Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини.

 

тільки їй і які змінюються та розвиваються у неї упродовж життя (вік, зовнішність, інтелект тощо).

Людина — соціальна істота, бо народжується, живе, спілкується у певному суспільстві, за відповідних соціально-історичних умов. Відповідно права і свободи людини виникають у результаті самого факту її народження. Однак, зрозуміло, людина народжується не тільки в певному суспільстві, а й у певній державі.

Суб'єктом права людина визнається конституцією, іншими зако­нами держави. Важливо, щоб її правове становище було чітким і відповідало загальносвітовим досягненням у галузі прав людини.

Слід зазначити, що Україна як одна з держав—засновниць Організації Об'єднаних Націй відповідно до ст. 55 Статуту ООН взя­ла на себе зобов'язання сприяти загальній повазі та дотриманню прав людини і основних свобод для всіх. А це означає, що національне законодавство в цій галузі має відповідати міжнародно-правовим стандартам.

Якщо людиною народжуються, то громадянином стають. Відпо­відно поняття «громадянин» застосовується до особи, яка знаходиться у правовому зв'язку із конкретною державою — через громадянство цієї держави. Громадянин наділений певним обсягом прав, які закріплюються за ним у результаті його належності до певної держа­ви. Таким чином, кожен громадянин наділений комплексом прав, що належать до загальноприйнятих прав людини, а також усіх прав гро­мадянина, що визнаються у конкретній державі.

Спільним для понять «особа» і «громадянин» є те, що вони стосу­ються тієї самої людини, але якщо «особа» визначає її місце в суспільстві, то «громадянин» — у державі. Зокрема, «особою», тобто членом суспільства, можуть бути не тільки громадянин конкретної держави, а й іноземець та особа без громадянства, які проживають на її території. Правове становище останніх визначається лише статусом прав людини, який забезпечується кожною державою на консти­туційних засадах та міжнародно-правових нормах.

Відповідно правовий статус іноземного громадянина, особи без гро­мадянства є самостійними категоріями, водночас з огляду на те, що во­ни формуються на основі правового становища громадянина конкрет­ної держави, доцільно говорити про правове становище особи загалом.

Правовий статус особи визначається нормами різних галузей права. Конституційне право встановлює основоположний для всіх

конституційно-правовий статус особи, відтак усі інші статуси є похідними від нього і такими, що його доповнюють, розвивають. При цьому слід зважати, що поняття «правовий статус особи» значно шир­ше поняття «конституційний статус особи».

Зокрема, при визначенні суб'єкта прав людини конституції різних держав застосовують, як правило, формулювання: «кожна людина», «кожний», «будь-хто», «усі», «ніхто», «жодна людина», або вирази — «гарантується свобода, право» та ін. Якщо йдеться про закріплення прав, які надаються тільки особам — громадянам відповідної держави, то вживаються відповідно терміни «громадя­нин», «громадяни» та ін.

Отже, подібні термінологічні розрізнення ґрунтуються на розрізненні правового статусу, насамперед обсягу прав, свобод люди­ни і громадянина.

Правовий статус особи, що є основою її правового становища, є лише частиною її суспільного статусу. Як зазначається у спеціальній літературі, правове становище особи — це складне поняття, що вклю­чає загальну правоздатність, політико-правові принципи, права, сво­боди та обов'язки людини і громадянина, а також гарантії реалізації і захисту прав, свобод і обов'язків людини і громадянина¹.

Юридичне оформлення відповідного становища особи в суспільстві й державі починається, зокрема, з того, що людина, гро­мадянин визнаються суб'єктом права, наділяються при цьому пра-водієздатністю (правосуб'єктністю), що дає змогу певним особам вступати у відповідні правовідносини. Правосуб'єктність дає змогу відрізнити правовий від інших соціальних статусів особи (економічного та ін.).

Так, загальна конституційна правоздатність і дієздатність — це здатність людини і громадянина мати конституційні права, свободи, нести обов'язки і відповідно — здатність особи своїми діями набува­ти відповідні правоможливості, виконувати покладені конституційні обов'язки, особисто відповідати за їх невиконання. Обсяг консти­туційної правоздатності, яка виникає з моменту народження, є рівним для всіх, незалежно від статі, соціального походження чи інших ознак. Обсяг, наприклад, визначеної конституційної дієздат-

¹ Основи государства и права. — Одесса, 1997. — С. 65.

