Суспільна природа особистості

Як зазначалося, людина і біологічна, і суспільна істота. Природно тому, що на прояви особистості впливають і біологічні і суспільні (соціальні) фактори. Особистість, будучи соціальною за своєю природою, не може не нести на собі відбитка своєї біологічної організації.

Яка ж роль біологічного та соціального факторів у формуванні особистості? Інакше кажучи, яке співвідношення, взаємозалежність і взаємозв'язок природного, біологічного, природженого, з одного боку, і соціального, набутого, з другого, яке співвідношення та роль у розвитку психіки внутрішніх і зовнішніх факторів (спадковості та середовища)? Коли ставлять питання про природу особистості, про походження індивідуально-психологічних відмінностей — особливостей темпераменту, характеру, здібностей, інтересів, то мають на увазі те, чи є ці особливості природним, природженим утвором, чи вони складаються, формуються і розвиваються під впливом зовнішніх умов життя й діяльності людини, під впливом навчання та виховання.

Буржуазна психологія вважає, що психіка людини біологічно зумовлена. З цього погляду, майже всі загальні та індивідуальні особливості психіки людини наперед визначені природою, є природженими, і розвиток становить процес «дозрівання» та «визрівання» цих спадково зумовлених властивостей. Останнім часом, у зв'язку з успіхами мікробіології у розкритті механізму спадковості фізичних властивостей людини, прибічники цієї точки зору почали говорити про те, що й властивості особистості, здібності «запрограмовані» заздалегідь, як-то колір очей чи волосся.

Теорія природженої природи психічних особливостей особистості є основою сучасної буржуазної шкільної педагогіки. Буржуазні вчені вважають, що треба знати, що являє собою учень, і пасивно пристосовувати навчання до особливостей його розвитку, визначеного спадковістю. Звідси випливає розсортовування учнів за різними типами шкіл залежно від так званого рівня розумової обдарованості, який визначається з допомогою неприйнятних, з наукової точки зору, тестових методик. Сучасні буржуазні педагоги вважають, що завдання навчання і виховання полягає у виявленні та стимулюванні (заохочуванні) «природженої натури» людини. Виховання, з їхньої точки зору, пасивний процес, що йде услід за стихійним розвитком особистості. Сутність дитини, на їхню думку, стихійна щодо педагогічних впливів ззовні, і будь-яке педагогічне втручання, що претендує на зміну природи дитини, не має сенсу і приречене на невдачу.

Останнім часом буржуазні психологи змушені вводити різні застереження, визнаючи, зокрема, велику виховну роль виховання і навчання, роль середовища. Проте йдеться, як правило, про одночасний і паралельний вплив двох незалежних, окремо діючих факторів — природжених біологічних особливостей і соціального оточення, соціального впливу середовища.

Правильне розв'язання питання про природу особистості грунтується на основі марксистсько-ленінського вчення. Кожна людина завжди перебуває в певних стосунках з іншими членами суспільства. Ці суспільні відносини і формують людську особистість — людина засвоює прийняті в певному суспільстві правила поведінки, звичаї, моральні норми. К. Маркс визначив суть особистості як сутність суспільних відносин особистості. Це означає, що психічні особливості особистості визначаються характером суспільних відносин, у які входить і людина як член суспільства, як член певного суспільного класу, як член певної соціальної групи і, нарешті, як член певних конкретних колективів. Суть особистості за своєю природою соціальна; джерела розвитку всіх її психічних властивостей, її творчої активності кореняться в довколишньому соціальному середовищі, в суспільстві. Особистість людини визначається її суспільним буттям. Процес розвитку особистості в цьому розумінні — це процес засвоєння людиною соціального, суспільного досвіду. У результаті цього й складаються, формуються психічні особливості людини — її моральні риси, характер, вольові риси, інтереси, схильності, здібності.

