Бретонський цикл. Творчість Кретьєна де Труа

Сюжети творів бретонського циклу пов'язані з бретонськими (кельтськими) фольклорними джерелами. Кельтські перекази багаті не тільки мальовничою фантастикою, а й любовними [98] мотивами, що сприяло засвоєнню їх куртуазними авторами. Звичайно, матеріал цей переосмислювався в дусі ідеології тих часів. З величезної кількості бретонських повістей за ідейно-тематичною ознакою виділяють: 1) бретонські ле, 2) романи про Трістана та Ізольду, 3) артурівські романи, 4) романи про святий Грааль.

Бретонські ле - це невеличкі віршовані новели любовного змісту (від 200 до 1000 рядків). Характерними рисами ле є лаконізм, велика зконцентро-ваність змісту, фантастика. На першому плані у них завжди гостро конфліктна ситуація - нещасливе або трагічне кохання. Закохана пара звичайно протиставляється суспільству, його нормам і законам (любов замужньої жінки, сімейна заборона, любов героя до феї і т. ін.). За основу бретонських ле брались кельтські сюжети з їх казковою фантастикою. Поступово ле звільнювались від фантастичного елемента, незмінно зберігаючи при цьому мотив нещасливого кохання. Ця загостреність любовної ситуації в ле, гра глибоких непідвладних волі героїв пристрастей вплинули у свій час на куртуазний роман.

Кретьєн де Труа, християнин (фр. Chrétien de Troyes; бл. 1135 — бл. 1185) — середньовічний французький майстер куртуазного роману.Виклад артурівського сюжету в літературі поклав Гальфрід Монмутський, а потім протягом трьохсот років розробляли дуже багато авторів. Найбільший внесок зробив Кретьєн де Труа.
Кретьєн де Труа не був творцем жанру лицарського роману. Він не був першим, хто почав писати про лицарів Круглого столу, Артурівської епохи. Не він затвердив правила поведінки для ідеального лицаря. Але саме Кретьєн де Труа показав, як складно поєднувати дві головні цінності, яким поклоняється лицар: васальне почуття зобов'язання і любов до прекрасної дами.

Важливою особливістю романів Кретьєна де Труа є їх атмосфера щасливої любові, що наповнює, підносить уявлення про подвиг. Осмислена любов і осмислений подвиг йдуть рука об руку, вони звеличують людину, утверджують її право на глибоко індивідуальний, неповторний внутрішній світ.

У своїх романах Кретьєн де Труа відмовляється від докладного викладу всього життя героя. Він вибирає з артурівського світу типового героя і яскравий епізод, якому і присвячує роман. Тому в романі завжди один герой (його ім'ям звичайно й названий роман) і один конфлікт, навколо якого і концентрується вся дія. Можна, звичайно, говорити не про одного героя, а про одну любовну пару, але жінки в романах займають все ж таки підлегле місце, хоча часом вони грають дуже значну роль. Сконцентрованість сюжету навколо одного епізоду, у якому діє молодий герой, приводить до того, що король Артур, уособлення і захисник справжнього лицарства, практично не бере участі в дії. Наскільки герой молодий, активний і здатний до саморозвитку, настільки король нескінченно мудрий, старий і, власне кажучи, статичний.
Кретьєн залишив не тільки п'ять романів, але також зразки лірики, поему «Філомена» і пам'ятник житійної літератури — агіографічну поему (її іноді неточно називають «романом») «Вільгельм Англійський».

Очевидно юнацьке захоплення Кретьєна Овідієм. Сліди цього захоплення виявляються не тільки в збереженій «Філомені» і в назвах інших, що не дійшли до нас, обробок ряду Овідієвих сюжетів, не тільки в прямому вказуванні на захоплення давньоримським поетом (з цього починається, як відомо, «Кліжес»), а й у виявлених дослідниками ремінісценціях з Овідія в ряді романів.

До нашого часу дійшло кілька куртуазних романів Кретьєна де Труа: «Ерек», що оповідає про перемогу кохання над лицарською доблестю, «Кліжес», оброблена відповідно до вимог куртуазного стилю історія Трістана та Ізольди, «Лицар воза» про кохання Ланселота до королеви Джиневри, «Івейн, або лицар з левом» про конфлікт любові і лицарської доблесті, «Сказання про Грааль, або Персефаль», що об'єднало історію простака Персефаля з містичними мотивами християнських апокрифів. Герой Кретьєнівських романів однотиповий. Він — лицар, але не це головне; він завжди молодий. Молодий Ерек («Ерек і Еныда»), що вперше приїжджає до двору короля Артура; Івейн («Івейн, чи Лицар Лева»), хоча й одержав уже визнання як член артурівського лицарського братерства, теж молодий, і основні авантюри йому ще мають бути; не представляє винятку й Ланселот («Ланселот, чи Лицар Воза»), його характер теж у і Ланселот («Ланселот, чи Лицар Воза»), його характер теж у внутрішнім становленні, у русі, хоча і не перетерплює таких сильних змін, як характери Івейна і Ерека. Магістральний сюжет романів Кретьєна де Труа можна сформулювати так: «…молодий герой-лицар у пошуках моральної гармонії». Такі основні особливості артурівського роману Кретьєна де Труа

В даний час встановлюється таке датування творів Кретьєна: «Ерек і Енід» датується приблизно 1170 роком, «Кліжес», також вельми приблизно, — 1176, «Івейн» і «Ланселот» — 1176–1181 роками, «Персіваль» — 1181–1191 роками^[1].

Міністеріал незнатного походження, основоположник куртуазного стилю в північно-французькій літературі, Кретьєн де Труа у виборі сюжетів і в описі любовних відносин знаходиться ще на стику двох епох.

