Кістяківський Б.О. Вибране. Бібліотека часопису «Філософська і соціологічна дум­ка». Серія «Українські мислителі». - К.: Абрис, 1996. -С. 371. 29 страница

Ці слова сказані ще в першій половині XX століття. Проте повної гар­монії між принципом верховенства права і принципом правової дер­жавності (а вони є майже ідентичними, про що йшлося раніше), з одно­го боку, і принципами соціальної держави - з іншого, не досягнуто до цього часу попри активізацію пошуків зняття суперечностей між ними.

Дискусія з цього приводу триває. Причому, якщо ще у 60-80 роках XX століття прихильники концепції верховенства права з тривогою кон­статували, що «держава загального добробуту перемагає», у зв язку з чим «ключові складові верховенства права руйнуються»^{[160] [161]}, то в кінці XX - на початку XXI століття пролунали протилежні думки: неможли­во вирішити соціальні проблеми (буквально «нагодувати людей») за рахунок свободи¹, неминучим наслідком забезпечення якої є істотне розшарування людей, їх матеріальна нерівність. Звідси заклики до ско­рочення суспільних видатків, повернення до традиційних ліберальних цінностей, які означають захист фундаментальних прав «природного походження» - життя, свободи, власності, а нерідко й висновки про банкрутство моделей соціальної держави^{[162] [163]}.

Не можна сказати, що подібні погляди позбавлені раціонально­го зерна. Справді, важко не помічати, що надмірний оптимізм щодо майбутнього соціальної держави, характерний для часів формування її концепції та активного національного визнання, виправдався далеко не повністю. Незважаючи на значні зусилля і кошти, які вкладалися в соціальну сферу розвиненими країнами, особливо у другій половині XX століття, багато найважливіших соціальних проблем залишилося невирішеними. Понад те, суттєве подорожчання послуг та допомог, які мають надаватися соціальною державою, разом із усвідомленням не­безмежного зростання ресурсів для їх забезпечення, похитнули саму віру в можливість вирішення цих проблем. Це тим більше стало оче­видним в умовах економічної кризи, яка охопила більшість країн світу, у тому числі Україну.

Однак чи дає це підстави для тверджень про крах самої ідеї соці­альної держави та більшості її складових? Чи можливо, наприклад, у справді непростих кризових умовах, в яких опинилася економіка багатьох європейських та інших країн, відмовитися від визнання со­ціально-економічних прав людини під приводом браку коштів для їх забезпечення, що інколи пропонується борцями з «соціалістичними винаходами», у тому числі в Україні? Як це узгоджуватиметься з тен­денцією до універсалізації прав людини, визнання всіх їх видів не­від'ємними, взаємообумовленими і рівнозначними, про що йшлося у другому розділі підручника?

Відповіді на ці питання, очевидно, мають бути негативними. Проте це не означає, що концепція соціальної держави та її моделі (варіанти) не потребують суттєвих змін, які б враховували ті виклики, з якими зіткнув­ся сучасний цивілізований світ (а саме з ним насамперед пов'язана по­дальша доля соціалізації держав), та наближали її до реалій XXI століття.

Ще 1975 року під егідою Тристоронньої комісії, до якої входили пред­ставники академічної і політичної еліт США, Західної Європи і Японії, було опубліковано фундаментальний аналітичний огляд «Криза де­мократії», основною тезою якого було незадоволення еліт цих трьох центрів макроекономічною і макросоціальною моделлю західного су­спільства - значним перерозподілом соціального багатства з приват­ного до суспільного сектора, а також зі сфери виробництва до сфери споживання, провина за які покладалася на державу «загального до­бробуту та соціальної відповідальності» (Welfare State). За висновками Комісії, активне втручання держави у сферу ринкової економіки за до­помогою регуляторних механізмів призвело до сковування її різного роду бюрократичними правилами, а необґрунтовано завищене інвес­тування у соціальну сферу - до інфляції.

Для виправлення таких «перекосів і ексцесів демократії» у США була сформована «неоамериканська» модель ринкових відносин, що ґрун­тується на максимально вільній від втручання держави свободі капіта­лу, економічній свободі та автономії індивіда, соціальній мобільності і динамізмі. V цій моделі практично немає місця принципам соціальної держави.

Інший шлях обрали країни континентальної Європи, насамперед Німеччина і Франція. їхні представники сформулювали так звану «рейнську» модель держави, яка базується на визнанні її помірко­ваної патерналістської ролі, розумного державного регулювання, по­рівняно високому оподаткуванні бізнесу, особливо крупного, тощо¹, з одночасним захистом людини від надмірного державного втручан­ня у сферу її життєдіяльності. Тобто країни континентальної Європи пішли шляхом пошуку компромісу між принципами соціальної і пра­вової держави, кінцевим результатом якого має стати утвердження «справедливого соціального порядку, що випливає з потреб сучасно­го індустріального суспільства»^{[164] [165]}. Чи не найбільшого успіху на шляху гармонізації принципів соціальної держави з принципами правової державності і верховенства права досягла Федеративна Республіка Німеччини. Її досвід може бути корисним також для України.

