Мистецтво Фландрії

Розподіл Нідерландів на Голандію і Фландрію був обумовлений подіями буржуазної революції. Південні провінції на чолі з Фландрією, що межували з Іспанією, пішли на компроміс з Габсбургами, залишившись під їх протектором. Арраська унія 1579 року закріпила цей статус. Навколо іспанських намісників гуртуються фламанські аристократи, утворюючи коло славетної верхівки. Зберігається католицизм.

Підпорядкованість вкрай консервативній іспанській короні уповільнює розвиток капіталістичних відносин в країні. Антверпен після розгрому його в 1576 році іспанськими військами, втрачає значення центру світової торгівлі. Проте, в першій половині століття ще зберігається певне піднесення економіки. Особливо ж плідним цей час був для розвитку фламандського мистецтва. В першій половині ХVІІ століття формується національна художня школа.

Замовлення для храмів і палаців заможних міст Фландрії сприяють розвитку монументально-декоративних тенденцій. Наслідуючи традиції нідерландської школи, фламандський живопис став тим видом мистецтва, де найповніше втілилися прогресивні риси культури. Йому загалом притаманні реалізм, народність, життєрадісність, урочиста святковість. Офіційним напрямком в мистецтві Фландрії став стиль бароко. Однак, на відміну від містично-піднесеного італійського бароко, фламандські митці в яскраво-урочистих образах втілювали дух життєрадісного оптимізму. Така направленість сприяла формуванню в барочних стилістичних межах реалістичних тенденцій.

В галузі архітектури пропагандувались інтерпритації римського бароко. Фламандські майстри будують святково-оздобні церкви з пишними фасадами, такі як церква св. Михайла в Лувені /автор – Г.Хессіус/. В чисто італійській манері було створено в Антверпені лише одну цивільну споруду – власний будинок Рубенса, який спроектував навіть парадну браму у вигляді тридільної урочистої арки. В основному ж в містах Фландрії продовжує існувати тип 4-5 поверхового будинку, вузького і з високим фронтоном. Тулячись один до одного глухими бічними стінами, будинки виходять фасадами на вулиці, утворюючи суцільну забудову. Класичним прикладом таких містобудівничих тенденцій є площа Гра-Плас в Брюселі /110.на 68 м/. Суцільна периметральна забудова створює враження суворої замкненості і, водночас, сприймається як своєрідний архітектурний інтер’єр.

Подібно до архітектури скульптура розвивалась в руслі італійського бароко. Маючи відверто декоративний характер, вона щедро прикрашала фасади будівель і інтер’єри: вівтарі, саркофаги, кафедри, сповідальні тощо. Рівень виконання високий, оригінальності немає.

Живопис. З першого десятиліття ХVІІ століття живопис Фландрії розвивається під впливом найславетнішого свого майстра П.П.Рубенса. Пітер Пауль Рубенс (1577-1640) народився в місті Зігені в Німеччині, куди емігрував з сім’єю його батько-юрист під час громадянської війни. Після смерті батька мати з сином повернулись до Антверпена. Юнак отримав грунтовну загальну освіту в школі ієзуїтів та гарне придворне виховання в ролі пажа графині М. де Лінь. З 14 років він вивчав живопис у А. Ван Ноорта та Отто Веніуса. Саме під впливом романіста Веніуса зароджується захоплення італійським мистецтвом. В 1600 році Рубенс їде до Італії, де працює при дворі мантуанського герцога Вінченцо Гонзага. Ознайомлення з творчістю сучасників: болонських академістів і Караваджо, а особливо – з спадщиною Леонардо, Тіціана, інших майстрів чінквеченто – вдосконалює фахову майстерність митця. Проте, його обдарування мало яскраво національний характер, в Італії він не створив оригінальних робіт. Лише після повернення до Антверпену у 1608 році буйно розквітає його талант та організаторські здібності.

Він був призначений придворним художником, а пізніше – камергером ерцгерцогині Ізабелли Австрійської. Зайнявши високе місце в суспільному житті, він неодноразово виконував дипломатичні доручення, подорожував як педставник ерцгерцогині по Європі: Англії, Голандії, Іспанії. Його переписка вражає широтою світогляду, глибиною думок, гуманізмом. Однак, суспільна активність не заважає йому надзвичайно плідно виявити себе в творчості. Завалений замовленнями, Рубенс створює величезну майстерню, де працюють і учні і відомі майстри. Поряд з численними композиціями з майстерні Рубенса виходять і гравійовані репродукції його полотен, поширюючись по Європі.

