Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини.

 

Найбільшого поширення серед конституціоналістів набула кла­сифікація прав і свобод із урахуванням сфер життєдіяльності суспільства (політичної; економічної, соціальної, культурної та інших), життя і діяльності людини або громадянина; змісту суб'єктивних потреб та інтересів, що зумовлюють характерні консти­туційно-правові відносини. Залежно від того, у якій сфері переважно використовується конкретне суб'єктивне конституційне право осо­би, конституційні права і свободи людини і громадянина прийнято поділяти на:

— громадянські або особисті права та свободи;

— політичні права та свободи;

— економічні права та свободи;

— соціальні права та свободи;

— культурні права та свободи¹.

Громадянські або особисті права та свободи надають людині мож­ливість вільно розпоряджатися собою, користуватися невідчужува-ними благами особистої свободи, забезпечують життєво необхідні умови існування, є гарантією від будь-якого незаконного втручання у сферу її індивідуальної життєдіяльності (право на життя, на свободу і особисту недоторканність, право на недоторканність жит­ла та ін.).

Політичні права та свободи відображають можливості громадян брати участь у суспільно-політичних відносинах, у здійсненні влади, у формуванні представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування (право на участь в управлінні державними справами, на участь у виборах та референдумах, на об'єднання у політичні партії та громадські організації, на проведення зборів, мітингів, демонст­рацій, виборчі права та деякі ін.).

Соціальні й економічні права та свободи покликані забезпечити особі належний життєвий рівень, право на власність і працю, прояв­ляти підприємливість та ініціативу в реалізації своїх здібностей і

придбанні засобів для існування, беручи участь у виробництві ма­теріальних та інших благ (конституційне право кожного на працю, на приватну власність, на житло, на соціальне забезпечення та ін.).

Культурні права та свободи — це можливості збереження та роз­витку національної самобутності людини, доступу до духовних досяг­нень свого народу, всього людства, їх засвоєння і використання, участь у подальшому їх розвитку, можливості участі у науковому житті (право на освіту, на навчання рідною мовою; на свободу наукової, технічної і художньої творчості та ін.)¹.

В юридичній літературі існують також об'єднуючі класифікації. Зокрема, виділяють соціально-економічні, соціально-культурні пра­ва і свободи.

Назви конституційних прав і свобод частково випливають, зокре­ма, із назв і положень міжнародних документів, що закріплюють міжнародні стандарти в галузі прав людини, — Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, а також Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.

Водночас у юридичній літературі висловлюється думка, що так звана видова класифікація прав людини, котра відображена у назвах міжнародних пактів, хоча й була на час їх прийняття значним кроком уперед, нині уже навряд чи видається взірцевою і не завжди задоволь­няє правореалізаційну та правозахисну практику. Зокрема, П. Рабіно-вич вважає, що класифікувати права людини слід насамперед за змістом (характером) людських потреб, що ними забезпечуються. Він виділяє такі групи основних прав, як: фізичні (життєві), особистісні, культурні (гуманітарні), економічні, політичні права².

Крім того, в якісно нову групу конституційних прав людини і громадянина виділяють, зокрема, екологічні права. Обґрунтовується також виділення в самостійну групу так званих духовних прав і сво­бод³.

Не заперечуючи обґрунтованості різних підходів до класифікації основних прав та свобод, ми дотримуємося найбільш усталеної, а

 

¹ Деякі автори виділяють такі групи основних прав, як: фізичні, політичні, економічні, соціальні, екологічні, сімейні, культурні, особисті права (Див., напр.: Колодій А. М., Олійник А. Ю. Цит. праця, — С. 167). О. Фрицький, зокрема, визначає окремими групами природні (особисті), громадянські, політичні права і свободи, про­голошені буржуазними революціями; соціально-економічні, які ґрунтувалися на соціальному вченні; колективні, або солідарні, права, проголошені, головним чином, країнами третього світу (Фрицький О. Ф. Цит. праця. — С. 172.

¹ Оскільки в юридичній літературі, в тому числі навчальній, існують різні підходи до
типології прав і свобод, детальніше вони розглядаються в наступних розділах, при­
свячених конкретним правам і свободам.

² Рабінович П. М., Хавронюк М. І. Цит. праця. — С. 10-11.

⁸ Напр.: Кобецька Н. Р. Екологічні права громадян України: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 1998; Шумак І. Духовні права і свободи людини — права людини нового покоління // Право України. — 2005. — № 2.

 

50

51

Розділ 11