Вид спереду (головний вид), 1 страница

Лабораторний практикум

Рівне – 2014 рік

УДК

 

Проекційне креслення: [лабораторний практикум для студентів напряму підготовки «Технологічна освіта»] / Н. В. Поліщук, О. С. Мосієвич. – Рівне: РДГУ, 2014. – 184 с.

 

Рекомендовано до друку вченою радою РДГУ

(протокол № від р.)

 

 

Рецензенти:

 

 

Навчально-методичний посібник містить відомості з основ проекційного креслення для навчання та організації самостійної роботи студентів напряму підготовки «Технологічна освіта» при вивченні дисципліни «Нарисна геометрія і креслення». В посібнику коротко викладені основні теоретичні відомості з проекційного креслення, які завершуються графічними або ж розрахунково-графічними завданнями для перевірки знань, вмінь і навичок. Викладені в посібнику питання відповідають програмі, затвердженій кафедрою технологічної освіти Рівненського державного гуманітарного університету.

Навчальне видання розраховане на студентів, магістрів і викладачів технологічних, технічних та фізичних спеціальностей відповідних вищих навчальних закладів, а також вчителів ЗНЗ.

Таблиць 12, рисунків 260.

 

 

© Н.В. Поліщук, 2014

 

Зміст

		Стор.
	Вступ
І.	Теоретичні відомості
	Зображення – вигляди, перерізи, розрізи
	Перерізи
	Розрізи
	Поєднання частини вигляду з частиною розрізу
	Лінії зрізу, перетину і переходу
	Аксонометричні проекції
	Технічне рисування
	Перспектива
ІІ.	Лабораторний практикум
	Загальні вказівки до виконання лабораторних робіт
	Вибір кількості зображень і побудова виглядів
	Виконання перерізів і місцевих розрізів
	Виконання простих розрізів за прямокутними проекціями
	Знаходження третьої проекції і виконання вертикальних розрізів
	Виконання простих розрізів за наочним зображенням моделі
	Виконання складних розрізів
	Побудова проекцій пустотілих геометричних тіл
	Знаходження і побудова натуральної величини фігури перерізу
	Знаходження і побудова ліній зрізу на проекціях технічної деталі
	Побудова проекцій і аксонометрії групи геометричних тіл
	Побудова проекцій і аксонометрії зрізаних геометричних тіл
	Побудова проекцій і аксонометрії багатогранників з фігурним вирізом
	Виконання аксонометричних зображень моделей з частиною вирізу
	Комплексне креслення технічної деталі
	Комплексне креслення пустотілих геометричних тіл
	Комплексне креслення технічної деталі з використанням методу додаткових площин
	Комплексне креслення технічної деталі з використанням методу ексцентричних сфер (розрахунково-графічна робота)
	Комплексне креслення технічної деталі з використанням методу концентричних сфер
	Виконання технічних рисунків деталей
	Виконання перспективи об’ємного предмета
ІІІ.	Комплексна контрольна робота
	Література

 

ВСТУП

Для сучасної людини мовне та письмове спілкування є звичною і постійною життєвою потребою. Проте ще набагато раніше, ніж з’явилася писемність, люди навчилися виконувати графічні зображення. Вся історія розвитку людського суспільства була тісно пов’язана з удосконаленням мистецтва виконання зображень. Але завжди слід пам’ятати, що поява креслень обумовлена потребами практичної діяльності людини. Мова графічних зображень не знає кордонів, адже вона однаково зрозуміла всім людям, незалежно від того, якою мовою вони розмовляють.

Отже, креслення – це своєрідна мова, пристосована для передавання інформації, яку конструктор вважає за необхідне донести до виконавця. Креслення не допускає двозначності в тлумаченні і дає змогу наочно передавати величезну за обсягом інформацію, потрібну для успішного виконання роботи. Креслення може прочитати будь-який спеціаліст, навіть якщо він не знає мови спілкування конструктора, воно є найлогічнішим засобом втілення технічної думки.

Навчально-методичний посібник сприятиме формуванню в майбутніх фахівців з технологічної освіти знань з проекційного креслення, практичних вмінь та навичок з розв’язування за допомогою креслень геометричних та графічних задач, які будуть необхідні для навчання креслення в загальноосвітніх й професійно-технічних навчальних закладах.