Досі ми розглядали людину як суспільну, соціальну істоту. Проте, окрім того, вона все-таки і природна істота. Чи примусимо ігнорувати (не брати до уваги) її біологічної суті? Ні, її біологічну, природну суть ігнорувати не можна. «Людина є безпосередньо природною істотою. Як природна істота, до того ж жива природна ^істота, вона..", наділена природними силами»¹. Зрозуміло, відповідні природні, біологічні особливості необхідні для психічного розвитку людини. Необхідний людський мозок і людська нервова система, щоб на цій основі стало можливим формування психічних особливостей людини. Природні особливості людини — це важливі передумови, необхідні умови психічного розвитку, але самі собою вони не визначають ні характеру, ні здібностей людини, ні її інтересів, ідеалів, переконань. Мозок як біологічний утвір є передумовою появи свідомості, але свідомість, інтереси, здібності, переконання — продукт суспільного буття людини. Нервова система має природжені органічні передумови для пізнання довколишнього світу. Але тільки в діяльності, в умовах соціального життя, в процесі навчання та виховання формується відповідна здібність.

Природні особливості справляють певний вплив на психічний розвиток. Який же саме?

Природні особливості зумовлюють різні шляхи і способи розвитку психічних властивостей. Наприклад, самі властивості нервової системи людини ще не визначають ніяких психічних властивостей особистості. Жодна нормальна дитина не є природно схильною до сміливості чи боягузтва, бути дисциплінованою чи недисциплінованою. З будь-якими особливостями нервової системи можна виробити за правильного виховання усі суспільно цінні риси особистості та характеру. Але залежно від

типу нервової системи деякі риси характеру виховати важче, деякі легше, та й шляхи і засоби розвитку цих рис будуть різними.

Формування духовного обличчя людини відбувається неоднаково в суспільстві капіталістичному і в соціалістичному. При капіталізмі суспільство розпадається на експлуататорів та експлуатованих: внаслідок його складаються потворні відносини між людьми. На одному полюсі — виснажлива праця, безжальна експлуатація, на другому — багатство і пересичення життям.

У капіталістичному суспільстві відносини між людьми постають на основі приватної власності, на корисливому розрахунку. Всевладдя капіталу придушує в людині віру в свої сили, здібності, ініціативу. Проповідуючи закони джунглів, капіталізм руйнує в людей елементарне уявлення про людську мораль. Капіталізм створює тупик для вільного, розвитку особистості, вихід з якого дає тільки соціалістична перебудова суспільства.

Усі можливості для повного розвитку особистості створюються лише в умовах соціалізму і капіталізму Усе для людини, усе людині — ось девіз нашого суспільства, яке будує комунізм. Назавжди покінчивши з класовими суперечностями, соціалістичне суспільство створило зовсім іншу, якісно нову основу для розвитку моральних сил особистості. «Раніше увесь людський розум, увесь його геній, — зазначав В. І. Ленін,—творив тільки для того, щоб дати одним всі блага техніки й культури, а інших позбавити найнеобхіднішого — освіти та розвитку. А тепер всі чудеса техніки, всі здобутки культури стануть загальнонародним добром, і віднині ніколи людський мозок, розум і геній не будуть обернені в засіб насильства, в засіб експлуатації»¹.

В умовах соціалістичного суспільства людина звільняється від експлуатації, економічного та політичного гноблення, вона дістає право на працю, відпочинок та освіту. В міру поступового переходу до комунізму, зростання матеріального достатку та розквіту духовних сил розширюються та зростають можливості фізичного й духовного розквіту кожної людини, усіх членів суспільства.

Формування нової людини відбувається в процесі активної участі в будівництві комунізму, під впливом усієї системи виховної роботи партії, держави та громадських організацій. Спільна праця членів суспільства, розвиток комуністичних відносин, товариського співробітництва та взаємної підтримки ведуть до формування свідомості людей у дусі комунізму.

Спрямованість особистості

Найважливішою характеристикою особистості є її спрямованість, що визначає мету, яку ставить перед собою людина, прагнення, властиві їй, мотиви, відповідно до яких вона діє, інтереси, якими вона керується у своїй діяльності.

Активність—це найважливіша загальна властивість особистості, і проявляється вона в діяльності, в процесі взаємодії з довколишнім середовищем. Але що саме спонукає людину діяти певним чином, ставити перед собою певну мету і добиватись її? Такими спонукальними причинами є потреби. Потребу людина завжди переживає як недостачу, брак чогось, невдоволеність чимось. Активність особистості і скеровується на процес задоволення потреб.

