Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини.

 

вих відносин, нерідко мають особливий організаційно-правовий ме­ханізм реалізації та захисту.

Цей статус є загальним і однаковим для всіх, характеризується відносною стабільністю.

Важливою рисою конституційно-правового статусу є принцип рівності прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, рівності їх перед законом. Він не залежить, наприклад, від етнічного та соціаль­ного походження, майнового стану, політичних, релігійних та інших переконань та інших ознак. Рівність усіх перед законом є важливою ознакою демократичної, правової держави. Показово, що засади рівності конституційно-правового статусу особи в тій чи іншій формі закріплюються у всіх демократичних конституціях.

Спеціальний статус особи зумовлений особливостями становища і інтересами, потребами, соціально-функціональною активністю (віком, родом діяльності тощо) окремих категорій суб'єктів права (наприклад, виборців, військовослужбовців, депутатів, службових осіб, студентів, суддів, пенсіонерів та ін.). Відповідно до конкретних особливостей чинне законодавство адресує певному колу осіб спеціальні, додаткові права та обов'язки.

Наприклад, Закон України «Про освіту» встановлює права та обов'язки вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажерів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів як визначених учас­ників навчально-виховного процесу. Згідно зі ст. 51 цього закону на­звані суб'єкти мають право, зокрема, на навчання для здобуття пев­ного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів; вибір закладу освіти, форми навчання, індивідуальних програм, позакласних занять; одержання направлення на навчання, стажування до інших закладів освіти, в тому числі за кордон; користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздо­ровчою базою закладу освіти; доступ до інформації в усіх галузях знань; участь у об'єднанні громадян; безпечні і нешкідливі умови на­вчання та праці та ін. Серед обов'язків визначеного кола учасників навчально-виховного процесу, наприклад, додержання законодавст­ва, моральних, естетичних норм; систематичне й глибоке оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю, підвищення загального культурного рівня; додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти (ст. 52 закону).

Спеціальний статус виконує роль загального статусу для певної ка­тегорії осіб, конкретизує його. Цей статус може встановлюватися

нормами конкретної галузі права (конституційно-правовий статус народного депутата України, статус суддів та ін.) або мати комплекс­ний характер (правовий статус посадових, службових осіб). На відміну від загального статусу спеціальний, як правило, не є, постійним.

Індивідуальний статус особи є статусом індивідуума, особистості (людини, громадянина). Він становить персоніфіковані права, обов'язки в їх конкретних, природних і набутих здібностях і особли­востях (стать, вік, родинний стан, стан здоров'я, релігійні переконан­ня тощо)¹. Цей статус не є статичним, незмінним, а є рухливим, оскільки змінюється відповідно до перемін у житті людини (громадя­нина). І якщо загальний (конституційний) є єдиним, то кількість індивідуальних рівна кількості осіб, що проживають або тимчасово на законних підставах знаходяться на території держави.

Правове становище конкретної особи в державі й суспільстві (лю­дини, громадянина) є сукупністю загального, спеціального та індивідуального статусів відповідно до конкретних правовідносин.

Основоположним для всіх правових статусів особи, як зазначало­ся, є конституційний, який визначається лише нормами Основного Закону, на відміну від конституційно-правового статусу, що формується нормами Конституції та інших конституційних законів (наприклад, законами України «Про громадянство», «Про статус народних депутатів України» та ін.). Тобто поняття «конституційно-правовий статус особи» є ширшим від поняття «конституційний статус особи».

Наприклад, за визначенням О. Фрицького, під конституційно-правовим статусом розуміють загальні основоположні засади, за до­помогою яких у Конституції визначаються основні права, свободи і обов'язки людини і громадянина, а також гарантії їх здійснення, тоб­то можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та іншими соціальними цінностями, благами; користуватися свободою дій і поведінки в межах конституції та інших законів².

Визначальні засади конституційного статусу зосереджені голо­шиїм чином у спеціальному II розділі Конституції України — «Права,

¹ Скакун О. Ф. Цит. праця. — С. 381.

' Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. — К., 2004. — С. 121.

 

36

37

Розділ 11

Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...

 

свободи та обов'язки людини і громадянина», деякі з них — у інших розділах.

