Матеріалістичне і ідеалістичне розуміння психіки

Психологія належить до числа найдавніших наук: вона виникла близько 2500 років тому в стародавній Греції.

Протягом усієї історії розвитку психології відбувалася і відбувається боротьба між матеріалістичним і ідеалістичним розумінням та поясненням психічних явищ.

Основне питання, з якого йде суперечка між матеріалістами та ідеалістами,— це питання про те, що в світі існувало раніше: матеріальне чи духовне, матерія чи дух і як пов'язані між собою ці два роди явищ. Матеріалісти вважають, що матерія — первинна, а психіка, свідомість — вторинні, похідні від матерії. Ідеалісти, навпаки, твердять, що вічно існує тільки духовне начало (у вигляді якоїсь ідеї, бога, душі), а потім було сотворено матерію, природу, що нас оточує.

З цих різних філософських позицій сприймалось і пояснювалось і психічне життя людини.

Правильне й справді наукове розв'язання питання про походження психіки, про взаємовідношення психічних явищ з матеріальними та фізіологічними дає марксистсько-ленінська філософія діалектичного матеріалізму.

Діалектичний матеріалізм доводить, що психіка є продуктом тривалого розвитку матерії. Лише на певній стадії розвитку матерії виникло психічне життя як особлива властивість цієї матерії.

В історії розвитку світу був час, коли психіки, і тим більше свідомості, не було. Неорганічна природа, рослинний світ ніякого психічного життя не мають, у них відсутня здатність сприймання, мислення, відчуття.

Психіка виникла на найвищому ступені розвитку матеріального світу — на стадії появи живих істот: тварин і людини. В ході еволюції тварин формувався спеціальний орган психіки — нервова система, а пізніше її вищий відділ — головний мозок. У вищих тварин і людини розвиток психіки органічно, нерозривно пов'язаний з розвитком кори великих півкуль мозку.

Отже, психіка, свідомість — це властивість матерії, що виникла на високому ступені її розвитку. Психіка,свідомість — це вищий продукт_ особливим чином організованої матерії — мозку.

Ідеалістична психологія заперечує залежність психічного життя від організму, нервової системи людини, від умов її життя та виховання. Ідеалісти вважають, що думки, почуття, бажання, прагнення, вчинки та поведінка людини — це прояв особливої нематеріальної сутності — духа або душі, що якимось таємничим чином поєднується з тілом людини в момент її народження й залишає його після смерті.

Ідеалістична психологія різних напрямів протягом всієї історії була вірною служницею релігії і прагнула обгрунтувати необхідність віри в існування бога — творця світу, віри й безсмертя душі, в потойбічний світ. У капіталістичних країнах реакційні класи використовують ідеалістичну психологію як класову зброю в боротьбі з невіруючими, атеїстами, в боротьбі проти комуністичних ідей.

Найбільш реакційні психологи-ідеалісти активно служать імперіалістичній буржуазії в обмані і задурманюванні свідомості трудящих мас релігійними вигадками й забобонами. Цим самим експлуататорські класи за допомогою релігії відвертають робітників і селян від класової боротьби. Близькість ідеалістичної психології та релігії показує класову сутність ідеалістичної психології, яка відображує світогляд, політичні погляди й класові інтереси експлуататорів.

Ідеалістична психологія політично нам ворожа, з наукової точки зору необгрунтована. Не можна з наукових позицій довести те, чого немає,— існування якоїсь особливої безсмертної душі, не зв'язаної з матерією. Не можна довести незалежність психічних процесів від діяльності мозку, нервової системи, організму людини в цілому. Неможливі думка без мозку, розум людини, відірваний від людини. Ідеалістична психологія як неспроможна й неправильна в науковому відношенні нами повністю заперечується.

Багато зарубіжних дослідників-психологів нині все більше й більше відходять з ідеалістичних позицій і наближаються до матеріалістичного розуміння психічного життя людини.

Діалектико-матеріалістичне розуміння психіки як продукту матерії необхідно відрізняти від поглядів вульгарних матеріалістів-механіцистів. Вони не бачили й не розуміли якісних відмінностей між явищами природи: хімічними, біологічними, фізіологічними й психічними. З їхньої точки зору, всі ці явища є

рухом матеріальних частинок у просторі. Представники вульгарного механістичного матеріалізму твердили, наприклад, що думка так само виділяється мозком, як жовч виділяється печінкою.

