Не иди проторенной дорогой, 2 страница

 

Однак, виявлення можливого рівня ціни ще не є остаточною підставою для прийняття підприємницького рішення.

Розрахунок витрат виробництва

По-третє, підприємцю потрібно розрахувати розмір власних витрат, пов’язаних із виробництвом товару.

У цьому випадку (на відміну від визначення можливої ціни) за основу підприємницьких розрахунків беруться не середні і не поточні витрати виробництва певного (або аналогічного) товару, а гранично високі витрати.

Витрати підприємця, які пов’язані з виробництвом товару, можна розрахувати за формулою (1.1):

 

Вп = Ав + Вс + Врс + Нв,

(1.1)

 

де В_п - витрати підприємця;

А_в – амортизаційні відрахування;

В_с – вартість сировини;

В_рс – вартість робочої сили;

Н_в – накладні витрати.

 

Підприємницький ефект від реалізації ідеї

По-четверте, слід виявити можливий ефект від реалізації ідеї, якщо підприємницьке рішення буде прийнято. Під ефектом у цьому випадку розуміється прибуток підприємця.

Прибуток – це надлишок, перевищення доходів над витратами.Вихідними даними для розрахунку прибутку слугують валові витрати і валовий доход, які пов’язані з виробництвом конкретного товару. У цьому випадку підприємницький ефект (П _е ) розраховується за формулою (1.2):

 

Пе = Дв – Вп,

(1.2)

 

де Д_в – валовий доход.

 

Віднімаючи від валового прибутку податкові відрахування (ПВ), одержимо П_п– прибуток підприємця. Прибуток підприємця за формулою (1.3) виступає як чистий прибуток:

ЧП = Дв – Вп – ПВ.

(1.3)

 

Орієнтація на середню норму прибутку

Підприємець обов’язково прагне до виявлення ще однієї характеристики, пов’язаної з реалізацією підприємницької ідеї. Він намагається порівняти можливий економічний ефект із тим ефектом, що слугує орієнтиром підприємницької діяльності. Таким орієнтиром є середня норма прибутку (Н_п). Для її визначення розмір прибутку підприємця ділять на суму витрат виробництва (валових видатків або інвестований капітал) і помножують на 100% (формула 1.4):

 

Нп = ЧП/Вп ´ 100%.

(1.4)

 

На основі зіставлення цього показника (Н_п) із середньою нормою прибутку у галузі робиться відповідний висновок - чи доцільно приступати до реалізації підприємницької ідеї.

 

Оцінка інформації

Нарешті, по-п’яте, прийняття підприємницького рішення вимагає експертної оцінки отриманої інформації, розгляду всіх можливих наслідків, пов'язаних із процесом практичної реалізації підприємницької ідеї.

Разом з тим, підприємець постійно оперує конкретними економічними показниками, які одержує в результаті розрахунків. Для проведення розрахунків необхідно знати, що представляють собою основні економічні категорії.

Сукупний доход

Сукупний доход є різницею між фактичним валовим доходом і фактичними витратами виробництва (термін “фактичні” у цьому випадку означає “підтверджені розрахунками та бухгалтерськими документами”). Таким чином, маємо за формулою (1.5):

 

Дс = ВДф – Вф,

(1.5)

 

де Д_с – сукупний доход;

ВД_ф – фактичний валовий доход;

В_ф – фактично понесені витрати виробництва.

Валова виручка

Валова виручка є загальною сумою усіх надходжень (доходів):

1) від реалізації товарів, послуг, робіт;

2) від продажу майна, інших об’єктів власності (наприклад, кошти від продажу обладнання, що використовувалося, але було замінено новим);

3) усі інші форми позареалізаційних доходів (наприклад, доходи від оренди нерухомості).

При визначенні валової виручки використовується поняття “періоду часу”(день, декада, місяць, квартал, рік), тобто сума валової виручки визначається за певний період і являє собою кінцевий результат касових надходжень і надходжень на банківські рахунки фірми. Виключення становлять одержувані фірмою кредити, а також транзитні суми, якщо їх зарахування на рахунок підтверджується необхідними договірними зобов’язаннями, а також авансовані платежі, що враховуються у майбутньому періоді.

 

Витрати виробництва

Витрати виробництва являють собою загальну суму:

1) витрат, пов’язаних зі здійсненням процесу виробництва;

2) витрат зі створенням умов для здійснення процесу виробництва.

