Які функції у житті людини виконує світогляд? У чому полягає його необхідність для людини?

Потреба у людському самовизначенні справді є необхідною, проте за звичай ця потреба задовольняється різноманітними шляхами; так, людина може визначатися у житті на основі виховання, традицій, почуттів та емоцій. У більшості випадків люди саме тут шукають та знаходять необхідне їм для орієнтування у житті. У цілому ж на основі розглянутої вище специфіки людського буття в суспільній історії виникають

особливі напрями духовного життя, спрямовані на вироблення засідок людського життєвого самоутвердження. Ці напрями формують ті, що за усталеною термінологією (з подачі німецького філософа І.Канта) називається світоглядом. Саме світогляд, як свідчить про це вже саме слово, включає у собі ті, що формує не тій світ, про який ведуть розмову астрономи та фізики, а тій, в якому живе людина і який мі можемо назвати світом людини (або людським універсумом). У загальному плані появу світогляду можна пояснити так: людина, усвідомлюючи дійсність, рано чи пізно починає усвідомлювати і свою унікальність, свою відмінність від усього іншого у світі. У результаті у неї формуються певні уявлення як про основні засади та особливості світу, так і про свої власні риси та особливості. Отже, світогляд постає формою загального людського самовизначення в світі.

світогляд – не просто знання, а деяке інтегральне духовне утворення, оскільки: а) він повинний надавати людині не поглиблені знання про закони тихий чи інших сфер реальності, а знання разом із оцінкою, відношенням; би) предмет світогляду – відношення “людина – світ” постає майже неозорим, безмежним і тому до певної міри невизначеним. Звідси і випливає ті, що світогляд ніби синтезує цілу низку інтелектуальних утворень, таких як знання, бажання інтуїцію, віру, надію, життєві мотиви, мету та ін. Через це складовими світогляду постають: подивися, переконання, принципи ідеали, цінності, вірування, життєві норми та стереотипи. Якщо мі хочемо дізнатися про світоглядні уявлення того чи іншого народу, або й окремої людини, мі повинні спробувати виявити, пізнати та зрозуміти саме це.
2. На яких засідках проводять типологію світогляду? Якою мірою можна вважати світоглядом мистецтво, релігію, філософію?

Тіпологія світогляду – це не просте перерахування його можливих видів, а, перш за все, виділення типових ознак, за якими та на основі яких пізніше здійснюється класифікація основних видів світогляду. Тобто, типологія постає у порівнянні із пробачимо переліком більш містким та логічно виправданим способом ознайомлення із світоглядом з метою його подальшого докладнішого вивчення.

що філософія – це теоретична форма світогляду, спрямована на критичне дослідження та вирішення світоглядних проблем з метою підвищення ступеню достовірності та надійності таких вирішень. Стає також зрозумілим і ті, що філософія - це усвідомлений світогляд, що вона повинна прагнути бути аргументованою, внутрішньо стрункою, логічно послідовною. Звідси випливають основні аспекти взаємозв’язку філософії та світогляду. З одного боку, філософія є різновидом світогляду, тобто вона є частиною світогляду, проте частиною особливою: як теорія світогляду, філософія концентрує світогляд, зосереджується на найважливішому у ньому; це позначається в літературі у такий спосіб – “філософія є теоретичним ядром світогляду”. З іншого боку можна висловити і прямо протилежне твердження – світогляд є частиною філософії і це у тому сенсі, що за широтою постановки та вирішення питань, за ступенем їх розробленості філософія є безумовно ширшою за світогляд.

. філософію та релігію споріднює ті, що сморід постають різновидами світогляду, тобто ті, що сморід надають людині найважливіші життєві орієнтири. Обідві смороду також претендують на роль життєвого наставництва, проте релігія базується на вірі, тобто на безумовному сприйнятті певних положень (догм) у якості істинних, у тієї година як філософія, базуючись на дискурсивному усвідомленому мисленні, намагається вусі розглядати критично та доводити ті, що розглядається, до рівня розуміння. До того ж релігія – це не лише ідеї та подивися, а й соціальний інститут, певні ритуали і навіть певний спосіб життя; філософія ж була та залишається інтелектуальною формою світоосмислення. Філософія залишає на вирішення самої людини питання про тих, з чим вона погодиться із чим – не погодиться та, врешті, як саме буде потім вирішувати свої життєві питання. Отже, філософія постає безумовно своєрідною, особливою формою людського світоосмислення, формою, яка не дублює інші напрями та форми інтелектуальної діяльності. Вона сприяє людському розумовому розвитку та життєвлаштуванню, постаючи та лишаючись при цьому суто людською справою і до певної міри показувачем того, чого саме досягла людина на певний момент свого історичного самоздійснення.