Серед засобів і способів такої гармонізації слід виокремити такі.

По-перше, найефективнішим і найперспективнішим способом по­єднання надбань концепцій верховенства права, правової і соціальної держави та досягнення гармонізації відносин між ними є послідовне і неухильне дотримання вимог людської гідності. Вона є основою всіх інших прав і свобод людини, що прямо випливає з Преамбули Міжна­родного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року. Людська гідність знаходиться на вершині ціннісного порядку, встанов­леного конституціями та законами будь-якої сучасної держави, засно­ваної на верховенстві права. Це в черговий раз переконливо підтвер­джено Хартією основних прав Європейського Союзу, яка починається саме з визнання недоторканності людської гідності (стаття 1).

Без забезпечення необхідного (достатнього) рівня матеріального до­бробуту для себе і членів своєї сім'ї, якого б вистачало на харчування, одяг, житло, здобуття належної освіти, медичне обслуговування тощо, людська гідність виявиться декларативною, а принципи верховенства права і правової державності здатні перетворитися на непрацюючу доктринальну абстракцію.

По-друге, за всієї важливості набагато чіткішого законодавчого врегулювання позитивних зобов'язань держави у забезпеченні соці­ально-економічних прав - персоніфікації таких зобов'язань стосовно компетенції певних державних органів та їх посадових осіб, передба­чення відповідних заходів юридичної відповідальності за їх невико­нання тощо - ці права можуть стати реально дієвими лише за умови поширення на них, як і на права першого покоління, інституту судового захисту та неухильного виконання судових рішень. Без цього будь-яке соціально-економічне право залишатиметься декларацією або ж у кращому разі виявом державного патерналізму і залежатиме від мож­новладців.

Для забезпечення їх можливістю судового захисту соціально-еконо­мічні права, як зазначалося у розділі 2, мають набувати предметної визначеності, тобто бути конкретизованими у відповідних законах до такого рівня, який дозволяв би особі (індивіду) у разі порушення права звертатися до суду. Такий досвід в Європі існує. Наприклад, у ФРН діє Соціальний кодекс, а спори соціального характеру розглядаються спе­ціалізованими соціальними судами.

По-третє, проблеми соціальної держави, зокрема з гарантування соціально-економічних прав, не слід зводити до соціального захи­сту, соціального забезпечення, допомог, виплат, компенсацій тощо. Це хоч і важлива, проте лише частина вирішення проблеми. Одне з визначальних місць у забезпеченні названих прав має бути відведене розширенню економічних свобод людини, що цілком узгоджується з вимогами верховенства права. Адже саме право на самореалізацію в економічній сфері - один із основних шляхів підвищення матеріально­го добробуту населення. На жаль, Україна поки що за рівнем економіч­них свобод знаходиться далеко позаду інших, навіть пострадянських держав. Для позитивних зрушень у цій сфері необхідна кардинальна зміна акцентів у соціальній політиці. Як зазначають економісти, ос­новними її складовими повинні стати розвиток трудового потенціалу, інтелектуалізація процесів праці, забезпечення гідних умов і гідної оп­лати праці, розвиток соціальної сфери та створення гідних умов життє­діяльності для тих, хто вже чи ще не може себе захистити^[166]. Саме при поєднанні названих засобів і способів можна очікувати успіхів у вирі­шенні проблеми гармонізації відносин між принципами верховенства права і правової державності та складовими соціальної держави в умо­вах сучасного постіндустріального суспільства.

Свідченням руху міжнародного співтовариства у цьому напрямі є стратегічна доповідь Генерального секретаря ООН 2012 року «За­безпечення правосуддя: Програма дій для зміцнення верховенства права на національному та міжнародному рівні» (Delivering Justice: A Programme of Action to Strengthen the Rule of Law at the National and International Levels). У доповіді верховенство права в черговий раз тісно пов'язується з правами людини і демократією, але в той же час акцен­тується увага на тому, що воно є невід'ємним компонентом економіч­ного розвитку і зниження бідності, що у свою чергу є запорукою миру та безпеки. Таким чином, можна дійти висновку не про протиставлен­ня, а про взаємопроникнення надбань концепцій верховенства права і соціальної держави, що цілком відповідає сучасним тенденціям гума­нізації суспільного життя, людиноцентристського спрямування, «олюд­нення» права і держави.

Загальна теорія права

Підручник

За загальною редакцією М.І. Козюбри

Редагування і комп'ютерна верстка-О.В. Старцев

Підписано до друку 10.12.2015. Формат 60 х 90 1/16.