Навчально-методичний посібник містить теоретичні відомості з проекційного креслення, зокрема, з правил побудови виглядів, перерізів і розрізів, перерізу тіл площинами, аксонометричних зображень, технічного рисування та перспективи.

Для закріплення знань і набуття вмінь і навичок пропонується виконати вправи або графічні роботи, які запропоновані в лабораторному практикумі.

Навчально-методичний посібник «Проекційне креслення» відповідає програмі вивчення професійної навчальної дисципліни «Нарисна геометрія і креслення», складеної відповідно до освітньо-професійної програми підготовки бакалавра напряму 6.010103 «Технологічна освіта» спеціальності 6.010103 «Вчитель технологій і креслення», а також покликаний забезпечити підготовку майбутніх вчителів технологій до реалізації Державного стандарту змісту освітньої галузі «Технологія» в основній загальноосвітній школі.

Навчально-методичний посібник буде корисним для подальшого вивчення технічного креслення й основ машинної графіки, а також при вивченні таких дисциплін як:методика навчання креслення, системи автоматизованого проектування в деревообробній і металообробній промисловості, теорія і методика трудового і професійного навчання, практикум в навчальних майстернях, машинознавство, основи сучасного виробництва, технологічне обладнання харчової промисловості та його експлуатація, обладнання швейного виробництва та його експлуатація, конструювання і моделювання одягу, машинознавство, технічна механіка, загальна фізика, вища математика, основи інформатики та ін.

Даний посібник сприятиме формуванню творчо активної особистості вчителя, фахівця з технологічної освіти, який би володів достатнім обсягом теоретичних знань і практичних вмінь і навичок з креслення, розвитку у студентів просторового уявлення та мислення, творчих здібностей, умінню відображати власні ідеї за допомогою зображень, інтересу до науково-дослідницької роботи, а також самостійності та відповідальності у навчанні та роботі.

Запропонований матеріал у навчально-методичному посібнику можна використати в якості лабораторних, практичних, розрахунково-графічних робіт, або ж запропонувати вивчення матеріалу на самостійне опрацювання.

І. Теоретичні відомості

Проекційне креслення вивчає правила побудови зображень виробів, споруджень і їх складових частин. Методи виконання і читання креслень базуються на теорії курсу нарисної геометрії. Правила зображень предметів на кресленнях всіх галузей промисловості і будівництва встановлюють відповідні стандарти.

 

1. Зображення – вигляди, перерізи, розрізи

 

Зображення – це графічне вираження предмету в певному масштабі й виконане встановленим способом проеціювання; зображення визначає геометричну форму предмету і взаємозв’язок його складових частин.

Розглядають проеціювання центральне (коли проеціюючі промені проходять через деяку точку – центр проеціювання (рис. 1а)) і паралельне (коли проеціюючі промені паралельні (рис. 1б))

а б

Рис. 1

 

Зображення предметів виконують методом прямокутного (ортогонального) проеціювання, тобто коли напрямок проеціювання перпендикулярний до площини проекцій. Предмет розташовують між спостерігачем і відповідною площиною проекцій.

За основні площини проекцій приймають 6 граней куба, всередині якого розташований умовно предмет. Зображення на фронтальній площині проекцій (вид спереду) приймається головним.

Класифікація зображень і правила їх виконання на кресленнях дані в ГОСТ 2.305-68 і СТ СЭВ 363-78.

Зображення на кресленнях поділяються на:

– види,

– розрізи,

– перерізи.

Кількість зображень (видів, розрізів, перерізів) повинна бути найменшою, але достатньою для повного і однозначного уявлення про зображувальний предмет.

З метою зменшення кількості зображень допускається показувати на виглядах і невидимі частини предмета за допомогою штрихових ліній товщиною s/2–s/3.

Рис. 2

 

Предмет потрібно розташовувати так, щоб зображення головного вигляду давало найбільш повне уявлення про його форму і розміри.

Видом називається зображення видимої для спостерігача частини поверхні предмета. ГОСТ 2.305-68 встановлює такі назви видів (рис. 2, 3):

вид спереду (головний вид),

Вид зверху,

3 – вид зліва

4 – вид ззаду,

5 – вид справа,

6 – вид знизу.

