Методологія і методи кримінологічної науки

Академії правових наук у березні 2002 р.¹ У Концепції насамперед визначені методологічні засади доктринального бачення розвитку кримінологічної науки в Україні на початку XXI ст., а саме:

—межі наукових проблем та завдання кримінології окреслю­
ються передусім сферою суспільних відносин, що охоплені її пред­
метом;

—згадані суспільні відносини розглядаються у динаміці від
їхнього сучасного стану до того, якими вони прогнозуються у пев­
ний період;

—концепція розвитку кримінологічної науки повинна ґрунту­
ватися на концептуальних засадах розвитку вітчизняної юридич­
ної науки, а на більш загальному рівні — відповідати сучасним
світоглядним та науково-теоретичним уявленням і моделям щодо
демократичної трансформації українського суспільства в усіх його
сферах, зокрема економіки, держави, права, політики, правопоряд­
ку та правоохорони;

—кримінологія має самостійно та у взаємодії з іншими наука­
ми реалізувати усі основні функції науки, у тому числі загально-
пізнавальну, включаючи теоретико-методологічну і аналітичну, а
також політичну, ідеологічну, соціокультурну, освітянську, прогно­
стичну, конструктивно-проектну і безпосередньо прикладну;

—прогнозовані кримінологічні процеси та явища обумовлю­
ються прогнозом дії їх соціально-економічних, політичних,
правових, організаційно-управлінських, соціокультурних,
морально-психологічних та інших чинників, а також перспекти­
вою розвитку суспільного, громадянського та особистісного
факторів загалом;

—інформаційне відображення, наукове кримінологічне пізнан­
ня та аналіз наведених процесів і явищ повинні відповідати суча­
сним та майбутнім оптимальним теоретичним, методологічним,
інформаційно-технологічним і технічним вимогам та можливос­
тям.

Концепція визначає, що наукові розробки у галузі кримінології за своєю тематикою та спрямованістю повинні бути методологічно зорієнтовані на сучасні прогресивні ідеї відповідно до того, що

¹ Інформаційний бюлетень Координаційного бюро з проблем кримінології Академії право­вих наук України. - 2002. - № 5. - С. 5.

111

Глава 3            •..,-,                        '

цивілізаційний розвиток України можливий лише за умов демо­кратичної трансформації та формування громадянського су­спільства, де людина не декларативно, а реально постає найвищою цінністю у всіх сферах, включаючи сферу правопорядку, засоби його забезпечення, запобігання зловживанню владою державними структурами та чиновниками, а з боку громадян — своїми правами і свободами.

Сучасне методологічне забезпечення розвитку кримінологічної науки має спиратися на науково обґрунтовану модель нинішнього суспільно-політичного, економічного та іншого розвитку країни, що закріплена системою юридичних норм, вершину якої складає демократична, державницька, зорієнтована на верховенство права Конституція, а також на систему та методологічне обґрунтування спрямування і розвитку наук про державу і право та загалом суспільних наук. Наведена вихідна методологічна структура за­гальної теорії демократичної трансформації та розвитку українського суспільства має бути розміщена «зверху вниз» щодо цивілізаційного напряму трансформаційних перетворень багатьох суспільних сфер, у тому числі тих, які є предметом вивчення кримінологічної науки, а саме: правопорядок, правоохорона, за­побігання та протидія їх порушенням, насамперед найбільш суспільно небезпечним, якими є злочинні прояви.

Нинішній період в історії України, який повинен бути реально посттоталітарним, висуває на перший план завдання, у тому числі і для кримінології, приділити особливу увагу захисту інтересів, за­ гальних прав та свобод людини і громадянина, протидії збережен­ню авторитарних та силових методів вирішення суспільних справ. Методологічною складовою розв'язання цього завдання є подо­лання успадкованого з тоталітарного режиму, нині нерідко маско­ваного, прагнення до вирішення кримінологічних проблем, насам­перед протидії злочинним або іншим антисуспільним проявам, силою карно-адміністративних заходів. Слід усіляко сприяти ро­зумінню необхідності переорієнтації у цьому напрямі на профілак­ тично-запобіжну, у тому числі значною мірою — громадську діяльність. Такий підхід, передусім його практична реалізація, особливо у формі народного контролю, громадського осуду, глас­ності, із здобуттям Україною незалежності були з мовчазної згоди

112