Поширення і демонстрування фільмів

Значна частина поширюваної візуальної масової інформації подається у вигляді кінофільмів та відеофільмів. Закон України «Про кінематографію» (ст. 1) визначає фільм як аудіовізуальний твір кінематографії, що складається з епізодів, поєднаних між собою творчим задумом і зображувальними засобами, та який є результатом спільної діяльності його авторів, виконавців і виробників.

Загалом, кінематографію, розглядають законодавством як галузь культури, що поєднує комплекс видів професійної діяльності, пов’язаної з виробництвом, поширенням, зберіганням і демонструванням фільмів, навчально-науковою роботою у цій галузі. Але серед напрямів діяльності в галузі кінематографії можна виділити два, безпосередньо пов’язаних з поширенням аудіовізуальної інформації. До них належать поширення та демонстрування фільмів.

Поширення (прокат) фільму – це виготовлення фільмокопій (тиражування), продаж і передавання їх у прокат юридичним і фізичним особам. Суб’єктами діяльності щодо поширення фільмів є: виробники, дистриб’ютори (прокатники) фільмів, кінокопіювальні підприємства, фонди фільмів, архіви кіно-, фото-, фонодокументів тощо.

Демонстрування (публічний показ, публічне сповіщення та публічна демонстрація) фільму – це професійна кінематографічна діяльність, що полягає в показі фільму глядачам у призначених для цього приміщеннях (кінотеатрах, інших кіно видовищних закладах), на відеоустановках, а також каналами мовлення телебачення. Суб’єктами діяльності щодо демонстрування фільмів є: кінотеатри, кіноустановки, відео установки, канали мовлення телебачення (ефірного, кабельного, ефірно кабельного, супутникового тощо).

Державне регулювання діяльності з поширення та демонстрування фільмів забезпечується шляхом:

Ø установлення загальнообов’язкових технічних стандартів, норм і правил поширення і демонстрування фільмів;

Ø ведення Державного реєстру виробників, поширювачів і демонстраторів фільмів;

Ø надання права на демонстрування та поширення фільмів у дозвільному порядку.

Органом державного регулювання в галузі кінематографії є Міністерство культури та туризму України (МКТ), у структурі якого діють Державна служба кінематографії та Експертна комісії МКТ з питань поширення та демонстрування фільмів.

У межах своєї регуляторної діяльності в галузі кінематографії, Мінкультури встановлює вже згадані технічні стандарти, норми та правила поширення та демонстрування фільмів, дотримання яких є обов’язковим для суб’єктів кінематографії незалежно від форм власності. Крім того, згідно зі ст. 14 Закону України «Про кінематографію», іноземні фільми перед поширенням в Україні в обов’язковому порядку повинні бути дубльовані або озвучені чи субтитровані державною мовою, вони також можуть бути дубльовані або озвучені чи субтитровані мовами національних меншин.

Основні функції регулювання діяльності у галузі кінематографії виконує Державна служба кінематографі (Держкіно), яка є урядовим органом державного управління, що діє у складі МКТ і підпорядковується йому. Основними завданнями Держкіно є:

Ø сприяння відродженню національної кінематографії, посилення її впливу на формування духовних цінностей українського народу, створення належних правових і економічних умов для розвитку національного кіномистецтва та конкурентоспроможної на міжнародному ринку кіноіндустрії;

Ø участь у межах своєї компетенції у реалізації державної політики в галузі кінематографії;

Ø координація роботи місцевих органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики у галузі кінематографії.

Зокрема, у межах виконання своїх повноважень Держкіно:

Ø веде Державний реєстр виробників, поширювачів і демонстраторів фільмів;

Ø видає державні посвідчення на право поширення та демонстрування фільмів.

Порядок ведення Державного реєстру виробників, поширювачів і демонстраторів фільмів визначається відповідним Положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Одним з головних завдань ведення цього Реєстру є ідентифікація суб’єктів кінематографії, що здійснюють виробництво, поширення та демонстрування фільмів на професійній основі з дотриманням технічних стандартів, норм і правил у цій галузі. Реєстр складається з трьох розділів: виробники фільмів, розповсюджувачі фільмів, демонстратори фільмів, у яких відображають дані:

Ø про виробництво фільмів на власній або найманій (орендованій) виробничій базі з повним технологічним циклом для виготовлення оригіналів фільмових матеріалів на кіноплівці, магнітних чи інших електронних носіях – для виробників фільмів;

Ø про отримання права на виготовлення фільмокопій на кіноплівці, магнітних чи інших електронних носіях, продаж і передавання їх у прокат для демонстрування і приватного (домашніх умовах) перегляду, про умови виготовлення фільмокопій, на власній або найманій (орендованій) виробничій базі – для поширювачів фільмів.

Ø про демонстрування фільмів у призначених для цього приміщеннях – для демонстраторів фільмів.

Внесення суб’єкта кінематографії до Реєстру здійснюють на підставі відповідної заяви, яка розглядають у місячний термін з дня отримання її реєструючим органом. За результатами розгляду заяви орган управління кінематографією ухвалює рішення про внесення до Реєстру суб’єкта кінематографії чи про відмову у внесенні до Реєстру. При внесенні суб’єкта кінематографії до Реєстру йому видають свідоцтво встановленого зразка. Рішення про внесення до Реєстру суб’єкта кінематографії та видання йому свідоцтва ухвалюють:

Ø Державно – стосовно виробників фільмів, поширювачів фільмів, які отримали право на поширення фільмів на всій території України;

Ø місцеві органи управління кінематографією – стосовно поширювачів фільмів, які отримали право на поширення фільмів у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць, демонстраторів фільмів, які проводять свою діяльність у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Одним з ключових засобів регулювання поширення та демонстрування на території України всіх видів вітчизняних і іноземних фільмів є видання Державного посвідчення на право поширення та демонстрування фільмів (прокатного посвідчення). Прокатне посвідчення є документом, що засвідчує відповідне право та визначає умови поширення та демонстрування фільмів. Фільми, на які видані державні посвідчення на право поширення та демонстрування, вносять до Державного реєстру фільмів.

Безпосередньо порядок видання прокатних посвідчень визначають Положенням про державне посвідчення на право поширення та демонстрування фільмів, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України.

Прокатне посвідчення дає право поширювати та демонструвати на території України всі види фільмів, вироблених в Україні та за її межами, будь-яким кінотеатрам, кіноустановкам, відео установкам, прокатним пунктам відеокасет, торговельним підприємствам, підприємствам з тиражування, а також телеорганізаціям, у тому числі кабельному телебаченню, незалежно від форми власності.

Згідно з цим Положенням (п. 2), прокатне посвідчення може засвідчувати два види прав: право поширення фільму та право демонстрування фільму.

