Світогосподарських відносин

Важливим компонентом процесу глобалізації економіки є

кардинальна трансформація механізмів економічного регулювання в напрямку становлення глобально інтегрованої регулюючої системи. Вона будується на комплексі факторів, які уможливлюють якісне піднесення ефективності економічної діяльності в рамках світового господарства на основі міжнародної кооперації, отримання тим самим великого синергічного ефекту. Головними серед цих факторів становлення глобальної регулюючої системи є такі.

По-перше, це широке і швидке розповсюдження інформаційних технологій і революційний за своїм змістом стрибок у галузі міжнародних комунікацій. Завдяки цьому стає можливим ефективно управляти складними міжнародними комплексами, складові яких розташовані в різних частинах світу.

По-друге, це значне піднесення ролі гуманітарного капіталу, що, усвою чергу, зумовлює інтенсивний розвиток міжнародної взаємодії у сферах освіти, науки, охорони здоров’я людини і довкілля, які перетворюються по суті на глобальні сфери людської активності. Якісне піднесення людського капіталу, яке супроводжується швидким

розповсюдженням нових глобальних цінностей і цільових орієнтацій, створює і нові, небувалі можливості для переходу до глобального управління людським розвитком, що стимулюється зростаючим розумінням обмеженості природних ресурсів людства.

По-третє, фактором переходу до глобального управління є необхідність найбільш повного використання переваг вільного руху основних факторів виробництва, що неможливе без ретельної координації найбільш важливих економічних рішень на міжнародному рівні, спільного забезпечення макро- та мікроекономічної рівноваги в рамках світового господарства, а не окремих країн.

Тенденції зростаючої транснаціоналізації мікро- та макроекономічного регулювання виявились уже досить давно, проте вони значно інтенсифікувались у другій половині ХХ сторіччя. Це стало прямим наслідком транснаціоналізації у сфері матеріального виробництва і привело до утворення якісно нової, більш складної структури механізму регулювання. Найбільш помітною характеристикою цієї нової структури є швидке становлення нової суперструктури економічного регулювання, яку можна було б умовно позначати як мегарівень.

Організаційна структура мегарівня регулювання складається з кількох ключових компонентів: управляючі механізми транснаціональних чи багатонаціональних корпорацій міжнародні об’єднання, урядові та неурядові організації й інтеграційні угруповання, системи регулюючих норм і правил, якими вони оперують. Ці інтернаціональні інститути дедалі більше підпорядковують собі зміни в рамках окремих національних систем економічної діяльності.

Разом з тим слід відзначити, що система глобального регулювання є досить диверсифікованою і не може зводитись до одного мегарівня. Навіть самий цей рівень є неоднорідним, швидко диференціюється і в сучасних умовах має різні підрівні: неурядових об’єднань та організацій, регіональних міждержавних об’єднань і угруповань та міжурядових організацій – регіональних, галузевих, глобальних.  Важливо взяти до уваги, що на нинішньому етапі розвитку людства система глобального регулювання не може не ґрунтуватись на національних механізмах регулювання соціально-економічного розвитку. Тобто глобальне регулювання в сучасних умовах є результатом своєрідної взаємодії національних, міжнаціональних і наднаціональних форм і методів.

Слід констатувати, що розвиток глобалізації об’єктивно приводить до якісно нової ситуації, коли коло свободи окремих країн у прийнятті повністю автономних рішень у сфері регулювання економічних відносин звужується, а коло міжнародно погоджених, скоординованих рішень, навпаки, розширюється. Це призводить до того, що встановлення нової глобальної системи об’єктивно веде до вирівнювання базових параметрів систем національного регулювання, їхньої прогресуючої адаптації до загальносвітових критеріїв побудови регулюючих механізмів.

Отже, процес глобалізації економічного регулювання віддзеркалює зміну базових орієнтирів економічної ефективності розподілу ресурсів – з

підвищенням ролі глобальних критеріїв ефективності. Це означає зростаючу орієнтацію на вільний перетік ресурсів у рамках всього світового господарства з метою їх концентрації там, де вони можуть принести найбільший результат з точки зору глобальної економічної структури, а не окремого національного господарства. Це означає створення загальносвітового інституційного середовища для конкуренції, що об’єктивно має підсилювати стимули для інновацій та економічної модернізації.