Національно-культурне відродження Наддніпрянської України

Селянська аграрна реформа 1861 року та інші буржуазні ліберальні реформи

19 лютого 1861 року Олександр 2 своїм маніфестом проголосив скасування кріпосного права. З падінням кріпосного права відкрився простір для розвитку продуктивних сил, які досі стримувалися

Згідно із селянською реформою 1861 року:

· скасовувалася особиста залежність селянина від поміщика

· селяни дістали особисту свободу

· поміщики не мали права купувати,продавати або дарувати селян,тобто розпоряджатися ними як річчю

· брати шлюб без дозволу поміщика

· самостійно укладати договори й торговельні угоди

· вільно торгувати або заробляти промислами

· переходи в інші верстви суспільства

· вступати на службу або до навчальних закладів

· купувати рухоме й нерухоме майно

· вільно розпоряджатися нажитим майном і спадкування його за законом

Внаслідок реформи 1861 р. селяни України втратили 1 млн. десятин або понад 15% загальної площі земель, якими вони користувались раніше. 94% колишніх поміщицьких селян одержали наділи менші 5 десятин, тобто нижче норми середнього прожиткового мінімуму.

Скасування кріпосного права і наступні реформи, утвердження приватної власності стали причиною серйозних змін в суспільному устрої країни. Змінилося становище не тільки селянства. У пореформений період формувалися нові суспільні класи — буржуазія і промисловий пролетаріат. Утвердження буржуазно-капіталістичних відносин відбувалося в умовах збереження численних пережитків феодального ладу, серед яких, перш за все, слід відмітити політичне панування класу дворян — поміщиків, становий поділ суспільства та ін.

Український ліберально-буржуазний рух сформувався після реформи 1861 р. Ліберально-буржуазний рух в Україні був репрезентований інтелігенцією, яка гуртується у так званих громадах.Громади виникають у 60-х р. у містах України. Діяльність громад мала, головне, культурницький характер. Основна увага зверталась на вивчення сучасного й минулого України, на її етнографію, видання літератури українською мовою, організацію недільних шкіл тощо. З ліберально-буржуазних позицій оцінювався характер аграрних відносин. Газета вихваляла реформу 1861 р., називаючи її «великою і славною», проведенням якої «уряд здійснив справжній переворот», але водночас розкривала її обмеженість та однобічність з погляду інтересів селян.

Висновок: скасування кріпосного права мало непересічне значення. Воно серйозно вплинуло на всі сторони життя суспільства. Селяни отримали особисту свободу. Але через те, що реформа проводилася поміщиками і з програмуванням найбільшої матеріальної вигоди для них, реформа виявилася половинчастою з тривалим збереженням кріпосницьких відносин на селі.

 

Національно-культурне відродження Наддніпрянської України

Починаючи з кінця XVIII століття проглядає й протилежна тенденція - пробудження інтересу до національного коріння, до української історії, мови, народних звичаїв. У другій половині XIX ст. в умовах зародження української політичної нації з’являються ідеї здобуття культурно-національної автономії України.

Національно-культурне відродження, що відбувалося на теренах Наддніпрянської України мало великий вплив на інтелігенцію Галичині,. Так, протягом 1833-1837 рр. у Львові діяло літературне угрупування «Руська трійця», керівниками й засновниками якого були Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький.

У 1837 р діячами «Руської трійці» надруковано українською мовою збірник «Русалка Дністрова». Збірник містив фольклорний матеріал і низку власних творів з проблем історії України. У вступному слові, яке написав М.Шашкевич, прозвучав заклик до духовного єднання українців Наддністрянської та Наддніпрянської України:

Вспоминайте, браття милі...

Може спомин собі дасть Воскресить в новій силі Руську славу, руську власть!

У 1860-х рр. на Західній Україні почався новий виток національно- культурного руху. Його учасниками стало молоде покоління руської (української) інтелігенції - вчителі, письменники, журналісти, юристи, студенти. Вони започаткували так званий народовський напрям національного руху, який орієнтувався на народ і стояв на ґрунті національного самоутвердження та визнання національної єдності українців Галичини і Наддніпрянщини.

8 грудня 1868 р. у Львові виникла культурницька організація - «Просвіта»..Основна її мета - масове поширення освіти і національної свідомості серед українського народу. Просвіти сприяли, боролися, виступали за соборність та державність України. Вони організовували бібліотеки, народні музеї, хори, театри, видавали газети, підручники, популяризували твори Т.Шевченка, відкривали школи, курси для неграмотних.

У діяльності просвіт брали участь Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Микола Лисенко, Леся Українка та ін. На Галичині стали традиційними щорічні відзначення Шевченківських днів, які перетворилися на національне свято українців. В цьому краї було споруджено кілька десятків пам’ятників Т.Шевченкові. Відбулося духовне єднання українців, яких розмежував російсько-австрійський кордон.Наукові дослідження в Галичині проводило літературне товариство ім. Т.Шевченка. У 1892 р. товариство набуло статусу наукової організації. Воно було по суті першою національною академією української науки.Товариство мало друкарню, бібліотеку й музей, разом з науково-дослідницькою займалося культурно-просвітницькою роботою серед населення. За час свого існування товариство видало більше 120 томів «Записок наукового товариства імені Тараса Шевченка» і понад 100 томів інших видань, серед яких і «Пам’ятки українсько-руської мови і літератури».

Україна мала свою, власну, відмінну від російської та польської, багату історію, яку всім українцям потрібно вивчати, знати й любити.