Взаємозв’язок та відмінності регіоналізації та глобалізації

У характеристиках процесів глобалізації можна простежити наявність взаємозв'язків між глобалізацією й регіоналізацією. Оскільки держави сучасного світу розрізняються по масштабах і рівню соціально-економічного розвитку, можна припустити, що результати впливу глобалізації на окремі країни й групи країн не однакові. Більше того, у великих країнах тенденція глобалізації викликає неоднакові наслідки в різних регіонах. Ще до глобалізації інтернаціоналізації суспільних відносин на планетарному рівні спостерігалася інтернаціоналізація суспільних зв'язків на регіональному рівні, що одержала назву "регіоналізації".

Регіоналізація виражається в зближенні групи близько розташованих країн з можливим їхнім об'єднанням в окрему групу.

З одного боку глобалізація та регіоналізація - це дві суперечливі, різні за напрямами та характером дії та практичними наслідками тенденції, а з другого - консолідація глобального ринку посилюється діяльністю потужних регіональних коаліцій країн, які, маючи перш за все спільні економічні інтереси, об’єднують свої зусилля з метою забезпечення сприятливих умов для реалізації міжнародного співробітництва в регіональному масштабі, що дозволяє їм досягати мультиплікативного ефекту від співробітництва з іншими членами об’єднання та ефективно реалізовувати широкий спектр стратегічних інтересів. Найінтенсивніша господарська взаємодія спостерігається в межах таких потужних інтеграційних угруповань, як: ЄС, НАФТА, АТЕС, АСЕАН, МЕРКОСУР. Так, частка НАФТА, ЄС та АТЕС складає майже 80% світового ВВП, 82% усіх державних бюджетів країн світу і 85% експорту.

Регіоналізація виступає своєрідним проявом і формою реалізації глобалізації, загостряючи суперечності глобального розвитку. З одногу боку, зняття перешкод під час руху товарів, послуг, капіталів, робочої сили в межах інтеграційних об’єднань виступає каталізатором зростання міжнародного співробітництва у глобальному масштабі, а з другого -позитивний ефект від впровадження подібної лібералізації обмежується спільними кордонами та супроводжується введенням обмежувальних заходів у відносинах з країнами, які не є членами даного регіонального інтеграційного угруповання. Регіональна інтеграція розвивається на сучасному етапі значно динамічніше, ніж процеси глобальної інтеграції.

Можна виділити дві взаємозалежні форми регіоналізації: внутрішньодержавну й міжнародну. У першому випадку має місце процес формування внутрішньодержавних регіонів, коли відбувається об'єднання суб'єктів усередині державної території. У другому випадку ми зіштовхуємося з важливою тенденцією світового розвитку. Розглянемо генезис зазначених тенденцій.

Реалізація регіонами своїх зовнішньоекономічних інтересів здійснюється за допомогою впливу на центральну владу зсередини, у рамках системи державної влади. Міжнародна діяльність регіонів здійснюється в таких сферах, як:

■ територіальна система керування;

■ транскордонне співробітництво;

■ екологічна й культурна безпеки, невоєнні аспекти безпеки;

■ залучення міжнародних ресурсів для регіональних програм;

■ економічне й гуманітарне співробітництва.

Вихід територіальних суб'єктів і регіонів на міжнародний рівень обумовив появу форми міжнародного регіоналізму. Міждержавний регіоналізм розглядають із різних точок зору.

Як правило, його розцінюють як елемент модернізації й прогресу. Але при цьому регіоналізм часто зізнається погрозою державі, що несе небезпеку фрагментації, сепаратизму.

Фактично регіоналізм відрізняється по характеру, також як по силі, і неможливо створити єдину модель (або теорію), що пояснює всі варіанти. Існуючі в сучасному світі транснаціональні регіони формуються насамперед на економічній основі. Як правило, це своєрідні індустріальні, торговельні й фінансові коридори, системи здійснення транзакцій, що зв'язують провідні індустріальні центри. Каркасом формування транснаціонального регіону є якась система економічних взаємозв'язків, вигідних учасникам регіону. Сам по собі економічний регіоналізм не повинен і не може бути принципом створення нового світового економічного порядку. Економічний регіоналізм скоріше неминучий наслідок існування різних регіональних торговельних зон і торговельних союзів.

Особливістю сучасного економічного регіоналізму є те, що більшість експертів не вважає регіональну інтеграцію альтернативою світовому ринку в цілому. Регіональні угруповання, навіть такі потужні, як ЄС, з економічної точки зору є лише об'єднаннями, покликаними спільно захищати свої ринки й завойовувати чужі. Регіональна інтеграція не може ефективно перешкоджати подальшому розвитку світової торгівлі й процесу її лібералізації. Процес регулювання торговельних відносин між інтеграційними блоками замкнут на універсальні структури, такі, як Всесвітня торговельна організація (ВТО), Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР).

Отже, посилення регіоналізму в сучасному світі на перший погляд суперечить тенденції глобалізації. Проте глобалізація й регіоналізм - це взаємозалежні поняття. Одночасне існування тенденцій регіоналізму й глобалізації в сучасному світі і їх взаємозалежність приводять до ослаблення ролі держави. Ефект децентралізації при цьому може розглядатися як наслідок глобалізації й регіоналізації.

Відмінності регіоналізації від глобалізації в тому, що:

■ регіоналізація ґрунтується звичайно на правових основах, на міжнародних установчих договорах. Сама договірна форма в принципі припускає рівноправність сторін; регіональні об'єднання будуються на колегіальності й демократичності керування. Навіть найменші держави-учасники можуть істотно впливати на прийняття колективних рішень у рамках інтеграційного будівництва. Глобалізація, якщо розглядати її як керований процес, - не юридичне поняття, що регулюється правом, а політичними засобами, диктується силовими центрами;

■ звичайно регіональне зближення й об'єднання відбувається між близькими територіально, цивілізаційно, соціально й економічно подібними за своїм характером країнами. Це істотно сприяє успіхам об'єднання. Глобалізація включає у свою орбіту й прямо протилежні по всіх параметрах країни й соціуми. Єдиний між ними об'єктивний зв'язок і інтерес може обмежуватися лише торгівлею;

■ регіоналізація поліцентрична. Об'єднавчий інтерес звичайно більш-менш рівноцінний між учасниками. Всі партнери мають свою частку вигід від об'єднання, причому навіть часто менш розвинені, менші за розмірами території одержують більше вигід від свобод загального регіонального ринку. Глобалізація моноцентрична, причому включає у свою орбіту не тільки держави, що мало відрізняються по розвитку, але й різко, полярно різні, від самих багатих до самих найбідніших. Глобальна торговельна експансія, що ґрунтується формально на рівних можливостях конкуренції, обертається експлуатацією слабких партнерів сильними;

■ регіоналізація за суттю екстравертно- й інтровертно-протекціонічна. Усередині - регіональні пільги й свободи призначені тільки для країн-учасниць. Країни-аутсайдери фактично в більшій меншій мері дискримінуються. Глобалізація принципово необмежено екстравертно лібералізірована. Вигоди вільної конкуренції формально поширюються на всіх, фактично - на найсильніших.