Методологія і методи кримінологічної науки

схемою. Різновидом абстрагування й разом із тим самостійним ме­тодом є моделювання, продуктом якого є не сам предмет з усіма ознаками та зв'язками, а його певним чином абстрагована модель. Протилежним поняттю абстрактного є поняття конкретного.

Сходження від абстрактного до конкретного — метод пізнання об'єкта, що полягає у переході від абстрактного знання про нього до більш повного, конкретного уявлення про його властивості, прояви, ознаки, функції. Цей метод відтворює загальний діалек­тичний закон розвитку пізнання дійсності.

Логічний метод у вузькому розумінні є основним методом логіки, яка містить сукупність теорій щодо визначення законів та способів доведення і спростування. Цей метод пізнання ґрун­тується на законах виключення протиріч між судженнями. Нове дійсне судження не може суперечити іншим судженням, до­стовірність яких не викликає сумніву. Через свою раціональність та універсальність логічний метод перетворився із вузьконалеж-ного логіці у загальнонауковий. Він має багато розгалужень у за­стосуванні. Одним із найбільш універсальних є метод логічної відповідності теоретичних положень і висновків логіці реальних відносин, подій, дійсності. Логічний метод широко застосовується у суспільних науках, у тому числі у кримінології, що, як правило, відчувають дефіцит або складність здобуття належного обсягу емпіричного знання, недостатність якого компенсується логічним мисленням. Зокрема, це відбувається під час перевірки наукових гіпотез, проведенні соціального експерименту тощо.

Загальнонауковим є метод висунення та перевірки гіпотези. У буквальному розумінні гіпотеза (грец. НуроіНеш — підстава, припущення) — це побудоване на припущенні судження про не до­сить відоме явище, його походження та розвиток. Наукова гіпотеза є методом розвитку наукового знання: від узагальнення осмислен­ня наявного теоретичного знання до логічного продовження його розвитку у сфері, знання про закономірності якої на цей час є недо­статнім. Головними умовами застосування методу гіпотези є до­стовірність, повнота наявного теоретичного знання, достатня обізнаність дослідника і його фахова кваліфікація щодо логічного передбачення можливого розвитку або застосування цього знання У разі недостатності інформації. Про застосування методу гіпотези

101

Глава З

у кримінологічному дослідженні докладніше йдеться у главі 3 Кни­ги 3 Курсу.

Порівняння є одним із найпоширеніших загальнонаукових ме­тодів. Він заснований на тому безспірному положенні, що пізнан­ня певного предмета — це визначення його ознак, властивостей, якостей, якими він відрізняється від інших предметів. Визначення вказаних відмінностей досягається значною мірою за допомогою методу порівняння, який має багато різновидів, обумовлених потребами певної науки, вирішення наукової проблеми в різних суспільних сферах, галузях людської життєдіяльності. Одним із різновидів методу порівняння є метод контрольної групи. Він полягає у паралельному вивченні двох груп об'єктів, що розрізня­ються певною ознакою. Одна з груп (експериментальна) характе­ризується наявністю цієї ознаки, скажімо, при вивченні особи злочинця — наявністю незнятої чи непогашеної судимості, друга (контрольна) — її відсутністю. Вивчення та порівняння всіх інших ознак осіб обох груп дає уявлення про те, як вони змінюються залежно від наявності судимості.

Метод порівняння широко застосовується у кримінології, у то­му числі з метою отримання адекватного уявлення щодо злочин­ності, її проявів, причин і умов, особи злочинця тощо, про що йдеться у відповідних главах Курсу. Організація та методика по­рівняльного кримінологічного аналізу окремо висвітлюється у главі 2 Книги 3 Курсу.

Широко застосовується всіма науками, зокрема кримінологією, метод історизму. Цей метод широко відомий із давніх-давен. Ще древні говорили: «Щоб пізнати нинішнє, нове, треба стати на плечі своїх попередників», тобто оволодіти їхніми знаннями. Не випад­ково й у цьому Курсі розгляду сучасних проблем української кримінології передує глава щодо її історії. Метод історизму стосовно пізнання певного предмета полягає у вивченні минулого наукового знання щодо нього, його порівнянні з нинішнім уявлен­ням про нього, визначенні нез'ясованих, недостатньо аргументова­них або зовсім недосліджених проблем, на підставі чого отриму­ються судження стосовно обсягу завдань, можливостей їхнього пізнання та розв'язання. Розвиток наукового знання в історично­му вимірі відбувається за різних суспільних та соціальних умов,

102