Інтелект та його структура 1 страница

Інтелект (від лат. розуміння, пізнання) – у широкому розумінні – розумові здібності людини, сукупність усіх пізнавальних процесів; у вузькому – розум, мислення. У структурі інтелекту людини провідними компонентами є мислення, пам’ять і здатність до розумної поведінки в проблемних ситуаціях.

На сьогодні існує багато різноманітних визначень інтелекту. У найбільш загальних рисах можна виділити такі: інтелект як здатність до навчання; інтелект як здатність до абстрактного мислення; інтелект як здатність до адаптації і розв’язання задач та ін.

Структура інтелекту (за Л. Терстоуном):

1) здатність оперувати числами і виконувати арифметичні дії;

2) вербальна гнучкість, або здатність порозумітися з іншими, використовуючи найбільш відповідні слова;

3) вербальне сприйняття, тобто здатність розуміти усне та письмове мовлення;

4) просторова орієнтація, або здатність уявляти різноманітні предмети і форми в просторі;

5) пам’ять;

6) здатність до міркування;

7) швидкість сприйняття спільних/відмінних рис предметів (зображень), а також їх складових.

 

6. Поняття про мовлення. Види та властивості мовлення

Однією з основних відмінностей людини від тваринного світу, відмінністю, що відображає закономірності її фізіологічного, психологічного й соціального розвитку, є наявність мовлення, що здійснюється за допомогою мови.

Мова – специфічно людський засіб спілкування, що існує об’єктивно у духовному житті людського суспільства і становить собою систему знаків, які функціонують як засоби такого спілкування.

 

МОВЛЕННЯ – історично складена в процесі діяльності людей форма спілкування, опосередкована мовою (мовними конструкціями).

 

Види мовлення

1. Зовнішнє мовлення – це мовлення, що відбувається у зовнішньому плані, спрямоване на конкренту ситуацію спілкування, має як скорочений, так і розгорнутий характер, використовує вербальні і невербальні засоби комунікації, поділяється на усне та писемне.

Усне мовлення відбувається у конкретних змінних умовах життя, відрізняється скороченою кількістю слів та простою граматичною конструкцією, емоційно забарвлене, насичене невербальними конструктами.

Види усного мовлення:

Монологічне – розгорнуте, організоване, поширене і зв’язне мовлення; вимагає старанного підбору слів та зворотів (доповідь, лекція, виступ на зборах тощо).

Діалогічне – мовлення, при якому учасники спілкування активні однаковою мірою; виникає як відповідь на питання; не вимагає спеціальної підготовки.

Полілогічне – мовлення, в якому бере участь більше 2-х осіб.

Окремим видом мовлення є афективне – просте емоційне мовлення, яке не має чіткого мотиву (прохання, наказу, повідомлення), а його місце посідає афективне напруження, яке дістає вихід у формі вигуку.

Писемне мовлення характеризується чітким задумом, складною смисловою програмою і логікою, підвищеними вимогами до мисленнєвої діяльності. Можна розглядати як різновид монологічного мовлення.

2. Внутрішнє мовлення – це мовлення, що відбувається у внутрішньому плані, спрямоване на себе, має скорочений характер. Людина користується внутрішнім мовленням, коли щось обмірковує, планує свої дії, не висловлюючи вголос і не записуючи на папері, не контактуючи з іншими людьми. Внутрішнє мовлення беззвучне, хоча часто виявляється у вигляді шепотіння, а то й озвучується, переходячи в розмову із самим собою. Це трапляється у разі великого напруження думки, що супроводжується виразними емоціями.

Типи внутрішнього мовлення:

- внутрішнє проговорювання – мовлення подумки, яке зберігає структуру зовнішнього мовлення, але позбавлене фонації (звучання);

- власне внутрішнє мовлення – засіб мислення, який характеризується специфічними одиницями і структурою;

- внутрішнє програмування – формування і закріплення (у специфічних одиницях) задуму мовленнєвого висловлювання (тексту або його окремих частин).

 

Властивості мовлення

1. Змістовність характеризується обсягом висловлених думок, забезпечується підготовленістю мовця.

2. Усвідомленість зумовлена обсягом знань людини, забезпечується коректністю, логічністю, доступністю матеріалу.

3. Виразність пов’язана з емоційною насиченістю, забезпечується інтонацією та акцентами.

4. Дієвість визначається впливом на думки, почуття, поведінку іншої людини з урахуванням її індивідуальних особливостей.

