Розвиток архітектури та образотворчого мистецтва в другій половині XX ст

Переворот, який відбувся в XX столітті в архітектурі, полягає не просто у появі нових форм, застосуванні нових матеріалів. Змінилася вся концепція цього видутворчості. Досі при проектуванні на першому плані стояли завдання естетичні, світоглядні, тепер же головним призначенням архітектури стає найраціональніше вирішення практичних, функціональних завдань — на перших етапах, а згодом — на подальших — від 50-их років — заперечення усього, такий собідеконструктивізм. Гай-тек від початків промислової революції у вигляді Кришталевого палацу, Ейфелевої вежі, дебаркадерів, центра Помпіду й до сучасних зиґуратів — у фаворі. Колоніальна архітектура як цілісність уже сформованих архітектурних ансамблів укупі із сучасними трендами, віяннями і візіями набула все більшої виразності.

В архітектурі, як і в живописі, літературі, музиці, пошуки нового стилю почалися на рубежі століть у рамках модернізму. Спочатку вони були вираженням ідейного протесту проти колишніх форм і відстоюванням права на індивідуальну творчість. Авангардизм полягав у чисто зовнішньому спрощенні форм, відмові від традиційних декоративних прикрас, матеріалів.

Справжня архітектурна революція пов'язана з оформленням у 20-ті роки функціоналізму як провідного напряму. Він утвердив такий основний принцип: «форма іде за функцією». Ключовою фігурою, чия творчість визначила магістральні шляхи розвитку будівництва у XX столітті, став архітектор надзвичайної інтелектуальної і художньої сили — Ле Корбюз'є. Він народився у Швейцарії, але жив і працював в основному у Парижі. У своїх численних яскравих теоретичних роботах він сформулював принципи функціоналістської архітектури:

• 1) колони, що підіймають будинок над землею;

• 2) сад на даху;

• 3) вільний план;

• 4) горизонтальне вікно;

• 5) вільний навісний фасад.

Ле Корбюз'є розробив і застосував революційний принцип у техніці будівництва: він всю систему каркасу споруди звів до двох елементів — опори і перекриття. Таким чином, для внутрішнього планування відкривався повний простір. Це рішення також розкривало широкі можливості для масового будівництва. Фахівці оцінюють значення цього відкриття таким чином: «Принцип відділення несучої конструкції від планувального рішення належить до найглибших змін, які XX сторіччя привнесло в архітектуру».

Функціоналізм виявився настільки співзвучним і з новими естетичними запитами, і з новими технологічними можливостями, що став основою міжнародного стилю, який оформився на кінець 20-х років. У його рамках органічно розкрилися можливості будівельного матеріалу сторіччя — залізобетону. Певна національна своєрідність, відмінності архітектурних шкіл існують в межах міжнародного стилю. Він був типовим для американської архітектури Нью-Йорка з його хмарочосами, зосередженими на Мангеттені. Найзнаменитіші адміністративні будівлі — це Емпайр Стейт Білдинг (398 м висотою) і комплекс хмарочосівРокфеллер-центр.

У Радянському Союзі отримав популярність близький за духом напрям — конструктивізм (тобто конструкція — основа усього архітектурного рішення). У деяких спорудах того часу простежувалося поєднання конструктивізму і класичної традиції (наприклад — мавзолей Володимира Леніна, побудований за проектом О. В. Щусева).

У другій половині сторіччя зростає взаємозв'язок архітектури і містобудування загалом. З'являються збірні, пневматичні конструкції, синтетичні матеріали. На зміну традиційним художнім ремеслам прийшов дизайн. Дуже багато прихильників знаходить собі техніцизм — особливо при будівництві багатоповерхових будівель, але він все одно не домінує, а співіснує з безліччю різних шкіл і напрямів, в тому числі тих, які відроджують традиційні стилі (наприклад, класицизм).