Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, учинений у співучасті

Ст. 68 КК доповнює загальні засади призначення покарання, встановлюючи особливі вимоги, якими має керуватися суд, призначаючи покарання за незакінчений злочин (готування до злочину або замах на злочин – ст. ст. 13-16 КК), а також за злочин, вчинений у співучасті (статті 26-31 КК).

При призначенні покарання за незакінчений злочин суд ураховує: а) ступінь тяжкості вчиненого особою діяння; б) ступінь здійснення злочинного наміру; в) причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.

1. Очевидно що суспільна небезпечність готування чи замаху набагато нижча порівняно із закінченим злочином хоча б тому, що не були ще вчинені всі дії або не настали наслідки, передбачені в диспозиції статті Особливої частини КК. Саме тому в ч. 1 ст. 68 КК наголошується на необхідності урахування судом ступеня тяжкості вчиненого діяння, оцінка якого залежить і від категорії тяжкості злочину(ст. 12 КК), від характеру злочину (наприклад, замах на крадіжку чи на вбивство) та від інших обставин справи (спосіб вчинення злочину, форма вини, тощо), які суд має врахувати та оцінити в їх сукупності.

2. Ступінь здійснення злочинного наміру визначає, до якої стадії було доведено злочин – до стадії готування або замаху. Коли йдеться про замах на злочин, то при призначенні покарання суд ураховує, був він закінченим (невдалий замах) чи незакінченим (перерваний замах).

3. Необхідно також встановити, через які причини злочин не було доведено до кінця. Наприклад невміння або неосвіченість як причина того, що злочин не було доведено до кінця, може потягти за собою призначення більш м'якого покарання, ніж ситуація, коли посягання було перерване через затримання винного або через активний опір з боку потерпілого.

Частинами 2 та 3 ст. 68 КК встановлюються диференційовані строки максимального покарання, які можуть бути призначені залежно від стадії незакінченого злочину. Так за готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини (ч. 2 ст. 68 КК), а за замах – двох третин (ч. 3 ст. 68 КК) максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті. Ці вимоги мають для суду обов'язковий характер, а передбачені ними правила пом'якшення покарання застосовуються:

- лише у випадках вчинення особою незакінченого злочину – готування або замаху, але обходять готування до злочину невеликої тяжкості, яке згідно з ч. 2 ст. 14 КК не тягне за собою кримінальної відповідальності;

- лише до таких видів покарань, які мають строковий характер (наприклад, позбавлення волі) або призначаються у певному розмірі (наприклад, штраф) і не можуть бути застосовані, якщо найбільш суворим видом покарання в санкції є довічне позбавлення волі (наприклад, ч. 2 ст. 115 КК), оскільки останнє має безстроковий (невизначений строком чи розміром) характер. Виняток із цього правила становлять тільки випадки застосування положень частин 2 та 3 ст. 68 КК до осіб, яким згідно з ч. 2 ст. 64 КК покарання у виді довічного позбавлення волі призначено бути не може і до яких у зв'язку з цим вимоги частин 2 та 3 ст. 68 КК мають застосовуватися, виходячи із встановленої в санкції максимальної межі позбавлення волі на певний строк (п. 6-1 постанови ПВС від 24 жовтня 2003 р.).

- лише до основного виду покарання;

- лише до найбільш суворого виду основного покарання, яке передбачено у відповідній санкції. Якщо санкція є альтернативною, суд зобов'язаний застосувати вимоги частин 2 та 3 ст. 68 КК відносно максимального строку (розміру) лише найбільш суворого виду основного покарання з числа тих декількох, які в цій санкції передбачені. Інші ж (менш суворі) види основних покарань, передбачені в альтернативній санкції, можуть бути призначені судом у межах тих максимальних строків (розмірів), які встановлено для них у цій санкції (п. 6-3 постанови ПВС України від 24 жовтня 2003 р. в ред. від 12 червня 2009 р.).

При застосуванні частин 2 та 3 ст. 68 КК може статися, що призначене судом покарання за незакінчений злочин за своїм строком (розміром) виявиться навіть нижчим від найнижчої (мінімальної) межі, встановленої для найбільш суворого виду покарання у конкретній санкції Особливої частини КК.

Наприклад, у санкції ч. 4 ст. 185 КК передбачено позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, тому при призначенні покарання за готування до цього злочину максимальний строк позбавлення волі не може перевищувати чотирьох років. І хоча цей строк буде нижчим від того мінімуму, який встановлено для позбавлення волі в санкції ч. 4 ст. 185 КК, однак призначення його в таких межах цілком узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 68 КК.

При призначенні покарання співучасникам злочину суд, керуючись загальними засадами (статті 65-67 КК), враховує: а) характер та б) ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.

Характер участі визначається тією конкретною роллю, яку виконував співучасник у злочині: чи був він організатором злочину або його виконавцем, підбурювачем або пособником. Наприклад, підбурювачу, як правило, призначається більш суворе покарання, ніж пособнику. Ще більш суворе покарання має бути призначене співучаснику, який сполучав дві або більше ролей у вчиненні одного злочину (наприклад, був одночасно організатором і виконавцем злочину або підбурювачем і пособником).

Ступінь участі у злочині характеризує інтенсивність дій співучасника. Так, особа може бути активним виконавцем злочину, а може виконувати цю роль під тиском з боку інших співучасників. Таким співучасникам за інших рівних умов буде призначене різне за суворістю покарання, міра якого визначається ступенем їх участі в злочині.