Міжнародний досвід у сфері охорони прав на сорти рослин

 

Патентна охорона прав на нові сорти рослин набула інтенсивного розвитку у 50-тих роках минулого століття. Патенти видавались на сорти рослин (переважно на троянди і гвоздики) у Німеччині, Бельгії, Франції, Іспанії, Італії. Ефективний захист прав селекціонерів здійснювався у США та Нідерландах. При цьому, якщо загальне патентне право на об’єкти промислової власності встановлює залежність новоствореного об’єкта від запатентованого, то охорона прав на сорти рослин за версією UPOV передбачає принцип незалежності нового сорту від того, що вже охороняється. [22]

У США, які мають багаторічний досвід у сфері патентування винаходів щодо рослин, існують обидві форми охорони сортів (патентна і реєстраційна), і одну з них Україна, певною мірою, обрала як прототип. Патенти у США видають тільки на сорти, що розмножуються вегетативно (відповідно до Закону про патенти на сорти 1930 р. (Plant patent act)). Сорти, що розмножуються генеративно, охороняються свідоцтвами (відповідно до Закону про охорону сортів рослин 1970 р. (Plant variety protection act)), у який внесено зміни у 1980 році з метою приєднання США до Конвенції UPOV. Разом з тим параграфи 161-164 Патентного закону США, які увібрали в себе основні вимоги Закону 1930 року, дають можливість одержати патент, у якому винаходом виступає рослина, тобто фактично до патентного закону США (35 USC) у 1952 р. перенесені норми Закону про патенти на сорти 1930 р.[23]

Нині у США розроблено проект закону, що передбачає патентну охорону рослин, які розмножуються бульбами і/або їх частинами, що дозволить підвищити ефективність та рівень патентування заснованих на їх вирощуванні технологій та виготовлених з їх застосуванням харчових продуктів і фармацевтичних препаратів. Практика США щодо патентної охорони прав на нові рослини запроваджена також у Мексиці.[24]

Високопродуктивні гібриди кукурудзи (США), міжлінійні гібриди цукрових буряків (США, Швеція), короткостеблові житньо-пшеничні амфіплоїди (Канада), короткостеблові сорти ярої пшениці (Мексика), сорти картоплі з високим вмістом крохмалю (Польща, Німеччина, Нідерланди), короткостеблове жито (Польща), сорти томатів, придатні для механізованого збирання (США) та інші здобутки у галузі генетики можуть слугувати орієнтиром у напрямах науково-селекційних досліджень та генної інженерії, а методи їх створення можуть застосовуватись під час виведення адекватних гібридів рослин селекціонерами та генетиками інших країн.

На 70 – 80-ті роки минулого століття також припадає посилення активної діяльності у галузі біотехнології, генної та клітинної інженерії, створення нових сортів і гібридів рослин новими біотехнологічними методами. Велика кількість заявок на рослини із зміненою генною структурою, які подано до Європейського патентного відомства, патентних відомств США, Франції, Японії, Китаю, Австралії, сприяли уніфікації норм національних законодавств, суттєвій зміні деяких положень Конвенції UPOV.

У свою чергу, систему охорони прав на сорти рослин у Великобританії було закладено Законом щодо правової охорони нових сортів рослин та насіння 1964 р., яким фактично врегульовано правовідносини творця сорту з власником майнових прав на нього та користувачами його насіння (садивного матеріалу). Власник сорту (його оригінатор) повинен сплатити певну суму у вигляді заявочного мита, а також за видачу охоронного документу на сорт та занесення його до Національного списку сортів. Тривалість правової охорони сорту становить 20 – 30 років залежно від роду або виду рослин, до якого цей сорт належить. Його власник має право припинити чинність охоронного документу виходячи з умов господарського поширення сорту та реального попиту на його насіння (садивний матеріал) на насіннєвому ринку, тобто, у разі втрати фінансової вигоди стосовно подальшого практичного його застосування. Селекціонер, який не є громадянином Великої Британії, має право набути правову охорону заявленого ним сорту на таких же умовах, що застосовуються відносно його британських колег.[25]

Порядок охорони прав на сорти рослин у Німеччині закладено законом про охорону нових сортів рослин 1968 року, основні норми якого сформовано за принципом Конвенції UPOV 1961 року, а у 1985 році в цій країни розпочав діяти новий закон, який базувався на нормах Акту 1978 р. Конвенції, що чітко визначив вимоги до визначення охороноспроможності сорту за результатами сортовипробування, порядок якого визначено відповідно до пропозицій UPOV, а також щодо його назви. Згідно із статтею 2 патентного закону Німеччини патент не можна одержати на рослину, що не визначена цим законом як об’єкт винаходу, а також на рослину, яка має спільні ознаки з рослинами вже відомих сортів, що створені традиційними методами селекції (тобто, загальновідомим способом). Зокрема, правова охорона частин рослин, культур тканин, клітин, рослин і продуктів, одержаних не відомим раніше біологічним способом, нетрадиційних способів створення таких об’єктів здійснюється у порядку, встановленому зазначеним законом.

Як свідчить практика, однією з основних перепон для забезпечення правової охорони результатів біотехнологічних досліджень патентом на винахід, є вимога дуже чіткого і повного опису винаходу у цій галузі, дотриматись якої не завжди можливо. Відповідно до практики ЄПВ, патентних відомств США і Японії, у разі патентування винаходу у галузі біотехнологій достатньо його опис доповнити депонуванням мікроорганізму. Аналогічна ситуація щодо правової охорони рослин склалась також у Бельгії, Франції, Іспанії. У Бельгії, зокрема, мито за щорічну підтримку чинності охоронного документу на сорт рослин, що сплачується у перші три роки, становить 3 тис. бельгійських франків і зростає до 15 тис. франків починаючи з четвертого року. У разі сплати мита після закінчення встановленого строку, до порушника порядку його сплати застосовуються штрафні санкції, що складають 20 відсотків мита за відповідний рік.