Додаткові та місцеві вигляди, виносні елементи

Якщо якусь частину предмета не можна показати ні на одному з видів без спотворень її форми і розмірів, то потрібно застосувати додаткові вигляди, які отримують на площинах, не паралельних ні одній з основних площин проекцій. Додатковий вигляд можна показувати без проекційного зв’язку (рис. 4а), у проекційному зв’язку (рис. 4б) і повернутим, у цьому випадку потрібно написати прописну букву і поставити знак повернуто «».

Якщо вид зміщений відносно головного зображення, то він повинен бути відмічений на креслені написом типу «Вид А». Напрям погляду вказують стрілкою і ставлять прописну букву (рис. 4а).

Рис. 4 а

Рис. 4 б

Виносним елементом називається додаткове зображення частини предмета, яке виконують у більшому масштабі, ніж основне зображення і показують ті частини предмета, які потребують додаткового пояснення щодо форми, розмірів та інших даних. На виносному елементі частину предмета зображують з усіма подробицями і роблять відповідний напис (рис. 5). Розташовують виносний елемент якомога ближче до тієї частини предмета, яку він показує.

Зображення окремого обмеженого місця на поверхні зображуваного предмета називається місцевим видом, який найчастіше розміщують у проекційному зв’язку з іншими зображеннями на кресленні (див. рис. 4а, б, 5 б).

Рис. 5 а

Рис. 5б

2. Перерізи

Перерізом називається зображення фігури, яке отримують при уявному розсіканні предмета однією або декількома площинами; на перерізі показують лише те, що отримується безпосередньо в січній площині (рис. 1, 2).

Для утворення перерізу потрібно:

1 – у належному місці креслення провести січну площину;

2 – фігуру, утворену в перерізі, повернути в положення паралельне площині проекцій;

3 – на вільному місці поля креслення побудувати переріз і в разі потреби оформити його написом.

Рис. 1

Перерізи поділяють на такі, що входять до складу розрізів, і такі, що існують як самостійні зображення. Останні, в свою чергу, поділяють на:

а) – винесені (тобто, які виконані окремо від відповідного зображення);

б) – накладені (тобто, які розміщені на самому зображенні предмета).

Виконання винесених перерізів:

1 – переріз симетричний може розміщуватися на (рис. 2):

– довільному місці креслення (Б–Б);

– на продовженні сліду січної площини (А–А);

– в проекційному зв’язку (В–В)

2 – переріз симетричний (рис. 3а) або несиметричний (рис. 3б) може розміщуватися в розриві між частинами того самого зображення.

Рис. 2

Виконання накладених перерізів:

Накладені перерізи буквених позначень не мають, а лінію перетину проводять лише тоді, коли форма цих перерізів несиметрична. Накладені перерізи обводять тонкою суцільною лінією і заштриховують піж кутом 45° до основного напису креслення (рис. 4).

а б Рис. 3

 

Рис. 4

3. Розрізи

Розрізом (ГОСТ 2.305-68) називається зображення предмету, уявно розсіченою однією або декількома площинами; на розрізі показують те, що отримується в січній площині і те, що розташоване за нею; розріз вміщує переріз (рис. 1). Частину предмета, яка знаходиться в січній площині виділяють штриховкою.

Рис. 1

Щоб подати розріз потрібно:

1 – у належному місці креслення провести січну площину;

2 – частину предмета, розміщену між спостерігачем і січною площиною, умовно відкинути;

3 – частину, що залишилася, спроектувати на відповідну площину проекцій і зобразити на місці одного з основних виглядів або на вільному полі креслення;

4 – в разі потреби оформити його відповідним написом.

Рис. 2

 

Рис. 3

Класифікація розрізів

Кожному розрізу відповідає своя січна площина. Ці січні площини не пов’язані між собою, тобто виконання одного розрізу не вимагає за собою виконання іншого (рис. 2).