Вже в перших антверпенських роботах Рубенса визначились основні особливості його метода. В них відчутне прагнення майстра знайти своє рішення проблеми створення нового “великого стилю” з обв’язковою репрезентацією, енергіею композиційних побудов, монументальністю форм та пишною піднесенністю сюжетів. Зрозуміло, це стосується робіт на замовлення, в той час як приватні речі приваблюють ширістю і інтимністю почуттів. Чудовим прикладом камерного підходу може бути “Автопортрет з Ізабеллою Брант”, першою дружиною митця. Вишуканість композиції, віртуозний малюнок, ретельність проробки деталей сприймаються як типові риси репрезентативного портрету. Але замість холодної “парадної” умовності характеристик – довіра, теплота і взаєморозуміння сімейної пари. Нагадуючи нам ще Ван-Ейківський портрет подружжя Арнольдфіні, полотно Рубенса теж має символічний мотив: квітучі кущі жимолості, що означають щасливе сімейне життя.

Першим з капітальних творів стала вівтарна композиція “Знесення хреста”. Виразні фігури сповнені граничної напруги сил: дев’ять чоловіків підіймають важкий хрест із розп’ятим Христом. Динамічною діагоналлю, яка підкреслена ще і снопом світла, хрест перетинає картину. Різкі ракурси фігур, неспокійні блики світла, пориви вітру, що гнуть дерева – все сповнено руху. Рубенс охоплює ціле в його єдності. Але вже тут можна помітити дві специфічні особливості творчості Рубенса: а/ зовсім зникає релігійний настрій і виникає враження, що суть справи не в стражданнях розп’ятого, а в зусиллях тих, що розпинають; б/ тематичні композиції майстра доводять, що барочне мистецтво нехтує принципом доцільності і часто бурхливе напруження всіх сил витрачається для досягнення дуже незначяної мети.

Не менш яскраво зазначені риси виявились у вівтарному триптиху “Зняття з хреста”. Тут митець переборює глухі тіні попереднього твору вдаючись до світлої, дзвінкої і дещо холоднуватої гами кольорів. В центральній частині в позах і жестах людей, які кільцем оточили покривало, спускаючи і готуючись прийняти тіло Христа, намічено розвиток дії. Зображені художником люди – особливо на бічних частинах – це здорові і вродливі сучасні фламанці в розквіті фізичних сил. Такою є, наприклад Марія, світловолоса пишна красуня, що втілює національний тип вроди. В цілому вівтарні композиції цих років – монументально-декоративні, ефектні, розраховані на ансамблеву цілісність церковного інтер’єру. На стінах музеїв вони виглядають дещо штучними.

В 1610-1620-х роках Рубенс створює цілу низку античних композицій, алегоричних сюжетів. В них ще більше виявилось пристрасне ствердження цінностей матеріального світу. Серед них “Битва з амазонками”, “Бог Шельди, Кібела і богиня Антверпена”, “Союз Землі і Води”, “Левине полювання” тощо. Відомою роботою цього ряду є “Викрадення дочок Левкіпа”, з граничним напруженням різноманітних емоцій. Рухи вершників сповнені мужності та енергії. Пишні тіла жінок, що, прутчаючись, кличуть на допомогу, ефектно вирізняються серед яскравих тканин і коней, смаглявих фігур викрадачів. Та знову виникає враження, що викрадення двох рихлих красунь не вимагає стількох зусиль і такої складної композиції.

Однією з поетичних робіт античного циклу є “Персей і Андромеда”. Герой, що врятував дочку ефіопського царя, вже закінчив свій подвиг, але залишились сліди битви. На землі лежить забите чудовисько, тремтять м’язи та крила Пегаса, на якому прилетів Персей. Як святкові знамена майорить одяг Персея і Перемоги, що увінчує його вінком. Але зміст не обмежується лише апофеозом переможця. Буквально сяє золотим сяйвом краси вродлива Андромеда. Це сяйво матеріалізується в брокатному покривалі. Митець оспівує красу і радість кохання, що перемагає всі перешкоди. Аналізуючи твори рубенса підпадаєш під владу дивної краси його живопису. Твори майстра значно програють в репродукціях, тому що головна їх принадність в сяючій довершеності колориту. На початку 1620-х митець отримує замовлення, де у повній мірі зміг виявити свій дар композиції і колористичну маестрію. Це велична серія з 21 монументально-декоративних панно, замовлених королевою Марією Медічі для двох галерей Люксембургського палацу. Цикл присвічений історії життя замовниці, яке нічим цікавим не відзначалось і Рубенс продемонстрував визначну творчу фантазію, розробивши на основі дрібних подій цілісний живописний ансамбль. В ньому захоплює логіка пластичної і сюжетної побудови, легкість і невимушеність алегоричної мови. Абсолютно природньо художник об’єднує портретні образи сучасників з численними міфологічно-алегоричними героями. Урочисто піднесена мова поетично-алегоричних метафор перетворює мізерний сюжет на гімн життю.