Мовлення людей має свої індивідуальні особливості, що виявляються в темпі, ритмі, емоційності, виразності, точності, плавності, голосності, логічній послідовності, образності висловлювання думок тощо.

Людина постійно контактує з навколишнім середовищем. Щосекунди на органи чуттів впливають десятки і сотні різноманітних стимулів, багато з яких надовго закарбовуються в пам’яті. Причому одним із найбільш цікавих феноменів психіки є те, що отримані в попередній практиці враження від предметів і явищ навколишньої дійсності не лише залишаються в пам’яті протягом тривалого часу, але й підлягають певній обробці. Існування даного феномена зумовило можливість людини впливати на навколишнє середовище і цілеспрямовано змінювати його.

7. Уява та її види. Способи створення образів уяви

УЯВА – це психічний процес створення образів предметів, ситуацій, обставин шляхом установлення нових зв’язків між відомими образами та знаннями.

 

 

Способи створення образів уяви

Аглютинація – об’єднання у створюваному образі властивостей і елементів образів інших предметів (русалка, кентавр, тролейбус).

Гіперболізація – надмірне перебільшення реального об’єкта або окремих його частин чи їх кількості (змій з трьома головами).

Схематизація – згладжування відмінностей між порівнюваними об’єктами (орнамент).

Типізація – уявне виділення суттєвого, що повторюється в однорідних об’єктах (літературні герої).

Загострення – уявне підкреслення окремих ознак реального об’єкта (дружній шарж, карикатура).

Перенесення – наділення образів нехарактерними ознаками (богатир).

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте поняття «пам’ять». Назвіть процеси пам’яті.

2. Дайте характеристику видам пам’яті.

3. Назвіть мнемотехнічні прийоми.

4. Укажіть основні характеристики мислення.

5. Які ви знаєте класифікації видів мислення?

6. Дайте характеристику основним видам мислення.

7. Охарактеризуйте операції мислення.

8. Дайте характеристику формам мислення. Наведіть приклади.

9. У чому сутність індукції та дедукції?

10. Обґрунтуйте взаємозв’язок мислення та інтелекту.

11. Розкрийте особливості творчого мислення.

12. У чому виявляється взаємозв’язок мислення і мовлення?

13. Обґрунтуйте поняття «слово», «мова», «мовлення».

14. Дайте характеристику мовленню як засобу спілкування.

15. Обґрунтуйте значення уяви в житті людини.

16. Дайте характеристику видам уяви.

17. Зробіть порівняльний аналіз мрій та фантазій.

18. Які механізми формування уявних образів ви знаєте?

19. Розкрийте значення уяви в розв’язанні творчих задач.

РОЗДІЛ 4. ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ

Нікого нічого не можна навчити – можна лише навчитися.

 

Платон, давньогрецький мислитель

Методичні вказівки

Вивчаючи теми розділу «Емоційно-вольова сфера особистості», особливу увагу треба приділити тим питанням, які розкривають складну природу почуттів і волі, їх рефлекторний, відображальний, але, разом з цим, і активний характер. Почуття, так само, як і воля окремої особистості, не завжди збігаються з реальністю, і ця обставина може призвести до серйозної методологічної помилки, що джерело почуттів і волі знаходиться саме в нас, у наших бажаннях та прагненнях. У дійсності це джерело слід шукати в об’єктивній реальності, у відповідності чи невідповідності предметів і явищ зовнішнього світу нашим потребам, інтересам, цілям.

Діяльність людини, її поведінка завжди викликають певне ставлення до неї. Ставлення до дійсності відображується в мозку і переживається як задоволення або незадоволення, радість, сум, гнів, сором тощо. Людські емоції та почуття найяскравіше виражають духовні запити і прагнення людини, її ставлення до дійсності.

Воля людини детермінується зовнішніми умовами та факторами, тому «свобода волі» носить не абсолютний, а відносний характер, що полягає в усвідомленні необхідності приймати рішення і діяти відповідно до мети. Воля є однією з найважливіших умов людської діяльності.

Важливо усвідомлювати, що почуття та воля на відміну від відчуття, сприйняття є не фотографіями, копіями власне об’єктів, а є відбитками (образами) суб’єктивного ставлення людини до них як до можливості задовольнити її потреби.

Слід також врахувати, що почуття та воля поєднують емоційні і раціональні компоненти. Завдяки цьому вони здатні здійснювати прямий вплив на перебіг думок, на характер практичних дій людини. Діяльність людини може бути успішною, якщо вона спирається на відповідні почуття, настрої і волю. Це в повній мірі стосується і учбової діяльності, оскільки перетворення знань на фактор удосконалення духовного світу людини можливий лише за допомогою почуттів.

