Призначення покарання за сукупністю злочинів

1) система повного (абсолютного) складання покарань (коли всі покарання, призначені за окремі злочини, підлягають повному складанню між собою);

2) система обмеженого (часткового) складання покарань (коли загальна сума покарань обмежується певною межею);

3) система поглинення покарань (коли найбільш суворе покарання, призначене за один із злочинів, що входять до сукупності, поглинає собою менш суворі, призначені за інші злочини);

4) система обов'язкового чи факультативного підвищення покарання (коли, призначивши покарання за сукупністю шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд повинен за законом або на власний розсуд підвищити це покарання до певної межі);

5) змішані системи призначення покарання (коли одночасно застосовуються і система обмеженого складання, і система поглинення або використовується поєднання цих систем із системою обов'язкового чи факультативного підвищення покарання).

Змішану систему призначення покарання за сукупністю злочинів встановлено частиною 1 ст. 70 КК, яка зазначає, що при сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. Отже, за сукупністю злочинів покарання призначається в два етапи: 1) на першому з них покарання призначається окремо за кожний зі злочинів, що входять у сукупність; 2) на другому – визначається остаточне покарання за сукупністю цих злочинів.

1. Призначення покарання окремо за кожний зі злочинів, що входять у сукупність полягає в тому, щосуд, керуючись приписами статей 65 – 69-1 КК призначає за кожний окремий злочин і основне, а якщо необхідно – і додаткове покарання (п. 20 постанови ПВС України від 24 жовтня 2003 р.). Такий підхід до призначення покарання дає змогу індивідуалізувати його щодо кожного злочину з одночасним урахуванням того, що особа вчинила не один, а два чи більше злочинів.

2. Остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом застосування для цього спеціальних правил – принципів поглинення або складання. Це означає, що суд призначає остаточне покарання шляхом: а) поглинення менш суворого покарання більш суворим або б) повного чи в) часткового складання призначених за окремі злочини покарань у межах, установлених у ч. 2 ст. 70 КК.

Застосовуючи принцип поглинення, суд бере до уваги не санкції статей КК, за якими кваліфіковано злочини, а конкретні міри покарання, призначені в межах цих санкцій за кожний окремий злочин. При цьому завжди менш суворе з призначених за окремі злочини покарань поглинається більш суворим.

Наприклад якщо суд призначив за ч. 1 ст. 185 КК позбавлення волі строком на два роки, а за ч. 3 ст. 296 КК – чотири роки, то більш суворе покарання (чотири роки) поглинає собою менш суворе (два роки) і остаточне покарання за сукупністю визначається строком у чотири роки позбавлення волі.

Визначення остаточного покарання за принципом поглинення можливе не тільки тоді, коли за окремі злочини призначені покарання одного виду, а й тоді, коли за ці злочини призначені покарання різних видів (п. 21 постанови ПВС України від 24.10. 2003 р.).

Наприклад, якщо за один зі злочинів призначено виправні роботи, а за інший – позбавлення волі, то, застосовуючи принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд за сукупністю злочинів остаточно визначить покарання у виді позбавлення волі, бо при порівнянні ступеня суворості цих покарань він керується тією послідовністю, в якій всі їх види розташовані в ст. 51 КК.

Згідно з ч. 2 ст. 70 КК, якщо хоча б за один із окремих злочинів призначене довічне позбавлення волі, остаточне покарання за сукупністю злочинів завжди призначається шляхом поглинення будь-якого менш суворого покарання довічним позбавленням волі.

Оскільки принцип поглинення припускає, що більш суворе покарання завжди поглинає собою менш суворе, призначені за окремі злочини однакові за видом і розмірам покарання поглиненню не підлягають, крім випадків, коли їх призначено у максимальних межах санкцій статей Особливої частини КК.

