Філософія марксизму Проблема людини в некласичній Філософі

 

 

ПЛАН

2.6.1 Філософія марксизму:

а) проблема відчуження у молодого Маркса;

б) матеріалістичне розуміння історії та соціальна обумовленість особистості.

2.6.2 Філософія життя:

а) трактування життя й «волі до влади» Ф. Ніцше;

б) критика християнства та традиційної моралі;

в) імморалізм. Надлюдина – носій нової моралі.

2.6.3 Філософія психоаналізу:

а) структура психіки людини в психоаналізі З. Фрейда;

б) природа несвідомого. «Лібідо» і його роль у структурі особистості;

в) неофрейдистське трактування природи несвідомого (К. Р. Юнг);

г) концепція любові Є. Фромма.

2.6.4 Філософія екзистенціалізму:

а) соціально-історичні умови й ідейні основи екзистенціалізму;

б) категорія буття; буття світу та людини;

в) людське існування і свобода.

 

Основні філософські категорії: відчуження,закони категорії та принципи матеріалістичної діалектики, засіб виробництва, базис, надбудова, суспільне буття, суспільна свідомість, суспільно-економічна формація, ірраціоналізм, волюнтаризм, «життя», «воля до влади», християнство, мораль, імморалізм, «надлюдин», фрейдизм, психоаналіз, «катарсичний метод», несвідоме, пансексуалізм, «Едіпов комплекс», «лібідо», сублімація, неофрейдізм, архетип, екзистенція, існування, турбота, «буття людини у світі», «абсурдність людського буття», «модуси турботи», «прикордонна ситуація», воля.

 

Філософія марксизму

 

 

Маркс із самого початку своєї діяльності бачив зміст філософії у тому, щоб сприяти звільненню пролетаріату. Він пориває з просвітительським підходом до розуміння функції філософії. «Філософи лише різним чином пояснювали світ, але справа полягає в тому, щоб змінити його», - так Маркс формулює нове розуміння функції філософії в «Тезах про Фейєрбаха «(1845) [3, с.4].

Тяжке становище робітничого класу Маркс пов’язує з відчуженням. Відчуження – соціальний процес, у ході якого продукти людської праці і сам процес перетворюється в далеку, конфронтуючу і панівну силу. Проблема відчуження піднімалася вже в німецькій класичній філософії у Гегеля і Фейєрбаха. Але у Гегеля процес відчуження виступає як процес відчуження абсолютної ідеї в природі і суспільстві. Фейєрбах пов’язує процес відчуження з виникненням релігії і розуміє його як духовне відчуження. На думку Фейєрбаха, людина своєю фантазією створює Бога, а потім сприймає його як силу, що стоїть над ним, що визначає його поводження і діяльність.

Маркс відходить від цієї, по суті своєї, ідеалістичної концепції відчуження. Вже «молодий» Маркс у «Економічно – філософських рукописах 1844 року» пояснює відчуження людини економічними факторами. Всі інші види відчуження – відчуження в політичній, релігійній сферах - обумовлено відчуженням дійсного життя. Відчуження ж дійсного життя - відчуження праці – полягає в самій суті праці. Чим більше працює робітник, тим бідніше він стає, тому що продукт його праці йому не належить, він виступає як не властива йому сила.

Але відчуження робітника виявляється не тільки у становленні його до продуктів своєї праці, але й у само відчуженні самої праці. Не тільки продукт праці, але і сам процес праці сприймається ним не як прояв своїх сутнісних сил, не як самореалізація і самоствердження, а як щось зовнішнє, необхідне лише в тій мірі, що постачає засоби до життя, до фізичного існування робітника. Робітник відчуває себе вільним не в процесі прояву своїх сутнісних сил, а праця і являє собою прояв діяльної сутності людини, але тільки при виконанні своїх тваринних функцій: харчування, пиття, статевого акту. Таким чином, людське в людині стає тваринним, а тваринне – людським.