Вивчення теоретичних положень розділу допоможе студентові глибоко усвідомити процес формування культури почуттів і вольових якостей людини, зрозуміти єдність емоційного, вольового та інтелектуального компонентів у процесі розвитку особистості, виховати власні позитивні вольові якості.

4.1. ЕМОЦІЇ І ПОЧУТТЯ. 4.2. ВОЛЯ

Мета:

- навчальна: ознайомити студентів з емоційно-вольовою сферою особистості;

- розвивальна: розвивати вміння керувати своїми емоційними станами та вольовою сферою;

- виховна: виховувати вольові якості особистості.

Студент має:

знати визначення емоцій та почуттів, видиемоцій, психологічні теорії емоцій, фізіологічні механізми емоцій, властивості емоцій; взаємозв’язок емоцій та почуттів; визначення волі, етапи вольової дії, вольові якості особистості; значення емоційно-вольової регуляції у професійній діяльності людини;

вміти контролювати свої емоційні стани; аналізувати етапи вольової дії; виховувати вольові якості.

План

1. Поняття про емоції, психологічні теорії емоцій.

2. Функції емоцій. Види та властивості емоцій.

3. Характеристика емоційних станів.

4. Почуття. Види почуттів.

5. Поняття про волю. Аналіз вольової дії.

Основні поняття: почуття, емоції, афект, стрес, настрій, радість, здивування, страх, полярність, інтегральність, вищі почуття, воля, цілеспрямованість, наполегливість, рішучість.

 

Література

 

Базова:

1. Вітенко І.С. Основи психології / І.С. Вітенко, Т.І. Вітенко. – Вінниця: Нова книга, 2001. – С. 152-170.

2. Крысько В.Г. Психология и педагогика в схемах и таблицах / В.Г. Крысько. – Минск, 1999. – С. 123-137.

3. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: основні положення / В.С. Лозниця. – К.: ЕксОб, 2000. – С. 102-126, 149-167.

4. М’ясоїд П.А. Загальна психологія: навч. посіб. [для студ. вищ. пед. навч. закл.] / П.А. М’ясоїд. – К.: Вища школа, 2000. – С. 357-394.

5. Маклаков А.Г. Общая психология / А.Г. Маклаков. – СПб.: Питер, 2000. – С. 373-416.

6. Максименко С.Д. Загальна психологія: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / С.Д. Максименко. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – С. 211-230.

7. Психологічна енциклопедія / [авт.-упорядник Степанов О.М.]. – К., 2006. – 424 с.

8. Психологія: підручник / [за ред. Ю.Л. Трофімова]. – К.: Либідь, 1999. – С. 342-364.

9. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии / С.Л. Рубинштейн. – СПб.: Питер, 2007. – С. 551-613.

 

Допоміжна:

1. Годфруа Ж. Что такое психология: в 2-х т. / Ж. Годфруа. – [2-е изд.] – М.: Мир, 1999. – Т. 1. – 308 с.

2. Зимин П. П. Воля и ее воспитание у подростков / П.П. Зимин. – Ташкент, 1985. – 37 с.

3. Иванников В.А. Психологические механизмы волевой регуляции / В.А. Иванников. – М.: Изд-во УРАО, 1998. – 142 с.

4. Изард К. Э. Психология эмоций / К.Э. Изард. – СПб.: Питер, 2000. – 464 с.

5. Ильин Е. П. Психология воли / Е.П. Ильин. – СПб.: Питер, 2000. – 354 с.

6. Квинн В. Прикладная психология / В. Квинн. – СПб.: Питер, 2000. – 560 с.

7. Ольшанникова А.Е. Эмоции и воспитание / А.Е. Ольшанникова. – М.: Знание, 1983. – 80 с.

8. Селье Г. Стресс без дистресса / Г. Селье. – М.: Прогресс, 1979. – 123 с.

Стислий зміст теми

1. Поняття про емоції, психологічні теорії емоцій

ЕМОЦІЇ – особливий клас психічних станів, які відображають ставлення людини до навколишнього світу, до інших людей, до самої себе та до результатів своєї діяльності.

Психологічні теорії емоцій

Ч. Дарвін: емоції з’явились у процесі еволюції живих істот як життєво важливі пристосовницькі механізми, що сприяють адаптації живих організмів в оточуючому світі. Тілесні зміни, які супроводжують емоційні стани, є рудиментами пристосовницьких реакцій організму.