Право поширення фільму є виключним (ексклюзивним) або невиключним (не ексклюзивним) правом на тиражування. продаж, передавання в прокат, оренду фільму. Це право складається з:

Ø кінотеатрального права (тиражування фільмокопій на кіноплівці, передання їх у прокат, оренду);

Ø права домашнього відео (тиражування фільмокопій на відео носіях, їх продаж, передавання в прокат);

Ø права публічного комерційного відео (тиражування фільмокопій на відеоносіях, їх продаж, передавання в прокат, оренду для публічного показу через відеопроекцію);

Ø телевізійного права (тиражування фільмокопій на відеоносіях, їх продаж, передавання в прокат для публічного показу каналами мовлення телебачення);

Право демонстрування фільму – це виключне (ексклюзивне) або невиключне (не ексклюзивне) право на демонстрування (публічний показ) фільму. Це право складається з:

Ø кінотеатрального права (демонстрування фільмокопій на кіноплівці у призначених для цього приміщеннях: кінотеатрах, кіноустановках);

Ø права публічного комерційного відео (демонстрування фільмокопій на відеоносії у призначених для цього й обладнаних спеціальною відеопроекційною апаратурою приміщеннях або у приміщеннях, безпосередньо не пов’язаних з демонструванням фільмів, обладнаних відеопроекційною апаратурою або телевізійними приймачами);

Ø телевізійного права (демонстрування фільмокопій на відеоносії або кіноплівці каналами мовлення ефірного, супутникового, кабельного телебачення платного чи безоплатного).

Прокатне посвідчення видають юридичній або фізичній особі, яка відповідно до законодавства є суб’єктом підприємницької діяльності. Рішення про видання посвідчення приймає Держкіно на підставі відповідної заяви.

Прокатне посвідчення видають:

Ø власникам кінотеатрального права – на кожний фільм і кожну фільмокопію на кіноплівці;

Ø власникам телевізійного права, права домашнього відео та публічного комерційного відео – на кожний фільм або кілька фільмів;

Дія отримання прокатного посвідчення власник відповідних прав на фільм подає до Держкіно:

Ø заяву про видання прокатного посвідчення, в яке зазначають назву фільму мовою оригіналу й українською мовою, країна і Студія-виробник, рік випуску;

Ø нотаріально засвідчені копії (ксерокопії угод (контрактів, договорів), інших документів, які підтверджують право даної особи на поширення і демонстрування фільму, починаючи від першого власника майнових авторських прав);

Ø коротку анотацію фільму, довідку про основний творчий склад знімальної групи та про метраж і тривалість фільму, засвідчені підписом власника відповідних прав на фільм;

Ø фільмокопію на кіноплівці або інших носіях, яка відповідає технічним вимогам для перегляду, дубльована (озвучена, субтитрована) українською мовою.

Розгляд заяви, ухвалення рішення щодо державної реєстрації фільму або відмови у ній та видання прокатного посвідчення здійснюють протягом 15 днів. У разі позитивного рішення Держкіно реєструє фільм у Державному реєстрі фільмів, присвоює кожному фільму державний реєстраційний номер і видає прокатне посвідчення. Під час реєстрації також встановлюють індекс поширення та демонстрації та визначається глядацька аудиторія фільму.

У разі виникнення розбіжностей щодо визначення індексу фільму за згодою власника відповідних прав на фільм цей індекс визначає Експертна комісія з питань поширення та демонстрування фільмів при Держкіно, до складу якої входять незалежні експерти – кінознавці, кінокритики. мистецтвознавці, психологи, а також представники зацікавлених міністерств і інших центральних органів виконавчої влади. Підставами для відмови у державній реєстрації фільму та видання прокатного посвідчення є:

Ø висновок експертної комісії щодо невідповідності фільму вимогам Закону України «Про захист суспільної моралі»;

Ø якщо фільм не дубльований (озвучений, субтитрований) українською мовою на фільмокопії мови оригіналу.

Відмова у державній реєстрації та видання прокатного посвідчення означає заборону демонстрації та поширення фільму на території України.

Положенням про державне посвідчення на право поширення та демонстрування фільмів встановлені такі індекси що визначають глядацьку аудиторію та відповідно до неї умови поширення і демонстрування фільмів, які зазначають у прокатному посвідченні. Для фільмів, що не мають обмеження глядацької аудиторії встановлюються індекси: «ДА» дитяча аудиторія і «ЗА» загальна аудиторія.

Згідно з часовими обмеженнями фільми з індексом обмеження глядацької аудиторії можуть демонструватися на телебаченні:

«14» - фільм, перегляд якого дозволяється дітям до 14 років тільки у супроводі батьків. Самостійний перегляд дітям до 14 років забороняється – з 18 до 6 годин;

«16» - фільм, перегляд якого заборонено особам віком до 16 років – з 21 до 6 годин;

«18» - фільм, перегляд якого заборонено особам віком до 18 років – з 23 до 6 годин;

«Х21» - фільм, перегляд якого заборонено особам віком до 21 року – з 24 до 6 годин.

Відповідно до встановлених індексів, фільми, що мають обмеження глядацької аудиторії, поширюються і демонструються з дотриманням певних вимог і обмежень. Так, продаж, передання в прокат населенню примірників фільмів на відеоносіях здійснюють з дотриманням таких вимог:

Ø наявність на відеоносіях інформації про індекс фільму, який визначає глядацьку аудиторію;

Ø обов’язкове попередженням користувача про встановлені обмеження.

При демонструванні фільмів кінотеатрами та кіновідеоустановками встановлено вимоги щодо попередження глядача про встановлені обмеження та дотримання встановленого часу демонстрування фільму.

Згідно з часовими обмеженнями фільми з індексом обмеження глядацької аудиторії можуть демонструватися:

«14» - на будь-яких сеансах, крім спеціальних дитячих;

«16» - на будь-яких сеансах, крім спеціальних дитячих;

«18» та «Х21» - на вечірніх сеансах з 18 години.

При демонструванні фільмів телеорганізаціями необхідно дотримувати таких вимог: попередження про встановлені обмеження у програмах телепередач; попередження перед початком демонстрування фільму; застосування візуальних позначок класифікації відеопродукції; дотримання встановленого часу демонстрування фільму.

Ще однією вимогою до ідентифікації при демонструванні кінофільмів є встановлена ст. 1З Закону України «Про кінематографію» обов’язковість наявності вихідних даних (титрів) фільму, які повинні розміщуватися на матеріальних носіях на початку або в кінці фільму та підлягають обов’язковому відтворенню на всіх фільмокопіях.

У вихідних даних (титрах) у довільній послідовності зазначаються назва фільму, учасники його створення, знак охорони авторського права, рік його створення. За погодженням із власником, який має виключне право на фільм, у вихідні дані (титри) фільму можуть бути внесені додаткові відомості про у часників його створення.

 

Тема 15. Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування в країні засобами масової інформації»

 

Цимбалюк 6.1. Роль органів публічної влади у формуванні державної інформаційної політики

Журавський

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА від 29 серпня 2002 р. № 1302, Київ

Про заходи щодо подальшого забезпечення

відкритості у діяльності органів

виконавчої влади

Відповідно до Указу Президента України від 1 серпня 2002 р. № 683 «Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади» та з метою забезпечення формування і реалізації стабільної та зрозумілої громадянам економічної і соціальної політики держави Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Секретаріату Кабінету Міністрів України разом з Державним комітетом зв’язку та інформатизації, Службою безпеки, Міністерством економіки та Міністерством фінансів забезпечити до кінця 2002 року створення та впровадження першої черги Єдиного веб-порталу Кабінету Міністрів України (Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади) як центральної частини електронної інформаційної системи «Електронний Уряд».