У чому ж причина відчуження праці? Відповідь Маркса однозначна: такою причиною є приватна власність. Будучи наслідком відчуження і самовідчуження праці (адже якщо продукти, засоби праці, сама праця не належить робітникові, то вони належать іншій людині - капіталістові), приватна власність є засобом реалізації цього само відчуження. Тому для того, щоб знищити відчуження людини, необхідно знищити приватну власність. А знищити приватну власність може лише комунізм – «позитивне вираження скасування приватної власності».

Але вже в «Тезах про Фейєрбаха» (1845 р.) і в написаних разом з Енгельсом роботах «Святе сімейство» (1845 р.) і «Німецька ідеологія» (1845 – 1846 рр.) Маркс відходить від абстрактно – просвітительського підходу до людини і суспільства. У «Тезах про Фейєрбаха» Маркс висловлює найважливіші положення, що знаменують його перехід на матеріалістичні позиції в розумінні суспільного життя. По – перше, Маркс заявляє, що в «…суспільне життя є, власне кажучи, практичним» [3, с. 3] і тому аналіз проблем функціонування і розвитку суспільства варто починати з аналізу реального життя людей, їхнього буття, а не їхньої свідомості, і там бачити кінцеву причину соціальних явищ.

По – друге, Маркс відмовляється від розгляду людини як родової істоти з незмінною родовою сутністю. «…Сутність людини, - пише він, - не є абстракт, властивому окремому індивідові. У своїй дійсності вона є сукупністю всіх суспільних відносин» [3, с. 3]. Звідси випливає, що зрозуміти людину можна, тільки виходячи з тих умов, в яких вона існує. Не можна міркувати про сутність людини, абстрагуючись від суспільства, членом якого вона виступає, тому по новому встає і проблема відчуження людини. Якщо в «Економічно – філософських рукописах 1844 р.», на думку Маркса, сам процес праці породжує приватну власність і, як наслідок, відчуження людини, то тепер процес відчуження пов’язується з певними історичними формами процесу праці. У своїх подальших роботах Маркс розвиває ці положення в струнку матеріалістичну концепцію історичного процесу.

Суспільство можна уявити як систему, єдність відносно самостійних, взаємозалежних сфер суспільного життя, чотири з яких є основними:

духовна;

політична;

соціальна;

економічна.

До марксизму у філософії панував ідеалістичний підхід до суспільства. Основну і рушійну силу розвитку суспільства філософи бачили в розвитку, зміні ідей, духовного життя. Вони вважали, що кінцеву причину суспільних змін у політичній, соціальній, економічній сферах варто шукати в змінах духовного життя. Як пише Ф. Енгельс, філософи виходили з емпіричного факту: людина – істота свідома, вона діє тільки тоді, коли усвідомлює мету своєї діяльності і, отже, щоб змінити саму людину і суспільство, що є продуктом діяльності людей, необхідно змінити свідомість людини, ідеї, якими вона керується у своїй діяльності. Заслуга Маркса, на думку Енгельса, полягає в тому, що він по-іншому підійшов до цього питання, він поставив питання так: А чому в суспільстві панують ті або інші ідеї, що виступають рушійною силою в діяльності людей? І коли питання було поставлено так, стало очевидно, що панування ідей, що впливають на свідомість, а, отже, і дії людей, обумовлені інтересами цих людей. А серед інтересів визначальний вплив на діяльність великих мас людей роблять економічні інтереси, об’єктивні у своїй основі. Таким чином, Маркс доходить висновку, що не свідомість людей визначає їхнє буття, не в духовній сфері варто бачити причину суспільних змін, а навпаки, суспільне буття визначає суспільну свідомість, і кінцеву причину суспільних перетворень варто шукати в економічній сфері життя суспільства, у способі виробництва.

 

Література

 

1. Маркс К. К критике политической экономии/Маркс К.//Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – М.: Политиздат, 1959. – Т. 13. – С. 1 – 167.

2. Маркс К. Наемный труд и капитал / Маркс К. // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – М.: Политиздат, 1957. – Т. 6. – С. 428 – 459.

