Поняття екологічного та еколого - економічного потенціалів.

 

Відмінною ознакою і фундаментальним принципом сталого (стійкого) розвитку є екосистемний підхід до вирішення проблем будь-якого масштабу і рівня: глобального, регіонального, національного і місцевого.

Екосистемний підхід грунтується на одній із фундаментальних цінностей ХХІ століття – поважному, обережному і ощадливому, а не споживацькому ставленню до природи. На підставі такого підходу і цінностей мають бути змінені нестійкі моделі виробництва, споживання і життєдіяльності в інтересах сучасного та прийдешніх поколінь.

Екосистемний підхід, як нова філософія життєдіяльності людства у ХХІ столітті, був закріплений рішеннями Йоганнесбурзького саміту зі сталого розвитку (2002 р.). На саміті, зокрема, зазначалось: “Держави співпрацюють на засадах глобального партнерства з метою збереження, захисту і відтворення здорового стану і цілісності екосистеми Землі”.

На реалізацію такого підходу в Україні спрямована Комплексна програма впровадження на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті за сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002 р.), затверджена Кабінетом Міністрів України у 2003 році.

Відхід від традиційної “ресурсної і споживацької” стратегії розвитку потребує зміни поведінки суспільства, розробки нових концепцій державного управління, підприємницької діяльності, зміни методології оцінки ролі і значення екосистем в житті людини і суспільства.

Однак в існуючій системі державного управління переважають тенденції затратного підходу до використання природних ресурсів, навколишнього природного середовища та його екосистем. Інтегрована цінність природи як середовища існування людини, життєдіяльності суспільства ще не усвідомлена суспільством. Про це свідчить відсутність національної стратегії сталого розвитку, інтегрованих оцінок природного потенціалу країни, програми конкретних дій щодо зміцнення природних основ життя людини та життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі.

Екологічні системи, їх потенціал мають оцінюватися не тільки як ресурсна база економічного зростання, але й як “природні основні фонди” для забезпечення життєдіяльності суспільства, домівка всього живого на Землі, для підтримки яких у належному стані треба постійно вкладати капітал. Тобто, оцінювання екосистемного потенціалу має бути інтегральним: як економічний ресурс сталого розвитку і як екологічний ресурс життєдіяльності біотичної спільноти, у тому числі людини як її “розумного” представника, що не хоче вкладати накопичений за рахунок експлуатації природи капітал на відновлення її екосистем.

Таким чином, інтегральна оцінка екосистемного потенціалу (глобального, регіонального, національного, місцевого) – це цілісна оцінка одночасно економічного ресурсу забезпечення життєдіяльності і розвитку суспільства та екологічного ресурсу підтримки функціонування й відтворення екосистем як середовища життєдіяльності живих організмів.

Система інтегральної оцінки потребує розробки національної науково-методологічної і нормативно-правової бази. На поточний час такої цілісної системи ще немає, хоча окремі її елементи відпрацьовані, але не знайшли широкого практичного застосування. Це – кадастри природних ресурсів, екологічний моніторинг. Сфера їх застосування обмежена орієнтацією на ресурсне забезпечення економіки.

Кадастр природних ресурсів та об'єктів — це державне зведення даних про природні ресурси і природні об'єкти, які потрібні для соціально-економічного оцінювання природно-ресурсного потенціалу і забезпечення сталого розвитку адміністративно-територіальних утворень. Регіональний кадастр природних ресурсів та об'єктів (РКПР) є частиною територіальної інформаційної системи, призначений для забезпечення державних і регіональних органів влади, інвесторів та користувачів інформацією.

Обліку та оцінюванню в РКПР підлягають такі види природних ресурсів:

- ресурси земель, що використовуються в господарській діяльності й соціальній сфері, резервні та невикористовувані земельні площі;

- ресурси надр — корисні копалини мінерального та органічного походження;

- поверхневі та підземні води, природні й штучні водні об'єкти;

- ресурси рослинного і тваринного світів (у тому числі лісові ресурси і лісові масиви, мисливськогосподарські ресурси і мисливські угіддя, промислові ресурси внутрішніх водойм, промислові ресурси морів і шельфу);

- ресурси (природні об'єкти) рекреаційного і соціально-культурного призначення;

- особливо охоронні природні території (заповідники, заказники, національні парки і пам'ятники природи) та біологічні об'єкти (рідкісні й зникаючі види тварин і рослин).

