Експертиза ювелірних виробів

 

3.11.1 Загальні відомості. Товарознавча оцінка і експертиза ювелірних виробів дозволяє забезпечити гарантію якості продукції та запобігає її фальсифікації.

Ювелірні вироби виготовляють із дорогоцінних металів (сплавів) та коштовного каміння. Ювелірні товари поділяють на особисті прикраси та інші товари побуту. Особисті прикраси за призначенням поділяють на такі групи: прикраси для голови (сережки, діадеми, кліпси); прикраси для шиї та вбрання (намиста, ланцюжки, кольє, кулони, медальйони, брошки); прикраси для рук (персні, браслети, гарнітури). Товари побуту включають: аксесуари для жінок та чоловіків (пудрениці, несесери, шкатулки та коробочки, сумочки, запонки для манжетів, затискачі для краваток, пряжки для ременів); інтер'єрні прикраси (камене-золотарські вироби із бурштину, художні вироби із металу, кістково-золотарські вироби); письмове приладдя (ручки, чорнильниці, настольні блокноти, підставки для авторучок, склянки для олівців); предмети для паління (портсигари, мундштуки, трубки для паління, запальнички, попільнички); церковні культові вироби (хрести, оклади та ін..).

Дорогоцінні метали включають срібло, золото, платину та метали платинової групи (паладій, родій, іридій, рутеній, осмій). Для отримання необхідних властивостей до дорогоцінних металів додають в різних співвідношеннях легуючі компоненти (срібло, мідь, паладій, нікель, цинк) і отримують дорогоцінні сплави. Сплави розрізняються видом та вмістом основного дорогоцінного металу, кольором, механічними властивостями.

Основною характеристику дорогоцінного сплаву є проба – вміст чистого дорогоцінного металу в одиниці маси сплаву. Існує три системи проб:

- метрична;

- каратна;

- золотникова.

Метрична система проб характеризує вміст дорогоцінного металу у 1000 вагових одиницях сплаву і виражається тризначним числом. Метрична система діє на Україні та у країнах СНГ. На Україні встановлено такі проби для дорогоцінних сплавів:

- для золота: 333, 375, 500, 585, 750;

- для срібла: 750, 800, 830, 875, 925, 960;

- для платини: 950;

- для паладію: 500, 850.

Каратна система проб характеризує вміст дорогоцінного металу у 24 вагових одиницях сплаву і виражається одно- або двозначними числами: 8,9,12,14,16,18,22. Каратна система діє у країнах Европи, Англії, США.

Золотникова система проб діяла у дореволюційній Росії до 1927 р. і була замінена метричною, але ювелірні вироби, клеймовані в золотниковій системі, зустрічаються в наш час і ціняться як антикварні. Золотникова проба вказує вміст дорогоцінного металу у 96 вагових одиницях сплаву і виражається двозначними числами: 36, 42, 48, 56 та ін..

Однією з задач експертизи (ідентифікації) ювелірних виробів є визначення проби або встановлення її відповідності клеймуванню. Визначення проби дорогоцінних сплавів називають опробовуванням.

Існує багато методів перевірки та визначення проби дорогоцінного сплаву, кожен з них має свої переваги та недоліки, сферу застосування. Всі методи визначення проби дорогоцінного сплаву поділяють на 2 важливі групи: руйнівні та неруйнівні.

Руйнівний метод представлений хімічним аналізом.

Цей метод дає максимальну точність, але вимагає професіоналізму, спеціального обладнання, часу, руйнує виріб. Проводиться підприємствами пробірного контролю.

Неруйнівні методи включають:

- крапляний - швидкий, універсальний (діє на всі сплави золота до 585 проби), але дає мінімальну точність;

- кислотний – швидкий, використовується окремий реактив для кожної проби;

- на пробірному камені - достатньо точний, застосовується для всіх сплавів золота, простий та швидкий, найбільш поширений, але дорогий, не завжди доступний.

Неруйнівні методи базуються на спостереженні дії хімічних реактивів на досліджуваний сплав. Висновки про пробу (якісну і кількісну) роблять на основі візуального порівняння швидкості реакції та кольору осаду або плями, що утворюються на досліджуваному сплаві та еталонах.

Ювелірні вироби, що реалізують в Україні, підлягають обов’язковому клеймуванню. Продаж ювелірних виробів з дорогоцінних металів на Україні проводиться лише за умови наявності на них відповідних клейм. Клеймування – пробірно-технологічна операція нанесення відбитку державного пробірного клейма на ювелірні та побутові вироби з дорогоцінних металів. Розрізняють два види інформаційних клейм: іменник та пробірні клейма (основне і додаткове).