 

ЗО

31

Розділ 11

ності не може бути обмежений, крім випадків, передбачених Консти­туцією України.

Правовий статус зумовлюється насамперед існуючими формою державного правління, політичним режимом, характером суспільних відносин, іншими умовами, в яких він складається і функціонує.

Для правових систем держав світу характерні різноманітні концеп­туальні підходи до визначення правового статусу людини і громадя­нина. При цьому основи правового статусу особи визначаються кон­ституціями більшості держав майже однаково.

За ліберальною концепцією (так звана концепція західного права), яка базується на пріоритеті особистості перед суспільством і державою, кожна людина (громадянин) від моменту народження має невід'ємні природні права, при здійсненні яких обмеження можливе, як прави­ло, лише в інтересах, зокрема, охорони суспільного ладу, правопоряд­ку, здоров'я й моральності населення, захисту прав і свобод інших лю­дей та ін. Ліберальна концепція прав людини сповідує насамперед значення свободи, незалежності людини від держави. Особлива увага традиційно приділяється особистим та політичним правам і свободам. Новітні конституції значно розширюють також соціальні, економічні та інші права. При цьому обов'язки людини і громадянина встановлю­ються, як правило, в обмеженому вигляді. Ліберальна концепція прав людини є на сьогодні найпоширенішою у світі.

Чинна Конституція України під впливом західних ідей консти­туціоналізму підтримала ліберальну концепцію прав людини. Зокре­ма, одним із принципів конституційного ладу, закріпленим у ст. З Основного Закону, є визнання в Україні людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності й безпеки найвищою соціальною цінністю. Закріплено, що права і свободи людини та їх гарантії визна­чають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідальна пе­ред людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Можливість обме­ження конституційних прав і свобод людини і громадянина не допу­скається, крім випадків, передбачених Конституцією України, наприклад в умовах воєнного або надзвичайного стану (ст. 64 Основ­ного Закону).

Так звана соціалістична (колективістська) концепція правовий ста­тус особи пов'язує з правами і обов'язками насамперед громадянина. Ця модель побудована на пріоритеті прав колективу (суспільства, спільнот, класів, об'єднань), держави стосовно особи, індивідуума.

32

Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...

Обґрунтовується, що людина може реалізувати свої права або ви­конувати покладені на неї обов'язки тільки у відповідній спільності людей, певних об'єднаннях. Верховним є принцип абсолютного під­порядкування особи (індивідуума) колективу, державі, суспільству.

Такий підхід у закріпленні прав був характерний, зокрема, для ра­дянських конституцій (СРСР, союзних і автономних республік СРСР), конституцій колишніх європейських держав соціалістичного табору. В сучасний період подібна модель з деякими особливостями застосовується в конституціях таких соціалістичних держав, як КНДР, Куба, В'єтнам, Китай.

Характерним для встановлення правового статусу в межах відповідної моделі є те, що, наприклад, природні права, поділ прав особи на права людини і права громадянина не визнаються, однак встановлюються в конституціях. Як правило, в повному обсязі закріплюються політичні права громадян. Основними вважаються соціальні, економічні права як найважливіші для трудящої людини. Проте й вони можуть бути обмежені в інтересах суспільства і соціалістичної держави, яка, як визначається, є виразником колек­тивної волі всіх трудящих. Причому певні права, закріплені в консти­туціях, надаються, як правило, тільки «трудящим» (громадянам і не-громадянам). Наслідком такого підходу є неоднаковий правовий статус різних категорій осіб. Встановлюється досить широке коло обов'язків особи (громадян), деякі з яких мають насамперед мораль­не значення (як-то, берегти честь батьківщини та ін.) і не забезпечені юридичними механізмами їх здійснення.

Слід зазначити, що з часом колективістська модель правового ста­тусу особи певним чином вплинула на ліберальну концепцію. Зокре­ма, це стосується випадків конституційних обмежень прав і свобод людини і громадянина в суспільних інтересах, захисту консти­туційного ладу тощо. Наприклад, згідно з Конституцією України власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству (ч. З ст. 13). Забороняються, зокрема, утворення і діяльність політичних партій, громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу шляхом насильства, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насиль­ства, розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі (ст. 37).

33 2-8152

Розділ 11