Закріплена Конституцією система прав і свобод людини і громадя­нина максимально імплементувала положення міжнародно-правових актів, таких як Загальна декларація прав людини, прийнята Генераль­ною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., Міжнародний пакт про грома­ дянські і політичні права людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права людини 1966 р., Європейська конвенція про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. та ін. Враховані та­кож досягнення світового конституціоналізму, національної наукової думки, практика конституційного будівництва, ментальність Українського народу.

Конституційно-правовий статус людини і громадянина — поняття комплексне. Він може бути представлений конкретними структурни­ми елементами, які в сукупності відображають закріплене на консти­туційному рівні правове становище людини і громадянина в суспільстві й державі.

Оскільки, як зазначалося, немає єдиного підходу у трактуванні правового статусу особи в науковій, відповідно в навчальній, літера­турі існують різні конструкції основних структурних елементів конституційно-правового статусу людини і громадянина.

Зокрема, до структури конституційного статусу особи в Україні за­раховують: громадянство; правосуб'єктність особи; основні права, свободи, законні інтереси й обов'язки; правові принципи; гарантії правового статусу, серед яких — юридична відповідальність¹. Крім то­го, до цього переліку додаються як окремі елементи, наприклад «відповідні правові норми»².

Визначаються також окремо структура конституційно-правового статусу людини і конституційно-правового статусу громадянина. Структурними елементами першого є: правосуб'єктність людини; принципи конституційно-правового статусу; права, свободи людини

Тодика Ю. М. Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина // Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавсько-го. — К., 2002. — С. 119.

² Фрицький О. Ф. Цит. праця. — С. 121; Кравченко В. В. Конституційне право Ук­раїни: Навч. посіб. — К., 2004. — С. 111. Див. також, напр.: Конституційне право України: Підручник / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. — К., 1999. —С. 125-126.

і громадянина та гарантії їх реалізації (як центральний елемент цього статусу); обов'язки людини та гарантії їх виконання. Конституційно-правовий статус громадянина, крім названих елементів, включає та­кож певний зв'язок між людиною і державою, із якого випливають додаткові права, свободи й обов'язки особи та їх гарантії.

При цьому конституційно-правовий статус іноземця (іноземного громадянина) і особи без громадянства охоплює сукупність еле­ментів, що складається із правосуб'єктності людини, принципів, прав, свобод і обов'язків людини та їх гарантій, і, крім того, включає, по-перше, такі, що випливають із тимчасового правового зв'язку з Українською державою, додаткові права і свободи іноземця та особи без громадянства, їх додаткові обов'язки, гарантії цих прав, свобод та обов'язків і, по-друге, що стосується лише іноземця, — наявність певного правового зв'язку між ним і іноземною державою, що не може ігноруватися Україною¹.

Структура загального (конституційного) правового статусу, за визначенням деяких науковців, складається з таких елементів, як: статусні правові норми і правові відносини; суб'єктивні права і юридичні обов'язки; громадянство; правові принципи і юридичні гарантії; законні інтереси особи як дозволені нормативно-правовими актами прагнення особи до задоволення своїх потреб, до володіння тими чи іншими благами, соціальними цінностями, послугами²; правосуб'єктність; юридична відповідальність³.

Різноманітність наукових підходів у трактуванні структурних еле­ментів конституційно-правового статусу особи в Україні, їх функціонального призначення свідчить, на нашу думку, про неодно­значну роль кожного із них (деякі елементи є предметом нашого по­дальшого розгляду) у формуванні відповідного юридичного статусу

¹ Рабінович П. М., Хавронюк М. І. Права людини і громадянина. — К., 2004. —
С. 79-80.

² 3 подібним підходом не погоджується, наприклад, О. Скакун, яка вважає, що інте­
рес як потреба особи передує правам і обов'язкам незалежно від того, чи знаходить
він пряме закріплення в законодавстві, чи просто підлягає правовому захисту держа­
ви. Як категорія позаправова інтерес закріплюється не тільки в конкретних правових
розпорядженнях, а й у принципах права. Відповідно інтерес є елементом соціального
статусу особи, а не правового (Скакун О. Ф. Цит. праця. — С. 379).

^:| Колодій А. М., Олійник А. Ю. Цит. праця. — С. 133. Також див: Тодика Ю. Н., Тоди­ка О. Ю. Конституционно-правовой статус человека и гражданина в Украине, — К., 2004. —С. 153.

 

38

39

Розділ 11

Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...