Гарнітура СаііЬгі. Папір офсетний. Друк офсетний.
Обл.-вид. арк. 21,44. Тираж 1 000 прим. Зам. № 545.

Видавництво TOB «Компанія BAUE»

01042, м. Київ, вул. Саперне поле, 26, к. 27
Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб'єктів видавничої справи
серія ДК № 2570 від 27.07.2006 р.

 

^[1] Антология мировой правовой мысли в пяти томах. - V том. Россия. Конец XIX - на­чало XX вв. - М„ 1999. - С. 706.

^[2] Лейст О.Э. Сущность права. - М., 2002. - С. 242.

^[3] Це зовсім не означає повної уніфікації загальнотеоретичних правових дисциплін. Вони існують у різних варіантах. У Франції, наприклад, загальнотеоретична дисципліна викладається під назвою «Загальна теорія права», якою охоплюються всі її аспекти: від ^ юридичної антропології до теорії відправлення правосуддя. У ФРН базові загальноте­оретичні аспекти права зосереджені у декількох курсах - філософії права, соціології права, теорії права, юридичній методології, предмет якої складають переважно мето­ди застосування законодавства, його тлумачення, правила і прийоми юридичної аргу­ментації тощо. У Великій Британії загальна наука про право традиційно позначається терміном «юриспруденція» (jurisprudence), яка часто українською мовою переклада­ється як «теорія права», хоч фактично включає елементи філософії права, оскільки дає уявлення про вчення, які пояснюють природу права, та ін.

^[4] Загальна теорія держави і права / За ред. М.В. Цвіка, О.В. Петришина. - Харків, 2009. - С. 17.

^[5] Див., наприклад: Теория государства и права. Учебник для юридических вузов / Отв. ред. В.М. Корельский, В.Д. Перевалов. - М., 1998. - С. 8; Вишневский А.Ф., Горба- ток Н.А., Кучинский В.А. Общая теория государства и права. - Издание 2-е, дополнен­ное. - Минск, 2004. - С. 12-13.

^[6] Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. -Том 1. Теория государства / Отв. ред. М.Н. Марченко. - М., 1998. - С. 14; див. також: Проблемы тео­рии государства и права. Учебник / Под ред. В.М. Сырых. - М., 2008. - С. 38.

^[7] Лазарев В.В., Лыпень С.В. Теория государства и права. Учебник. - М., 1998. - С. 9; Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави і права. Підручник. - Львів, 2003.-С. 9.

‘Слід зазначити, що на відміну, знову-таки, від радянської і пострадянської історії держави і права для західноєвропейської історико-правової науки і відповідної їй на­вчальної дисципліни не характерне включення до її предмета вивчення держави по­ряд із правом. Крім того, тут історія права переважно являє собою історію приватого, а не публічного права. Те ж саме стосується історії правової думки (Дамирли М.А. Право и история. Эпистемологические проблемы. - Изд-во Санкт-Петербургского универси­тета, 2002.-С. 112).

^[8] Мелкевик Б. Философия права в потоке современности / Пер. сфранц. М.В. Антоно­ва, А.Н. Остроух // Российский ежегодник теории права. - 2008. - № 1. - С. 531.

^[9] Зосередженість теорії права (теорії держави і права - за нашою традицією) пере­важно на внутрішньому праві притаманна не тільки вітчизняному правознавству, вона є також однією з давніх традицій західної юриспруденції, яка сучасними західними представниками теорії і філософії права піддається обґрунтованій критиці, що завж­ди була небезпідставною, але особливо переконливо звучить в умовах глобалізації (див., наприклад: Твайнинг У. Общая теория права / Пер. с англ. М.В. Антонова // Рос­сийский ежегодник теории права. - 2010. - № 3. - С. 232-238).

^[10] Проблемы теории государства и права. Учебник / Под ред. В.М. Сырых. - М., 2008. - С. 33.

^[11] Общая теория права и государства. Учебник для юридических вузов. - М., 2004. - С. 44.

^[12] Чиркин В.Е. Основы сравнительного государствоведения. - М., 1997. - С. 5-6, 9. Див. також: Чиркин В.Е. Государствоведение. - М., 1999.-С. 11-12.

^[13] Шауер Ф. Существует ли понятие права. Пер. с англ. М.В. Антонова // Российский ежегодник теории права. - 2008. — № 1. — С. 519-526; Твайнинг У. Общая теория пра­ва / Пер. с англ. М.В. Антонова // Российский ежегодник теории права. - 2010. - № 3 — С. 263-268.

Кістяківський Б.О. Вибране. Бібліотека часопису «Філософська і соціологічна дум­ка». Серія «Українські мислителі». - К.: Абрис, 1996. -С. 371.

^[15] Рулан Норбер. Историческое введение в право. Учебное пособие для вузов. - М.,