2. Державному комітетові інформаційної політики телебачення і радіомовлення разом з Державним комітетом зв’язку та інформатизації затвердити Порядок інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади.

Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді мі-ністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольські міським державним адміністраціям забезпечити інформаційне напошщцтя Єдиного веб-порталу відповідно до зазначеного Порядку.

3. Державному комітетові зв’язку та інформатизації:

внести до 1 жовтня 2002 р. проект постанови Кабінету Міністрів України «Про створення електронної інформаційної системи «Електронний Уряд»

подати в грудні 2002 р. Кабінетові Міністрів України проект Державної ами «Електронна Україна».

4. Державному комітетові інформаційної політики, телебачення і радіоживлення разом з Національною телекомпанією запровадити у місячний термін на каналі УТ-1 цикл щотижневих спеціалізованих телепередач для висвітлення діяльності Кабінету Міністрів України.

Секретаріату Кабінету Міністрів України забезпечити підготовку і подання інформації для зазначених телепередач та ведення рубрики «Тиждень Уряду» на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України.

5. Державному комітетові зв’язку та інформатизації щороку під час фо[ь мування завдань (проектів) Національної програми інформатизації передбачати фінансування завдань (проектів), спрямованих на розвиток мережі Інтернет в Україні.

6. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям:

для аналізу і висвітлення власної діяльності утворити робочі групи під головуванням керівників (заступників керівників) відповідних органів із залученням до їх роботи працівників соціологічних та аналітичних служб:

визначити, а у разі потреби утворити в межах затвердженої штатної чисельності структурні підрозділи для вирішення питань розвитку інформатизації у відповідній галузі (галузі) або регіоні, а також здійснення заходів, передбачених Указом Президента України від 1 серпня 2002 р. № 683, виконання постанови Кабінету Міністрів України від 4 січня 2002 р. № З «Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади» (Офіційний вісник України, 2002 р., № 2, ст. 57), інших рішень і доручень Кабінету Міністрів України з питань інформатизації.

7. Державному комітетові зв’язку та інформатизації разом з Державним комітетом інформаційної політики, телебачення і радіомовлення розробити у тримісячний термін, затвердити та розмістити на власних веб-сайтах у мережі Інтернет порядок функціонування веб-сайтів органів виконавчої

влади, в якому, зокрема, передбачити вимоги щодо структури та оформлення веб-сайтів, оперативності та форми подання інформації державною та іншими мовами.

Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечити:

функціонування власних веб-сайтів з дотриманням вимог зазначеного порядку;

обов’язкове розміщення на власних веб-сторінках та опублікування у друкованих засобах масової інформації суспільно важливих нормативпо-правових актів, а також вичерпної інформації про перелік та умови отримання громадянами послуг, які надаються відповідними органами, форми і зразки документів, стан виконання програм і планів, архівної та іншої інформації;

оперативне оприлюднення інформації про власну діяльність;

систематичне розміщення на веб-сторінках відкритої статистичної інформації про події в економічній, соціальній, культурній та інших галузь життя, забезпечення доступу до неопублікованих статистичних даних, які не підпадають під дію обмежень, установлених законодавством;

недопущення обмеження права па отримання відкритої інформації, бґрунтованої відмови в її наданні, а також запровадження плати за нання інформації в розмірах і випадках, не передбачених законодавством; проведення не рідше ніж один раз на квартал прес-конференцій, у тому і черезмережу Інтернет, а також регулярне оприлюднення відповідей а запитання громадян у засобах масової інформації.

8 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої лади під час формування проектів державного бюджету передбачати кошти на висвітлення їх діяльності в межах видатків, призначених на утримання зазначених органів, відповідно до Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації».

9. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям щокварталу до 10 числа наступного місяця починаючи з жовтня 2002 р. подавати Державному комітетові інформаційної політики, телебачення і радіомовлення інформацію про хід виконання завдань, передбачених Указом Президента України від 1 серпня 2002 р. № 683 та цією постановою, згідно з додатками 1-5.

Державному комітетові інформаційної політики, телебачення і радіомовлення щокварталу до кінця наступного місяця подавати Кабінетові Міністрів України узагальнену інформацію.

10. Доповнити підпункт «а» пункту 14 розділу VI Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 р. № 915 (Офіційний вісник України, 2000 р., № 24, ст. 994), після абзацу п’ятого абзацом такого змісту:

«у разі розроблення проекту, що має загальнодержавне значення і стосується життєвих інтересів усіх верств населення, організовує його публічне обговорення шляхом опублікування у друкованих засобах масової інформації і розміщення на власному веб-сайті».

У зв’язку з цим абзаци шостий - дев’ятий вважати відповідно абзацами им - десятим.

11. Рекомендувати органам місцевого самоврядування дотримуватися вимог цієї постанови.

12. Контроль за виконанням цієї постанови покласти на Прем’єр-мініістр України.

Прем’єр-міністр України А. КІНАХ

Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади

Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 4 січня 2002 р. № З

1. Оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади здійснюється з метою підвищення ефективності та прозорості діяльності цих органів шляхом впровадження та використання сучасних інформаційних технологій для надання інформаційних та інших послуг гро-мадськості, забезпечення її вітливу на процеси, що відбуваються у державі.

2. Оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади здійснюється шляхом:

розміщення і періодичного оновлення міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади інформації відповідно до вимог цього Порядку на власних веб-сайтах;

створення Єдиного веб-порталу Кабінету Міністрів України (далі - Веб-портал), призначеного для інтеграції веб-сайтів органів виконавчої влади та розміщення інформаційних ресурсів відповідно до потреб громадян.

3. Координація робіт із створення Веб-порталу, його інформаційне наповнення, технічна підтримка, супроводження та встановлення регламенту і стандартів обміну інформацією між його складовими частинами здійснюється Секретаріатом Кабінету Міністрів України.

4. Інформація, яка розміщується на веб-сайтах органів виконавчої влади та Веб-порталі, повинна мати захист від несанкціонованої модифікації.

5. Інформаційне наповнення, захист інформації від несанкціонованої модифікації та технічне забезпечення функціонування веб-сайтів міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади як скла-дових частин Веб-порталу зазначені органи здійснюють самостійно.

6. Контроль за дотриманням вимог щодо захисту інформації, доступної через Веб-портал, здійснюється Департаментом спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації СБУ.

7. Структура, дизайн веб-сайту та регламент його функціонування визначаються керівником органу виконавчої влади відповідно до вимог цього Порядку.

Відповідальний за створення і супроводження веб-сайту призначається керівником відповідного органу виконавчої влади.