Діалектичний матеріалізм заперечує ототожнення психіки й матерії. Визнання залежності психіки від мозку не означає зведення психіки й свідомості до матеріальних і фізіологічних процесів діяльності мозку. «Що і думка і матерія,— вказує В. І. Ленін,— «дійсні», тобто існують, це вірно. Але назвати думку матеріальною— значить зробити помилковий крок до змішання матеріалізму з ідеалізмом» ',

О. І. Герцен правильно й образно писав, що взаємовідношення діяльності мозку й мислення можна порівняти з взаємовідношенням машини та її роботи. Робота машини є властивість машини, але робота не є самою машиною. Так і думка є властивість високоорганізованої матерії — кори головного мозку, але не є матерією.

Отже, психіку не можна відривати від матерії, як це роблять ідеалісти, її не можна також і ототожнювати з матерією, як чинять вульгарні матеріалісти-механіцисти. Психіка Перебуває в єдності з матерією — мозком і є особливою його властивістю.

Ця властивість мозку виражається в здатності відображення зовнішнього об'єктивного (що існує незалежно від нас) світу. В ряді філософських праць В. І. Ленін, звернувши увагу на здатність мозку відображати об'єктивну дійсність, обгрунтував теорію відображення. Предмети та явища навколишнього світу, діючи на людину, на її органи чуття, відображуються в корі мозку у вигляді образів цих предметів і явищ. Психічні процеси, що виникають при цьому в мозку: відчуття, сприйняття, уявлення, пригадування, мислення, уява — все це різні форми відображення.

Відображення людським мозком предметів та явищ об'єктивної дійсності і є пізнанням цієї дійсності. Так, людина пізнає властивості предметів та явищ зовнішнього середовища: їх колір, форму, величину і т. д. В результаті процесу відображення дійсності виникають і формуються почуття людини, її прагнення і дії, якості її особистості, запити, інтереси, здібності і характер, складається її життєвий досвід.

Усі психічні процеси, тобто всі форми відображення, виникають при активній взаємодії людини з зовнішнім світом. Відображення відбувається в процесі активної діяльності людини в суспільстві й саме є своєрідною діяльністю. Наприклад, сприймання не пасивне відображення мозком предметів та явищ навколишнього світу, а складна діяльність, пов'язана з активністю людини.

Психіка людини визначається умовами громадського життя. На практиці (в навчанні, праці, діяльності), у своєму досвіді людина перевіряє правильність відображення зовнішнього світу й таким чином досягає повного й об'єктивного пізнання навколишнього.

Відображу вальна діяльність людини становить єдність об'єктивного (незалежного від людини) і суб'єктивного (властивого людині, залежного від людини). Відображення об'єктивне, оскільки воно є результатом уявлення і знання про цей світ. Проте одночасно відображення має і суб'єктивний характер, оскільки відображає конкретна людина, суб'єкт, особистість, з усіма її особливостями й своєрідністю. Відображення, таким чином, залежить від особистості людини, воно зумовлюється цілями й завданнями, які вона перед собою ставить. Відображення суб'єктивне й тому, що людина, пізнаючи навколишню дійсність, не лишається безпристрасним і байдужим спостерігачем того, що відображується в її свідомості: вона виражає до предметів та явищ дійсності певне ставлення. Тому відображення нашим мозком предметів об'єктивного світу, завжди є суб'єктивним образом об'єктивного світу.

Таким чином, психіка є функцією високоорганізованої матерії — мозку, функцією, що полягає у відображенні об'єктивної дійсності.

Завдання психології

Основним завданням психології є вивчення законів психічної діяльності людини.

Закони психології показують, як відбувається відображення об'єктивного світу в корі головного мозку людини, показують, як людина пізнає об'єктивний світ, що її оточує. Психологічні закони показують, як розвивається психічна діяльність і як формуються психічні властивості особистості.