Кретьєн де Труа слідом за Васом вводить в куртуазну літературу бретонські мотиви: романи «Ерек», «Івейн», «Ланселот», «Персіваль» розігруються при дворі короля Артура. У той же час у «Ерека» простежується античний і візантійський вплив, проте «гріховний і ганебний» любовний сюжет про Трістана та Ізольду, який прославляє силу любові, викликає в Кретьєна де Труа протест.

Неоднозначність поглядів Кретьєна де Труа простежується і в його ставленні до жінки. У ранніх романах де Труа піддає своїх героїнь суворим випробуванням, наприклад, в романі «Ерек» дружину Ерека Енід за відсутність смирення дружини. А в інших піснях Кретьєн де Труа розвиває одне з основних положень нового розуміння любові як куртуазного служіння заміжній дамі, вважаючи його найбільш досконалою і гідною формою пристрасті.

Кретьєн де Труа коливається між старим феодально-церковним і новим світсько-куртуазним світоглядом. У його творчості чітко виявляються риси, що дозволяють зблизити куртуазність з ренесансовим раціоналізмом і уважним ставленням до переживань людини. У своїй творчості Кретьєн де Труа намагається відповідати ідеалу ясної і розумної гармонії, властивого куртуазній поезії. Якщо у своїй сюжетиці і, зокрема, у своїй концепції любові Кретьєн де Труа коливається між старим феодально-церковним і новим світсько-куртуазним світоглядом, то в інших відносинах у його творчості ясно виступають ті риси, які дозволяють зближувати куртуазний світогляд зі світоглядом Ренесансу — раціоналізм і заглиблена увага до переживань особистості. Творчість Кретьєна де Труа прагне задовольнити той ідеал ясності і розумної гармонії, яка висувається поетикою куртуазного стилю: Кретьєн де Труа дорівнює чіткості і в композиції своїх романів, і в гнучкому двовірші з восьмискладників, і в майстерній побудові періоду, і в настільки типових для розумового стилю прикрасах — алегоріях і грі слів. Разом з тим довгі міркування про переживання діючих осіб, їхнмонологи і міркування, що перебивають авантюрну фабулу лірико-дидактичним матеріалом, свідчать про перенесення уваги на психологічні проблеми; і Г. Паріс справедливо називає романи Кретьєна де Труа «проблемними романами» (romans a these). Питання про те, чи є легендарний король Артур і лицарі Круглого столу реальними історичними персонажами, чи чарівні воїни лише плід фантазії їхніх народів, що створили, хвилював різних учених, що, спираючи на звід легенд про чудесного монарха, пропонували свої версії міфу. Вперше король Артур згадується у валлійській епічній поемі «Гододдін», що з'явилася приблизно на початку нашої ери. Тут говориться про деякого «могутнього воїна». Потім він переходить в інші ранні літературні пам'ятники, де Артур діє в образі кельтського полководця, що хоробро боровся проти саксонських завойовників Британії. В історичних хроніках про Артура згадують як про завойовника Західної Європи, після чого образ іде цілком у владу мистецтва. Про короля-лицаря пишуть Кретьєн де Труа, Томас Мелори, Теннісон, створює свою музику Ріхард Вагнер. Завдяки цим і багатьом іншим анонімним авторам образ Артура поступово обростає романтичними рисами, що ховають риси реального монарха. Чарівник Мерлін, чудесний острів Авалон, меч «Ескалібур», Грааль немов свідомо ховають дійсного лицаря, не даючи можливість довідатися древню таємницю.

У Кретьєна були свої учні, і одному з них, Годфруа де Ланьї, він доручив закінчити вже набридлу розповідь про любовні божевілля Ланселота Озерного. Це перший крок до створення «школи», контури якої, втім, ще ледь намічаються.

22. Античний цикл. “Роман про Олександра”

Початковий період у розвитку роману проходить приблизно в 50-ті роки XII ст. В цей час виявляється тенденція ознайомити французьке суспільство з античними легендами і творами античних авторів. Основними пам'ятками раннього періоду є «Роман про Олександра», «Роман про Фіви», «Роман про Трою», а також «Роман про Енея». В кожному з цих творів зроблена спроба пристосувати античний матеріал до духу феодальної епохи і куртуазних смаків, що формувалися. Середньовіччя не відчувало тієї історичної дистанції, яка відділяла його від античних часів. Античні події, сказання, твори переосмислювалися під кутом зору феодально-лицарської ідеології та буття. Герої і персонажі стародавніх часів у рицарському епосі переносились у феодальне оточення і виступали вже в ролі зразкових лицарів.

«Роман про Олександра». Тема життя і подвигів знаменитого полководця Олександра Македонського ввійшла в літературу вже в древності. У середньовіччі до неї зверталось декілька поетів, кожний з яких вносив у вже складене легендарне життєписання Олександра свої доповнення і трактування. Повністю зберігся пізніший варіант роману (бл. 1175 р.). Це широка компеляція Ламбера" Ле-Тора і Олександра Паризького. Роман написаний розміром, який пізніше почав називатися «олександрійським віршем» *.

«Роман про Олександра» є міфологізованою оповіддю з надзвичайно малою часткою історизму. Олександр зображений як ідеальний лицар, у змалюванні образу якого використані казкові прийоми: одне око у нього голубе, як у дракона, друге чорне, як у грифа; фея подарувала йому чарівну одежу — одна сорочка захищала його від холоду і спеки, друга — від ран тощо. Головним призначенням роману було задоволення зростаючого зацікавлення і допитливості середньовічної людини. Олександр здійснює свої подвиги не тільки з метою завоювання світу, а й керуючись бажанням пізнати його. Мандри і походи змальовувалися не тільки на землі; прагнення збагнути невідоме змушує його в скляній бочці спуститися на дно моря і за допомогою птахів піднестися у піднебесся.