8. На веб-сайті органу виконавчої влади розміщується така інформація:

1) для міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади:

найменування органу;

основні завдання та нормативно-правові засади діяльності;

структура та керівництво органу;

прізвища, імена та по батькові керівників;

місцезнаходження апарату, урядових органів державного управління, утворених у його складі, територіальних органів та відповідних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій (поштові адреси, номери телефонів, факсів, адреси веб-сайтів та електронної пошти);

основні функції структурних підрозділів, а також прізвища, імена, по батькові, номери телефонів, адреси електронної пошти їх керівників;

нормативно-правові акти з питань, що належать до компетенції органу;

порядок реєстрації, ліцензування окремих видів діяльності у відповідній галузі (зразки документів, розрахункові рахунки для внесення необхідних платежів, розмір цих платежів тощо);

зразки документів та інших матеріалів, необхідних для звернення громадян до органу;

розпорядок роботи органу та час прийому керівництва;

підприємства, установи та організації, що належать до галузі управління органу;

цільові програми у відповідній галузі;

відомості про проведення закупівлі товарів (робіт, послуг) за державні кошти;

державні інформаційні ресурси з питань, що належать до компетенції органу;

поточні та заплановані заходи і події у відповідній галузі;

відомості про наявні вакансії;

2) для Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації:

найменування органу;

основні завдання та нормативно-правові засади діяльності;

структура та керівництво органу;

прізвища, імена та по батькові керівників;

місцезнаходження органу, його у правлінь, відділ ів та інших структурних підрозділів, міністерств і комітетів Автономної Республіки Крим (поштові адреси, номери телефонів, факсів, адреси електронної пошти та веб-сайтів районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій);

основні функції структурних підрозділів, а також прізвища, імена, по батькові, номери телефонів, адреси електронної пошти їх керівників;

нормативно-правові акти з питань, що належать до компетенції органу;

порядок реєстрації, ліцензування окремих видів діяльності у відповідній галузі (зразки документів, розрахункові рахунки для сплати необхідних платежів, розмір цих платежів тощо);

зразки документів та інших матеріалів, необхідних для звернення громадян до органу;

розпорядок роботи органу та часи прийому керівництва;

виконання бюджету відповідного рівня;

показники розрахунків за енергоносії;

відомості про сплату місцевих податків і зборів, комунальних платежів, у тому числі тарифи та пільги окремим групам платників, розрахунки юридичних і фізичних осіб з бюджетом відповідного рівня;

установи і заклади соціальної галузі;

підприємства, установи та організації, що належать до галузі управління органу;

цільові програми у відповідній галузі;

відомості про проведення закупівлі товарів (робіт, послуг) за державні кошти;

поточні та заплановані заходи і події у відповідній галузі;

відомості про наявні вакансії;

перелік комунальних підприємств, правоохоронних органів, лікувальних, оздоровчих, дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів,

які знаходяться на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, із зазначенням адреси, номерів телефонів, розпорядку роботи;

порядок оскарження рішень, прийнятих органом відповідного рівня;

державні інформаційні ресурси з питань, що належать до компетенції органу.

9. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації додатково розміщують інформацію про районні, районні у містах Києві та Севастополі держадміністрації, а саме:

найменування органу;

основні функції та нормативно-правові засади діяльності;

структура та керівництво органу;

місцезнаходження органу і підпорядкованих йому управлінь, відділів та інших структурних підрозділів (поштові адреси, номери телефонів, факсів);

основні завдання структурних підрозділів органу, а також прізвища, імена, по батькові, номери телефонів, адреси електронної пошти їх керівників;

нормативно-правові акти з питань, що належать до компетенції органу;

порядок реєстрації, ліцензування окремих видів діяльності у відповідній галузі, зразки документів та інших матеріалів, необхідних для реєстрації та отримання відповідної ліцензії (розрахункові рахунки для внесення платежів, розмір цих платежів тощо);

розпорядок роботи керівництва і працівників органу;

відомості про виконання бюджету відповідного рівня;

показники виплати заробітної плати, грошового забезпечення, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат;

показники розрахунків за енергоносії;

відомості про сплату місцевих податків і зборів, комунальних платежів, у тому числі діючі тарифи та пільги окремим групам платників, розрахунки юридичних і фізичних осіб з бюджетом відповідного рівня;

установи і заклади соціальної галузі;

відомості про проведення закупівлі товарів (робіт, послуг) задержанні кошти;

перелік комунальних підприємств, правоохоронних органів, лікувальних, оздоровчих установ, дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, які знаходяться на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці із зазначенням адреси, номерів телефонів, розпорядку роботи.

10. Інформація, розміщена на Веб-порталіта веб-сайті, оновлюється одразу після зміни відомостей, зазначених у пунктах 8 і 9 цього Порядку.

11. На веб-сайті Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій розміщується інформація про територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці:

сучасна територія та історія регіону, адміністративно-територіальний устрій, міста регіону;

загальний огляд економіки, опис природних ресурсів, відомості про транспортну інфраструктуру, засоби комунікації, промисловість, сільське господарство, створення привабливих інвестиційних умов у регіоні, вільні економічні зони, розвиток туризму тощо;

відомості про розвиток науки і освіти (перелік навчальних закладів і наукових установ, закладів культури і мистецтва), посилання на інші ін-тернет-ресурси регіону.

На веб-сайті може розміщуватися інша інформація, яку керівництво органу виконавчої влади вважає за доцільне оприлюднити.

12. На Веб-порталі та веб-сайті органу виконавчої влади розміщується адреса електронної пошти структурного підрозділу, відповідального за приймання і реєстрацію вхідної кореспонденції, а також надається можливість добровільної реєстрації відвідувачів для забезпечення ведення статистики відвідувань та підтримки функції зворотного зв’язку.

13. Не допускається розміщення на веб-сайті інформації, розповсюдження чи оприлюднення якої заборонено законодавством.

Контроль за дотриманням вимог цього пункту здійснюється відповідними підрозділами органів виконавчої влади.

Персональна відповідальність за дотримання цих вимог покладається на керівника відповідного органу.

14. Інформація, яка розміщується на веб-сайті, підлягає літературному редагуванню.

15. На початку головної сторінки веб-сайту органу виконавчої влади розміщується зображення Державного Герба України.

16. На головній сторінці веб-сайту органу виконавчої влади розміщується адреса Веб-порталу.

17. Інформація на веб-сайті подається державною та англійською (обов’язково), а також іншими мовами (за потребою).

 

Порядок інформаційного наповнення та технічного забезпечення

Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади

(Витяг)

Затверджено наказом Державного комітету інформаційної політики,

телебачення і радіомовлення України, Державного комітету зв’язку

та інформатизації України від 25 листопада 2002 р. № 327/225

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2002 р. за № 1021/7309

1. Загальні положення

1.1. Цей Порядок визначає процедуру інформаційного наповнення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади (далі- Єдиний веб-портал).

Здійснення інформаційного наповнення має на меті інтеграцію до Єдиного веб-порталу веб-сайтів, інших електронних інформаційних систем органів виконавчої влади.

1.2. Інформаційне наповнення Єдиного веб-порталу здійснюється на засадах уніфікації технічного, технологічного, інформаційного та організаційного забезпечення функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади з урахуванням рівня розвитку інформаційної інфраструктури і технологічних можливостей кожного із зазначених органів.