У. Джемс, К. Ланге: спочатку під дією емоцій виникають зміни в організмі, а згодом, як наслідок, – сама емоція.

П.В. Симонов (інформативна теорія):

Е = П (І_н- І_і)

Е – емоція, її сила та якість;

П – величина і специфіка потреб;

(І_н – І_і) – оцінка ймовірності (можливості) задоволення потреби;

І_н – інформація про засоби, необхідні для задоволення існуючої потреби;

І_і – інформація про засоби, якими оперує людина на даному відрізку часу.

Таким чином, сила і якість емоцій, що виникають у людини, в кінцевому результаті визначаються силою потреби і оцінкою здатності її задоволення в ситуаціях, що склалися.

У. Кеннон, Ф. Бард: спочатку виникають переживання, а потім, як наслідок, зміни в організмі як результат діяльності ЦНС.

2. Функції емоцій. Види та властивості емоцій

 

 

Види емоцій

Примітивні (нижчі) – переживання, пов’язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб.

Вищі – переживання, яківиникають на ґрунті задоволення духовних потреб.

Позитивні – емоції, що пов’язані із задоволенням потреб.

Негативні – емоцій, які викликають почуття незадоволення і вимагають зміни ситуації.

Стенічні – емоції, які підвищують життєдіяльність людини, посилюють її активність.

Астенічні – емоції, які пригнічують життєдіяльність організму, знижують енергію суб’єкта.

Властивості емоцій

Полярність – зміна будь-якої емоції на її протилежність (задоволення-незадоволення, радість-горе, любов-ненависть).

Інтегральність – домінування відносно інших станів та реакцій, охопленість всього організму.

Зв’язок із життєдіяльністю організму – вплив на системукровообігу, дихання, травлення, залоз внутрішньої та зовнішньої секреції.

Амбівалентність – одночасне переживання протилежних емоцій (сльози радості, муки творчості).

Інтенсивність – властивість, яка свідчить про ступінь вираженості емоційного явища.

Тривалість емоційних явищ характеризується часом їх існування.

Активність – здатність емоцій стенічним (підсилювальним) або астенічним (пригнічувальним) способом впливати на діяльність.

Глибина емоційних явищ залежить від того, якими подіями – пересічними чи життєво важливими – вони викликані та в якому зв’язку між собою перебувають.

3. Характеристика емоційних станів

Емоційні стани

Радість – позитивний емоційний стан, пов’язаний із задоволенням актуальних потреб.

Здивування – емоційна реакція на раптові, несподівані обставини.

Страждання – негативне переживання, пов’язане з неможливістю задоволення важливих для людини потреб.

Гнів – негативне переживання, що є реакцією на перешкоди, які раптово виникли на шляху до досягнення мети.

Страх – негативне переживання, пов’язане з прогнозом імовірного неблагополуччя.

Сором – стан, викликаний невідповідністю думкам оточуючих або власним принципам.

Сум – негативне переживання, яке розуміється особистістю як несприятливе для життєдіяльності, як невдача або втрата.

4. Почуття. Види почуттів

ПОЧУТТЯ – одна з вищих форм переживання людиною свого ставлення до дійсності.

 

5. Поняття про волю. Аналіз вольової дії

ВОЛЯ –свідома саморегуляція людиною своєї поведінки та діяльності, регулююча функція мозку, що полягає в здатності активно домагатися свідомо поставленої мети, переборюючи зовнішні та внутрішні перешкоди.

Види вольових дій

1. Проста вольова дія не вимагає особливих зусиль (бажання → рішення → дія).

2. Складна вольова дія потребує значного напруження сил, терплячості, наполегливості, вміння організувати себе на виконання дії.

 

Аналіз вольової дії

1. Підготовчий етап:

- осмислення, усвідомлення мети;

- визначення шляхів та засобів для досягнення мети, боротьба мотивів;

- прийняття рішення.

2. Виконавчий етап:

- реалізація прийнятого рішення;

- самооцінка виконавчої дії(людина оцінює способи досягнення мети, затрачені зусилля і робить відповідні висновки).

 

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття «емоції». Проаналізуйте теорії емоцій.

2. Які види емоцій ви знаєте? Охарактеризуйте властивості емоцій.

3. Учому полягає відмінність емоцій від почуттів?

4. Дайте характеристику емоційним станам.

5. Назвіть основні ознаки афекту.

6. Які фактори можуть спричинити виникнення стресу?

7. Назвіть види вищіх почуттів. Проаналізуйте їх.