Незрівнянна чарівність рубенсівської живописної мови найповніше розкривається в майстерних портретах митця. В них завжди відчувається ставлення до моделі: симпатія, ввічлива повага або радісне захоплення. Всі портрети майстра об’єднує загальна риса: доброзичливість, позитивна оцінка героїв. Складні внутрішні протиріччя в моральному житті особистості залишаються поза його увагою. Найцікавішими завжди є автопортрети та образи близьких людей. Серед них – портрет Сусани Фоурмен, портрет камеристки інфанти Ізабелли. Живописне рішення камерного портрету молодої дівчини-камеристки побудоване на співставленні прозорих чистих барв, сплавленої емалевої поверхні полотна. Привабливе обличчя випромінює чари молодості.

В пізній період життя Рубенс відходить від політики і суспільної діяльності, займаючись чистою творчістю. Його живопис тепер відзначається рисами інтимної людяності. Певною мірою це пов’язано з його одруженням після смерті Ізабелли з юною дівчиною Оленою Фоурмен. Вона стала для літнього майстра конкретно-життевим втіленням національного ідеалу жіночої краси, а також постійною моделлю всіх робіт останього десятиліття. Рисами дружини наділив Рубенс образ чарівної біблейської звабниці Вірсавії. Все в картині сповнено інтимного затишку, подиху життя, вібрації світла, повітря і кольору. Однією з кращих робіт стала славнозвісна “Шубка”, де Олена Фоурмен зображена в перерві між сеансами позування з накинутою на оголену постать хутряно-оксамитною шубкою. Прозору ніжну шкіру красуні, пухнасте золоте волосся підкреслює темне хутро. Портрет сповнений пристрасного інтимного почуття. Не меншою щирістю і глибоким захопленням позначений і портрет дружини з дітьми.

Яскраве і різноманітне мистецтво Рубенса вплинуло на розвиток всього фламандського живопису ХУІІ ст.

Після Рубенса другим відомим у всій Європі фламандським митцем був Антоніс ван Дейк (1599-1641). Виходець з родини заможного торгівця, він з 10 років вчився в майстерні Х.ван Балена – разом з Ф.Снайдерсом. в 1617 році він починає працювати у Рубенса, удосконалюючи фахові знання, стає його головним помічником. Він створює кілька вівтврних образів /”Св. Мартін”, “Поцілунок Іуди”/ в дусі Рубенса і ряд майстерних портретів. Вже в них виявляється тонке відчуття індивідуального характеру, зовнішня схожість та інтерес до психологічного аналізу. Таким є портрет Ф.Снайдерса: спокійна поза, втомлене сумне обличчя і напружений характер внутрішнього життя. Правдиві і переконливі образи постають в “Сімейному портреті”, побудованому на тонких ньюансах: вписані в коло обличчя і руки портретованих підкреслюють родину єдність, утворену різними характерами- безпосередністю дитини, стриманістю жінки та нервовою одухотвореністю чоловіка.

З 1621 по 1627 рік Ван-Дейк працює у Венеції, Римі, Флоренції, Генуї, здобуваючи славу одного з кращих портретистів Європи. Він активно сприймає класичне мистецтво і творчість сучасників, відпрацьовуючи свій стиль з врахуванням нових суспільних запитів. Справжнє захоплення викликав портрет кардинала Бентівольо. Провідна ідея образу - витончений аристократизм, що досягається всіма засобами композиційної побудови та психологічної характеристики. Бентівольо зображений в кріслі в інтер’єрі палацу, але автор ніби підіймає портретованого на п’єдестал над буденністю, змушуючи глядача дивитись знизу в гору. Постать енергійної людини з шляхетними манерами в пишному кардинальському вбранні набуває величі, демонструючи високе суспільне становище. Це відповідало прагненню європейської аристократичної верхівки визначити свою соціальну виключність і відстань від народу. Водночас, відчувається прихована глибока емоційність моделі.

Тенденції парадного аристократичного портрету Ван-Дайк продовжує розвивати в інших роботах італійського періоду. Митець трактує зовнішнє благородство поведінки гордовитих аристократів як прояв аристократизму і шляхетності духу, що завжди знаходить відгук у глядача. З неперевершеною майстерністю передає він красу дорогих тканин, величину грацію поз і жестів, велич просторих інтер’єрів та декоративних пейзажів. Такими є портрети маркізи Спіноле Доріа, маркіза та маркізи Бріньоле Сале тощо. Риси одухотвореної людської краси, дійсну шляхетність духу виявив митець і в автопортретах цього часу.