До витрат, що пов’язані з процесом виробництва, відносять:

- вартість придбаних і використаних у процесі виробництва сировини, напівфабрикатів, матеріалів, палива, ресурсів (електроенергія, вода тощо);

- експлуатаційні витрати (амортизаційні відрахування, витрати на поточний ремонт, на оренду транспортних засобів, оренду приміщень та інші).

Витрати зі створення необхідних умов для виробництва включають:

- виплати відсотків за користування кредитними ресурсами банків;

- суми податку на додану вартість, які були виплачені постачальникам сировини, матеріалів тощо;

- сплачені податки з придбання транспортних засобів, митні платежі, державні мита та ліцензійні збори;

- відрахування у державні позабюджетні фонди.

3. Логіка підприємницької діяльності

Існуюча в суспільстві система економічних відносин досить складна, містить у собі безліч елементів. Головною лінією у таких відносинах є взаємодія двох основних суб’єктів - виробника та споживача. У реальному житті поведінка кожного із цих суб’єктів залежить від безлічі факторів, які безпосередньо впливають на активність, коректують спрямованість діяльності та економічний інтерес.

Таким чином, як виробник (підприємець), так і споживач (покупець) не мають абсолютну свободи дій. Їх відносини можуть розвиватися у якомусь конкретному напрямку тільки тоді, якщо вони матимуть раціональний заряд. Важливо деталізувати поведінку обох сторін, оскільки основним завданням підприємця є прийняття такого рішення, що яке б викликало інтерес споживача.

Отже, підприємець при ухваленні рішення повинен розглянути таке коло питань:

- чи є можливість одержати необхідну сировину і на яких умовах (коопераційні зв’язки); якщо сировину неможливо одержати за прийнятною ціною, підприємницьке рішення може бути не реалізованим;

- чи є можливість придбання необхідних компонентів, напівфабрикатів і за якою ціною;

- наскільки буде складно отримати необхідну техніку, технологію;

- яка буде реакція держави на дії підприємця (режим оподаткування, заборона, фінансова підтримка тощо).

Інакше кажучи, на цьому полюсі взаємин основних суб’єктів ринку складається своя особлива (відносно ізольована) система взаємозв’язків.

При цьому відзначимо, що кожен бізнесмен вирішує для себе головне питання - яким типом підприємницької діяльності займатися.

 

Урахування поведінки споживача

У складній ситуації перебуває і споживач, який визначає своє місце в системі економічних відносин також залежно від ряду факторів, а саме:

- рівня та форми особистого (індивідуального, сімейного) грошового доходу;

- об’єктивно існуючої системи пріоритетів економічних інтересів (на що витрачати кошти у першу чергу);

- доступності необхідних товарів;

- економічної політики держави (податкової, інвестиційної, екологічної, грошово-кредитної політики).

Таким чином, на другому полюсі взаємин основних суб’єктів ринку існує система залежностей, що мають вплив на прийняття рішення підприємцем.

 

Схема дій підприємця на етапі осмислення ідеї

На поведінку споживача впливає цілий ряд факторів, що повинні враховуватися підприємцем при прийнятті рішення. Підприємець має вирішити, на яку групу населення (з високими доходами, із середнім рівнем доходу або з мінімальним статком) він орієнтується. При цьому підприємцю потрібно користуватися даними щодо чисельності такої групи для визначення масштабів свого виробництва. Крім того, необхідно одержати інформацію стосовно регіонального або місцевого ринку, на який він орієнтується.

Фактори, що впливають на поведінку споживача, вимагають від підприємця ретельного вивчення, обліку, розробки заходів для адаптації до ситуації. У цивілізованому суспільстві така робота відноситься до професійних видів діяльності й виконується посередником.

Ідея підприємця може бути чудовою: існує попит на товар, який є основою підприємницької ідеї, очікується високий рівень прибутковості. Приміром, сьогодні можна почати виробництво ліків, але наскільки реальна ця ідея? При оцінюванні ідеї на реальність потрібно відповісти на такі питання:

- Чи є фахівці, здатні організувати виробництво?

- Чи можливо встановити необхідні партнерські зв’язки та одержати від партнерів усього необхідного для нормальної організації виробництва?

- існують достатні матеріально-технічні можливості для організації виробництва (будинки, комунікації, устаткування, технології тощо)?

Відповіді на ці питання будуть свідчити про існування реальних можливостей для реалізації ідеї.

Схематично логіку підприємницької діяльності можна представити у такому вигляді – див. рис. 1.2.