Наприклад, якщо за ч. 1 ст. 186 КК призначено два роки позбавлення волі, а за ч. 2 ст. 296 КК — такий самий строк, то остаточне покарання за сукупністю цих злочинів може бути визначено тільки за принципом складання. Проте, якщо за кожен із цих злочинів суд призначить по чотири роки позбавлення волі, остаточне покарання за сукупністю може бути визначено тут лише шляхом поглинення однакових за видом і розміром покарань, бо їх максимальна межа в санкціях як ч. 1 ст. 186, так і ч. 2 ст. 296 КК дорівнює чотирьом рокам.

За принципом складання покарання, призначені за окремі злочини, додаються одне до одного. При цьому складання цих покарань може бути повним або частковим, але остаточне покарання має бути більш суворим, ніж будь-яке з призначених за окремі злочини (п. 22 постанови ПВС України від 24.10. 2003 р.). При повному складанні остаточне покарання за сукупністю дорівнює сумі тих окремих покарань, що складаються, а при частковому – до більш суворого покарання, призначеного за один із злочинів, приєднується частина менш суворого покарання, призначеного за інший злочин.

Складання покарань здійснюється у межах, встановлених ч. 2 ст. 70 КК, згідно з якою остаточне покарання за сукупністю злочинів, одержане внаслідок складання, визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання. Інакше кажучи, це покарання не може перевищувати вищу межу (максимум) найбільш суворої санкції.

Наприклад, якщо за ч. 1 ст. 185 КК призначено покарання у виді позбавлення волі на 1 рік, а за ч. 3 ст. 296 КК – 3 роки, то за принципом повного складання суд має визначити остаточне покарання за сукупністю у виді 4 років позбавлення волі, оскільки максимальна межа санкції ч. 3 ст. 296 КК дорівнює 5 рокам. Якщо ж за ч. 1 ст. 185 КК призначено 2, а за ч. 3 ст. 296 КК – 4 роки позбавлення волі, то в цьому разі можливе лише часткове складання, а саме: до 4 років позбавлення волі, призначених за ч. 3 ст. 296 КК, суд може приєднати лише 1 рік із призначених двох за ч. 1 ст. 185 КК, остаточно визначивши 5 років позбавлення волі, бо саме такий максимум цього покарання встановлено у санкції ч. 3 ст. 296 КК.

Проте, якщо хоча б один із злочинів, що входять у сукупність, є умисним тяжким або особливо тяжким, суд на підставі ч. 2 ст. 70 КК може призначити остаточне покарання за сукупністю в межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. Насамперед йдеться про позбавлення волі на певний строк, максимум якого дорівнює 15-ти рокам (ч. 2 ст. 63 КК).

Так наприклад, якщо особа засуджується, наприклад, за ч. 4 ст. 296 КК до семи, а за ч. 2 ст. 185 КК – до п'яти років позбавлення волі, суд може визначити остаточне покарання за сукупністю цих злочинів шляхом повного складання і остаточно призначити дванадцять років позбавлення волі. Тут суд уже виходить за межі максимуму позбавлення волі, встановленого у санкціях, бо злочин, передбачений ч. 4 ст. 296 КК, є умисним і тяжким. Однак загальний строк позбавлення волі (дванадцять років) не перевищує тут тієї максимальної межі (15 років), яку встановлено для цього виду покарання в ч. 2 ст. 63 КК.

Принцип повного або часткового складання може бути використаний судом при призначенні за сукупністю злочинів покарань як одного виду, так і різних їх видів. Якщо за окремі злочини призначено покарання різних видів, суд, перш ніж визначити остаточне покарання за сукупністю, повинен перевести (перерахувати) менш суворий вид покарання у більш суворий за шкалою їх еквівалентів, яку встановлено в ч. 1 ст. 72 КК. Лише після цього здійснюється складання цих покарань. Однак, якщо за окремі злочини, що утворюють сукупність, призначено такі види основних покарань, як штраф або позбавлення права обіймати певні посади, то вони складанню не підлягають і згідно ч. 3 ст. 72 КК призначаються судом до самостійного виконання.