Психологія досліджує залежність психічних явищ від об'єктивних умов життя і діяльності людини: наприклад, пояснює, як складається під впливом умов життя і виховання характер дитини, як у неї формуються наполегливість, працелюбність, сумлінне ставлення до навчання та ін.

Психологія вивчає психічні процеси в єдності з процесами нервово-фізіологічними, що є основою відображувальної діяльності мозку.

Радянська психологія допомагає у формуванні матеріалістичного світогляду. Вона озброює людину знаннями для боротьби з марновірством та забобонами.

Важлива роль належить радянській психології в комуністичному вихованні трудящих: у формуванні особистості передової радянської людини й взаємовідносин людей на основі принципів Морального кодексу будівника комунізму, проголошеного Програмою КПРС.

Усі ці питання вивчає загальна психологія.

Всебічний і гармонійний розвиток підростаючого покоління є безпосереднім завданням вікової, зокрема дитячої, психології.

Зараз гостро стоїть питання про те, щоб кожен учитель не тільки добре знав психологію учнів, з якими він працює, а й умів би на основі доброго знання психологічних особливостей дітей виховувати особистість у потрібному напрямі, вмів би проектувати, як говорив А. С. Макаренко, особистість своїх вихованців.

Дитяча психологія вивчає вікові особливості розвитку психіки дитини, знання яких конче необхідне для правильної організації навчально-виховної роботи з дітьми різного віку. Наприклад, психологічні дослідження останніх років показали, що вікові можливості дітей шкільного віку (зокрема, здібності до засвоєння складного навчального матеріалу) набагато більше, ніж гадали раніше. Це дає науково обгрунтований матеріал для докорінного перегляду змісту шкільних програм з різних предметів.

Педагогічна психологія, спираючись на знання дитячої психології, вивчає закономірності найбільш успішного й глибокого засвоєння школярами системи знань, навичок та умінь у процесі навчання, а також формування таких рис особистості, як комуністична, свідомість, працьовитість, дисциплінованість, почуття колективізму та ін.

Глибоке знання психології учнів, психології їх навчання і виховання становить основу педагогіки й методики навчання. Без доброго знання психологічних основ розвитку дітей не можна правильно побудувати жодної методики навчання учнів, не можна розробити правильні методи виховної роботи з учнями.

Знання психології допомагає зрозуміти самого себе, власне психічне життя, свої слабкі й сильні сторони. Знання себе полегшує людині правила самовиховання, розвиток своїх здібностей, усунення недоліків у своїй поведінці, дає їй змогу встановити нормальні взаємовідносини з оточуючими людьми.

Крім загальної, дитячої та педагогічної психології, є багато інших галузей психології: психологія праці, інженерна психологія, військова психологія, психологія мистецтва, космічна психологія та ін. Особливого значення в наші дні набуває соціальна психологія, що досліджує форми взаємовідносин колективу та особистості, психологічні особливості так званих «малих груп», взаємовідносини всередині колективів та груп.

Методи психології

Вивчаючи психічні процеси, індивідуальні психологічні особливості особистості, психологія застосовує певні методи (способи й прийоми) дослідження.

Методи вивчення мають бути об'єктивними. Об'єктивне вивчення легше здійснити тоді, коли психічне життя вивчають у процесі діяльності людини. В. І. Ленін указував, що про помисли та почуття людини можна правильно судити тільки на основі її дій і вчинків. Об'єктивне вивчення психіки передбачає також знання фізіологічних законів вищої нервової діяльності.

Методи психології повинні не тільки забезпечувати об'єктивний підхід до вивчення психічних явищ, а й відповідати на запитання: чому і як виникають, розвиваються та змінюються психічні процеси та якості особистості.

Методи психології мають бути пов'язані з практикою, тобто придатні для розв'язання практичних життєвих завдань. Наприклад, вивчаючи психічний розвиток дитини, треба з'ясувати основні закономірності, основні особливості її психічного розвитку, розібратись у тих причинах, які зумовили саме такий психічний розвиток дитини, і на основі ретельного вивчення накреслити певні прийоми для подальшого вдосконалення процесів виховання та навчання дитини в школі та сім'ї.

Основними методами психології є спостереження і експеримент, Застосовують і окремі методи: метод бесіди, анкетний метод, аналіз продуктів та процесів діяльності, тестовий метод та деякі інші.