Іменник – наноситься на виріб в процесі виготовлення підприємством-виробником; має форму прямокутника, в якому цифрами позначено рік випуску виробу та буквами – шифр підприємства-виробника. Виготовлені вироби з нанесеним іменником направляються до казенних підприємств пробірного контролю для перевірки проби і нанесення пробірного клейма.

Основне пробірне клеймо – наноситься на виріб (у разі відповідності складу сплаву вказаній пробі) з правої сторони від іменника і містить таку інформацію:

- знак посвідчення;

- шифр регіонального підприємства пробірного контролю;

- тризначне число встановленої проби.

Інформація про вид сплаву (золотий, срібний, платиновий), закладена у формі клейма: для золота – прямокутна лопатка, для срібла – прямокутник з опуклими верхньою та нижньою сторонами, для платини – восьмикутник, для паладію – кругла лопатка.

Додаткові пробірні клейма – призначені для клеймування роз’ємних і легко відокремлюваних деталей ювелірних виробів, мають різну форму (залежно від виду сплаву) з трьохзначним числом проби в середині.

Якщо вміст дорогоцінних металів в сплаві не відповідає встановленим нормам, на виріб наносять спеціальне клеймо: прямокутник з буквами у середині:

НП	- не відповідає пробі

ля імпортних ювелірних виробів, що ввозяться на територію України з метою реалізації передбачено обов’язкове клеймування в органах пробірного контролю згідно Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва та використання дорогоцінних металів і коштовного каміння та контроль за операціями з ними” від 18.10.97 за №637.

Маркування ювелірних виробів наносять на паперову етикетку, яка повинна мати наступні дані: назва і товарний знак виготовлювача, назва виробу, проба дорогоцінного сплаву, розмір виробу, матеріал вставки, позначення ДСТУ 3527-97, штамп відділу контролю, артикул виробу, вага виробу в грамах, відпускна та роздрібна ціна у гривнях.

Класифікаціядорогоцінного каміння, яке використовується в якості вставок для ювелірних виробів, наведена в Законі України «Про державне регулювання видобутку, виробництва та використання дорогоцінних металів і коштовного каміння та контроль за операціями з ними” від 18.10.97 за №637. Згідно закону, дорогоцінне каміння поділяють на три основні групи:

- дорогоцінні камені мінерального походження;

- дорогоцінні камені органогенного утворення;

- напівдорогоцінні камені.

Основною ознакою в даній класифікації є порядок вартості каменів, який залежить від виду мінералу, його рідкісності, оптичних властивостей та моди. Так, дорогоцінні камені мінерального походження поділяють на чотири порядки. До першого порядку відносять п’ять основних дорогоцінних каменів, вартість яких може перевищувати 10000 $/ct.: алмаз, рубін, сапфір, смарагд та олександрит. Далі, в кожному подальшому порядку, камені розташовані в порядку зменшення їх вартості. Наприклад, до другого порядку відносять демантоїд, сапфір рожевий і жовтий, опал благородний чорний, шпінель благородна. Третій поряд включає аквамарин, опл благородний білий та вогняний, топаз рожевий, циркон, шпінель та ін..

Дорогоцінні камені органогенного утворення включають лише два види - перли і бурштин, - і на порядки не поділяються. Напівдорогоцінні камені включають найбільш поширені мінерали, переважно напівпрозорі або непрозорі. Їх поділяють на два порядки вартості. Так, до 1-го порядку напівдорогоцінних каменів відносять такі, як бірюза, жадеїт, малахіт, нефрит, до 2-го – агат,гематит, опал, сердолік, халцедон та ін..

Властивості дорогоцінних каменів зумовлені, в першу чергу, властивостями мінералу, а також особливостями обробки.

В ході експертизи ювелірних вставок досліджують такі їх властивості, як:

- колір, прозорість, блиск;

- лінійні розміри, маса;

- вид, форма та якість огранування;

- оптичний характер;

- дихроїзм;

- показник заломлення;

- щільність;

- люмінесценція;

- внутрішні включення;

- твердість.

Зовнішні властивості каменя та огранування оцінюють органолептично, при необхідності використовують еталони кольорів або лупи. Розміри (довжина, ширина, висота) вставок визначаються в мм за допомогою штангенциркуля або спеціального гемологічного приладу, який називається «леверидж». За оптичним характером дорогоцінні камені поділяють на ізотропні та анізотропні і для його визначення користуються полярископом, при необхідності з коноскопічною приставкою. Ізотропних каменів значно менше, їх прикладами є алмаз, гранати, шпінель та скло. Більшість дорогоцінних каменів анізотропні.