1.3. У цьому Порядку поняття вживаються в такому значенні:

Єдиний веб-портал органів виконавчої влади - центральна частина електронної інформаційної системи «Електронний Уряд», яка призначена для інтеграції веб-сайтів, інших електронних інформаційних систем органів виконавчої влади та надання послуг громадянам та юридичним особам через мережу Інтернет;

веб-сайт - сукупність програмних та апаратних засобів з унікальною адресою у мережі Інтернет разом з інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певного суб’єкта і забезпечують доступ юридичних та фізичних осіб до цих інформаційних ресурсів та інші інформаційні послуги через мережу Інтернет; веб-портал - веб-сайт, організований як системне багаторівневе об’єднання різних ресурсів та сервісів для забезпечення максимальної можливості доступу до інформації та послуг.

2. Інформаційне наповнення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади

2.1. Інформаційне наповнення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади здійснюється шляхом:

представлення органами виконавчої влади на власних веб-сайтах інформації з наступною її інтеграцією до Єдиного веб-порталу програмно-технічними засобами Єдиного веб-порталу;

безпосереднього подання органами виконавчої влади інформації до

Єдиного веб-порталу.

2.2. Склад інформації, яка представляється органами виконавчої влади на власних веб-сайтах, її структура та оформлення визначаються вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 04.01.2002 № 3 «Про Порядок

оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади», цим Порядком та Порядком функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади.

2.3. Безпосереднє подання органами виконавчої влади інформації для розміщення на Єдиному веб-порталі здійснюється електронною поштою на адресу [email protected]..

Склад та періодичність подання цієї інформації наведено у додатку 1.

2.4. Керівники міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначають особу, відповідальну за оперативність і своєчасність надання інформації до Єдиного веб-порталу.

2.5. Звернення до Секретаріату Кабінету Міністрів України щодо визначення способу надання інформації до Єдиного веб-порталу, надання чи отримання додаткової інформації, консультації, упровадження нових технологічних ідей, виникнення пропозицій тощо подаються у формі листа з викладенням проблеми чи питання і дублюються електронним листом на електронну адресу (е-mail: [email protected]) з метою більш швидкого реагування на проблеми.

Начальник відділу впровадження

нових інформаційних технологій П. В. ДРОЗД

 

Додаток 1

до пункту 2.3 Порядку інформаційного наповнення та технічного

забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади

Склад та періодичність подання інформації для розміщення на Єдиному веб-порталі

 

Тип інформації Періодичність подання Терміни

Офіційна хроніка та новини Щодня

Анонси зустрічей і візитів і місцевих) на урядовому рівні та їх результатів, анонси акцій та інших подій Відразу після підготовки Не пізніше ніж за 2 дні, у надзвичайних випадках - не пізніше ніж за 1 годину до початку події

Прес-релізи Відразу після підготовки Не пізніше ніж через добу після події, якій присвячено прес-реліз

Офіційні повідомлення і заяви Відразу після підготовки Не пізніше доби з моменту оприлюднення заяви

Інтерв’ю і виступи керівників Відразу після підготовки Не пізніше 3 днів після інтерв’ю

Статистичні та аналітичні матеріали У визначені

для відповідних

матеріалів терміни

 

Порядок функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади

Затверджено наказом Державного комітету інформаційної політики,

телебачення і радіомовлення України, Державного комітету зв’язку

та інформатизації України від 25 листопада 2002 р. № 327/225

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2002 р. за № 1022/7310

1. Загальні положення

1.1. Організація функціонування веб-сайту органу виконавчої влади передбачає затвердження його внутрішнього Порядку інформаційного наповнення з визначенням конкретних структурних підрозділів та посадових осіб, відповідальних за своєчасну підготовку і подання інформації та її зміст за кожним тематичним напрямом, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 04.01.2002 № 3 «Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади» з урахуванням вимог цього Порядку.

1.2. Структура головної сторінки веб-сайту органу виконавчої влади повинна відповідати структурі головної сторінки Єдиного веб-порталу.

2. Класифікація інформаційних матеріалів

2.1. Матеріали, що складають інформаційне наповнення веб-сайту органу виконавчої влади, за своїм характером можуть бути розподілені на три категорії: статичні матеріали; динамічні матеріали; потокові.

2.2. До категорії статичних належать матеріали, які повинні зберігати

свою актуальність протягом великого часу.

Статичні матеріали технічно реалізуються у вигляді НТМL – сторінок, що містять текстові, графічні та мультимедійні складові.

2.3. До категорії динамічних належать матеріали, актуальність яких зберігається лише протягом обмеженого часу, через що вони повинні систематично оновлюватися. Характерною рисою динамічних матеріалів є те, що

рішення про їх оновлення, навіть повністю зумовлене зовнішніми обставинами, приймається і виконується адміністратором сайту.

Форма організації динамічних матеріалів - бази даних разом з інформаційно-пошуковою системою.

Технічно динамічні матеріали реалізуються у вигляді екранних форм, що генеруються спеціальним програмним забезпеченням. Представлення їх здійснюється за викликом користувача (шляхом активації гіпертексто-вого посилання до потрібного модуля обробки даних).

 

2.4. До категорії потокових матеріалів належать такі, що втрачають актуальність свого змісту протягом короткого проміжку часу (кількох днів, а іноді і годин). Оновлення потокових матеріалів здійснюється регулярно, у міру надходження. Ці матеріали надходять на сайт зовнішніми каналами в автоматичному (або автоматизованому) режимі.

Потокові матеріали зберігаються на сайті лише до чергового оновлення. Вони відображаються на статичних чи динамічних НТМL-сторінках у вигляді одного з їхніх структурних елементів.

Необхідним компонентом технологічного процесу є постійний візуальний контроль даних на підставі загальних та спеціальних критеріїв з можливістю внесення змін.

3. Структура інформаційних матеріалів

3.1. Організація інформаційних матеріалів на веб-сайті має ієрархічну структуру, що передбачає розміщення даних на декількох рівнях в розділах сайту (на веб-сторінках). Усередині веб-сторінок допускаються впорядковані або окремі перехресні посилання на довільні рівні ієрархії, у залежності від тематичного зв’язку між даними. Такий взаємозв’язок становить гіперструк-туру сайту і забезпечує максимальну прозорість його структури. Контроль за актуальністю гіперпосилань здійснюється програмно та візуально.

3.2. Визначення одиниць структури

3.2.1. Частина - найбільша одиниця розподілу сайту, що відповідає одному з головних об’єктів.

3.2.2. Розділ - сукупність даних та супутні їм елементи структури та дизайну, що відповідають окремій темі. Розділ може включати декілька сторінок.

3.2.3. Сторінка - окрема сукупність даних HTML-структури.

3.2.4. Елементи сторінки: фрейм, текст, таблиця, форма, зображення. Елементи сторінки є складовими частинами або «одноосібними» носіями блоків (елементів) інформації.

3.2.5. Документ- файл відмінної від HTML-сторінки структури, на який є посилання зі сторінок сайту.