 

 

 

 

Рис. 1.2. Логіка дій підприємця на підготовчому етапі

 

Така логіка є підпорядковує дії підприємця, який робить перелив капіталу, тобто змінює профіль своєї діяльності. Перелив капіталу здійснюється підприємцем тоді, коли на зміну робочої ідеї приходить нова, що більше відповідає змінам на ринку або в суспільстві, дозволяє підприємцю зберегти та зміцнити свої позиції на ринку і у сфері виробництва товару.

Три основні напрями дій підприємця

Підприємець може вести свою діяльність за трьома напрямами. Перший напрям - управління виробництвом (виробничим процесом, трудовим колективом, підприємницькою структурою).

Управління виробництвом. Це напрям підприємницької діяльності в науці одержав самостійний розвиток як концепція менеджменту. Підприємець повинен володіти основними принципами менеджменту і бути менеджером.

Звичайно, в традиційних підприємницьких структурах управлінням займаються професійні менеджери. Але, у початковий період діяльності підприємець, як правило, поєднує підприємницьку активність із роботою менеджера.

Орієнтація на ринок і необхідність його вивчення. Управління виробництвом ніколи не може відбуватися в ізоляції від інших напрямків діяльності підприємця: він організує виробництво не заради виробництва, а заради споживача. Із цієї причини другим напрямкомпідприємницької діяльностівивчення ринку. Без аналізу ринкових процесів не може бути ефективної підприємницької діяльності.

Що цікавить підприємця на ринку? Насамперед ситуація, що складається навколо його товару. Якщо вивчати тільки положення товару на ринку, то можна упустити, наприклад, те, що поряд з новим товаром підприємця на ринку вже з’явився товар конкурентів, який ще не завоював міцних позицій, але завтра може повністю витиснути товар з ринку.

Підприємець, особливо у початковий період діяльності, обов’язково має бути ще й фахівцем із маркетингу. Згодом підприємець буде звертатися до професіоналів для одержання маркетингової інформації та рекомендацій, але він повинен володіти маркетинговими знаннями у будь-якому разі.

Третімнапрямом підприємницької діяльності є партнерські зв'язки (існуючі або заплановані). При цьому важливе значення надається ефективності партнерських зв’язків, пошуку нових, більш ефективних і відмові від старих, менш результативних у порівнянні з майбутніми.

Таким чином, підприємництво – це форма ділової активності, що ґрунтується на ризику та інноваційному підході, виробництво і постачання товарів орієнтовані на отримання підприємницького доходу.

ПІДСУМКИ ТЕМИ

 

1. Підприємництво являє собою особливу форму економічної активності, засновану на інноваційному, самостійному підході до виробництва і постачання товарів на ринок, що приносять підприємцю доход і усвідомлення своєї значущості як особистості.

2. Основним суб’єктом підприємницької активності є підприємець, який взаємодіє з іншими учасниками цього процесу - споживачем, державою, партнерами, найманими робітниками.

3. Об’єктом підприємницької діяльності є товар.

4. Розрізняють дві основні форми підприємництва - приватне і державне, які базуються на загальних принципах.

5. У підприємницькій діяльності можна визначити загальну логіку дій, незалежно від сфери та масштабів діяльності.

6. Підприємницька діяльність починається на рівні мислення - від зародження підприємницької ідеї до прийняття підприємницького рішення.

Тема 2

ТИПОЛОГІЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА

1. Основні типи підприємницької діяльності

2. Форми продуктивної підприємницької діяльності.

2. Посередницька підприємницька діяльність.

3. Підприємництво у фінансовій сфері.

Если хочешь преуспеть в бизнесе –

не иди проторенной дорогой,

А проложи свой путь.

Дж. Рофеллер

 

1. Основні типи підприємницької діяльності

 

Підприємництво як особлива форма економічної активності може здійснюватися як у державному, так і в приватному секторі економіки. Відповідно до цього розрізняють:

1) державне підприємництво;

2) приватне підприємництво.

Державне підприємництво є формою здійснення економічної активності від імені підприємства, заснованого державними органами управління, які вповноважені (відповідно до діючого законодавства) управляти державним майном (державне підприємство), або органами місцевого самоврядування (муніципальне підприємство).Власність таких підприємств є формою виокремлення частини державного або муніципального майна, частини бюджетних коштів, інших джерел. Важливою характеристикою цих підприємств є те, що вони відповідають по своїм зобов’язанням тільки майном, щоперебуває в їх власності (держава не відповідає по їх зобов’язанням, вони не відповідають по зобов’язанням держави).

Приватне підприємництво є формою реалізації економічної активності від імені підприємства або підприємця (якщо діяльність ведеться без найму робочої сили, як індивідуальна трудова діяльність).