Потреби людини різні. Насамперед виділяються потреби природні, які безпосередньо забезпечують існування людини: потреби в їжі, сні, одязі та житлі як засобах захисту від холоду та спеки. В основі своїй — це біологічні потреби, але вони докорінно відрізняються від відповідних потреб у тварин, зокрема ми говоримо про соціальний характер їх задоволення. «...Голод, який заспокоюється вареним м'ясом, яке їдять за допомогою ножа і виделки, це інший голод, ніж той, що примушує ковтати сире м'ясо за допомогою рук, нігтів і зубів»¹,.

Поряд з природними в людини є й суто людські, духовні, або соціальні, потреби: потреба в словесному спілкуванні з іншими людьми, потреба в праці, культурні потреби (читання книжок та газет, слухання радіопередач, відвідування театрів та кіно, слухання музики).

Потреби людини — продукт суспільно-історичного розвитку людського суспільства. У процесі цього розвитку виникли, змінювались та ускладнювались і природні, й духовні потреби людей.

Потреби проявляються в найзагальнішій формі. Коли ж мають на увазі конкретний вчинок, конкретну дію, певну діяльність людини (а вони завжди найрізноманітніші), то говорять про мотиви, або спонукальні причини цих вчинків, дій чи конкретної діяльності. Мотиви — це конкретні прояви потреб.

Оцінюючи вчинок, поведінку людини, необхідно брати до уваги мотив цього вчинку. Тільки тоді можна правильно оцінити той вчинок. Наприклад, два учні одержали погану оцінку і приховали це від батьків. Проте в одному випадку це пояснювалось прагненням не завдавати прикрощів тяжко хворій матері, а в другому — одержати обіцяну батьком нагороду.

Проявом пізнавальної потреби людини є інтереси. Інтереси — це активна пізнавальна спрямованість людини на певний предмет, явище або діяльність, спрямованість, пов'язана з позитивним емоційним ставленням до них. Значення інтересів величезне— вони спонукають опановувати знання, розширювати виднокруг, змушують учня активно шукати шлях і способи поглибленого пізнання, долаючи труднощі та перепони. Інтереси людини визначаються суспільно-історичними та індивідуальними умовами її життя, її суспільним та індивідуальним буттям.

Інтереси характеризують за змістом їх, шириною, глибиною, сталістю та дієвістю.

За змістом інтереси, визначаються тими об'єктами, на які вони скеровані (інтерес до техніки, до хімії, до космонавтики, до шахів тощо). Різні за змістом інтереси оцінюються з точки зору їхньої суспільної значущості — одні позитивно, якщо в них правильно поєднуються суспільні та особисті моменти; інші негативно, як дрібні, обивательські, пов'язані з задоволенням тільки своїх чуттєвих потреб або ницих пристрастей.

Для інтересів радянських людей характерна глибока ідейність та суспільна цінність, ці інтереси породжуються великим завданням будівництва комуністичного суспільства.

Розрізняють широкі й вузькі інтереси. Всебічний розвиток особистості передбачає велику широту та всебічність інтересів за наявності головного, центрального інтересу.

Під вузькістю інтересів розуміють наявність у людини одного-двох обмежених та ізольованих інтересів за повної байдужості до всього поза ними.

Глибокий інтерес означає потребу грунтовно вивчити об'єкт у всіх деталях та тонкощах. Він протиставляється поверховому інтересові, коли людина ковзає на поверхні явища і не цікавиться об'єктом по-справжньому.

Виділяють сталі інтереси (вони зберігаються тривалий час, відіграють суттєву роль у житті й діяльності людини і є порівняно закріпленими особливостями її особистості) і несталі інтереси (вони носять характер порівняно короткочасного явища — швидко виникають і швидко згасають). Людина з несталими інтересами легко захоплюється і швидко охолоняє.