3. Маркс К. Тезисы о Фейербахе / Маркс К. // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – М.: Политиздат, 1955. –С. 1 – 4.

4. Маркс К. Экономическо – философские рукописи 1844 г. / Маркс К. // Маркс К., Энгельс Ф. Из ранних произведений. – 2-е изд. – М.: Политиздат, 1956. – С. 517 – 642.

5. Ясперс. Смысл и назначение истории / Ясперс. – М.: Политиздат, 1991. – 528 с.

 

 

Філософія життя

 

 

«Філософія життя» є одним з головних напрямків некласичної філософії. Вона поклала початок тому напрямку некласичної філософії, яке концентрує свою увагу на проблемі людського існування, проблемі особистості.

Виникає «філософія життя» у другій половині ХІХ ст. Її засновниками були Ф. Ніцше (1844–1900 рр.), В. Дїльтей (1833–1911 рр.), О. Шпенглер (1880–1936 рр.).

Студент повинен усвідомити, що, поняття «життя», як центральне поняття цього філософського плину, покликано замінити поняття «буття». Представники цього плину протиставляють «життя» «буттю». Буття цей статичний стан. Життя – цей рух, становлення. «Немає буття, є тільки становлення», – заявив Ф. Ніцше.

«Життя, як найбільш знайома нам форма буття, представляє специфічну волю до акумуляції сили…» [2], життя є воля до влади. Ніцше пропонує навіть замінити поняття «сила» у фізиці поняттям «воля до влади». Таке трактування життя випливає з розуміння світу, як динамічного початку, а не статичного, закінченого, що вже визначається. Ніцше зосереджує свою увагу на проблемі людини, тому що саме в людині життя проявляється з найбільшою повнотою, саме тут стає очевидним, що «… найглибша сутність буття є воля до влади» [3].

Тим самим, Фрідріх Ніцше є засновником такого напрямку у філософській і соціально-політичній думці, як волюнтаризм.

Найбільше глибоко даний питання розкрите в джерелах [1; 3; 4].

Ніцше критично ставиться до християнства й традиційної моралі. Європа і європейська людина, на думку Ніцше, перебувають у стані декадансу. Для культури епохи декадансу, по Ніцше, характерні: християнська мораль із її культом духовного милосердя, заперечення цінності життя, як такого. «Бути змушеним перемагати інстинкти – ця формула для decadence: поки життя сходить, щастя дорівнює інстинкту» [3]. Фрідріх Ніцше проти всемогутності розуму, проти відомості людини до розуму, проти панування аполонівського початку в людині над діонісичним.

Студент повинен зрозуміти, що головна причина декадансу – християнство. Християнство видавало ворожі життя цінності за дійсні, воно «препарувало людську совість». Головною провиною християнства по Ніцше, було вироблення психології й моралі «стадної совісті». Тобто тиск авторитету батьків, учителів, Бога і Його заповідей. Крім того, тиск на людину ерзац – богів: станових забобонів, націй, партій і ідеологій. Усі ці зовнішні атрибути піднімаються над людиною і убивають її волю. Християнство на місце цінностей, як сила, гідність, знатність, воля до життя, воля до влади поставило цінності юрби, цінності смиренності та покірності, слабості і слухняності. «Бог вмер, Бог мертвий», – основа філософської етики Ніцше, а отже й усі християнські цінності мертві й шкідливі для сучасної людини.

Також це питання більш детально розкрите в джерелах [1; 4; 6].

Імморалізм, надлюдина – носій нової моралі

Фрідріх Ніцше вважав, що християнська мораль перешкоджає повному самовираженню людини й, тому необхідно провести переоцінку цінностей. Студент повинен охарактеризувати принципи нової моралі такі як:

1. «Цінність життя» є єдина безумовна цінність.

2. Існування природної нерівності людей, обумовленого відмінністю їх життєвих сил і рівнем «волі до влади».

3. Сильна людина вільна від моральних зобов'язань, він не зв'язаний ніякими моральними нормами.

Усім цим вимогам, по Ніцше, задовольняє суб'єкт моралі панів – надлюдини (центральна категорія у філософії Ніцше).

«Надлюдина – зміст землі», «Людина – це канат, натягнутий між тваринам і надлюдиною» [2].

Носій нової моралі – «надлюдина», він є «вільний дух», носій нової «інтелектуальної совісті». Для нього немає авторитетів, він по ту сторону добра і зла. Це людина майбутнього, що залишила сучасність із її пороками і неправдою.

Таким чином, Фрідріх Ніцше був одним з перших, хто напередодні епохи ХХ в. з його атрибутами масової культури, стандартизації, конформізму, заявив про право людини на винятковість, індивідуальність, творчість.

Найбільше повно відповідь на дане питання можна знайти в джерелах [4; 6; 7].

 

Література

 

1. Геворкян, А. Р. Ницше и метафизический пессимизм / А. Р. Геворкян // Вопросы философии. – 2001. – № 8. – С. 157–166.

2. Ницше, Ф. Сочинения: в 2 т. / Ф. Ницше. – М.: Мысль, 1990. – Т. 1. – 832 с.

3. Ницше, Ф. Воля к власти: опыт переоценки всех ценностей / Ф. Ницше. – М.: REFL–book, 1994. – 324 с.

4. Скирбекк, Г. История философии / Г. Скирбекк, Н. Гилье; пер. с анг. В. И. Кузнецова; под ред. С. Б. Крымского. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – С. 581–596.

5. Субири, Х. Пять лекций о философии / Х. Субири // Вопросы философии. – 2002. – № 5. – С. 156–173.

6. Філософія: навч. посібник / за ред. Л. В. Губерського [та ін.]. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Вікар, 2001. – С. 78–84.

 

 

Філософія психоаналізу

 

 

При підготовці до відповіді на друге питання студент повинен звернути увагу на наступні положення.

Іраціоналістичні тенденції «філософії життя» продовжує і поглиблює психоаналітична філософія. Емпіричною базою психоаналітичної філософії є психоаналіз. Поступово з медичної методики психоаналіз виріс до рівня філософського плину, що прагне пояснити особистісні, культурні й соціальні явища.

Основоположник психоаналізу – австрійський лікар-психопатолог Зиґмунд Фрейд (1856–1939 рр.). Фрейд як психопатолог досліджував характер і причини неврозів, натрапив на ту область людської психіки, яка раніше ніяк не вивчалася, але яка мала велике значення для життєдіяльності людини – це несвідоме.

Згідно із Фрейдом, психіка людини являє собою взаємодію трьох рівнів:

1) ВОНО;

2) Я;

3) ПОНАД-Я.

Створена Фрейдом модель особистості являє собою комбінацію трьох елементів: «Воно – глибинною силою є несвідома-психічна самотність, основа діяльності індивідів» [9].

«Я» – сфера свідомого, посередник між «Воно» і «зовнішнім світом», у тому числі природними та соціальними інститутами. «Понад-Я» (super-ego) внутрішньо особистісна совість, яка виникає, як посередник між «Воно» і «Я» у силу постійно виникаючого конфлікту між ними. Глибинний шар людської психіки «Воно», по думці Фрейда, функціонує на основі природних інстинктів, «первинних потягів» з метою одержання найбільшого задоволення. Як основу «первинних потягів» Фрейд розглядав чисто сексуальні потяги, назвавши їх загальним поняттям «лібідо».

Фрейд виділяв два види потягів у кожній особистості, що визначають поведінку людини:

1) ерос (сексуальний потяг);

2) танатос (інстинкт руйнувань).

Студент також може використовувати літературу [5; 7].

Природа несвідомого «лібідо» і його роль у структурі особистості

Виходячи з вищесказаного, З. Фрейд виділив такі основні постулати:

1. Міф про первісну орду, згідно з яким «лібідо» виступало основним регулятором поведінки членів орди.

2. Постулат про біологічно успадковані дитячі сексуальні фази.

3. Третій постулат концепції Фрейда говорить про біологічний визначений «Едіпов комплекс».

4. Четвертий постулат теорії З. Фрейда – пансексуалізм і сублімація

Таким чином, Фрейд виходив з того, що у взаємозв'язку «людина – суспільство» необхідно йти від людини до суспільства, а не навпаки, шукати кінцеву причину соціальних процесів у психічній структурі особистості.

Студент при підготовці по даному питанню може використовувати джерела [2; 5; 10].

Нефрейдистське трактування природи несвідомого (Карл Юнг)

Карл Густав Юнг (1875–1961 рр.) вважав, що З. Фрейд неправдиво звів усю людську діяльність до біологічно успадкованих інстинктів, тоді як інстинкти мають не біологічну, а чисто символічну природу. По думці Юнга, взагалі не індивідуальне, а колективне несвідоме виступає первинним, у його надрах формуються архетипи поведінки (формальний зразок поведінки або символічний образ, на основі якого оформляються відповідні в реальному житті стереотипи свідомої діяльності людину). Студент повинен привести приклади архетипів, у тому числі й у поведінці людини.

При підготовці по даному питанню студент може використовувати джерела [1; 3; 7].

Концепція любові Еріха Фрома

Еріх Фром (1900–1980 рр.), як і Карл Юнг, виступає проти пансексуалізму З. Фрейда, хоча й розділяє навчання останнього про несвідоме. Еріх Фром спробував з'єднати ідеї психоаналізу, марксизму, екзистенціалізму. Фром, на відміну від Фрейда, іде не від людини до суспільства, а від суспільства до людині, і на місце лібідо він ставить любов, яка є єдиною відповіддю на проблему людського існування. Студент повинен відзначити, що Фром розуміє і виділяє любов дуже широко. Фром в еротичній любові, виділяє братню любов, материнську, батьківську, любов до себе, любов до Бога. Любов, на думку, Фрома є єдиним справжнім способом людського буття.

Суспільство повинне бути перебудоване на основі відносин дійсної любові, а це означає корінну перебудову існуючих капіталістичних відносин, де «визначальним фактором є ринковий обмін». Будь-яке суспільство, яке виключає розвиток любові, повинно, зрештою, загинути від того, що воно суперечить основним людським потребам.

Для кращого засвоєння вищевикладеного матеріалу студент може використовувати джерела [4; 7; 10].

 

Література

 

1. Грюнбоиз, М. Сто лет психоанализа: итоги и перспектива / М. Грюнбоиз // Вопросы философии. – 1997. – № 7. – С. 85–99.

2. Дворкин, Ю. А. Ты и Оно / Ю. А. Дворкин // Вопросы философии. – 2002. – № 4. – С. 141–158.

3. История философии: учебник для вузов / под ред. В. П. Кохановского, В. П. Яковлева. – Ростов н/Д.: Феникс, 2001. – С. 54 – 55.

4. Лекторский, В. А. О некоторых философских уроках З. Фрейда / В. А. Лекторский // Вопросы философии. – 2000. – № 10. – С. 4–9.

5. Лузан, А. А. Введение в философию / А. А. Лузан. – Краматорск: ДГМА, 2009. – С. 88 - 94.

6. Невлева, И. М. Философия: учеб. пособие для студентов вузов / И. М. Невлева. – М.: РДЛ, 2002. – С. 156–162.

7. Скирбекк, Г. История философии / Г. Скирбекк, Н. Гилье; пер. с анг. В. И. Кузнецова; под ред. С. Б. Крымского. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – С. 620–638.

8. Філософія: навч. посібник / за ред. Л. В. Губерського [та ін.]. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Вікар, 2001. – С. 84–92.

9. Фрейд, З. Я и ОНО / З. Фрейд. – М.: Мэттэм, 1990. – 56 с.

10. Фрейд, З. Психология бессознательного / З. Фрейд. – М.: Просвещение, 1990. – 448 с.

11. Фромм, Э. Искусство любить / Э. Фромм. – М.: Педагогика, 1990. – 226 с.