розвивається механічна пам’ять, дещо відстає у своєму розвитку опосередкована, логічна пам’ять. Молодші школярі оволодівають логічними прийомами запам’ятовування. Пам’ять розвивається в напрямі посилення свідомого управління і збільшення обсягу смислової, словесно-логічної пам’яті.

Поступово удосконалюється відтворююча уява та розвивається творча. Формується теоретичне ставлення до мови, мовлення стає виразним, інтенсивним. Розвивається письмове мовлення.

Відбувається розширення знань та удосконалення умінь і навичок дитини. До закінчення даного періоду в більшості дітей проявляються як загальні, так і спеціальні здібності до різних видів діяльності, більш виразними стають індивідуальні відмінності.

3. Навчальна діяльність молодших школярів

У молодшому шкільному віці провідною стає навчальна діяльність. Структура навчальної діяльності формується поступово. Складнішими, порівняно з дошкільним періодом, стають цілі навчальної діяльності, які визначаються змістом навчання, що значно розширюється і ускладнюється. У школярів формуються нові дії. Серед них на перше місце виходять мислительні та мовні. Їм підпорядковуються мнемічні, практичні та ін.

Мотивація учіння молодших школярів характеризується складністю і неоднозначністю як за змістом, так і за ступенем сформованості.

У перші дні навчання в першокласників домінує інтерес до зовнішньої сторони перебування в школі (сидіння за партою, носіння портфеля тощо). Спочатку внутрішня позиція школяра стає провідною мотивацією навчання, але утримується недовго. Якщо заняття в школі нудні – інтерес зникає, тоді замість внутрішніх мотивів з’являються зовнішні. Л.І. Божович зазначала, що особливу цінність для учнів початкових класів мають широкі соціальні мотиви учіння. Вони розвиваються від загального, недиференційованого розуміння соціальної значущості учіння, з яким дитина приходить до 1-го класу, до більш глибокого розуміння причин необхідності вчитися, усвідомлення сенсу учіння «для себе».

Отже, навчально-пізнавальні мотиви учіння не займають провідного місця в системі мотивації учіння молодшого школяра. Учні молодших класів переважно обирають широкі соціальні мотиви учіння, зокрема перше місце посідають мотиви самовизначення і самовдосконалення, друге – мотиви відповідальності (у школярів перших і других класів – перед учителем і батьками, а в третьокласників – перед однокласниками). Значне місце в мотивації учіння молодших школярів займають мотиви отримання високої оцінки. Щодо динаміки пізнавальної мотивації в молодших школярів, то спочатку в них розвивається інтерес до процесу і змісту навчальної діяльності, потім – до способів здобування знань (А.К. Маркова, В.М. Матюхіна).

Пізнавальні інтереси молодших школярів мають свою специфіку, яка полягає в їх екстенсивній формі розвитку та яскравій емоційній забарвленості. Водночас їх пізнавальні інтереси нестійкі, епізодичні, реактивні та ситуативні.

Дослідження, присвячені вивченню динаміки ставлення молодших школярів до навчальної діяльності, свідчать про те, що позитивне ставлення до навчальної діяльностізалишається домінуючим для більшості молодших школярів, однак до закінчення початкової школи збільшується кількість учнів з негативним ставленням до цієї діяльності. За результатами дослідження В.М. Матюхіної, при традиційному навчанні до третього класу в школярів не розвивається «обов’язок» добре вчитися, бажання займатися навчальною діяльністю.

А.К. Маркова встановила, що інтерес до навчальної діяльності зростає в 1-2 класах і знижується до 3-го класу. Цей феномен «мотиваційного вакууму» до кінця молодшого шкільного віку помічають як вітчизняні, так і зарубіжні дослідники. Ставлення молодших школярів до навчання визначається ставленням молодших школярів до власне навчальної діяльності, до людей, у взаємодії з якими ця діяльність реалізується, і до самого себе як суб’єкта навчальної діяльності.

Навчання, будучи індивідуальним за формою, завжди є соціальним за змістом. Ставлення молодших школярів до навчальної діяльності значною мірою залежить від рівня задоволення соціальних потреб школяра, які реалізуються в межах взаємодії «вчитель – учень» і «учень – учень» у процесі цієї діяльності.

Результатом навчальної діяльності є не тільки здобування знань, засвоєння наукових понять, а насамперед зміна самої дитини, її розвиток. Перехід процесів мислення на новий ступінь та пов’язана з цим перебудова всіх інших процесів і є основним змістом розумового розвитку в молодшому шкільному віці. Розвиток мислення дітей у цей період є ключем до їх розумового розвитку в цілому. Необхідно, щоб мислення перейшло на новий рівень (від наочно-образного до словесно-логічного), що забезпечується науковістю змісту навчання.

Навчальна діяльність повинна зумовлюватися відповідними адекватними мотивами. Такими мають стати навчально-пізнавальні мотиви. Завдання розвиваючого навчання можуть вирішитися тільки за умови виховання повноцінних мотивів навчальної діяльності.

Для формування в учнів стійкої навчально-пізнавальної мотивації необхідно змінити традиційний зміст навчальних предметів. Зокрема, акцентувати увагу на методологічній стороні матеріалу, загальних методах здобування знань, пізнанні закономірностей. Важливою є перебудова не тільки змісту навчання, а й організації навчального процесу.

Виділяють наступні категорії молодших школярів щодо розумового розвитку.

 

 

4. Особливості спілкування молодших школярів

Особливу роль у житті молодшого школяра відіграє вчитель, який стає центром його життя. Характер взаємин з учителем позначається на настрої дитини, зумовлює виникнення її позитивно чи негативно забарвлених емоційних переживань, що, зрештою, й визначає особливості ставлення школяра до навчальної діяльності.