А) В залежності від положення січної площини відносно горизонтальної площини проекцій розрізи поділяють на:

1 – горизонтальні (рис. 4) – утворені площиною, паралельною до горизонтальної площини проекцій (рис. 2 – пл. Н і рис. 3 – вид зверху);

2 – вертикальні (рис. 5 – А-А, Б-Б) – утворені площино, перпендикулярною до горизонтальної площини проекцій:

а) фронтальні (рис. 5, А-А) – утворені площиною, паралельною до фронтальної площини проекцій (рис. 2 – пл. V і рис. 3 – вид спереду);

б) профільні (рис. 5, Б-Б) – утворені площиною, паралельною до профільної площини проекцій (рис. 2 – пл. W і рис. 3 – вид зліва);

Рис. 4

Рис. 5

3 – похилі – утворені площиною, яка з горизонтальною площиною проекцій утворює кут, відмінний від прямого. Похилий розріз проектують на додаткову площину (наприклад, α), паралельну січній, і зображення суміщають з площиною креслення (рис. 6, 7).

Рис. 6

Рис. 7

Б) В залежності від положення січної площини відносно основних вимірів предмета розрізи поділяють на:

1 – поздовжні – утворені площиною, напрямленою вздовж довжини або висоти (рис. 2, пл. V);

2 – поперечні – утворені площиною, напрямленою перпендикулярно до довжини або висоти (рис. 2, пл. H, W);

Б) В залежності від кількості січних площин розрізи поділяють на:

1 – прості (рис. 1 – 7) – утворені однією січною площиною;

2 – складні (рис. 8 – 11) – утворені двома або більше січними площинами:

а) ступінчасті (рис. 8) – утворені паралельними січними площинами; розріз виконують так, ніби зображення, що міститься на січних паралельних площинах, суміщені в одну площину (без позначення меж кожної з площин) (рис. 9);

б) ламані (рис. 10) – утворені непаралельними січними площинами, причому одна площина або кілька їх звичайно похилі до основних площин проекцій; розріз виконують так, ніби похила площина повернута у вертикальну або горизонтальну положення до суміщення з напрямом основної січної площини; розміщують розріз на місці відповідного вигляду (рис.11).

Стрілкою на лінії перерізу показують напрям проектування, а не напрям повороту січної похилої площини. Напрям повороту може збігатися або не збігатися з напрямом проектування. При повороті січної площини елементи деталі, які розташовані за нею не повинні переміщатися на кут повороту.

 

Рис. 8

 

Рис. 9

 

Рис. 10

 

 

 

Рис. 11

Г) В залежності від повноти виконання розрізи поділяють на:

1 – повні (розкривають внутрішню будову предмета по всьому перерізу, тобто коли січна площина наскрізь перерізає предмет) – рис. 12;

Рис. 12

 

2 – місцеві (виявляють внутрішню будову деталі лише в окремому, обмеженому місці; їх відокремлюють від нерозрізаної частини деталі суцільною хвилястою лінією) – рис. 13.

 

а б

 

Рис. 13

4. Поєднання частини вигляду з частиною розрізу

 

Поєднання частини вигляду з частиною розрізу застосовують для зменшення обсягу графічної роботи і з економити площу креслення.

1. Коли деталь симетрична, то розділяє половину вигляду і розрізу вісь симетрії (рис. 1).

2. На головному вигляді і вигляді зліва розріз розміщують праворуч від вертикальної осі симетрії, а на вигляді зверху – знизу від горизонтальної осі.

3. Невидимий контур предмета штриховими лініями на вигляді не показують.

 

Рис. 1

4. Якщо контурна лінія креслення збігається з віссю симетрії, то межу між виглядом і розрізом роблять хвилястою лінією обриву (рис. 2): якщо в деталі наявне зовнішнє ребро, то хвилясту лінію проводять так, як показано на рис. 2а, а якщо внутрішнє ребро, то так як на рис. 2б.

а б

Рис. 2

Наведемо приклад виконання креслення з поєднанням частини вигляду і розрізу за аксонометричним зображенням деталі (рис. 3)

Рис. 3

Рис. 4

На рис. 4. показано поєднання половини вигляду з половиною фронтального розрізу, внутрішнє ребро призми виділяється хвилястою лінією; на вигляді зліва показаний місцевий розріз.

Приклад виконання креслення пустотілої (конус) трикутної піраміди з наскрізним трапецієподібним отвором показаний на рис. 5.