Дійовими інтересами називають інтереси, які глибоко впливають на життя й діяльність людини, спонукають її до систематичних і цілеспрямованих дій у певному напрямі, до активних та ініціативних пошуків джерел задоволення інтересів. Буває й пасивний інтерес, який не спонукає до такого роду діяльності.

Розрізняють також прямі (безпосередні) та непрямі (опосередковані) інтереси. Прямі інтереси спричинюються самим змістом певної галузі знань або діяльності, зацікавленням, захопленням нею. Непрямі інтереси спричинюються не змістом об'єкта, а тим значенням, яке він має, будучи пов'язаним з іншим об'єктом, що безпосередньо цікавить людину (наприклад, школяр виявляє інтерес до математики лише тому, що вона потрібна для авіамоделювання, яким хлопчик захопився).

Людина часто робить не тільки те, в чому відчуває безпосередню потребу, і не тільки те, що її цікавить. Поведінка людини регулюється і визначається ще й моральними мотивами, почуттям обов'язку, вимогами суспільства тощо. Моральні мотиви поведінки виражаються в ідеалах.

[Моральний ідеал — це взірець, до якого прагне людина у своїй діяльності та поведінці. Кожна історична доба має свій ідеальний образ, в якому втілюються найбільш значущі риси та прагнення людей цієї доби. Радянському суспільному ладові відповідає моральний ідеал людини, в образі якої втілюються кращі, передові риси будівника комунізму. Наше повсякденне життя породжує безліч самовідданих будівників комунізму, героїчних захисників Батьківщини, приклад яких наслідує наша молодь. Такими людьми є Герої Соціалістичної Праці — трудівники заводів та ланів, видатні вчені нашої країни; прикладом для наслідування є Герої Радянського Союзу, наші пілоти-космонавти.

Важливим мотивом поведінки є переконання, тісно пов'язане з ідеалами. Переконання — певні положення, судження, думки, знання про природу та суспільство, істинність яких людина не піддає сумніву, вважає їх безперечно переконливими, прагне до того, щоб керувати ними в житті. Емоційний бік переконань пов'язаний з глибоким відчуттям їх. Переконання — це те, що не тільки зрозуміле, усвідомлене, а й глибоко відчуте, пережите.

Моральні переконання лежать в основі вчинків і дій людини, її суспільної поведінки. Переконання людей у нашому суспільстві, яке будує комунізм, відображають правила й принципи комуністичної моралі.

.Якщо переконання утворюють певну систему, вони стають світоглядом людини. Світогляд носить класовий характер. У нашому суспільстві панує комуністичний, марксистсько-ленінський світогляд, який відбиває об'єктивні закони розвитку природи та суспільства і служить інтересам усіх трудящих.

Комуністичний світогляд лежить в основі формування комуністичної спрямованості кожної окремої особистості — її переконань і почуттів, її волі й характеру, її поведінки та діяльності, її ставлення до праці.

Формування особистості

Психічні особливості особистості складаються під впливом - соціального досвіду людини, умов її життя та діяльності, навчання і виховання. Особливу роль відіграє виховання як свідомий, цілеспрямований процес впливу старшого покоління на молодше. Мета виховання — формування певних рис особистості, що відповідають запитам суспільства.

Природно, що навчання та виховання носять класовий характер, в умовах різного суспільного ладу вони переслідують різні завдання і використовують різні засоби. Формування особистості визначається тими суспільними умовами, в яких людина живе, і тим вихованням та навчанням, яке вона дістає за певних суспільних умов.

Найважливішим завданням комуністичного виховання є вироблення у підростаючого покоління твердих комуністичних переконань та почуттів і моральної поведінки, що грунтується на них. Ці риси виховуються усім устроєм нашого життя, формуються під впливом довколишньої дійсності, способу життя та діяльності людини, у процесі навчально-виховної роботи школи, під впливом піонерської та комсомольської організацій, родини, під впливом художньої літератури, кіно, театру тощо. У практиці будівництва комунізму формується відповідний психічний склад особистості, відповідні погляди, норми поведінки радянських людей.

В. І. Ленін зазначав, що комуністичне виховання полягає в тому, щоб «віддавати свою роботу, свої сили на загальну справу... Тільки в такій роботі перетворюється юнак або дівчина в справжнього комуніста» '.