3.3. Тини розділів, сторінок та елементів сторінки

3.3.1. Типи розділів:

інформаційний - розділ, основне призначення якого - надати інформацію. Він уміщує усі дані, що стосуються відповідної тематики, посилання на зовнішні веб-ресурси та ресурси інших розділів;

комунікаційний - розділ, основне призначення якого - по-перше, одержати інформацію від користувача; по-друге, після первинної її обробки надати відповідь у вигляді сторінки;

обов’язковий - розділ, наявність якого обумовлена вимогами нормативно-правових актів, зокрема постанови Кабінету Міністрів України від 04.01.2002 № 3. Технічна реалізація механізму створення структури сайту передбачає допідготовче визначення такого розділу;

необов’язковий - розділ, наявність якого обумовлена важливістю відповідної інформації та функцій для досягнення мети та виконання завдання сайту. Технічна реалізація механізму створення структури сайту передбачає можливість довільного включення такого розділу до складу сайту.

3.3.2. Тини сторінок:

за принципом необхідності:

обов’язкова;

необов’язкова;

за ознакою представлення державною, англійською та іншими мовами:

багатомовна - сторінка, що має примірник кожною мовою;

одномовна - сторінка, яка має усталений зміст та не передбачає перекладу;

за місцем в ієрархії:

кінцева - сторінка, на якій відсутні впорядковані списки посилань;

спискова - сторінка, яка має впорядковані списки посилань на інші сторінки сайту;

за способом відображення:

повна - сторінка, яка займає максимальне відведене параметрами брау-зера вікно і заміщує попередню;

обмежена - сторінка, яка має додаткове значення, займає задану сервером площу при збереженні попередньо викликаної сторінки;

за включенням загального стилю:

стильова - сторінка, на якій присутні елементи загального дизайну сайту;

унікальна - сторінка, яка має унікальний вигляд з метою збільшення інформативності, зручності для роздруку, підкреслення особливостей змісту;

за механізмом їх створення:

статична - сторінка, яка зберігається на сервері у вигляді файла;

динамічна - сторінка, яка створюється у відповідь на дії користувача;

за критерієм можливості їх тиражування:

примірник - сторінка, яка, маючи власний інформаційний зміст, може бути еталоном для створення сторінки такого типу шляхом копіювання;

окрема - сторінка, яка створюється в одному примірнику для відображення конкретної інформації унікальної структури;

за призначенням:

блок-схема - карта частини сайту типу блок-схеми;

загальна - загальні дані теми та списки посилань;

стаття - монолітний текст із зображеннями об’єктів, що розглядаються на сторінці;

набір статей - сильно структурований текст, що вміщує заголовки статей, тексти статей, ілюстрації; карта - карта регіону;

інтерактивна карта - інтерактивна карта регіону; схема - схема проїзду;

вільна схема - схема умовно вільної структури; презентація - таблиці, графіки та діаграми в супроводі тексту; текст для друку - текст для друку; комунікаційна - сторінка, яка є лише місцем для розміщення форми.

3.3.3. Типи елементів сторінки

за принципом необхідності:

обов’язковий;

необов’язковий;

за принципом включення до атрибутів загального стилю сайту:

атрибут загального стилю;

звичайний атрибут (можна не вказувати).

3.3.4. Типи фреймів:

основний - займає більшу частину вікна, є основним носієм інформації;

допоміжний - займає значно меншу площу та може включати меніо, мати ілюстративне та стильове навантаження;

провідний - включає інтерактивні елементи, що викликають зміни в іншому фреймі;

залежний - фрейм, у якому відбуваються зміни при діях користувача, пов’язаних з провідним фреймом;

незв’язаний (нейтральний) - фрейм, що не є провідним або залежним.

3.3.5. Типи тексту:

заголовок - короткий, певним чином виділений текст;

абзац - текст значного об’єму, відокремлений від інших елементів сторінки;

список - структурований текст, кожен елемент якого являє собою відокремлений заголовок або один з послідовності ординарних рядків;

текстове меню - сукупність словосполучень, з кожним з яких пов’язано декілька посилань.

3.3.6. Типи таблиць:

зовнішня - таблиця, як правило, без рамок, для структурного розміщення інших елементів, що включають тексти, зображення, таблиці;

внутрішня - таблиця, призначена для структурного відображення таблично-орієнтованих даних.

3.3.7. Типи форм:

повна - багатоелементна форма для виконання великої кількості операцій введення та вибору даних для передачі на сервер, як правило, займає значну частину сторінки;

вбудована - форма, у складі якої лише декілька елементів, що призначені для багаторазової передачі на сервер коротких повідомлень, наприклад запитів для пошуку.

3.3.8. Типи зображень:

ілюстраційне - зображення, що не має елементів інтерактивності;

інтерактивне - зображення, з яким пов’язано посилання;

графічна мапа - зображення, з різними частинами якого пов’язано декілька посилань.

4. Інформаційна структура веб-сайту

4.1. Інформаційна структура веб-сайту органу виконавчої влади повинна бути адекватна відповідній предметній області. Інформаційне наповнення має бути, з одного боку, повним, а з другого - не містити зайвих відомостей, недоречних повторів тощо.

4.2. При визначенні інформаційної структури веб-сайту необхідно забезпечити технологічну можливість наповнення всіх його розділів та сторінок реальними матеріалами. Необхідно врахувати, як і ким буде створюватися та підтримуватися веб-сайт. Інформаційне наповнення сайту (тісно пов’язане з його інформаційною структурою) здійснюється самим органом виконавчої влади або сторонніми виконавцями.

4.3. При формуванні інформаційної структури веб-сайту органу виконавчої влади слід користуватися такими принципами:

4.3.1. На сайті повинні бути представлені дві суттєво різні групи об’єктів (інформація відповідно до компетенції органу виконавчої влади та інформація власне про орган виконавчої влади), яким відповідають дві частини структури.

4.3.2. Для кожної групи повинні бути передбачені інструментальні засоби навігації в її рамках та всього сайту.

4.3.3. Повинна бути забезпечена можливість розширення складу та обсягу матеріалів кожної групи без суттєвих змін загальної структури групи.

4.3.4. Класифікація матеріалів повинна мати ієрархічну будову.

4.3.5. Ієрархічна підпорядкованість матеріалів різного рівня повинна відповідати рівню їх узагальнення та важливості.

4.3.6. Назви класифікаційних рівнів (рубрик) повинні бути зрозумілі широкому колу користувачів.

4.3.7. Статичні, динамічні та потокові матеріали повинні подаватися окремими цілісними блоками відповідно до тематики.

4.3.8. Розміщення матеріалів на окремих сторінках сайту повинно визначатися ефективністю їх використання - одна сторінка може відповідати одній або декільком тематичним рубрикам, якщо це забезпечує її цілісність і зручність доступу до даних.

4.3.9. Повинна бути забезпечена однозначна відповідність між елементами меню та стартовими сторінками відповідних розділів, тобто матеріали розділу не повинні розміщуватися на різних сторінках одного рівня ієрархії, але бути поділені між сторінками наступного рівня.