Показник заломлення визначається за допомогою рефрактометра із застосуванням імерсійної рідини. Показники заломлення є постійною характеристикою кожного мінералу і наведені в спеціальних діагностичних таблицях. Наприклад, алмаз має найвищий показник серед природних дорогоцінних каменів – 2,417, флюорит характеризується найменшим показником заломлення - 1,434. Анізотропні камені завжди характеризуються парою показників заломлення та додатково – величиною двозаломлення. Так, для смарагда ці показники становлять 1,565-1,570, двозаломлення 0,006.

Щільність і твердість – це також постійні фізичні характеристики для кожного мінералу, вони наведені в діагностичних таблицях та використовуються при діагностуванні. Щільність ювелірних каменів визначають зважуванням на гідростатичних вагах або розраховують за спеціальними формулами, якщо камінь закріплений у ювелірному виробі. Твердість визначається за допомогою олівців твердості і вказується за шкалою Мооса цифрами від 1 до 10. Напівдорогоцінні камені мають невисоку твердість – від 4 до 6, дорогоцінні камені – від 7 та вище. Найвища твердість притаманна алмазу - 10. Твердість визначають рідко, лише у складних випадках, оскільки можна пошкодити камінь.

Люмінесценція – здатність каменів світитися після опромінення довго- або короткохвильовими ультрафіолетовими променями. Для кожного мінералу люмінесценція характерна за кольором світла та часом свічіння. Дана ознака дозволяє в окремих випадках розрізняти природні та штучні камені одного виду між собою.

Дослідження внутрішніх включень проводять з метою визначення походження каменів (природне чи синтетичне), виявлення слідів додаткових обробок, уточнення родовища для природних або методу синтезу для синтетичних каменів. Дослідження проводять за допомогою мікроскопу. Так, ювелірні вставки із скла містять газові пузирі та свілі, яких не може бути у кристалах.

3.11.2 Методи контролю якості ювелірних виробів. Ювелірні вироби повинні відповідати вимогам технічної документації: ДСТУ 3527-97 «Вироби золотарські з дорогоцінних металів. Загальні технічні умови»; РСТ УРСР 1819-89 «Ювелирные изделия по заказам населения», технічним умовам контрактів та ін.

При оцінці якості ювелірних виробів досліджують: зовнішній вигляд виробу, фізико-механічні властивості, розміри, маркування.

Основними методами контролю якості ювелірних виробів в торгівлі є органолептичні (візуальний огляд) та вимірювальні. Вимірювальні методи використовують для контролю розмірів та ваги виробів.

Зовнішній вигляд виробів перевіряється неозброєним оком у відображеному світлі лампи накалювання (40 Вт), віддаленої від виробу на 250мм. Контроль вставок у парних виробах здійснюється на білому папері та у приміщенні, в яке не потрапляє сонячне світло. Не дозволяється контролювати парність виробів за кольором вставок на просвіт.

Якість закріпки вставки визначають візуально, легким покачуванням вставок (з боку площадки) закругленим пластмасовим стержнем. Якість роботи замків, булавок, шарнірних з’єднань перевіряють п’ятикратним опробуванням в дії.

Міцність ланцюжків, браслетів визначають за допомогою пристрою, який забезпечує прикладання статичної напруги на розрив.

Розмір перснів, браслетів, ланцюжків визначають за допомогою перстнеміру або металевої лінійки (для браслетів і ланцюжків).

Вага виробів визначається на терезах, похибка яких не повинна перевищувати 0,01 г. Наявність маркувальних даних неозброєним оком

3.11.3 Експертиза ювелірних виробів. Експертизу ювелірних виробів проводять на відповідність вимогам нормативних документів та умовам контрактів.

Експертиза кількості ювелірних виробів проводиться шляхом суцільного перерахунку виробів та порівняння фактичної кількості із зазначеною на транспортній тарі та в супровідних документах.

Експертиза якості вітчизняних виробів в торгівлі проводиться на відповідність вимогам ДСТУ 3527-97 органолептично, шляхом суцільної перевірки. Експертиза проводиться в наступній послідовності:

- контроль зовнішнього вигляду: парність, стан поверхні, якість швів, якість кромок,конструкція деталей, спосіб та якість кріплення вставок, форма ланок ланцюжків і т.д.;

- контроль працездатності замків (при наявності);

- встановлення розмірів та ваги (на вимогу замовника);

- встановлення виду вставки (на вимогу замовника);

- перевірка наявності клеймування виробів;

- контроль повноти маркування.

