Теорія запобігання злочинності

ципам суперечить ставлення в одну лінію поділу суб'єктів, виділе­них за різними ознаками, наприклад за рівнем запобіжної діяль­ності та її спеціальним призначенням, наявністю повноважень що­до проведення запобіжної діяльності та її здійсненням у межах чи за межами кримінального судочинства¹.

Окремо слід застерегти щодо використання за сучасних умов неповного правового регулювання в Україні запобіжної діяльності такої підстави класифікації її суб'єктів, як наявність у них визначе­них повноважень стосовно її проведення. Вище вже відзначалося, що нині в актах законодавства, які комплексно регулюють статус і повноваження деяких правоохоронних органів, що за призначен­ням мають займатися діяльністю щодо запобігання злочинним та іншим протиправним порушенням, завдання та обов'язки прове­дення цієї діяльності прямо не передбачені. Це стосується, напри­клад, чинного Закону України «Про прокуратуру» та внесеного на розгляд Верховної Ради України проекту його нової редакції. Проте очевидно не викликає сумніву, що діяльність прокуратури у визначених її формах, крім інших функцій, має й запобіжний характер щодо злочинних та інших правопорушень. За тих самих підстав, очевидно, не має сенсу обмежувати належність до суб'єктів запобіжної діяльності підприємств, установ і організацій, точніше їхньої адміністрації, звертанням до них правоохоронних органів або власною компетенцією, передбаченою в установчих докумен­тах чи нормативних актах². Відомо, що незалежно від цього, суб'єкти господарювання з метою уникнення матеріальних втрат прибутків вживають необхідних заходів щодо запобігання крадіж­кам, іншим господарським злочинам, спричиненню шкоди іншими злочинними діями тощо. Тому наявність передбачених правових повноважень щодо запобіжної діяльності за нинішніх умов не є надійною підставою для виокремлення суб'єктів запобігання зло­чинним проявам. Більш повно охоплює коло останніх реальне здійснення ними запобіжної функції, тобто функціональна підста­ва їхнього виділення та класифікації.

Сукупність суб'єктів запобігання злочинності та злочинним проявам, їх повноважень, правових і організаційних заходів, форм та засобів здійснення останніх нерідко називають системою за-

¹                 Давьіденко Л. М., Бандурка А. А. Зазнач, праця. — С. 16-18.

²                 Там само. — С. 16.

347

Глава 8

побігання злочинності. В Україні, з огляду на неповноту законо­давчого регулювання, низьке становище організації та здійснення запобіжної діяльності, відсутність у ній багатьох забезпечуючих та виконавчих заходів та засобів, фактично немає підстав називати її системою. Тому далі суб'єкти цієї діяльності віднесено до таких, не стільки враховуючи реальне системне виконання ними за­побіжних функцій, а з огляду на те, як вони визначені у правових актах у сучасній Україні.

1. До суб'єктів, які керують діяльністю щодо запобігання злочинності, організують та координують ЇЇ, належать:

1.1. Верховна Рада України, ЇЇ комітети та народні депутати. Верховна Рада України визначає засади внутрішньої політики, серед яких має визначати засади в галузі політики протидії злочин­ності (нині часто не досить підставне іменується кримінальною політикою), у тому числі запобігання їй, включаючи його загально-соціальний та спеціально-кримінологічний напрями. Компетенція та повноваження Верховної Ради України дають їй можливість всебічно визначати політику запобігання злочинності, створювати для реалізації останньої відповідне законодавство, здійснювати парламентський контроль за його дотриманням. Є підстави ствер­джувати, що ці повноваження Верховна Рада України майже не ви­користовує. Політика щодо запобігання злочинності, як і загалом протидії їй, не визначена. Низка законодавчих актів у цій галузі не прийняті, передусім Закон України «Про запобігання злочинам (або злочинності)». Тривалий час чекають своєї черги для розгляду низка інших законопроектів, норми яких мають важливе запобіжне значення. Не пригадується, щоб проводилися парламентські слухання безпосередньо з цього питання. Верховна Рада України обмежується загальною інформацією з нього при заслуханні загальних або спеціальних звітів керівників Генеральної прокура­тури, МВС, Служби безпеки, інших правоохоронних органів. Комітети Верховної Ради України, передусім профільні: правової політики, законодавчого забезпечення діяльності правоохоронних органів, по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією, здебільшого обмежуються законопроектною функцією, участю в роботі слідчих та спеціальних комісій, реагуванням на окремі фак­ти. Контрольна діяльність Комітетів у цій галузі малопомітна.

348