Говорячи про вирішальний вплив на психічний розвиток зовнішніх виховних умов, середовища, навчання та виховання, необхідно пам'ятати таке.

По-перше, людина — активна, діяльна істота, а не пасивний об'єкт для виховних впливів, впливу середовища. Тому зовнішні умови життя, зовнішні впливи визначають психіку людини не прямо, а через процес взаємодії людини з середовищем, через її діяльність у цьому середовищі. Тому коли говорять про виховні впливи, про вплив середовища, то розуміти це треба як процес активної взаємодії людини з довколишнім середовищем, активної взаємодії вихователя та виховуваного.

По-друге, розвиток психіки лише в кінцевому підсумку зумовлений зовнішніми умовами, зовнішніми впливами. Ці умови та впливи завжди проходять через особистий, індивідуальний життєвий досвід людини, її індивідуальні психічні особливості, її психічний склад, її систему ставлення до дійсності. У цьому розумінні зовнішній вплив опосередковується внутрішніми умовами'.

З наведеного випливає, що одні й ті самі зовнішні умови, один і той самий виховний вплив можуть справляти різні впливи на різних дітей, підлітків, юнаків та дівчат. Наприклад, по-різному сприймуть вимоги вчителя дисциплінована дитина і вередун, що звик до атмосфери обожнювання та захоплення вдома; по-різному вплине похвала на підлітка з великою самовпевненістю і на підлітка, що не вірить у свої сили та можливості і звик до ролі невдахи. Закони психічного розвитку особистості школяра тому й складні, що сам психічний розвиток є процесом складним і суперечливим, що різні фактори цього розвитку, зокрема умови навчання та виховання, які можуть по-різному впливати на різних дітей.

По-третє, людина як активна істота може й сама, свідомо змінювати свою власну особистість. У міру психічного розвитку людини у формуванні її особистості набуває дедалі більшого значення самовиховання, тобто свідома робота людини, скерована на вдосконалення своїх особистих рис. Так, підліток, юнак, дівчина можуть поставити перед собою завдання розвинути наполегливість, увагу, подолати впертість, лінь. Щоб досягти цієї мети, вони виконують певні вправи, долають перепони, напружено працюють і досягають бажаних результатів. Самовихованням можна домогтися помітного удосконалення багатьох психічних рис, побороти деякі недоліки особистості. Вперте, наполегливе прагнення до досягнення поставленої мети, систематичні вправи та праця можуть творити чудеса. Особливо результативний процес самовиховання, коли він підкріплюється виховним впливом родини, школи або громадських організацій, коли особиста мета і завдання самовиховання людини збігаються з завданнями та цілями суспільного виховання.

Комуністичне виховання — багатогранний і дуже складний процес формування нової людини. Воно включає в себе насамперед свідоме засвоєння основ комуністичного світогляду — наукових основ марксистсько-ленінського вчення, комуністичної ідеології та моралі.

Необхідною умовою правильної поведінки школяра є знання ним правил та норм суспільної поведінки. Проте навіть високий рівень знань моральних норм не забезпечує сам собою відповідної моральної поведінки. Основну роль у формуванні особистості школяра відіграє правильна організація його життя та діяльності, набуття ним досвіду позитивної моральної суспільної поведінки, що його школяр набуває в колективі під керівництвом вихователів. Це засвоєння повинно відбуватися в поєднанні з формуванням в учнів єдиної системи знань — моральних та ідейно-політичних за їх провідної ролі.

Вирішальну роль у формуванні особистості дитини та школяра відіграє не тільки правильна організація їхньої діяльності, набуття ними досвіду правильної поведінки, а й виховання правильних мотивів поведінки.