Результати експертизи кількості та якості партії ювелірних виробів оформляють актом експертизи встановленої форми.

У випадках, коли необхідно перевірити або визначити пробу дорогоцінного сплаву, ідентифікувати ювелірну вставку окремих ювелірних виробів, проводяться інструментальні дослідження з застосуванням спеціальних реактивів та гемологічних приладів в відповідних лабораторіях. Експертизу виконують на основі письмової заявки замовника та результати ооформляють у вигляді експертного висновку.

Окремим різновидом експертизи ювелірних виробів є експертиза вартості. Її метою є встановлення орієнтовної ринкової вартості ювелірного виробу. Експертиза проводиться на основі Методики визначення вартості ювелірних виробів.

Оцінка вартості ювелірних виробів включає такі етапи:

1. визначення виду дорогоцінного сплаву і його проби;

2. визначення виду ювелірної вставки і її характеристик;

3. розрахунок собівартості виробу з урахуванням способу виготовлення та складності художньої обробки;

4. визначення вартості ювелірних виробів з урахуванням зовнішнього стану виробу.

Визначення виду дорогоцінного сплаву і його проби проводиться шляхом розшифрування інформації пробірних клейм (за умови їх наявності) або шляхом опробовування одним з доступних методів.

Ідентифікація ювелірної вставки проводиться з застосуванням гемологічних приладів і розглянута вище. Вартість ювелірної вставки визначається за Internet-прейскурантами з урахуванням встановлених характеристик каменя (розмір, огранка, дефектність).

Собівартість ювелірних виробів визначається як сума вартості дорогоцінного металу, вартості ювелірної вставки і трудозатрат на виготовлення виробу.

Вартість дорогоцінного металу розраховується відповідно до цін світового ринку (на момент оцінки), які визначаються по спеціальній довідково-інформаційній літературі або відповідним Internet-сайтам.

Вартість ювелірного виробу розраховують за формулою:

 

В = М х Ц х Н х k, (3.2)

де:

В – вартість виробу,

М – вага виробу, г

Ц – вартість 1 г дорогоцінного металу максимальної проби,

Н – націнка виробника, яка враховує трудозатрати на виготовлення виробу (від 2,2 до 2,5);

k – коефіцієнт доведення відпускної ціни дорогоцінного металу до оптової. В середньому він приймається за 1,24.

Трудозатрати на виготовлення ювелірних виробів змінюються залежно від способу виготовлення. Так, максимально оцінюються ювелірні вироби ручного виготовлення, дешевше – вироби, отримані способом лиття по восковим моделям, і мінімально – штамповані ювелірні вироби. Окрім того, ювелірні вироби поділяють на групи складності, залежно від яких встановлено нормативи трудозатрат:

- І група – цільновідлиті або цільноштамповані, простої форми з гладкою поверхнею;

- ІІ група – теж саме з рельєфною поверхнею;

- ІІІ група – вироби з двох або трьох деталей з рельєфною поверхнею; до 6 точок зпаювання; або цільновідлите зі складною ажурною поверхнею;

- IV група – вироби з 2-3-х і більше деталей зі складною ажурною або рельєфною поверхнею; більше 6 точок зпаювання або швом потрудненим поліруванням. [51]

 

 

Таблиця 3.2- Орієнтовні нормативи оцінювання трудозатрат на виготовлення ювелірних виробів, (в $)

Вид виробу	Оцінка за групами складності
	І	ІІ	ІІІ	IV
Каблучки, підвіски			4,5
Серіжки	4,5		5,5
Браслети
Броші

 

За художню обробку ювелірних виробів встановлено підвищуючі коефіцієнти:

- філігрань – від 2 до 5;

- гравіювання, різьба – від 1,5 до 5;

- емаль, чернь, золочіння, чеканка – від 2 до 10.

Вимоги до якості ювелірних виробів вказані в відповідних стандартах. Стан поверхні та наявність дефектів враховуються при остаточному визначенні вартості виробу.

Результати експертизи вартості ювелірного виробу оформлюються у вигляді експертного висновку.

Питання для самоконтролю

1. Чинники, що формують якість ювелірних виробів.

2. Поняття та порядок клеймування ювелірних виробів.

3. Методи визначення проби дорогоцінних сплавів.

4. Діагностичні властивості та показники якості коштовних каменів.

5. Вимоги до якості ювелірних виробів.

6. Порядок ідентифікації ювелірних виробів.

7. Експертиза якості ювелірних виробів.

8. Експертиза вартості ювелірних виробів.