4.4. При проектуванні інформаційної структури веб-сайту органу виконавчої влади необхідно дотримуватися принципу віднесення до верхнього рівня ієрархії найбільш значущих тем. Дані, яких недостатньо для наповнення окремої сторінки, включаються до сторінки вищого рівня.

5. Оформлення веб-сайту

5.1. Меню бокової та верхньої навігації

Бокова (ліва) навігація. Розміщується нормативно-правова база діяльності органу, структура органу, новини про діяльність органу, інформаційно-довідкові та статистичні матеріали і таке інше. Розміщується вікно пошуку інформації, меню сервісів.

Верхня навігація. Загальна інформація про галузь (регіон): історія, державні інформаційні ресурси, стан, сегментація, аналіз, програми розвитку тощо. Розділ присвячений діяльності органу на шляху до інтеграції у Євроатлантичні структури.

До бокової (лівої) навігації можуть бути додані й інші пункти, які даватимуть змогу отримувати найповнішу інформацію про діяльність органу, вирішувати нагальні питання взаємодії громадян та юридичних осіб з органами виконавчої влади.

Верхня навігація може бути розширена залежно від пріоритетних завдань, які стоять перед органом виконавчої влади.

Верхня навігація може бути відсутня залежно від художнього рішення конкретного сайту. У цьому разі вищезазначені пункти меню верхньої навігації переносяться до бокової (лівої) навігації.

5.2. Інформаційні ресурси

Інтернет-ресурси, а також газети, журнали, теле- та радіопрограми, видавцями, засновниками або співзасновниками яких є державні установи. Подаються назви інформаційних ресурсів, поштові адреси, телефони, факси, електронна пошта, адреса в мережі Інтернет, прізвище, ім’я, по батькові та посада керівника. Можливе анонсування або повне викладення матеріалів.

5.3. Новини на першій сторінці

Залежно від дизайну можливе розміщення по центру головної сторінки або в правому полі. Розміщення новин відбувається за принципом винесення заголовка новини з наступним посиланням на повний текст документа.

5.4. Кожен розділ повинен мати коментар-анотацію щодо інформації, яка розміщена в цьому розділі.

5.5. Забороняється використання «стартової сторінки» сайту, на якій користувач обирає мову, кодування тощо. Користувачі повинні відразу потрапляти на інформаційно наповнену сторінку з можливістю вибору мови.

5.6. При оформленні сайту обов’язкове використання державної символіки України (малий герб), кольори та пропорції якого затверджено Постановою Верховної Ради України «Про Державний герб України» № 2137-ХИ від 19 лютого 1992 року.

5.7. Колористична гама має бути витриманою у межах єдиного стильового рішення органу влади.

5.8. Дизайнери сайту використовують усі інші кольори за своїм уподобанням, але пріоритетом є державні.

5.9. На сайті може бути присутня власна символіка (герб) органу, якщо така існує.

5.10. Веб-адреси

Необхідне приведення веб-адрес сайтів до єдиного формату, скорочення назв міністерств, державних комітетів, обласних державних адміністрацій, інших органів виконавчої влади, приведення до єдиного формату доменних імен другого рівня, (ім’я.^оу.иа та ім’я.оаа.^оу.иа - для обласних державних адміністрацій).

Потрібно вказувати посилання на міжнародні веб-ресурси, які є головними або пріоритетними партнерами органу.

Не рекомендується розміщення на сайтах органів виконавчої влади веб-адрес і посилань на комерційні веб-ресурси, які працюють не за профілем органу або якщо специфіка діяльності органу не є пріоритетною для веб-ресурсу цієї компанії.

Регулярно (щомісяця) здійснюється перевірка на відповідність та робочий стан посилань, наведених на сайті.

5.11. На сайті повинні бути обов’язково розміщені посилання на:

офіційні сайти органів влади, у підпорядкуванні яких перебуває даний орган;

веб-ресурси структурних підрозділів органу;

веб-ресурси місцевих та галузевих установ, підприємств, організацій, що перебувають у галузі компетенції органу;

інформаційні ресурси та засоби масової інформації, засновником чи співзасновником яких є орган виконавчої влади;

сайти міжнародних організацій, з якими співпрацює орган виконавчої влади.

5.12. На сайті можуть бути присутніми посилання на:

ресурси, профіль яких перебуває у галузі компетенції органу;

сайти об’єднань громадян, які здійснюють громадський контроль за діяльністю органу виконавчої влади або мають спільну з ним спрямованість діяльності.

5.13. Місце для розміщення банера Єдиного веб-порталу передбачається на кожному сайті органу виконавчої влади.

5.14. Система пошуку

Кожен сайт органу виконавчої влади повинен мати пошукову систему, інтегровану із системою пошуку Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади. Для сайту органу пріоритетом є пошук на сайті, другий ступінь пріоритету - Єдиний веб-портал, третій - сайти відповідної тематики в УА-неті.

6. Оперативність та форми подання інформації державною та іншими мовами

6.1. Оперативність подання інформації визначається керівником органу виконавчої влади разом з визначенням конкретних структурних підрозділів та посадових осіб, відповідальних за своєчасну підготовку і подання інформації та її зміст за кожним тематичним напрямом, виходячи з того, що статичні та динамічні матеріали, наведені у п. 2.1 цього Порядку, оновлюються одразу після зміни відомостей.

6.2. Кожна сторінка повинна бути створена не менш ніж у трьох примірниках - українською, російською та англійською мовами.

Начальник відділу впровадження нових інформаційних технологій П. В. Дрозд

 

 

Підручники» Информационное право2 → Роль органів публічної влади у формуванні державної інформаційної політики

Наприкінці 2001 р. на державному рівні було визнано, що внаслідок суб’єктивних та об’єктивних причин в Україні спостерігається значне відставання розвитку Інформаційного суспільства від темпів розвитку глобальної кібер-цивілізації. Цю проблему було визначено відповідно до статті 107 Конституції України (254к/96-ВР) в Указі Президента України від 6 грудня 2001 р. № 1193/2001. Цим Указом введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2001 р. "Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України". На виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України пунктом 1 Указу Президента України від 6 грудня 2001 р. № 1193/2001 було визнано незадовільним стан виконання Кабінетом Міністрів України, Державним комітетом інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державним комітетом зв’язку та інформатизації України вимог Закону України "Про Національну програму інформатизації України" (1998 p. (74/98-BP)) та низки спрямованих на його реалізацію Указів Президента України: - "Про вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади" від 14 липня 2000 р. № 887 (87/2000); - "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні" від 31 липня 2000 р. № 928 (928/2000); - а також доручень Президента України від 12 квітня 2000 p., від 5 грудня 2000 р. та від 25 квітня 2001 р. щодо створення та забезпечення функціонування національного каналу супутникового іномовлення. Також було визнано незадовільним виконання Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 червня 1997 р. "Про невідкладні заходи щодо впорядкування системи здійснення державної інформаційної політики та удосконалення державного регулювання інформаційних відносин" від 21 липня 1997 р. № 663 (663/97). Президент доручив Кабінету Міністрів України провести службове розслідування причин невиконання названих нормативно-правових актів та інших доручень Президента України та вжити заходів щодо притягнення до відповідальності винних у цьому осіб. Аналіз нормативно-правових актів України дає змогу зробити висновок, що роль органів публічної влади у формуванні державної інформаційної політики в нашій країні чітко не визначена. Функції і повноваження органів публічної влади визначають фрагментарно, ситуативно.