Спостереження. Спостереження як метод вивчення психічного життя людини широко застосовують у психології. З допомогою спостереження вивчають окремі психічні процеси (пам'ять, увагу, мислення), психічні якості особистості (характер, здібності), які зовні виражаються в різноманітній людській діяльності (трудовій, навчальній, ігровій), психічні стани (настрої, афекти). Метод спостереження характеризується тим, що вивчення зовнішніх проявів психіки людини (дій, вчинків, мовних висловлювань, взаємовідносин з іншими людьми, поведінки в цілому) відбувається в природних життєвих умовах. Досліджувач за результатами спостережень за діями та вчинками людей судить про особливості їх психічного життя, тобто йде від зовнішніх об'єктивних фактів до розуміння внутрішнього суб'єктивного світу людини.

Психологічне спостереження має бути цілеспрямованим: спостерігач повинен чітко уявляти й розуміти, що спостерігати й для чого спостерігати. Інакше спостереження перетвориться на
збирання випадкових фактів.

Психологічне спостереження має проводитись за певним планом або програмою. Програма спостереження забезпечує спостерігачеві вивчення тих питань і фактів, які він заздалегідь намітив. Без певного плану або програми втрачається основна лінія спостереження — в результаті можна випустити головне й суттєве в психічній діяльності людини.

Спостереження слід проводити систематично, а не час від часу. Систематичність спостереження дає змогу зберігати постійні умови його й тим самим дає можливість встановити тісні зв'язки між спостережуваними фактами.

Психологічне спостереження, як правило, вимагає тривалого часу. Чим триваліше спостереження, тим більше фактів може нагромадити спостерігач, тим глибшими й надійнішими будуть його психологічні висновки. Звичайно тривале спостереження застосовують при вивченні вікових особливостей дітей, наприклад особливостей розвитку мови й мислення, емоційних проявів і вольових дій, прагнень та інтересів, рис характеру та здібностей. Результати такого тривалого спостереження описуються або у щоденнику, де аналізується процес психічного розвитку дитини (часто за кілька років), або оформляються у вигляді психологічних характеристик.

Експеримент. Якщо під час спостереження досліджувач пасивно чекає прояву психічних процесів, що цікавлять його, то в експерименті він сам створює необхідні умови, щоб викликати ці процеси у випробуваного, тобто людини, з якою проводиться дослід (випробування). Створюючи необхідні умови, експериментатор має можливості забезпечити їд постійність. Повторюючи Дослідження за однакових умов з різними випробуваними, експериментатор може встановити індивідуальні особливості перебігу психічних процесів у кожного з них.

Експериментатор за своїм розсудом змінює умови проведення досліду. Це особливо важлива перевага експерименту, тому що бона дає можливість знаходити, наприклад, найефективніші прийоми в навчально-виховній роботі з учнями. Змінюючи умови заучування того чи іншого навчального матеріалу (з математики, рідної мови тощо), можна встановити, за яких умов запам'ятовування буде найбільш точним, тривалим і міцним. У процесі експерименту за допомогою спеціальних приладів та апаратів можна дуже точно виміряти час перебігу психічних процесів, наприклад швидкість реакцій, швидкість формування навчальних, трудових навичок.

У психології застосовують два види експерименту: лабораторний і природний.

Лабораторний експеримент проводиться в спеціально організованих умовах, часто із застосуванням різноманітних реєструючих приладів. Прикладом такого експерименту може бути дослідження сприйняття за допомогою електронної установки (мал. 1, а, б), яка дає змогу на особливому екрані (типу телевізійного) поступово подавати випробуваному різну кількість зорової інформації (від нуля до показу предмета в усіх його деталях).

Прилад дає можливість штучно уповільнювати процес сприйняття і таким чином вивчати його сутність. Особливо яскраво в цьому лабораторному експерименті виступає й може бути вивчений процес пізнавання.

Лабораторний експеримент застосовують у тих випадках, коли необхідно одержати точні й надійні показники перебігу психічних явищ за суворо певних умов, наприклад під час вивчення чутливості органів чуття, вивчення пам'яті, мислення, мови та інших психічних процесів.