Тема 7. Міжнародні аспекти інформаційного права

Формування системи інформаційного законодавства призвело до виникнення проблеми гармонізації його на міждержавному рівні з урахуванням засад міжнародного права.

Міжнародний досвід свідчить, що у галузі суспільних інформаційних відносин при їхній законодавчій легалізації насамперед враховують загальнолюдські принципи, а саме:

1. державний суверенітет окремих країн у міжнародних відносинах;

2. верховенство прав людини: повага й гуманне ставлення до людини, її честі, гідності, репутації;

3. презумпцію невинності громадянина, приватної особи на підставі співвідношення потреб та інтересів окремих людей, корпорацій, націй, держав і світового співтовариства.

Виходячи з положень правової інформатики, слід зазначити, що правотворення у міжнародному й національному праві має базуватися на методології системного й комплексного підходів, зокрема теорії формування комплексних гіперсистем права, агрегації галузевих інститутів права у нову системну якість, не властиву окремим складовим міжнародного публічного й приватного права.

Міжнародна інформаційна діяльність полягає у забезпеченні громадян, державних органів, підприємств, установ й організацій документованою або публічно оголошуваною інформацією про зовнішньополітичну діяльність України, події і явища в інших країнах, а також у цілеспрямованому поширенні державними органами, засобами масової інформації, окремими громадянами і їх об’єднаннями всебічної інформації про Україну за її межами.

Відповідно до законодавства України її громадяни мають право на вільний і безперешкодний доступ до інформації через зарубіжні джерела, включаючи пряме телевізійне мовлення, радіомовлення й пресу тощо. В Україні створення спільних організацій у галузі інформації і їхня діяльність за участю вітчизняних і зарубіжних юридичних осіб і громадян регулюються законодавством України. Якщо міжнародним договором установлено інші правила, ніж ті, які містяться в законодавстві України, що регулює відносини в галузі інформації, то застосовуються норми міжнародного договору, укладеного Україною (ст. 50 Закону України «Про інформацію»).

Міжнародне співробітництво в галузі інформації з питань, що становлять взаємний інтерес, здійснюється на основі міжнародних договорів, укладених Україною і юридичними особами, які займаються інформаційною діяльністю.

Державні органи й інші юридичні особи, які займаються інформаційною діяльністю, можуть безпосередньо здійснювати зовнішньоекономічну діяльність у власних інтересах, а також в інтересах індивідуальних і колективних користувачів, яких вони обслуговують та яким гарантують одержання зарубіжної інформації (ст. 50 Закону України «Про інформацію»).

Держава забезпечує за угодами відкритий і рівноправний доступ своїх громадян і громадян держав-партнерів до інформаційних ресурсів спільного користування.

Законодавством України передбачено низку норм щодо дії міжнародних договорів на території держави, а саме: якщо міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в Законі «Про Національну програму інформатизації» і інших національних правових актах, то застосовуються правила міжнародних договорів.

Щодо формування українського сегмента глобальної інформаційної інфраструктури, у тому числі Інтернету, Законом України «Про захист інформації в автоматизованих системах» передбачено, що іноземні держави, іноземні фізичні і юридичні особи можуть бути власниками автоматизованих систем в Україні, власниками інформації, що поширюється і обробляється в автоматизованих системах України, або засновувати спільні з українськими юридичними й фізичними особами підприємства з метою створення нових систем, постачання інформації до існуючих систем України, обміну інформацією між автоматизованими системами України і інших держав. Окремі види такої діяльності здійснюються на підставі спеціального дозволу (ліцензії), що видається уповноваженим на це органом.

В окремих галузях інформаційних відносин на міжнародному рівні прийнято спеціальні нормативні акти, які є міжнародними стандартами суспільних інформаційних відносин, наприклад, Конвенція № 108 Ради Європи «Про захист фізичних осіб при автоматизованій обробці даних» (від 28 січня 1981 р.).