О.І. Киричук вважає, що до закінчення молодшого шкільного віку збільшується значення взаємин з однолітками. Для молодших школярів стає значущою не тільки оцінка дорослого, а й думка товаришів. Відносини з ровесниками поступово набувають для молодшого школяра більшої цінності, він гостріше переживає за оцінку товаришами своїх дій, прагне домогтися їх схвалення і тим самим зайняти певне місце в групі однокласників. Якщо в перших класах вибір партнера по спілкуванню визначається для дитини в основному оцінками учителя, успіхами в навчанні, то до четвертого класу з’являється нова мотивація міжособистісних виборів, пов’язана з оцінкою особистісних якостей.

Збільшується час спілкування з оточуючими людьми та змінюється зміст спілкування, його теми і мотиви. Наприклад, з’являється ділове спілкування з батьками, пов’язане з навчальною діяльністю. Спілкування школяра з людьми, включеними в цю діяльність, ускладнюється за формою і змістом.

 

5. Розвиток особистості в молодшому шкільному віці

Зі вступом дитини до школи її самосвідомість набуває нового рівня: це період народження соціального «Я» дитини. Зміна самосвідомості призводить до переоцінки цінностей. Змінюється сприймання свого місця в системі відносин. На думку Л.С. Виготського, цей період характеризується узагальненням переживань, що спричинює формування стійких афективних комплексів. Переживання набувають нового сенсу, між ними встановлюються зв’язки. Така перебудова емоційно-мотиваційної сфери веде до виникнення внутрішнього життя дитини. Часто внутрішнє життя не відповідає зовнішньому. Дитина думає, перш ніж щось зробити, починає приховувати свої переживання. Відповідно, втрачається дитяча безпосередність.

Виникає новий рівень самосвідомості дітей – внутрішня позиція, яка проявляється у ставленні до себе, оточуючих людей, подій. Це характеризується тим, що в свідомості дитини виділяється система моральних норм, яких вона намагається дотримуватися. У період від 5 до 12 років змінюється уявлення школярів про мораль: від морального реалізму (непохитне, однозначне розуміння добра і зла; бездумне виконання вимог дорослого) до морального релятивізму (у кожному вчинку можна побачити морально виправдане і те, що можна засудити; інколи можна вчинити не так, як вважає дорослий).

Відповідно до концепції Е. Еріксона, в цей період формується таке особистісне утворення, як почуття соціальної й психологічної компетентності (неповноцінності), а також почуття диференційованості своїх можливостей. З кожним роком молодші школярі стають самостійнішими, а їх судження критичнішими. Самостійність молодших школярів поєднується із залежністю від дорослих. Починаючи з 3-го класу, у них з’являється наполегливість як вольова риса характеру.

Працьовитість виникає як наслідок успіхів при докладанні певних зусиль і отриманні заохочення за це. Ця риса розвивається у навчанні та праці.

У дитини закріплюється стійка особистісна риса – мотивація досягнення успіху, на яку впливають такі особистісні утворення як самооцінка і рівень домагань. У молодших школярів наявна самооцінка різних типів. В онтогенетичному плані ставлення до себе виникає дуже рано і є лінійним відображенням ставлення близьких дорослих до дитини.

Дослідження Ш.О. Амонашвілі, Є.Ю. Худобіної, О.В. Хухлаєвої, О.В. Захарова, О.І. Липкіної, Р. Бернса та інших показують, що молодший шкільний вік є важливим періодом для формування ставлення до себе. На думку І.І. Чеснокової, в цей час у дитини нагромаджуються психічні резерви для подальшого розвитку самосвідомості. Соціальному оцінюванню в цей час підлягають уміння, можливості та здібності, а також особистісні якості учня, які виявляються в навчальній діяльності. Молодший школяр уже оцінюється дорослими як суб’єкт цієї діяльності.

Ставлення учня до себе як до суб’єкта навчальної діяльності, за дослідженням І.С. Коновальчук, включає в себе, по-перше, раціональне ставлення до себе як суб’єкта навчальної діяльності, по-друге, емоційне ставлення до себе (переживання і оцінка власної значущості як суб’єкта учіння). Воно залежатиме від того, наскільки успішно «ввійде» молодший школяр у ситуацію шкільного навчання, якою мірою продуктивним виявиться його досвід міжособистісної взаємодії, сформованість навчальної діяльності. У молодшому шкільному віці переважає емоційний характер ставлення школярів до себе як до суб’єкта навчальної діяльності та здійснюється поступове його когнітивне структурування.

Б.Г. Ананьєв відзначає, що вплив оцінки вчителя на розвиток учнів здійснюється в 2-х напрямах: а) орієнтуючому, тобто такому, який впливає на розумову роботу школяра, сприяє усвідомленню ним досягнутого рівня засвоєного матеріалу; б) стимулюючому – такому, що впливає через переживання успіху і неуспіху на афективно-вольову сферу учня, на формування його рівня домагань, намірів.

Під впливом оцінки дорослих у дитини формується тип мотивації поведінки і діяльності, виробляється настанова на досягнення успіху або уникнення невдач. Правильна самооцінка стимулює навчальну активність молодших школярів, позитивне спрямування якої і є психологічною основою становлення особистості молодшого школяра.

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте соціальну ситуацію розвитку та провідну діяльність у молодшому шкільному віці.

2. Які основні новоутворення виникають у молодшому шкільному віці?

3. Охарактеризуйте особливості розвитку самосвідомості дітей молодшого шкільного віку.

4. У чому полягає суть розвитку спонукальної сфери в учнів початкових класів?

5. Охарактеризуйте розвиток пізнавальної сфери молодшого школяра.

6. Які досягнення у розвитку пам’яті характерні для учнів початкових класів?