Після повернення до Антверпену художник протягом п’яти років активно як майстер урочисто-декоративних композицій та портретист. Серед кращих творів на релігійні теми може вважатись “Відпочинок на шляху до Єгипту”, “Мадонна з куріпками”. Поряд з урочисто декоративними завданнями в них є одухотвореність і тонка емоційність.

В 1632 році на запрошення короля Карла І Ван-Дейк назавжди виїздить до Англії. Призначений придворним художником, він опиняється серед найвищої аристократії з оточення короля. Головним чином, художник пише тепер Карла І та його сім’ю, родовиту знать. Ці люди були сповнені свідомості свого вийняткового місця в суспільстві і прагнули цю винятковість продемонструвати. Урочисті портрети фіксують гордовиту неприступність, вишуканість зовнішнього вигляду, ефекту манеру поведінки моделей Ван-Дейка. Майстер розвиває в них тенденції робіт генуезького періоду, про те їх внутрішня пристрасність поступається місцем манірній відчуженості. У кращих парадних портретах – таких як портрет Карла І на полюванні досягнуто яскравої образної завершеності. Витончена постать короля красивими силуетом вимальовується на тлі неба і панує над чудово написаним пейзажем. Характеристику доповнюють шпага дворянина і тростинка джентельмена. Спокійна впевненість короля гостріше сприймається по контрасту з рухом коня, якого утримує паж.

Одним з кращих портретів лондонського періоду є портрет політичного діяча Томаса Чалонера, стриманий за композицією та колоритом, що ніби випромінює енергію та живу гостру думку.

Представником демократичного напрямку в мистецтві Фландрії був Якоб Йорданс (1593-1678 рр.). Син забезпеченого антверпенського купця,він все життя прожив в рідному місті. З 1607 року навчався у ван Ноорта, цінував мистецтво Караваджо. В 1621 році був обраний деканом гільдії св.Луки. Приймали його туди як майстра живопису водяними фарбами, тобто, автора картонів для шпалерного виробництва. Працював він і майстерні Рубенса. Більше, ніж в інших фламандських митців у творчості Йорданса втілено з грубуватою чуттєвою силою національні засади. Цьому сприяло і те, що він пов’язаний духовно з старонідерландським живописом і не працював за італійськими зразками. Навіть релігійні полотна трактуються в жанровому плані: написані з натури з дещо важкуватими персонажами. Проте його живопис позбавлений буденності, мас святкову видовищність та поетичність. Спадщина майстра певною мірою однопланова.

В жанрових картинах талант Йорданса розкривається найбільш яскраво. Він часто брав за основу сюжету народні прислів’я басні і приказки, звертався до народних звичаїв. В нього існувало кілька улюблених тем з метким і дотепним народним гумором, які він часто повторював. Наприклад: “Сатир в гостях у селянина” /Варіанти в Москві, Будапешті, Мюнхені/ на сюжет басні Езопа. В ценрі уваги сатир, запрошений на обід в сім’ю селянин. Всі вони – діти однієї природи: міцні, наївні. Селяни однаково захоплені їжею і бесідею з гостем, який їх не дивує. Всі згромадились навколо столу; червоні обличчя і руки, м’язисті ноги,важкі тіла, глек на передньому плані виписані з пластичною виразністю. Полотно побудоване на великих, яскравих барвних плямах, широкими мазками.

Улюбленою темою Йорданса було зображення бюргерських сімей, що зібрались на сімейний концерт або родинний бенкет. В них відчутний настрій життєрадісних нідерландських народних свят. Особливою популярністю користувався сюжет “Свято бобового короля”. В численних варантах перед нами – галаслива бюргерська сім’я, в центрі якоїї сидить увінчаний паперовою короною батько сімейства. Розніжений король п’є свій святковий бокал, вся родина вітає його п’яними вигуками. Простір заповнюється важкими кремезними фігурами і столом з наїдками. Сильний рух передає брутальні веселощі компанії. Картині написані в широкій живописній манері, гарячій кольоровій гамі без різких тіней.