Між європейськими державами свого часу укладено двосторонні договори про взаємне визнання позитивних рішень щодо перевірки нового сорту на відповідність критеріям охороноспроможності – відмінність, однорідність, стабільність, встановленими UPOV, в одній із сторін договору. На відомство відповідної країни, що здійснюватиме випробування сорту на своїх земельних ділянках, а також перевірятиме його господарську придатність, покладаються зобов’язання не розголошувати агрономічних секретів щодо цього сорту та його насіння (садивного матеріалу), яке надане заявником з метою проведення випробування та встановлення його характерних ознак, та іншої конфіденційної інформації, що стосується зазначеного сорту та його заявника.[26]

Вершиною розвитку міжнародних правових відносин у сфері селекції та насінництва, співпраці з питань охорони прав селекціонерів саме й було створення Міжурядової організації з охорони нових сортів – UPOV (U nion Internationale pour la P rotection des O btentions V égétales ), яку, фактично, було засновано міжнародною Конвенцією з питань охорони нових сортів рослин, підписаною у Парижі у грудні 1961 р. (в силу вона вступила лише у 1968 р.). Відповідні зміни до Конвенції вносились у 1972 р., 1978 р., а у березні 1991 р. на Дипломатичній конференції у Женеві одностайно ухвалено Акт Конвенції 1991 р., який, перш за все, передбачає охорону прав на всі без винятку роди та види рослин.

Конвенція UPOV є незалежною і безпосередньо не пов’язана з Паризькою конвенцією з охорони промислової власності, але її побудовано за зразком цієї Конвенції з урахуванням нових тенденцій регулювання міжнародних правових відносин у сфері права інтелектуальної власності, що виникли протягом другої половини ХХ століття. Конвенцію UPOV засновано на найважливіших принципах патентного права, зокрема таких, як рівноправність іноземних та національних заявників, вільний вибір держав, у яких одержуватиметься охорона прав на нові сорти рослин, чинність охорони визнаних прав на певній території, незалежність охоронних документів на сорт, виданих у різних країнах, закріплення права конвенційного пріоритету (строк дії якого становить 12 місяців з моменту подання первісної заявки на сорт рослин), забезпечення вільного розпорядження винятковими (чи абсолютними) правами на сорт.

Сьогодні Міжнародний союз з охорони нових сортів рослин – міжурядова організація, що об’єднує майже 60 держав та організацій, які визнають норми Конвенції 1961 р. із змінами 1972, 1978 або 1991 років, і головним завданням якої є забезпечення охорони прав на нові сорти рослин та захисту законних прав та економічних інтересів селекціонерів.

Запровадження у більшості іноземних країн правової охорони сортів рослин мало на меті, у першу чергу, забезпечення захисту економічних інтересів селекціонерів-оригінаторів та сприяння окупності коштів, що вкладаються в селекцію. Створення нових сортів рослин вимагає великих матеріальних та інтелектуальних витрат.

В останні роки минулого століття більшість економічно розвинених країн створили ефективні механізми державного управління селекційною справою через спеціальні закони. Ці закони, з одного боку, надають державі широкі повноваження щодо контролю за цільовим використанням насіння (садивного матеріалу) сортів рослин, яка забезпечує їх правову охорону, залежно від агрономічних та кліматичних умов на її території, станом виробництва і правильністю укладання комерційних угод у галузі насінництва, а з другого – забезпечують надійний захист прав селекціонера.[27]

Наша країна 3 листопада 1995 р. стала двадцять дев’ятим повноправним членом UPOV, згідно з рішенням ХІ надзвичайної Сесії Ради UPOV від 22 квітня 1994 р. про можливість приєднання України до Конвенції з охорони нових сортів рослин у редакції 1978 р. та виконання ряду необхідних процедур (зокрема, прийнято Закон України «Про приєднання України до Міжнародної конвенції про охорону нових сортів рослин» від 2 червня 1995 р., видано Указ Президента України «Про представника України і його заступника у Раді Міжнародного союзу з охорони нових сортів рослин» від 12 жовтня 1995 року).

Значним кроком уперед стало приєднання 2 серпня 2006 р. нашої держави до Міжнародної конвенції з охорони нових сортів рослин від 2 грудня 1961 року, переглянутої в м. Женеві 10 листопада 1972 року, 23 жовтня 1978 року і 19 березня 1991 року.[28]

Європейським патентним відомством (ЄПВ) свого часу було розроблено проект директиви щодо правової охорони біотехнологічних винаходів, основні принципи якого полягають у наступному:

- не підлягають патентуванню переважно біологічні способи, що стосуються тільки традиційних способів селекції;

- спосіб може зробити патентоспроможним будь-яке втручання людини (за винятком селекції);

- можуть одержати охорону прав патентом мікробіологічні способи, що стосуються використання або одержання мікроорганізмів;

- мікроорганізм у широкому понятті містить всі мікробіологічні організми, здатні відтворюватися, у тому числі бактерії, гриби, віруси й навіть клітини;

- підлягає охороні патентом винахід, суть якого полягає в мікробіологічній стадії роботи, незважаючи навіть на присутність багатостадійного способу.

Слід зазначити, що Європейський Союз з 29 липня 2005 р. приєднався до Акту 1991 р. Конвенції UPOV, тому Україні, якнайближчому сусіду європейської спільноти, з якою вона планує розвивати співробітництво у всіх сферах, варто врахувати цей факт і вчинити необхідні дії, що забезпечать її приєднання до цього міжнародного Акту.