 

Тема 16. Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» в правовому регулюванні формування в Україні інформаційного суспільства

Цимбалюк 6.2. Заходи щодо реалізації державної інформаційної політики для прискорення розвитку інформаційного суспільства в Україні

Журавський

Проблеми, пов’язані з формуванням інформаційного суспільства, ви­кликають зацікавленість учених та політиків. В останнє десятиліття значно зросла кількість міжнародних та вітчизняних конференцій, симпозіумів та круглих столів. Дослідженню цієї теми присвячено монографії, статті та ін­ші публікації.

Постійно збільшується кількість філософсько-політологичних праць, у яких обґрунтовуються та прогнозуються суспільні зміни, які відбуваються під впливом нових інформаційно-комунікаційних технологій у різних галузях життєдіяльності¹. Багато зарубіжних учених приділяють значну увагу дослідженням інформаційного суспільства в цілому, розглядаючи це сус­пільство з погляду концепції післяіндустріалізації.

Розгляду політичних аспектів інформаційного суспільства, яке активно формується, присвячено роботи багатьох російських учених³. Не залиша­ється ця проблема поза увагою українських дослідників⁴.

У зв’язку з фактичним формуванням основних теоретичних засад ство­рення інформаційного суспільства загострюється питання розбудови окре­мих підгалузей цієї теорії. Це потребує проведення досліджень загально­політичних, філософських та соціально-психологічних аспектів побудови глобального інформаційного суспільства та його національних сегментів, а також пов’язаних з цим конкретних економічних, правових та багатьох інших питань. Збільшується кількість досліджень, у яких окремі питання соціально-економічних відносин розглядаються з погляду тенденцій ста­новлення інформаційного суспільства. Ця проблема досить актуальна для українського правознавства, а особливо - для нової галузі українського права - інформаційного права.

Про інформаційне право юридична наука почала розмову на межі 60-70-х рр. XX століття. Термінологія інформаційного права була ще не від­працьована, застосовувались різні правові визначення, які регулювали одні і ті самі суспільні відносини. Найчастіше інформаційне право тлумачили у ті часи як «комп’ютерне право» або «правова кібернетика», завдання правового регу­лювання суспільних інформаційних відносин регулювались класичними галу­зями права, насамперед - адміністративним правом. Найвагомішими публіка­ціями цього періоду з інформаційного права були монографія чеського юриста

В. Кнаппа «Кибернетика и право» та праця радянського юриста А. Б. Венгерова «Право и информация в условиях автоматизации управления»⁵ (1978).

Нині інформаційному праву приділяють значну увагу. Збільшилася кількість публікацій із питань інформаційного права, з’явилися праці російських правників Ю. М. Батуріна, І. Л. Бачило, В. А. Копилова, В. Н. Лопатіна, Ю. А. Тихомирова, М. А. Федотова та ін.⁶, а також праці українських

дослідників з різних аспектів інформаційного права⁷.

Інформаційне право розвивалося переважно на підставі публікацій пе­ріодичних видань, менше - на підставі досліджень, відображених у науко­вих монографіях, частково - на підставі навчальних видань.

Сьогодні про інформаційне право можна казати як про явище, що вже реально відбулося. Але «молодість» самого інформаційного права, його ди­намічне збільшення змісту та кількості суспільних відносин, які підляга­ють правовому регулюванню, не можуть не позначитися на його цілісності.

Предмет права. Галузь діяльності, в якій юридичне регулювання сус­пільних відносин здійснюється певною галуззю права, називають предме­том цієї галузі права. Ця галузь діяльності не є предметом тільки однієї га лузі права, вона забезпечується багатьма іншими галузями та підгалузями права. Однак, при цьому, лише одній галузі права належить вирішальна роль в юридичному регулюванні зазначених суспільних відносин (предме­ту цієї галузі права). У межах конкретної предметної галузі встановленої галузі права здійснюється правове регулювання відносин усіх фізичних та юридичних осіб, які є суб’єктами правових відносин.

Для кожної галузі права правовому регулюванню підлягають: а) від­носини суб’єктів, які пов’язані певним інтересом стосовно конкретного предмета встановленої галузі діяльності; б) поведінка суб’єкта права, яка оцінюється з різних поглядів: інтересів суспільства, держави або інших

суб’єктів права.

Однак у практиці використання права, у самій юридичній науці та у за­конотворенні поняття «предмет» та «об’єкт» регулювання часто підміняють одне одним. Це призводить до неоднозначного розуміння правовідносин у певних обставинах.

Так, наприклад, громадянин, звертаючись за потрібним для нього до кументом до органу влади, реалізує своє право на інформацію, здійснюючи конкретну правову дію. У цьому разі громадянина цікавить конкретний документ. Законодавство встановлює право громадянина на отримання ін­формації та обов’язки органу влади видати документ, який потрібен грома­дянину. Законодавство регулює суспільні відносини цих взаємопов’язаних законом суб’єктів. Ці відносини відбуваються у формі надання громадяни­ну певної інформаційної послуги з боку державної установи та дій самого громадянина, який певним чином робить свій запит. Фактично у цих пра­вовідносинах виділяють: а) предмет відносин - інформація у формі доку­мента; б) відносини взаємопов’язаних суб’єктів із зазначеного предмета, які регулюються правовими нормами; в) предметна галузь права - механізм ре­гулювання правовідносин зазначених суб’єктів стосовно документа (пред­мета їх інтересу) з урахуванням сукупності прав та обов’язків усіх взаємо­пов’язаних суб’єктів.

Основний об’єкт правових відносин в інформаційній галузі - інфор­мація. Однак інформація не є предметом інформаційного права, оскільки предмет права - це виключно суспільні відносини. Особливості суспільних відносин, які регулюються кожною галуззю права, зумовлені специфікою самого об’єкта, у випадку інформаційного права - інформацією. Групи суспільних відносин, які є об’єктом інформаційного права, неоднорідні, оскільки неоднорідна сама інформація. їх поєднує те, що об’єктом суспіль­них відносин є інформація та похідні від неї у вигляді певних інформацій­них продуктів та/або інформаційних послуг.

Сучасна юридична теорія та практика дозволяє виділити в предметній області інформаційного права декілька груп інформаційних відносин, пов’язаних похідними від інформації - інформаційними продуктами та інформаційни­ми послугами. Такий підхід до визначення предметної області інформаційного гтава пояснюється: а) відсутністю юридичної моделі, яка б виконувала функції спеціального права на інформацію (аналогічні функціям права власності на печі (майно); б) складнощами, пов’язаними з тим, що правовому регулюванню підлягають лише ті суспільні відносини, які можна проконтролювати ззовні. Саму інформацію (якщо її розг