Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові

1. Штраф (ст. 53 КК) – це покарання, яке полягає у грошовому стягненні, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК. Штраф належить до так званих змішаних покарань, бо може бути призначений судом не тільки як основне, а й як додаткове покарання (ч. 3 ст. 52 КК). Проте згідно з ч. 4 ст. 52, частинами 1 та 3 ст. 53 КК у всіх випадках штраф може бути призначено лише за умови, якщо він безпосередньо передбачений у санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний, за винятком його призначення як більш м'якого виду основного покарання на підставі ч. 1 ст. 69 КК.

Розмір штрафу визначається в ставках неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у межах від 30-ти до 1000 таких мінімумів. Однак згідно з ч. 2 ст. 53 КК у санкціях статей Особливої частини КК може бути передбачено і більш високий розмір штрафу (наприклад, у санкції ст. 220 КК він встановлений у розмірі від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів). Конкретний розмір (сума) штрафу, що підлягає стягненню із засудженого, визначається судом відповідно до санкції, але з обов'язковим урахуванням при цьому тяжкості вчиненого злочину і майнового стану винного. З урахуванням майнового стану винного суд на підставі ч. 4 ст. 53 КК може призначити штраф із розстрочкою його виплати певними частинами строком до трьох років. Неповнолітнім штраф призначається з додержанням вимог статей 98, 99 та 103 КК.

У разі неможливості сплати штрафу суд на підставі ч. 5 ст. 53 КК може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських або виправних робіт із розрахунку десять годин громадських робіт за один неоподатковуваний мінімум доходів громадян чи один місяць виправних робіт за чотири таких мінімумів. Проте загальний строк громадських робіт не може перевищувати 240 годин, а виправних робіт – 2-х років. Така заміна припустима лише у випадках, якщо встановлено, що неможливість сплатити штраф обумовлена об'єктивними причинами (відсутність роботи, заробітку, загибель майна, на яке може бути звернено стягнення, тощо). Умисне ухилення засудженого від сплати штрафу тягне за собою відповідальність за ч. 1 ст. 389 КК.

2. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55 КК) також належить до змішаних покарань, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 52 та ч. 1 ст. 55 КК може застосовуватися і як основне покарання на строк від 2-х до 5-ти років, і як додаткове – на строк від 1-го до 3-х років.

Це покарання є спеціальним, тому його призначення можливе лише при встановленні судом того, що: а) під час вчинення злочину винний у передбаченому законом порядку обіймав певну посаду чи займався певною діяльністю; б) вчинений злочин за своїм характером безпосередньо пов'язаний з тією посадою, яку винний обіймав, або з тією діяльністю, якою він займався; в) характер вчиненого злочину, дані про особу винного та інші обставини справи свідчать про неможливість (недоцільність) збереження за засудженим права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Зазначене покарання позбавляє засудженого суб'єктивного права на вільний вибір посади, певного роду занять протягом часу, встановленого вироком. Звідси випливають й інші, можливі у зв'язку із засудженням до цього покарання правообмеження: вимушений перехід на іншу роботу, перерив спеціального трудового стажу, зниження заробітку, втрата кваліфікації, необхідність здобуття іншої професії, спеціальності тощо.

Як основне це покарання призначається у випадках, коли воно безпосередньо передбачено в санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний, за винятком його призначення на підставі ч. 1 ст. 69 КК.

Як додаткове це покарання призначається як тоді, коли безпосередньо передбачено в санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний (наприклад, статті 191, 286 та 368 КК), так і тоді, коли в санкції статті Особливої частини КК воно хоча й не передбачене, але з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою чи у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи винного та інших обставин справи суд призначає це додаткове покарання на підставі ч. 2 ст. 55 КК.

Суд може позбавити засудженого права обіймати лише певні посади або займатися тільки певною діяльністю, тому в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 жовтня 2003 р. увага судів звертається на те, що рішення про позбавлення особи цих прав має бути чітко сформульоване в резолютивній частині вироку для того, щоб не виникло жодних сумнівів під час виконання покарання.

Якщо це додаткове покарання приєднується до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні чи позбавлення волі на певний строк, воно поширюється на весь строк відбування основного покарання і, крім того, на строк, встановлений вироком суду для цього додаткового покарання. Якщо це покарання додається до інших видів основних покарань (наприклад, до виправних робіт) або призначається при звільненні особи від основного покарання з випробуванням (статті 75 та 77 КК), воно обчислюється з моменту набрання вироком законної сили.