Теорія запобігання злочинності

можуть призвести чи сприяти вчиненню злочинів, передусім у службовій сфері, у сферах економіки, управління.

3.4. Засоби масової інформації — сприяння запобіганню зло­
чинам через тематику та визначені форми своєї діяльності, що
мають запобіжно-профілактичний ефект стосовно злочинності,
злочинних проявів, причин та умов, які їх зумовлюють.

3.5. Навчальні заклади — через сполучення навчання з мораль­
ним та правовим вихованням, суспільне прийнятною соціаліза­
цією та орієнтацію учнів і студентів.

Сім'я, громадські релігійні організації.

3.7. Установи культури та мистецтва у процесі їхньої професіо­
нальної творчої діяльності.

3.8. Громадяни. Віднесення громадян до суб'єктів запобігання є
дискусійним. На відміну від Конституції СРСР 1976 р., яка місти­
ла норму щодо обов'язків усіх громадян запобігати правопорушен­
ням, нині у Конституції України такої норми немає. Але є окремі
закони, що регулюють участь населення в охороні Державного
кордону, громадського порядку тощо. Участь окремих осіб у вико­
нанні запобіжних функцій, на думку багатьох фахівців, як прави­
ло, зумовлена формами, визначеними кримінально-процесуаль­
ним та іншим законодавством¹ або певними ознаками цих осіб,
зокрема належністю до громадської організації, участю у складі
трудового колективу.

Є сенс нагадати, що у 60-70-х роках XX ст. у правовій літера­турі велася дискусія з приводу можливості визнання окремо взятого громадянина суб'єктом запобігання правопорушенням. На той час питання дебатувалося у площині визнання громадян носіями та суб'єктами громадського впливу, що розглядався як прояв громадської думки, її моральної складової. Автор Курсу, як і більшість дослідників, вважав, що громадяни можуть визнаватися зазначеними суб'єктами у тих випадках, «коли вони виступають як члени (або представники) громадських організацій або інших соціальних колективів — носіїв громадської думки та «передають» вплив останніх»². Разом із тим, обґрунтовано визнавалося, що

¹ Бандурка А. М., Давидеико Л. М. Зазнач, праця. — С. 18.

² Закалюк А. П. Общественнос воздействие й прсдупрсждеіше правопарушсний. — К.,
1975. - С. 98.

357

Глава 8

громадський вплив має значне запобіжне значення не лише у пра-возастосовчій діяльності, у зв'язку із застосуванням норм права, а й тоді, коли він використовується з метою «не допустити виник­нення протиправної поведінки, запобігати їй, не дати перерости аморальній та антисуспільній поведінці у злочинну, загальмувати дію причин та умов, що сприяють небажаному формуванню особи та розвитку злочинних намірів»¹. Виникає питання: хіба громадя­нин не як представник громадськості, а як свідомий член суспільства або близька людина до можливого і ймовірного право­порушника, не може, не вправі здійснити названі заходи у нинішньому розумінні індивідуального профілактично-виховного впливу? Переконаний, що має моральне людське право, а можли­во, й обов'язки чинити у подібний спосіб. Інша річ, чи буде пози­тивно та щиро сприйнятий цей вплив тим, до кого він буде зверну­тий. Але це вже інше питання. Думається, що як і стосовно інших суб'єктів запобігання злочинам, визначальним для віднесення їх до кола останніх є не наявність у них наданих правових повнова­жень, а їхні моральні міркування та реальні, тобто функціональні, можливості здійснювати зазначену діяльність.

§ 4. Стратегічне, організаційне, інформаційне

та методичне забезпечення діяльності щодо запобігання злочинності та злочинним проявам

в Україні

Будь-яка суспільна діяльність може досягнути поставленої мети, якщо вона належним чином доктринально визначена, скерована, організована та оптимально ресурсне забезпечена. Ці вимоги повною мірою стосуються діяльності щодо запобігання злочинності та злочинним проявам, яка є різновидом суспільної діяльності.

Використовуючи настанови теорії управління щодо упорядку­вання та організації суспільної діяльності, можна твердити, що вирішення зазначених завдань стосовно діяльності щодо запобі­гання злочинності і злочинним проявам обумовлюється такими чинниками:

¹ Закалюк А. П. Общсствсшює воздейстпис й предупрсждепие правонарушсиий. — К., 1975. - С. 103.

358