Призначення покарання за наявності обставин, що його пом'якшують

У ст. 66 КК встановлено загальний порядок урахування судом при призначенні покарання обставин, що його пом'якшують. Однак поряд із цим у ст. 69-1 КК закріплено особливі правила, згідно з якими за наявності обставин, що пом'якшують покарання і передбачені пп. 1 та 2 ч. 1 ст. 66 КК, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК.

Підставами застосування ст. 69-1 КК закон визнає: 1) наявність лише тих обставин, які передбачені у пп. 1 та 2 ст. 66 КК; 2) відсутність обставин, що обтяжують покарання; 3) визнання підсудним своєї вини у вчиненому злочині.

1. У пунктах 1 та 2 ст. 66 КК передбачено: а) з'явлення із зізнанням, б) щире каяття; в) активне сприяння розкриттю злочину; г) добровільне відшкодування завданого збитку; д) усунення заподіяної шкоди. Усі ці форми поведінки особи є різновидами так званого діяльного каяття, яке полягає в тому, що особа, винна у вчиненні злочину, після його вчинення, але до постановлення вироку добровільно здійснює певні активні дії, спрямовані на відвернення, зменшення чи відшкодування злочинних наслідків.

2. При застосуванні ст. 69-1 КК у справі повинні бути відсутні обставини, що обтяжують покарання (ч. 1 ст. 67 КК). Проте при оцінці цієї підстави застосування ст. 69-1 КК слід ураховувати положення ч. 2 ст. 67 КК, згідно з якою суд з урахуванням характеру злочину має право і не визнати будь-яку із зазначених у пп. 1,3-5,8,11 та 13 ч. 1 ст. 67 КК обставин такою, що обтяжує покарання. Невизнання судом цих обставин такими, що обтяжують покарання, свідчить про їх відсутність у справі, що надає суду право застосувати ст. 69-1 КК.

3. Однією з підстав застосування ст. 69-1 КК є визнання підсудним своєї вини у вчиненому злочині.

За наявності зазначених у ст. 69-1 КК підстав строк або розмір призначеного судом покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК.

Із наведеного випливає, що ці вимоги мають для суду обов’язковий характер, а встановлені в цій нормі правила пом'якшення покарання застосовуються:

- лише до таких видів покарань, які мають строковий характер (наприклад, позбавлення волі) або призначаються у певному розмірі (наприклад, штраф) і не можуть застосовуватися, якщо найбільш суворим видом покарання у санкції є довічне позбавлення волі (наприклад, ч. 2 ст. 115 КК), бо останнє має безстроковий (невизначений строком чи розміром) характер. Виняток із цього правила становлять лише випадки застосування ст. 69-1 КК до осіб, яким згідно з ч. 2 ст. 64 КК не може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі і до яких у зв'язку з цим вимоги ст. 69-1 КК мають застосовуватися, виходячи із встановленої в санкції максимальної межі позбавлення волі на певний строк (п. 6-2 постанови ПВС України від 24 жовтня 2003 р. в ред. від 12 червня 2009 р.);

- лише до основного виду покарання;

- лише до найбільш суворого виду основного покарання, яке передбачено у відповідній санкції. Тому, якщо санкція є альтернативною, суд зобов'язаний застосувати вимоги ст. 69-1 КК відносно максимального строку (розміру) лише найбільш суворого виду основного покарання з числа тих декількох, які у цій санкції передбачені. Інші ж (менш суворі) види основних покарань, передбачені в альтернативній санкцій можуть бути призначені судом у межах тих максимальних строків (розмірів), які встановлені для них у цій санкції (п. 6-3 постанови ПВС України від 24 жовтня 2003 р. у ред. від 12 червня 2009 р).

Наприклад, якщо призначається покарання за крадіжку, то строк найбільш суворого виду покарання, передбаченого в санкції ч. 1 ст. 185 КК (позбавлення волі до трьох років), згідно з вимогами ст. 69-1 КК не може перевищувати двох третин його максимальної межі (два роки), тоді як інші види покарань (штраф, громадські та виправні роботи, арешт) можуть бути призначені судом у максимальних межах, встановлених для них у санкції ч. 1 ст. 185 КК.

Застосування ст. 69-1 КК повинно бути мотивоване з посиланням у вироку на цю норму закону.