Економічне оцінювання природних ресурсів — система натуральних (бали, класи, коефіцієнти) та вартісних показників у грошовому вираженні, які мають враховувати фактори попиту і пропозиції, процеси інфляції, а також потребу резервувати частину засобів для компенсаційних та природоохоронних заходів. Соціально-економічне оцінювання використання природно-ресурсного потенціалу території — це порядок зіставлення суспільних потреб у певному природному ресурсі певного регіону з соціальними, економічними та екологічними можливостями їх задоволення.

На екосистемний підхід зорієнтований екологічний аудит як інструмент реалізації екологічної політики і управління. В Україні прийнято Закон “Про екологічний аудит”. Проте, багатоцільові функції екологічного аудиту залишаються не регламентованими і тому не реалізуються у практиці державного, галузевого і корпоративного управління.

Україна політично приєдналася до основних міжнародних конвенцій. На законодавчому рівні прийнято національні і загальнодержавні програми, серед яких, зокрема, Національна програма екологічного оздоровлення басейну р. Дніпро та поліпшення якості питної води, Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки, Загальнодержавна програма охорони і відтворення довкілля Азовського і Чорного морів, Загальнодержавна програма поводження з токсичними відходами та інші.

Механізми реалізації окремих програм відпрацьовані за міжнародною допомогою. Проте, їх реалізація практично призупинена в силу політичних чинників, які не дозволили сформувати цілісну національну систему екологічного управління з ефективними методами залучення інвестицій, еколого-економічного стимулювання, розподілу відповідальності між державою, суспільством і бізнесом. Необхідність в такій системі підтверджується станом екосистемного потенціалу України, який характеризується як антропогенно виснажений внаслідок непомірної експлуатації і споживацького відношення.

Розбалансованість функцій використання природного капіталу та його відтворення призвела до широкомасштабних деструктивних процесів, які становлять реальну загрозу для здоров‘я людини і розвитку суспільства.

Так, сільськогосподарська освоєність земельного фонду станом на початок 2005 р. досягла 72% території країни, з яких на ріллю припадає 56%. Для порівняння – у США розораність території складає 19%, Франції і ФРГ – 38%, Італії – 31%.

Площа еродованих земель оцінюється в 49% загального фонду сільськогосподарських угідь. Площа підтоплених земель складає 13,4 млн. га (32% сільгоспугідь).

Загальна площа земель, зайнятих під скупченнями відходів (відвали, терикони, шлаконакопичувачі, різного роду смітники тощо), складає більше 160 тис.га. На одну людину припадає 400 т відходів. Щорічно в країні утворюється 35 млн. м³ побутових відходів.

Стан водних басейнів країни характеризується як кризовий внаслідок порушення режиму водних екосистем, зарегульованості річкового стоку, забруднення стічними водами та порушення екосистемної підтримки водних об‘єктів (водоохоронні зони).

Лісистість України становить 15,6% і майже втроє менше за лісистість Західної Європи (43,2%) і не є оптимальною (20-22%).

Сучасний стан природних ландшафтів лише частково відповідає критеріям віднесення їх до Всеєвропейської екологічної мережі.

В цілому антропогенне навантаження на національну екологічну систему слід оцінювати як традиційно несприятливе для її самовідтворення і посилення асиміляційних функцій природи.

У той же час мінерально-сировинна база України має значний економічний потенціал, який спроможний не тільки забезпечити подальший розвиток економіки, але й відтворення національного потенціалу сталого розвитку, складових його територіальних екосистем як безпечного середовища для здоров‘я людини і суспільства в цілому.

Займаючи менш 6% площі Європи, Україна володіє приблизно 35% її біорізноманіття внаслідок свого розташування на перехресті багатьох природних екосистем, шляхів міграції представників рослинного і тваринного світу.

На порівняно невеликій території утворилися чотири природні екосистеми: лісова, лісостепова, степова і приморська. Особливістю України є існування унікальної для Європи степової екосистеми і потужної водної екосистеми Дніпра з різноманітністю природних ландшафтів. Але унікальним є й масштабне техногенне порушення природних ландшафтів та екосистем, особливо радіаційне забруднення лісової і лісостепової зон внаслідок Чорнобильської катастрофи планетарного масштабу.

Все це вимагає від державних інституцій, посадових осіб, усього суспільства особливого розуміння і дій щодо застосування екосистемного підходу в практиці державного планування і управління, національного розвитку і життєдіяльності.