 

особи, яку в літературі поділяють на первинну і вторинну. Водночас у своїй єдності структурні елементи є важливим фактором реалізації конституційного і загалом правового статусу людини і громадянина в Україні.

За всієї багатоманітності поглядів, якщо не головним, то цент­ральним елементом, основою конституційно-правового статусу виз­наються права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Консти­туційні права, свободи та обов'язки є основоположними, фундамен­тальними правами, свободами та обов'язками людини і громадянина, що юридично виражають невід'ємну людську природу і наділені юри­дичним верховенством. Власне, конституційними вони стають після закріплення їх у Конституції.

За змістом конституційні права, свободи та обов'язки є основни­ми, оскільки за їх допомогою найбільш повно проявляються і регулю­ються істотні суспільні відносини, зв'язки між державою і особою, формується її правовий статус. Саме вони створюють необхідні умови для всебічного розвитку особи, задоволення її законних інтересів.

Певно, що важливою умовою (передумовою) участі у відповідних правовідносинах є конституційна правоздатність і дієздатність люди­ни і громадянина.

Відповідною умовою набуття найбільшого обсягу основних прав, свобод та обов'язків, не виключаючи доцільності розглядати цей інститут як структурний елемент конституційно-правового статусу, можна назвати і громадянство, оскільки правове становище особи в державі залежить насамперед від того, чи є вона громадянином цієї держави.

Це є свідченням також того, що конституційно-правовий статус наділений власним змістом, складається як з основних, так і похідних структурних елементів, які потребують свого подальшого науково-те­оретичного дослідження. Відтак елементи конституційно-правового статусу людини і громадянина мають розташовуватися за певною схемою відповідно до закріпленої конституційно-правової ідеології, насамперед конституційного положення про співвідношення між людиною, визнаною найвищою соціальною цінністю, і державою, про те, що права і свободи людини повинні визначати зміст і спрямо­ваність діяльності держави. Ці та інші визначальні положення закріплюються як загальні засади конституційного ладу в розділі І Основного Закону, розділ II починається із визначення основних принципів щодо прав, свобод та обов'язків, порядку їх здійснення,

що загалом відповідає існуючим міжнародно-правовим стандартам у цій галузі. Після цього, по порядку, закріплюються права і свободи людини і громадянина, далі — їх конституційні гарантії та консти­туційні обов'язки людини і громадянина.

Такий підхід, на наш погляд, насамперед дає можливість ствер­джувати, що закріплений конституційно-правовий статус особи є системним утворенням.

Принципи конституційно-правового статусу особи. Загалом їх мож­на визначити як основоположні ідеї, на яких базується правове ста­новище людини і громадянина в державі й суспільстві, реалізуються основні права, свободи та обов'язки, є одним з важливих його елементів.

В узагальненому вигляді¹ основними принципами конституційно-правового статусу особи, конституційно-правового інституту прав і свобод людини і громадянина в Україні можна визначити такі прин­ципи, як:

— визнання людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недотор­канності і безпеки найвищою соціальною цінністю (ст. З Конституції України);

— вільності й рівності людини у своїх правах (ст. 21);

— невідчужуваності і непорушності її прав і свобод (ст. 21);

— невичерпності прав і свобод людини і громадянина (ст. 22);

— гарантованості прав і свобод людини і громадянина і неможли­вості їх скасування (ст. З, ст. 22);

— неприпустимості звуження змісту та обсягу закріплених Кон­ституцією прав і свобод людини та громадянина (ст. 22);

— рівності громадян перед законом (ст. 24); права і свободи люди­ни і громадянина визнаються за всіма однаково, незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання (частина третя ст. 24);

— неприпустимості обмеження конституційних прав і свобод
людини і громадянина, окрім випадків, передбачених Конституцією
України (ст. 64);

¹ Як правило, відповідні принципи у вітчизняній спеціальній літературі форму-ІЮЮТЬСЯ у широкому і вузькому розуміннях (Див., напр.: Погорілко В. Ф. Нова Конституція України. Огляд, коментарі і текст Основного Закону. — К., 1997. — ¹ 12 44; Колодій А. М., Олійник А. Ю. Цит. праця. — С. 133-138; Конституційне право України: Підручник / Заред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. — К., 2002. — 18 136).

 

40

!і кил

41

Розділ 11