Звичайно, кожен із цих видів - державне і приватне підприємництво - має свої визначальні риси, але основні принципи їх здійснення багато в чому збігаються. І в першому, і в другому випадку ведення бізнесу зумовлює ініціативність, відповідальність, інноваційний підхід, прагнення до максимізації прибутку.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

1) приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

2) підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

3) комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

4) державне підприємство, що діє на основі державної власності;

5) підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

Якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як 10%, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить 100 %, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство створюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Підприємства Україні, залежно від чисельності працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік, можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств [1].

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, у яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

Слід зазначити, що на цей час у світі не існує загальноприйнятого визначення малої підприємницької структури. Віднесення фірми до цієї категорії здійснюється за чисельністю працівників або за обсягом обороту (наприклад, у США використовується комбінований метод класифікації). Так, у Франції до малих підприємницьких структур відносяться фірми із числом зайнятих до 9 осіб. Проте, на частку малих підприємницьких структур припадає 90% від загального числа підприємств і 20% від загальної чисельності зайнятих у країні.

 

Виробнича та посередницька підприємницька діяльність

Підприємництво як форма ініціативної діяльності, спрямована на одержання прибутку (підприємницького доходу), відбувається через:

1) здійснення виробничих функцій, тобто виробництво товару або надання послуги (наприклад, машинобудівний завод, туристична компанія, інжинірингова фірма або конструкторське бюро);

2) виконання посередницьких функцій, тобто надання послуг, пов’язаних із просуванням товару на ринок і його передачу у належному (суспільно прийнятному) виді від виробника до споживача.

Чи існує принципова різниця між цими двома типами підприємницької діяльності, а якщо існує, то яка? Відповідь на це питання може бути надана із двох позицій - з погляду суспільства та з погляду підприємця. Суспільне розуміння проблеми зводиться до того, що, з одного боку, пріоритетне значення має перший тип підприємницької діяльності, так як суспільне багатство (рівень і якість життя громадян) залежить від стану справ саме в сфері матеріального виробництва, науково-технічних і сервісних послуг. З іншого боку, такі суспільні відносини цього типу підприємництва на практиці не мають дійсно пріоритетного характеру - суспільство сприяє розвитку іншого типу підприємницької діяльності, тобто посередництва. Чому? Насамперед тому, що рівень життя, зручність і комфорт кожного члена суспільства у великому ступені залежать від розвитку посередництва (організація торгівлі, реклама, доставка товарів додому, замовлення товару поштою, за телефоном, через інтернет).

Але суспільне сприйняття посередницької діяльності є неоднозначним. Головне полягає в іншому - посередницька підприємницька діяльність, її розвиток у межах розумного веде до:

 

1) зростання продуктивності праці виробників товарів на основі поглиблення спеціалізації;

2) прискорення темпів оборотності капіталу;

3) насичення товарних ринків і функціонування товаровиробників відповідно до інтересів споживачів (посередник спеціалізується на вивченні споживчого попиту та замовленні або придбанні тільки такої продукції, до якої виявлено споживчий інтерес).

Товаровиробник та посередник: логіка партнерства

У цьому зв’язку слід зазначити, що логіка підприємницької діяльності виробника товарів зводиться до того, що замість самостійного вивчення ринку він може одержати експертну оцінку підприємницької ідеї, звернувшись до посередника. Із цієї причини найчастіше між цими двома суб’єктами встановлюються партнерські відносини, засновані на взаємній передачі необхідної інформації, і кожен з них розуміє, що досягнення мети (одержання підприємницького доходу) залежить від взаємних дій.

Отже, тип підприємницької діяльності визначається тим місцем, яке займає підприємець в процесі задоволення споживчого інтересу.

 

2. Форми виробничої підприємницької діяльності

 

Стосовно кожного типу підприємницької діяльності існує можливість і необхідність спеціалізації підприємця. Звернемося до загальної схеми підприємницької діяльності, що відображує протистояння двох суб’єктів економічних відносин.

Підприємець ↔ Споживач

 

Два можливих способи дій підприємця щодо споживача

Варто підкреслити, що таке протистояння не носить гострого антагоністичного характеру. Навпаки, протистояння відбувається тільки через пошук взаємоприйнятого компромісу (обидва суб’єкти - підприємець і споживач - усвідомлюють, що жоден із них не може існувати без іншого). У такому протистоянні активна роль зберігається за підприємцем, який може діяти відносно споживача одним із двох способів.

