Філософська думка в Україні кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Посткласичний період в українській філософії характеризується відступом від давньогрецької та давньоримської традиції, що полягає у філософському осмисленні методологічних, онтологічних, гносеологічних, соціальних і інших проблем буття. У цей період українські мислителі зосередили увагу в основному на проблемах історії філософії.

Значний вплив на формування української і російської філософської думки, збагачення її європейською філософською культурою мала творчість П. Д. Юркевича (1827–1874 рр.). Особливу увагу він приділяв природничим наукам, застосуванню емпіричного дослідження у вивченні психології і наук про дух. У його працях розвиток філософської думки розглядається як складний, багатоплановий процес.

Студент повинен зрозуміти, що у своїй філософській концепції Юркевич особливе значення надавав ідеї. Він розширив поняття ідеї шляхом виведення за рамки чистої гносеології. Ідея необхідна не тільки філософському пізнанню, але й природознавству. Природничі науки, так чи інакше, підкоряються керівному світлу ідеї, яка не існує подібно тому, як існують матеріальні об'єкти, психічні явища, а виступає всього лише «мислимим», тим, чому повинен бути предмет, це ідеал, норма. Перехід від ідеального буття до дійсності здійснюється не тільки через ідею Гегеля, «сутність» Платона, але й через діяльність особистості з її духовністю, душею, серцем як центром духовності.

П. Д. Юркевич, розбудовуючи українську традицію, обґрунтовує філософію пізнання, не обмежуючись тільки раціональною стороною, тобто діяльністю розуму, мисленням. Філософію Юркевич називаємо «філософією серця». Із серцем він зв'язує процес духовної діяльності, естетичний-естетичний-етико-естетичний погляд людини на світ.

Додаткову літературу по поглядах П. Д. Юркевича можна знайти в джерелах [2; 5].

Ще одним яскравим представником української філософської думки є В. І. Вернадський (1863–1945 рр.). Він творець цілісної філософської системи, філософії суспільного життя, один з засновників антропокосмізму, який з'єднує в гармонійне ціле природно-історичну і соціально-гуманітарну тенденції розвитку науки. Оцінюючи роль людського розуму, як планетарного явища, Вернадський робить висновок, що:

1. Розум здатний представляти творчі самоорганізуючі основи Універсума на Землі і у цім розумінні продовжувати конструктивну функцію біосфери.

2. Розум створює й направляє культуру в біохімічну енергію.

3. Завдяки Розуму культурна біохімічна енергія реалізується вже не тільки через розмноження організму, а й через інформаційну, виробничу силу науки й праці.

4. У результаті Розум зустрічається не тільки із соціальною, але і з природною силою всесвітнього порядку, фактором переходу біосфери в ноосферу.

Таким чином, з короткого висвітлення української філософської думки, етапів її становлення і її найбільш характерних рис можна зробити висновок, що українська філософія виникла не осторонь від стовпової дороги цивілізації. Її джерелом з'явилася передова західноєвропейська філософська думка й здоровий глузд українського народу.

Додаткову літературу при підготовці на дане питання можна знайти в джерелах [3; 5; 8].

Література

1. Горский, В. С. История украинской философии / В. С. Горский. – К.: 1996. – С. 504.

2. Громов, М. А. Кардиогносия П. Юркевича и традиции отечественной философии / М. А. Громов // Философская и социологическая мысль. – 1996. – № 3. – С. 16–29; – № 4. – С. 21–32.

3. Петрушенко, А. И. Философия: учеб. пособие / А. И. Петрушенко. – К.: 2002. – 544 с.

4. Подольская, Е. А. Учебник / Е. А. Подольская. – К.: Центр учебной литературы, 2006. – 704 с.

5. Пич, Р. Критическое рассмотрение Юркевичем философии Канта / Р. Пич // Вопросы философии. – 2002. – № 7. – С. 107–115.

6. Философия: учебник / под общ. ред. М. И. Горлача [и др.]; – Харьков.: Консум, 2000. – С. 282–304.

7. Философия: учеб. пособие / под ред. Л. В. Губернского [и др.]. – 2-е изд., перераб. и доп. – К.: Викар, 2001. – С. 130–133.