8. У чому виявляються основні функції волі?

9. У чому полягає істотна відмінність довільної дії від мимовільної?

10. Охарактеризуйте просту вольову дію.

11. Проаналізуйте складну вольову дію.

12. Які причини можуть викликати боротьбу мотивів?

13. Які чинники впливають на розвиток волі людини?

14. Проаналізуйте вольові якості особистості.

РОЗДІЛ 5. ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ

ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Ніхто не народжується майстром.

Майстерність опановують поступово.

 

Латинське прислів’я

Методичні вказівки

У ході вивчення розділу «Індивідуально-психологічні особливості особистості», що розкриває такі складні і ще недостатньо досліджені властивості особистості, як темперамент, характер і здібності, студентові необхідно звернути увагу на з’ясування їх сутності та найважливіших якісних ознак. Адже майбутньому фахівцю важливо вміти розпізнавати та діагностувати ті чи інші групи психічних властивостей людини. Проте, головне полягає у тому, щоб розуміти їх причинну обумовленість матеріальними (природними або соціальними) факторами.

Досліджуючи, наприклад, темперамент, необхідно враховувати його детермінованість такими властивостями нервової системи, як сила нервових процесів, їх урівноваженість, рухливість, динамічність, а розкриваючи природу характеру, виявляти його залежність від соціальних чинників (впливу суспільних умов життя, виховання тощо).

Заперечуючи твердження про набуття характеру при народженні, важливо пам’ятати, що це положення має відносне значення, оскільки характер безпосередньо пов’язаний з тим чи іншим типом нервової системи.

Досліджуючи здібності особистості, студентові, в першу чергу, необхідно звернути увагу на те, що вони є наслідком складного взаємозв’язку природних задатків, історичних та соціальних умов середовища, в якому формується особистість. Важливо зрозуміти, що здібності – не дар природи, вони не є генетичне успадкованими якостями особистості. Суспільно-історичний досвід демонструє, що без виховання і навчання навіть найвидатніші природні задатки не можуть перетворитися на здібності, талант. Останні формуються і досягають того чи іншого рівня в умовах активного залучення людини до чітко визначеної діяльності, яка на перших етапах її шляху є переважно учбовою.

Варто підкреслити, що ні темперамент, ні характер, ні тим більш здібності людини не є застиглими, незмінними утвореннями. Вони зазнають впливу середовища, виховання і самовиховання. Це робить можливим цілеспрямовано проводити навчально-виховний процес з метою планомірного і систематичного розвитку індивідуально-психологічних якостей особистості.

5.1. ТЕМПЕРАМЕНТ. 5.2. ХАРАКТЕР. 5.3. ЗДІБНОСТІ

Мета:

- навчальна: ознайомити студентів з індивідуально-психологічними особливостями особистості – темпераментом, характером, здібностями;

- розвивальна: розвивати творчі здібності студентів;

- виховна: виховувати позитивні риси характеру.

Студент має:

знати визначення темпераменту, психологічні теорії темпераменту, психологічну характеристику типів темпераменту; визначення характеру, взаємозв’язок темпераменту й характеру, акцентуації характеру; визначення здібностей, види здібностей;

вміти здійснювати порівняльний аналіз теорій та типів темпераменту, обґрунтовувати взаємозв’язок темпераменту й характеру, визначати акцентуації характеру та рівні розвитку здібностей.

План

1. Поняття про темперамент. Теорії темпераменту.

2. Поняття про характер.

3. Акцентуації характеру.

4. Поняття про здібності. Види здібностей.

Основні поняття: темперамент, холерик, флегматик, сангвінік, меланхолік, характер, акцентуації характеру, задатки, здібності.

 

Література

Базова:

1. Вітенко І.С. Основи психології / І.С. Вітенко, Т.І. Вітенко. – Вінниця: Нова книга, 2001. – С. 74-109, 170-178.

2. Крысько В.Г. Психология и педагогика в схемах и таблицах / В.Г. Крысько. – Минск, 1999. – С. 141-189.

3. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков / А.Е. Личко. – М., 1983. – 256 с.

4. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: основні положення / В.С. Лозниця. – К.: ЕксОб, 2000. – С. 24-78.

5. М’ясоїд П.А. Загальна психологія: навч. посіб. [для студ. вищ. пед. навч. закл.] / П.А. М’ясоїд. – К.: Вища школа, 2000. – С. 188-207, 397-452.

6. Маклаков А.Г. Общая психология / А.Г. Маклаков. – СПб.: Питер, 2000. – С. 469-582.