Спосіб 1. Виявлення інтересу споживача – це результат вивчення підприємцем очевидних, але незадоволених (або незадоволених повністю) потреб споживача, які можна задовольнити шляхом розвитку підприємницької активності (наприклад, мало виробляється цукерок або не виробляються дієтичні цукерки). Такий підхід є можливим в умовах товарного дефіциту і характерний для суспільства з низьким рівнем соціально-економічного розвитку.

Спосіб 2. Інтерес, що нав’язується споживачу – це результат підприємницького рішення з виявлення неусвідомленого інтересу споживача. В основному така підприємницька активність пов’язана з рішенням (і готовністю) підприємця виробляти нові товари, нетрадиційні для ринку.

 

Традиційне та інноваційне підприємництво

Підприємницька діяльність у сфері виробництва товарів може носити:

1) традиційний характер (традиційне підприємництво);

2) інноваційний характер (інноваційна підприємницька діяльність, інноваційне підприємництво ).

Інновація (нововведення) – це відновлення основного капіталу (виробничих фондів) або продукції на основі впровадження досягнень науки, техніки, технології. Це закономірний, об’єктивний процес розвитку суспільного виробництва.

Підприємництво в сфері виробництва товарів може орієнтуватися на виробництво й постачання на ринок традиційних або інноваційних товарів. Практика підприємницької діяльності в будь-якій її формі містить у собі інноваційний процес. Типологія підприємницької діяльності ґрунтується на переконанні, що виробництво та постачання традиційних товарів також здійснюється із використанням нових методів або прийомів організації виробництва, технічних елементів виробництва або змінами якісних характеристик товару. У цьому випадку можна говорити про виробництво традиційних товарів із привнесенням часткової інновації. У випадку, коли виробництво не частково, а повністю ґрунтується на інновації, результатом організації є новий (неіснуючий раніше) товар або товар із принципово новими характеристиками, властивостями або навіть сферами використання.

 

Основний і допоміжний види підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність у сфері виробництва товарів може носити основний або допоміжний характер. До основної діяльності відносяться такі види підприємницької активності, результатом яких є виробництво товару, готового до споживання (виробничого або індивідуального).

Допоміжними є види підприємницької, ціль яких зводиться до розробки та передачі товаровиробникам інновацій – способів, методів, прийомів, застосування яких у процесі виробництва впливає на підвищення якісних характеристик товару. Результатом інноваційної діяльності є розробка і передача товаровиробникам нової техніки і технологій. До допоміжної відносяться також такі види підприємницької діяльності як інжинірингова, конструкторська, консультаційна, маркетингова, лізингова діяльність.

 

3. Посередницька підприємницька діяльність

Ринок, як відомо, являє собою місце зустрічі двох основних суб’єктів економічних відносин. Отже, на ринку мають бути присутнім або самі виробник і споживач, або їх представники.

Особи (юридичні або фізичні), що представляють інтереси виробника або споживача (часто діють від їх імені), але самі не є такими, називаються посередниками.

Підприємницька активність у сфері посередництва дозволяє поєднати у стислі строки економічні інтереси виробника та споживача. Посередництво підвищує ступінь ефективності роботи виробника, оскільки дає можливість зосередити свою активність тільки на виробництві, передати посереднику функції з просування товару. Крім того, включення посередника у відносини між виробником і споживачем істотно скорочує строк оборотності капіталу, тим самим підвищує прибутковість виробництва.

Канали розподілу товарів

Співпраця з посередниками пояснюється високою ефективністю їх роботи, чого виробнику товару домогтися неможливо або доведеться міняти профіль, тобто ставати посередником. Завдяки включенню посередника в ланцюжок взаємин “виробник-споживач” забезпечується доступність товару для всіх (або майже всіх) споживачів. Інша сторона цієї проблеми зводиться до здатності посередника ефективно довести товар до цільових ринків. Посередник звичайно пропонує виробнику значно більше того, що може здійснити сам виробник. З точки зору споживача, посередництво дозволяє повніше та значно швидше задовольнити існуючі потреби за рахунок створення більш ефективного каналу розподілу.

Канал розподілу – це шлях, яким рухаються товари від виробника до споживача (покупця). Канали розподілу усувають досить тривалі розриви або в часі, або між місцем виробництва і місцем споживання, а також між правами власності на товари та правами на користування ними. Отже, канали розподілу найбільш ефективні, коли базуються не на прямих зв’язках, а на основі включення посередника.

Прямі зв’язки – це договірні відносини, що встановлюються між виробником товару (послуги) і споживачем.

Припустимо, є три виробника різних товарів і три споживача кожного із цих товарів. Канал розподілу, що базується на таких прямих зв’язках, буде містити в собі 9 контактних ліній (рис. 2.1).