В одній і тій самій діяльності можуть формуватися різні (і навіть протилежні) риси особистості залежно від того, чим і як мотивується ця діяльність. Наприклад, організовується відкрита критика товариша, школярі привчаються відверто й сміливо критикувати інших. Вважають, що так формується принциповість, чесність, сміливість. Та чи завжди вихователь досягне тої мети, до якої прагне, якщо не враховуватиме мотивів поведінки? На основі правильної форми поведінки можуть сформуватися різні риси особистості. Якщо учень критикує товариша з принципових мотивів, то це сприяє виробленню принциповості, чесності. Коли ж це робиться з бажання перекласти свою провину на плечі товариша, переадресувати йому звинувачення, то це сприяє формуванню егоїзму. Коли ж це робиться, щоб звести особисті рахунки, то на такій основі формується мстивість, підступність, безчесність. Якщо ж це, нарешті, робиться з бажання догодити вчителеві або щоб його вважали принциповим, то така критика сприяє формуванню підлабузництва, лицемірства. Отже, досвід правильної поведінки лише тоді приведе до мети, коли ця поведінка диктуватиметься високими мотивами. Великого значення тому набуває виховання і закріплення в досвіді школярів правильних мотивів поведінки. Позитивні мотиви, що виникають у дітей за певних обставин від виховних впливів, повинні закріплюватися в їхньому досвіді. Інакше кажучи, в досвіді треба закріплювати не тільки правильну форму поведінки, а й правильний мотив цієї поведінки.

Важливою стороною комуністичного виховання особистості є її трудове виховання, формування комуністичного ставлення до праці. Трудове виховання повинно утвердити у свідомості молоді думку про те, що людина не може жити без праці, повинно прищепити кожній молодій людині любов і повагу до праці, виховати почуття непримиренності до дармоїдів та ледарів. Тільки тоді праця стане першою життєвою потребою кожної людини.

Особистість і колектив

Людина живе і діє не сама собою, а в колективі і формується як особистість під впливом колективу. У колективі і під його впливом складаються риси спрямованості і волі людини, організовується її діяльність та поведінка, створюються умови для розвитку її здібностей. Колектив є найдійовішим засобом боротьби проти пережитків капіталізму в свідомості людей, проти егоїзму та індивідуалізму.

Соціалістичний колектив поєднує в собі інтереси суспільства з інтересами окремої особистості: з одного боку, він утверджує як найвищу норму поведінки людини її служіння суспільному благу, з другого — забезпечує розквіт індивідуальності людини, її особистих здібностей, сприяє її всебічному розвиткові.

Колектив має величезну силу впливу, що може перевиховати й зробити корисними членами суспільства навіть, здавалося б, найневиправніших людей. Невипадково на використанні величезної сили впливу колективу грунтується радянська педагогіка, розроблена теоретично і практично видатним педагогом А. С. Макаренком. Організація колективу і правильних взаємин у ньому, організація вимог до школяра з боку колективу, набуття дитиною досвіду колективної суспільно корисної діяльності — найважливіший шлях формування повноцінної особистості. Тому найважливіше завдання вчителя у виховній роботі з школяра — створення колективу, класного і позакласного. Колектив цей повинен бути, по-перше, дружним, згуртованим, тісно спаяним і, по-друге, ідейно спрямованим, цілеспрямованим, зі здоровою громадською думкою.

Від вимог учителя, підтриманих колективом, треба переходити до виховання в колективі уміння ставити вимоги до своїх членів і контролювати їх виконання; прямий педагогічний вплив учителя треба поєднувати з непрямим впливом через колектив.

Велике значення у формуванні комуністично скерованої особистості має діяльність піонерської організації. У піонерському колективі закладаються основи майбутньої особистості. Чудові піонерські діла — тимурівський рух, походи слідами революційної та бойової слави, краєзнавча робота дітей та багато інших — виховали комуністичні риси особистості в багатьох радянських людей. Величезне виховне значення мають трудові досягнення піонерів, їхні героїчні вчинки під час Великої Вітчизняної війни та в мирний час.

Велика роль комсомолу у формуванні особистості молодих радянських людей. Комсомольська організація під керівництвом Комуністичної партії Радянського Союзу цілеспрямовано формує духовне обличчя молодого покоління і скеровує молодь на чудові практичні діла. Усі великі будови комунізму — справа рук і наших комсомольців. Практичні справи великого суспільного значення* формують повноцінну особистість, особистість нової людини комуністичного суспільства.