7. Максименко С.Д. Загальна психологія: навч. посібн. [для студ. вищ. навч. закл.] / С.Д. Максименко. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – С. 235-267.

8. Психологічна енциклопедія / [авт.-упорядник Степанов О.М.]. – К.: Академвидав, 2006. – 424 с.

9. Психологія: підручник / [за ред. Ю.Л. Трофімова]. – К.: Либідь, 1999. – С. 100-116.

10. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии / С.Л. Рубинштейн. – СПб.: Питер, 2007. – С. 465-502, 535-548, 613-634.

Допоміжна:

1. Асмолов А.Г. Психология личности: принципы общепсихологического анализа / А.Г. Асмолов. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – 367 с.

2. Годфруа Ж. Что такое психология: в 2-х т. / Ж. Годфруа. – [2-е изд., стереотипное]. – М.: Мир, 1999. – Т. 1. – 496 с.

3. Квинн В. Прикладная психология / В. Квинн. – СПб.: Питер, 2000. – 560 с.

4. Немов Р.С. Психология: учебник [для студ. высш. пед. учебн. заведений]: в 3-х кн. / Р.C. Немов. – [3-е изд.] – М.: Гуманит изд. центр ВЛАДОС, 1999. – Кн. 2. Психология образования. – 608 с.

5. Общая психология: курс лекций [для первой ступени пед. образования] / [под ред. Е.И. Рогова]. – М.: ВЛАДОС, 2006. – 447 с.

Стислий зміст теми

 

1. Поняття про темперамент. Теорії темпераменту

ТЕМПЕРАМЕНТ – сукупність найбільш стійких індивідуально-психологічних особливостей людини, що характеризують динамічний та емоційний бік її діяльності, поведінки і є природною основою характеру.

Б.М. Теплов дає таке визначення темпераменту: «Темпераментом називається характерна для певної людини сукупність психічних особливостей, пов’язаних з емоційною збудливістю, тобто швидкістю виникнення почуттів, з одного боку, і їхньою силою – з іншого».

Теорії темпераменту

Гуморальна теорія (від лат. humor – рідина, соки організму). Родоначальником вчення про темперамент вважається давньогрецький лікар Гіппократ (близько 460–377 рр. до н. е.). Він стверджував, що люди відрізняються співвідношенням чотирьох основних «рідин організму» – крові, флегми, жовтої та чорної жовчі. Співвідношення цих «соків організму» по-грецькі позначалось словом «красис», яке пізніше замінили латинським словом «tеmperатепtит» – «пропорційність», «правильна міра».

Спираючись на вчення Гіппократа, відомий лікар античності Клавдій Гален (ІІ століття н.е.) розробив типологію темпераментів, яку обґрунтував у трактаті «Dе tеmperатепtит». У відповідності до його вчення тип темпераменту залежить від переважання в організмі одного із соків (рідин). Він виділив 13 типів темпераменту, пізніше зведених до чотирьох основних:

1. Сангвінічний (від лат. sanguis – кров).

2. Флегматичний (від грецьк. phlegma – слиз).

3. Холеричний (від грецьк. сhоlе – жовч, жовта жовч).

4. Меланхолічний (від грец. меlаs сhоlе – чорний, чорна жовч).

Дана концепція мала великий вплив на вчених протягом багатьох століть. Свідченням цього є той факт, що й досі запропоновані назви типів темпераменту найбільш розповсюджені.

І. Кант (1724–1804), будучи прихильником гуморальної теорії, вважав органічною основою типів темпераменту якісні особливості крові. Він уперше обґрунтував психологічну характеристику типів темпераменту.

Конституційна теорія. Найбільш розповсюджена типологія, запропонована Е. Кречмером, який у 1921 р. опублікував працю «Будова тіла і характер». Основна ідея автора полягає в тому, що люди з певним типом тілобудови мають певні психічні особливості. Теорія Е. Кречмера була поширеною в Європі. У США у 40-ві рр. XX ст. значну популярність набула концепція темпераменту У. Шелдона.

Таблиця 9

Порівняльна характеристика конституційних теорій

 

Типологія Е. Кречмера	Типологія У. Шелдона
Конституційний тип	Тип темпераменту	Конституційний тип	Тип темпераменту
Астенік	Шизотимік	Ектоморфний	Церебротонія
Пікнік	Циклотимік	Ендоморфний	Вісцеротонія
Атлет	Іксотимік	Мезоморфний	Соматотонія