Гуманізм філософії епохи Відродження

Гуманізм історично й типологічно визначив перший період розвитку філософії Відродження, ставши ядром нового гуманістичного світогляду, який у боротьбі зі схоластикою відвоювало право бути філософією. Цей підхід суттєво змінив характер філософствування, джерела і стиль мислення, сам вигляд вченого-теоретика. Сутність нової філософії – антропоцентризм. Людина – є провідна ланка всього ланцюга всесвітнього буття. Світ – потенція Бога, але Їм був заданий тільки імпульс, а далі Природа розкривається, як книга, і людина – вінець її утвору. Він сам – Майстер. Античність шанувала героїв, середньовіччя – святих, епоха Відродження – Людину. І завдання філософії – це не протиставлення в людині божого і природнього, духовного і матеріального, а розкриття їх гармонійної єдності.

Першим, хто найбільше чітко і яскраво представив ці ідеї, був Данте Алігьери (1265–1321). Він був одним із самих геніальних поетів світу, він зумів створити добуток, який потрясає читачів уже більш 650 років. Життєвість проблем, глибина людських страстей роблять його не просто літературним, але й філософським трактатом.

Розкриваючи дане питання, студент повинен також охарактеризувати філософський світогляд наступних представників даної епохи: Франческо Петрарка, Лоренцо Валла, Піко делла Мірандола.

Студент при розгляді даного питання може також скористатися додатковою літературою [6; 7].

Також необхідно відзначити, що антропоцентризм як принцип світогляду здобуває у гуманістів особливий відтінок. На відміну від середньовічного мислення, гуманізм розглядає місце людини у світі не з погляду гріхопадіння й порятунку, а як проблему гідності людини. Істинно людський стан повинний бути результатом здійснення закладених у кожному індивідові можливостей до вдосконалювання, до подолання «дикого» і «варварського» існування. І хоча вони дані Богом, для їхнього прояву потрібні власні зусилля особистості, її творча діяльність. Дійсна людина є людина культурна, цивілізована, активна.

Гуманізм Відродження:

– зробив найглибший переворот у всій системі філософського знання, висунувши новий стиль мислення, перемінивши орієнтири, обновивши цінності;

– сформував новий тип мислителя, всупереч традиціям; його представляли вчені, поети, педагоги, дипломати, що носили ім'я «філософ»;

– сформував свою виставу про людину, не відкидаючи ні утвору його Богом, ні безсмертя душі. Людина поєднує в собі матеріальний й духовний (природній й ідеальний) початок, він здійснює своє призначення, не борючись із власною природою, не долаючи тілесну гріховність, а, навпаки, випливаючи природній доброті.

В епоху Відродження творча діяльність людини здобуває сакральний характер.Він творець, подібний Богу, він творить новий мир і найвище, що є в ньому – самого себе. Тому фігура художника – творця стає як би символом Ренесансу. Не смиренність, а гордість взяла його; він – «універсальна людина», має досвід у всіх знаннях і всіх видах діяльності. Він не ремісник, що повторює природу, виконуюче замовлення, а творець. Художник Ренесансу проникає у свята святих, у заборонну зону – у душу людини і відкриває в ній красу й гармонію, добро й істину. Художник рівний Тому, по чиєму образу та подобі створений. Мистецтво доби Відродження багатогранно та універсально. Воно дає можливість відчути багатство людської натури, емоційно його освоїти. Не випадково Великі Майстри цього часу творили в різних жанрах, прагнучи виразити безбережність кожної особистості та втілити своє бачення світобудови, у якому особистість займає почесне місце.

Мистецтво епохи Відродження, як ніщо інше, допомогло людині звільнитися від релігійного аскетизму, усвідомити себе особистістю, виявити свої духовні інтереси.

Найбільше повно відповідь на дане питання можна знайти в джерелах [1; 2; 3].

Література

1. Канке, В. А. Философия / В. А. Канке. – М.: Логос, 2000. – 200 с.

2. История философии в кратком изложении. – М.: Мысль, 1994. – 510 с.

3. Скирбекк, Г. История философии / Г. Скирбекк, Н. Гилье. – М., 2001. – С. 256-265, 277-283.

4 Философия: учебник / под ред. проф. В. Н. Лавриненко. – М.: Юрист, 2002. – С. 14–30.

5. Філософія: курс лекцій. – М.: Центр, 1999.

6. Пико делла Мирандолла. О достоинстве человека / Пико делла Мирандолла. – М.: Титан, 1973. – Вып. 31.

7. Девятайкина, Н. И. Мировоззрение Петрарки: этические взгляды / Н. И. Девятайкина. – Саратов, 1988. – С. 86.