Барочні тенденції позначились і на такому популярному жанрі фламандського живопису як натюрморт. Колосальних розмірів картини цього жанру прикрашали палаци фламандських багатіїв. На протилежність стримано-аналітичному натюрморті Італії, суворому – Іспанії, інтимному – Голандії, фламандський натюрморт тяжіє до монументально-декоративної сюжетної композиції. Фактично це сцени в крамницях, кухнях тощо, де природнім компонентом є фігури людей. Найвизначншим майстром такого пишного барочного натюрморту є Франс Снайдерс (1579 – 1657). На його величезних полотнах ми бачимо туші м’яса, оленів, омарів, голову кабана і биту птицю, морську і річкову рибу, різні овочі і фрукти. Все це навалено на столах і, здається, що лише рами картини обмежують цей щедрий достаток природи. Із загального оливкового тону виділяються дзвінки плями білого, синього, жовтого і, особливо, червоного кольорів. Побудова підпорядкована єдиній кольоровій композиції, утворюючи завершену декоративну цілісність. Такими рисам позначена серія, створена для палацу архієпископа Тріста: “Рибна”, “Фруктова”, “Овочева” крамниці.

Яскаві, оздобні натюрморти Снайдерса сповнені святковості і мало схожі на “мертву природу”. Здається, в них кипить життя і цей динамізм посилюється введенням в композиції постатей людей і рухливих тварин: собак, кішок, мавпочок тощо.

Абсолютно нетиповою для фламандської школи є творчість Адріана Броувера (1605-1638). За своє коротке життя він написав немало робіт, що привертають увагу своєрідністю Певною мірою в них відбились традиції гротескного зображення людини в нідерландському живописі часів Босха, Брейгеля. Броувер писав маленькі побутові композиції, сцени в бідних прокурених шинках, де збирались селяни, міські бідаки, бездомні. Часто зображуються п’яні гулянки, що переходять в бійки, картярська гра, куріння тютюну, що тоді було новою забавою в Європі, або ж жорстоке доморощене лікування. Броувер – майстер динамічних побудов, рухливих, миттєвих поз, підкресленої виразності і характерності персонажів. В картині “Бійка селян за грою в карти” відчуваєш, що зображенгі тут люди, задавлені біднотою та п’янками, огрубіли і піддаються злобі і спустошеності. Але трохи пізніше настрій в роботах майстра змінюєтся, його мистецтво стає більш людяним, змістовним і глибоким, зберігаючи зацікавленість народним життям. Сцени в шинках спокійнішають, заспокоюються дурні пристрасті, що хвилювали людей. Роботи Броувера набувають характеру спостереження, прикрашеного м’яким гумором. В героях невеликих полотен майстра з’являється людяність і теплота. Такими є “Курці”, або “Гіркі ліки”, “Селянський банкет”. Він залюбки пише одинокі постаті людей,що заглиблені в сумні думки, або ж лагідно розмовляють з тваринами.дивним для свого часу є автопортрет митця. Перед нами типовий представник богеми: дещо байдужий до зовнішньої пристойності, обшарпаний і, водночас, - це людина, що живе складним внутрішнім життям. В композиціях його картин можна виділити два плани: на передньому основна компактна група, а в глибині – напівтемний, іноді заповнений людьми простір шинку, де проводять вони іноді своє життя. Переходи світла й тіні створюють ілюзію глибини і єдиної повітряної субстанції. Броувер – чудовий колорист, майстер тонких барвних поєднань. Якщо дальні плани вирішені в сіро-жовтуватих тонах, то на пердньому – гармонійне поєднання блакитних, рожевих, кремово-жовтих.

В останніх датованих роботах майстра переважають пейзажі, в основному – нічні, осіяні нерівним світлом місяця. Холодні помені вихоплюють стрімкі, рвані хмари, дерева, що хиляться од вітру. Тривожному настрою пейзажів відповідають стафажні події: сцени пограбування, похмурі жебраки тощо. Манера письма стає рухливо-неспокійною. За своїм характером роботи Броувера нетипові для фламандського мистецтва. Його творчість пов’язують з голандським живописом /Броувер там вчився, зокрема – у Гальса/. Але роботи майстра відрізняються від більшості голандців-жанристів сміливістю замислів та живописним темпераментом. Не випадково його твори збирав молодий Рембрандт.

Типовим митцем фламандської школи другої половини століття був Я.Тенірс Молодший (1610-1690). Його привабливо-ошатні, нписані в сріблястих тонах невеликі роботи носятьрозважальний характер. Найчастіше він зображує “Кермеси”, тобто гуляння святково прибраних поселян, за танцями яких спостерігають іноді кавалери і дами. Досить часто Тенірс писав жартівливі сценки з тваринами, такі як “Мавпі на кухні”. Він вміло догоджав смакам замовників і користувався великим попитом у заможних бюргерів.