 

Рис. 5

5. Лінії зрізу, перетину і переходу

Форма будь-якої технічної деталі повинна бути:

– конструктивно обґрунтованою,

– технічно здійсненною,

– економічно доцільною.

Найбільш доцільною є проста форма деталі, поверхні якої можна обробляти на фрезерних або токарних станках.

Складна форма деталі, як правило, складається з простих геометричних тіл (призм, пірамід, циліндрів, конусів, сфер і торів), які перетинається між собою або плавно переходять одна в одну.

Лінії перетину (рис. 1а) утворюються при перетині геометричних тіл між собою, а лінії переходу (рис. 1б) – при плавному переході геометричних тіл одне в одне; плавний перехід від однієї лінії до другої здійснюють за допомогою третьої спряженої поверхні.

а

б в

Рис. 1

Деталі також бувають часто зрізані площинами різного положення, при цьому лінії перерізу площин називають лініями зрізу (рис. 1в).

На кресленні лінію зрізу будують по точках і обводять за допомогою лекал.

Побудову ліній зрізу розпочинають з:

– аналізу форми деталі і визначення поверхонь обертання, які її складають;

– знаходять точки і проміжки лінії зрізу, використовуючи допоміжні площини, які перпендикулярні до осі обертання.

Приклад побудови ліній зрізу на технічній деталі (рис. 2 б) показаний на спрощеному рисунку 2 а.

На цьому прикладі, де зрізаються (площина n і m) сферична, циліндрична і конічна поверхні, фронтальна проекція лінії складається з трьох проміжків: перший – коло радіусом R, по якому площина пересікає сферичну поверхню; другий – пряма (твірна), яку отримують від перетину площиною циліндричної поверхні; третій – крива (частина гіперболи), яку отримують від перетину площини з конічною поверхнею.

Гіпербола будується по точках за допомогою допоміжних січних площин (α, b, g), які перетинають конус по колах, які розташовані на конічній поверхні.

Рис. 2 а

Рис. 2 б

Лінії взаємного перетину будують способами:

– допоміжних площин (рис. 3, пл. α, b, g),

– сфер (рис. 4),

– поєднанням допоміжних площин і сфер.

Для правильного вибору способу побудови попередньо потрібно визначити:

– поверхні, які утворюють форму деталі,

– опорні точки ліній перетину, а саме: крайніх точок кривої на кожній з проекцій і точок видності. Точками видності називають ті, проекції яких є границями видимої і невидимої частини лінії перетину.

 

Рис. 3

Спосіб ексцентричних сфер полягає в тому, що допоміжні сфери проводять з різних центрів. Це дає змогу застосувати такий спосіб не лише для тіл обертання, а й для поверхонь, що мають колові перерізи, – тора, похилого циліндра тощо.

Розглянемо спосіб ексцентричних сфер на прикладі побудови ліній перетину поверхні конуса і колового півкільця (рис. 4а). Дві точки (найвища і найнижча) 1_v і 4_v – визначають безпосередньо на перетині абрисної твірної півкільця з обрисними твірними конуса, бо крива обрису півкільця і крайні твірні конуса лежать в спільній фронтальній площині. Для знаходження проміжних точок застосовують ковзні сфери. Через вісь півкільця проводимо фронтально проеціюючу площину Р _v1, яка перетне півкільце по колу радіусом с ₁ а ₁. З точки с ₁ проводять пряму, перпендикулярну до сліду Р _v1, до перетину з віссю конуса в точці О ₁. З точки О ₁ креслимо сферичну поверхню радіусом О ₁ а ₁, яка перетинає конус по колу діаметром b ₁ b ₁. перетин ліній b ₁ b ₁ і с ₁ а ₁ дає першу пару проміжних точок 2_v. Проводять другу фронтально проектуючу площину Р _v2, за допомогою якої знаходять другу пару точок 3_v і т.д.

За допомогою ліній проекційного зв’язку, а також допоміжних кіл діаметрами b ₁ b ₁ і b ₂ b ₂ отримують горизонтальні проекції відповідних точок.

Спосіб концентричних сфер полягає в тому, що сфера перетинається з поверхнею обертання по колах, якщо вісь цієї поверхні проходить через центр сфери. Цей спосіб можна застосовувати для розв’язання завдань за таких умов: