Виховання учнів засобами навчального предмета біології

Шкільна освіта спрямована на виховання всебічно розвиненої й гар­монійно сформованої особистості, готової до життя та праці в сучас­них умовах.

У шкільному курсі біології є великі можливості для реалізації завдань зазначених основних напрямів виховання: розумового (світоглядного), морального (зокрема таких його аспектів, як етичне, гуманістичне, патріотичне, громадянське, екологічне та статеве), есте­тичного (формування естетичної культури), трудового (розвиток актив­ності) та фізичного (особливо санітарно-гігієнічного).

Виховання, пов'язане з навчанням, дуже важливе й вимагає певної послідовності й систематичності. Воно полягає не в запам'ятовуванні знань виховного характеру, а в перетворенні їх на переконання, які вре­шті формують світогляд молодої людини. Ця переконаність проявля­ється в її ставленні до навколишнього світу, до людей, в її інтересах, учинках, поведінці, мотивах, життєвих цілях.

Процес виховання вимагає певної системи, планомірної роботи не лише на уроках, а й під час екскурсій, на позаурочних і позашкільних заняттях. Усі елементи системи виховання в процесі навчання біології тісно пов'язані між собою: формування світогляду — з екологічним вихованням, ціннісним ставленням до живої природи й довкілля; тру­дове виховання — з культурою та естетикою праці; моральне вихован­ня — з екологічним, з колективною працею; етичне виховання — з пат­ріотичним і громадянським; гуманістичне — з естетичним та еколо­гічним.

Зміст основних напрямів виховання в сучасній школі в процесі ви­вчення біології передбачає цілеспрямовану й систематичну діяльність у формі урочних та позаурочних робіт.

Розумове виховання — це розвиток пізнавальних здібностей і мис­лення учнів для прищеплення їм культури розумової праці. Особливе значення для розумового виховання має формування наукового світо­гляду — цілісної системи понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності та самої себе.

Моральне виховання — це цілеспрямоване формування в учнів мо­ральної свідомості, розвиток морального почуття, навчання нормам і правилам суспільного життя та вироблення навичок моральної пове­дінки.

Громадянське виховання — це формування громадянськості як ін­тегративної якості особистості, що дає змогу людині відчувати себе юридично, соціально, морально й політично дієздатною. Громадянсь­кість — це усвідомлення особистістю своїх прав і обов'язків щодо держави, суспільства; почуття відповідальності за їхнє становище.

Екологічне виховання — це формування в людини свідомого сприй­няття навколишнього світу, почуття особистої відповідальності за діяльність, що так чи інакше пов 'язана з перетворенням довкілля, впе­вненості в необхідності дбайливого ставлення до природи, розумного використання її багатств.

Естетичне виховання — формування здатності сприймати й пе­ретворювати дійсність за законами краси, тобто естетичної куль­тури та свідомості. Естетична культура — сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, здібностей та естетичного сприйнят­тя явищ дійсності, творів мистецтва, потреба вносити прекрасне в нав­колишній світ, оберігати природну красу. Естетична свідомість — форма суспільної свідомості, яка є художньо-емоційним освоєнням дійсності через естетичні сприйняття, почуття, судження, смаки, ідеа­ли й виражається в естетичних поглядах і мистецькій творчості.

Трудове виховання — формування свідомого ставлення до праці через прищеплення звички та навичок активної трудової діяльності.

Фізичне виховання — система заходів, спрямованих на зміцнення здоров' я людини, загартування її організму, розвиток фізичних мож­ливостей, формування життєво важливих рухових навичок і вмінь.

Санітарно-гігієнічне виховання — вироблення гігієнічних навичок, підвищення санітарної культури учнів для зміцнення їхнього здоров'я.

Статеве виховання — процес, що забезпечує нормальний стате­вий розвиток дітей і молоді та оволодіння ними нормами взаємин із представниками протилежної статі, а також правильне ставлення до питань статі. Статеве виховання нерозривно пов'язане з фізич­ним, розумовим, моральним та естетичним розвитком особистості.

113.Екологічна культура передбачає, що наука, технології, філософія, освіта, література, мистецтво – усі разом творять спосіб життя людини, здійснюючи саме через неї взаємодію зі світом.

Екологічна культура – стан духовного життя суспільства та окремих особистостей, що зумовлюється історичними й освітніми причинами й утворює певний тип стосунків із природою у сфері пізнання й діяльності.

У формуванні екологічної культури найважливіше місце належить, безумовно, освіті, а саме гармонійному поєднанню природничих дисциплін. Головне завдання вивчення біології та хімії сьогодні полягає в переосмисленні всього навчального матеріалу шкільного курсу під кутом зору його сучасного розуміння значимості для формування світогляду, а відтак поведінки людини в біосфері, тому логічно, що формування екологічної культури учнів – це перше і найважливіше стратегічне завдання екологічної освіти.

Три головні елементи у формуванні екологічної культури:

- самопізнання,

- самонавчання,

- прийняття самостійних рішень

Головним у навчанні для екології є зміна індивідуальної поведінки на основі знань, навичок і розуміння, оскільки саме розуміння веде до дії. Основна мета – це вплинути на ставлення учнів до екологічних проблем і сприяти розвиткові відповідної поведінки. Основний спосіб – діяти. Тільки щось здійснивши, учень зможе щось зрозуміти, а потім щось змінити.

Серед якостей, що характеризують екологічну культуру учнів, важливу роль відіграють знання про природні закономірності, взаємодію людства та природи. Специфіка засвоєння екологічних знань визначається складністю природних об’єктів, багатогранністю взаємозв’язків між компонентами природних систем, суспільством та навколишнім середовищем. Добрий результат дає розв’язування екологічних задач на уроках біології, але тільки при регулярності їх використання. Їх оптимальне використання в навчальному процесі допомагає зробити теоретичний матеріал більш аргументованим, дає можливість застосовувати свої знання з хімії. Умовно задачі можна поділити на такі типи:

- задачі, які розкривають структуру і функціонування природних систем; виявляють екологічні проблеми, пов’язані з порушенням рівноваги в біосфері, погіршення стану навколишнього середовища внаслідок забруднення його;

- задачі, що передбачають розробку заходів щодо запобігання негативним наслідкам антропогенної діяльності. В умовах таких задач є відомості про технології з утилізації шкідливих викидів, тобто переробки їх на корисні речовини;

- задачі, які сприяють формуванню в учнів етичних норм поведінки у природі, вміння нестандартно мислити.

- Надзвичайну важливу роль у формуванні екологічної культури на уроках відіграють народні казки, легенди, прислів’я, прикмети, оповідання, вірші про рослини і тварин. Тому з врахуванням віку дітей, велика увага приділяється нетрадиційним формам подання матеріалу і вікторинам, урокам з елементами казки і гри, нестандартні уроки, де діти мають змогу виявити свої творчі здібності.

- Важливе значення мають також тести, ребуси, кросворди, малюнки з теми. Учні починають приділяти увагу не тільки яскравому оформленню робіт, а й змісту.

114. Весь освітній процес у школі має бути насичений різними аспектами патріотичного виховання. Проте особлива роль тут належить предметам соціально-гуманітарного циклу, а саме: історії, географії, природознавству, суспільствознавству, літературі, а надто громадянській освіті.

Ефективність патріотичного виховання в позакласній діяльності значною мірою залежить від спрямованості виховного процесу, форм та методів його організації. Серед методів і форм патріотичного виховання пріоритетна роль належить активним методам, що грунтуються на демократичному стилі взаємодії, спрямовані на самостійний пошук істини і сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості. До таких методів належать: соціально-проектна діяльність, ситуаційно-рольові ігри, соціодрама, метод відкритої трибуни, соціально-психологічні тренінги, інтелектуальні аукціони, «мозкові атаки», метод аналізу соціальних ситуацій з морально-етичним характером, ігри-драматизації, створення проблемних ситуацій, ситуацій успіху, аналіз конфліктів, моделей, стилів поведінки, прийняття рішень, демократичний діалог, педагогічне керівництво лідером і культивування його авторитету, використання засобів масової комунікації, методики колективних творчих справ, традицій, символіки, ритуалів, засобів народної педагогіки. Крім названих можна застосовувати також традиційні методи: бесіди, диспути, лекції, семінари, різні форми роботи з книгою, періодичною пресою, самостійне рецензування тощо. А саме:

- бесіди – «Моя рідна Україна», «Знати і поважати Герб своєї Вітчизни, її прапор і гімн», «Наша вітчизна Україна», «Державна символіка Батьківщини», «Твої права і обов’язки», «Що таке воля», «Рід, родина, рідня», «Патріотизм – нагальна потреба України»;

- огляди періодичної преси – «Що, де, коли?», «За текстами газет», «Цікаві хвилинки», «Пульс планети»;

-​ огляд телепередач «Горизонт»;

- засоби, які виховують любов до української мови – «Свято рідної мови», «Мужай прекрасна наша мово», «Шевченківське слово», «Літературні вечорниці», «Тиждень української мови» – конкурс на кращий мовний плакат, конкурс декламаторів, конкурс на кращу розповідь української народної казки, вечір українських загадок, прислів’їв, приказок, повір’їв, легенд, народних прикмет; екскурсії до країни Мови із зупинками на станціях Лексики, Фразеології, Етимології; зустрічі з письменниками, поетами; філологічні мікроекспедиції – записати назви окремих предметів давнини, зібрати прислів’я, приказки, загадки, поширені в даній місцевості з наступним обговоренням їх в класі, або на засіданнях гуртка; мовні екскурсії, завдання яких виявити неграмотні, неоковирні вислови в об’явах, рекламах, вивісках, тощо; стенди «Як ми говоримо»;

- форми роботи, пов’язані з вивченням історії рідного краю і народу – історичне краєзнавство: відвідання місць історичних подій, вивчення літератури, збирання документів та матеріальних пам’яток, замальовування чи фотографування історично цінних об’єктів, виготовлення схем, макетів, щомісячного історичного календаря, влаштування виставок, заочна подорож «Україно ти моя прекрасна», складання історії свого роду, участь в роботі шкільних гуртків, етнографічного та фольклорного ансамблів, оформлення кімнат народознавств, святкування Дня Конституції, Дня незалежності України;

- форми роботи військово-патріотичного виховання: патріотичні клуби, участь у Пласті, юний рятівник, фестивалі патріотичної пісні; святкування Дня перемоги, Дня збройних сил України, Дня призивника, захисника Вітчизни, дня пам’яті Героїв Крут; змагання з військово-прикладних видів спорту, літні військово-спортивні табори, участь у військово-спортивних іграх, участь у фізкультурно-оздоровчому патріотичному комплексі «Козацький гарт»; інтелектуальні вікторини «Гордимося подвигами предків»;

- архівно-пошукова робота, екскурсії до музеїв, зустрічі з ветеранами ВВв, родичами загиблих захисників Батьківщини, випуск плакатів, буклетів, газет за матеріалами пошукової діяльності;

- участь у «Вахтах пам’яті», акціях «Збережемо пам’ять про подвиг», «Ветеран мого двору», «Школа – госпіталь», «Солдатські вдови»;

- вивчення факультативних курсів за вибором «Історія української культури», «Видатні військові України», «Історія дипломатії», «Велика Вітчизняна війна як складова Другої світової війни», «Ми – громадяни», «Практичне право», обов'язкових предметів «Людина і світ», «Людина і суспільство»;

- проведення семінарів, конференцій, «круглих столів»: «Партизанський рух в Україні у спогадах учасників, мовою документів, нових досліджень», «У пам’яті світ врятований», «Утверджувати ідеали культури миру – служити миру», «Діячі руху Опору в Україні в роки Великої Вітчизняної війни»;

- уроки пам’яті, уроки мужності: «Їх славні імена в літописі Великої Вітчизняної», «Зростаємо громадянами-патріотами землі, що Україною зоветься», «Наша вулиця носить ім’я героя війни», «Діти, молодь у підпіллі в роки минулої війни», «Бойові нагороди воїнів, полководців, які визволяли Україну від нацистів», «Імена фронтовиків на обеліску братської могили у моєму населеному пункті»;

- виховання бережного ставлення до природи – створення учнівських проектів «Наукові знання про природу», «Очевидне – неймовірне», «Дивосвіт»; виробів учнів з природних матеріалів, проведення конкурсів на кращий плакат «Бережи довкілля», операцій «Мурашник», «Блакитні водойми», «Шпачки прилетіли», «Лелеки», «Посаджу я деревце», «Наші джерела»; екологічні екскурсії, олімпіади, свята, конкурси, штаби охорони природи, пошукова діяльність;

- засоби виховання правосвідомості – вивчення Конституції України, клуби юних юристів, дипломатів, загони ЮІР та ДЮР, шкільні штаби порядку, зустріч з депутатами, працівниками правоохоронних органів, дискусії: «Чи варто завжди дотримуватись букви закону?», «Що значить бути патріотом?», «Свобода чи вседозволеність?», теоретичні конференції: «Україна суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава», «Суть громадянського суспільства», захист рефератів: «Найважливіші функції Української держави», «Проблеми та спрямованість нашої економіки», «Свобода та особиста недоторканість громадя»

- виховання засобами праці – соціально-проектна діяльність, підприємництво, кооперативи, бізнес-клуби, табори праці і відпочинку, фермерські господарства, аукціони, ярмарки, індивідуальна трудова діяльність, розширення зеленої зони біля школи, впорядкування та догляд за подвір’ям, проведення операцій «Турбота», «Милосердя», «Біля мого будинку» та ін.

115. Згідно з Концепцією формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді основними завданнями вихователя є:

·впровадження у навчально-виховний процес особистісно орієнтованої моделі формування в учнів навичок здорового способу життя, вміння приймати оптимальні рішення щодо збереження і зміцнення власного здоров’я у різних ситуаціях, зокрема

екстремальних;

·удосконалення форм і методів формування здорового способу життя;

·формування у дітей негативного ставлення до шкідливих поведінкових звичок

Однією з обов’язкових умов, за яких можливе поліпшення ситуації, є заохочення молоді до здоро

вого способу життя та енергійне впровадження програм збереження і поліпшення здоров’я. Вихователь має за

безпечувати засвоєння учнями комплексу конкретних знань про здоровий спосіб життя, зокрема, про прості та дієві заходи протидії організму інфекціям; значення гігієни, дотримання чистоти, правильного харчування для здоров’я людини; необхідність вакцинації для профілактики хвороб. Турбота про правильну поставу учнів, гігієну їх опорно-рухового апарату, органів

слуху та зору має бути предметом особливої уваги. Важливим напрямом діяльності вихователя має бути також і навчання учнів гігієни розумової праці з метою уникнення перевтоми. Актуальними залишаються заходи щодо запобігання та протидії шкідливим звичкам:

курінню, вживанню алкоголю, наркотиків.

У процесі формування в учнів навичок здорового способу життя вихователю доцільно керуватися такими пріоритетами:

-вірити в цінність кожної дитини;

-дотримуватись конфіденційності;

-надавати позитивну інформацію;

-бути порадником, а не моралістом;

-поважати думку й позицію дитини;

-акцентувати увагу дитини на власних позитивних рисах, характе-ристиках і здобутках.

Під час профілактичної роботи вихователь повинен

дотримуватися наступних принципів:

-відповідність змісту роботи потребам особистості;

-своєчасне виявлення дітей «групи ризику» та надання їм допомоги;

-активізація зворотного зв’язку

–надання можливості учням висловлювати свої думки та почуття;

-добровільність

–мотивувати та пропонувати, а не примушувати

та диктувати;

-позитивна спрямованість

–зміцнення позитивної позиції особистості щодо власної спроможності підтримання оптимального

стану здоров’я; опертя на позитивні моменти

–не стільки залякувати наслідками шкідливих звичок, скільки привертати увагу й посилювати симпатію до людей, які дотримуються здорового способу життя;

-об’єктивність

–інформація не повинна зводитись до формальних

гасел; слід пам’ятати, що некваліфікована, необережна

інформація може створити атмосферу таємничості та

загадковості, спровокувати реакцію на «заборонений плід»;

-залучення батьків, медичних працівників, психологів, соціологів, юристів до пропаганди та сприяння утвердженню у свідомості учнів принципів здорового способу життя;

-систематичність

–вся профілактична робота з превентивного виховання має передбачати комплекс заходів,спрямованих на

формування свідомого ставлення до власного здоров’я;

-врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей тощо

116. Позаурочна робота – це форма організації учнів для виконання ними після уроків обов'язкових, пов'язаних із вивченням курсу, практичних робіт за індивідуальним або груповими завданнями вчителя. За змістом ця робота збігається з навчальними заняттями, і її результати оцінюються вчителем.

Позаурочна робота – надзвичайно важливий компонент навчального процесу, що відбувається за взаємодії розуму, волі, емоцій учнів і вимагає чіткої організації. Вона дає широкі можливості для розвитку творчої активності учнів, їхніх нахилів, здібностей та інтересів.

Найбільші можливості для розвитку біологічних знань і здібностей учнів дають безпосередня робота з об'єктами живої природи й спостереження: досліди в кабінеті біології або на шкільній навчально-дослідній земельній ділянці, ознайомлення із сільськогосподарським виробництвом тощо.

Завдання позакласної та позашкільної роботи — закріплення, збагачення та поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці; розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування в них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок самоосвіти; формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей та нахилів; організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; поширення виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання.

Її зміст визначається загальним змістом виховання учнівської молоді, який передбачає розумове, моральне, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Позакласна та позашкільна робота будується на розглянутих раніше принципах виховання, проте вона має і свої специфічні принципи:

Ø Добровільний характер участі в ній. Сприяє тому, що учні можуть обирати профіль занять за інтересами. Педагоги за таких умов повинні ретельно продумувати зміст занять, використовуючи нові, ще не відомі учням факти, форми і методи, які б посилювали їх інтерес.

Ø Суспільна спрямованість діяльності учнів. Цей принцип вимагає, щоб зміст роботи гуртків, клубів та інших форм діяльності, відповідав потребам розбудови української держави, відображав досягнення сучасної науки, техніки, культури і мистецтва.

Ø Розвиток ініціативи і самодіяльності учнів. У позакласній і позашкільній діяльності слід ураховувати бажання школярів, їх пропозиції, щоб кожен із них виконував цікаву для себе роботу.

Ø Розвиток винахідливості, дитячої технічної, юннатської та художньої творчості. Під час занять перед учнями слід ставити завдання пошукового характеру: створення нових приладів, удосконалення наявних; приділення особливої уваги творчому підходу до справи тощо.

Ø ü Зв'язок з навчальною роботою. Позакласна та позашкільна робота повинна бути логічним продовженням навчально-виховної роботи, яка здійснюється на уроках. Так, знання з фізики можуть бути поглиблені й розширені на тематичному вечорі, а з літератури — під час обговорення кінофільму чи спектаклю за літературним твором.

Ø ü Використання ігрових форм, цікавість, емоційність. Реалізація цього принципу потребує широкого використання пізнавальних ігор, ігор з комп'ютерами, демонстрування цікавих дослідів та ін.

Позакласна робота сприяє вирішенню основних завдань школи. Головні її напрямки:

Ø Ø Розширення і поглиблення знань, умінь і навичок, передбачених програмою, розвиток самостійності, творчих здібностей, інтересу до вивчення природознавства, формування у дітей бережливого ставлення до природи;

Ø Ø Виявлення найпростіших закономірностей;

Ø Ø Встановлення зв’язків і взаємозв’язків між окремими елементами та явищами природи;

Ø Ø Розширення уявлень дітей про єдність природи;

Ø Ø Забезпечення застосування знань на практиці (на навчально – дослідній ділянці, майданчику, у куточку живої природи тощо).

Діти, які беруть участь у позакласній роботі, мають конкретніші знання, їх відповіді більш точні й виразні. Безпосереднє перебування серед рослин і тварин, проведення спостережень сприяє розумінню матеріальності природи і закономірностей процесів, що в ній відбувається. У процесі праці юннатам доводиться застосовувати знання, набуті в класі, на практиці, обдумувати практичну роботу, робити висновки, уявляти результати своєї роботи, тобто мислити. Отже, позакласна робота сприяє розвиткові мислення школярів. В учнів, що беруть участь у позакласній роботі, виховується почуття відповідальності за доручену справу,дисциплінованість, діти привчаються виконувати роботу своєчасно