Новітня українська культура: витоки і джерела, проблеми і здобутки

Я не бажаю, щоб мій дім з усіх боків був обнесений стіною і щоб мої вікна були наглухо забиті: я хочу, щоб культура усіх країн вільно проникала у мій дім. Але я не бажаю, щоб мене збили з ніг.

М. Ганді

Українська культура ХХ ст. – складне, суперечливе і водночас цікаве історичне явище. Вона розвивалася під впливом величезної кількості чинників. Деякі з них носили загальноєвропейський характер, інші мали світові масштаби. Однак існували й такі фактори, що були притаманні суто українському суспільству. Наслідки дії багатьох з перелічених чинників зберігаються і сьогодні.

По-перше, це численні соціальні потрясіння, жахливі світові і локальні війни та революції, які потіснили традиційні духовні цінності на периферію людського життя, дали поштовх розвитку примітивних ідей, сприяли посиленню тотального руйнування культурних досягнень минулого.

По-друге, криза класичного світогляду (ставка на розум у вирішенні соціальних проблем не виправдала себе). Підтвердженням цього факту стали не тільки колосальні жертви на фронтах світових війн, безглузде масове знищення мирних людей, але й розповсюдження ірраціональних концепцій та есхатологічних настроїв. Ця криза породила один з основних конфліктів новітнього типу світовідчуття і світорозуміння – суперечність між безмежністю і мінливістю матеріального і духовного світу та обмеженістю життя індивіда і можливостей його розуму. Як наслідок, з’явилася велика кількість авангардистських художніх напрямів і шкіл.

По-третє, неодноразові кардинальні зміни політичного устрою в Україні протягом одного століття. Ломка політичної системи суспільства безпосередньо відбивалася на стані базису, культури, способу життя людей. Так, проведення в Україні індустріалізації, створення колгоспного устрою на селі, панування в економіці тільки двох форм власності (державної і колгоспно-кооперативної), заборона приватної економічної ініціативи, підприємництва, заперечення економіки ринку, утвердження замість неї командно-адміністративної економічної системи призвели до втрати економічної свободи виробників матеріальних благ. Зрівняльний принцип розподілу результатів праці і засобів споживання супроводжувався зниженням продуктивності праці, зростанням її інтенсифікації, втратою багатьох цінностей матеріальної культури, що вело до вихолощування духовних цінностей і як результат – до розчарування в житті.

По-четверте, створення партійного і політичного монополізму в країні. Комуністична партія України (КПУ) була єдиною партією в українському суспільстві. Їй належала керівна роль, і підпорядковувалася вона лише Комуністичній партії СРСР. Будь-яка опозиція КПУ не існувала. Відсутньою була й конструктивна критика політичного курсу КПУ. Демократичні принципи організації суспільного життя лише проголошувалися, насправді ж «не працювали». Панувала тоталітарна політична система, яка жодним чином не відповідала потребам удосконалення політичної культури.

По-п’яте, перетворення науки в безпосередню продуктивну силу суспільства мало не тільки позитивні, але й негативні соціальні наслідки. Досягнення науки сприяли перетворенню України з аграрної на аграрно-індустріальну державу. Свідченням прогресу матеріальної культури став розвиток машинобудування, літакобудування, космонавтики, ракетобудування, металургії, поява новітніх виробничих та інформаційних технологій. Але науковий прогрес не приніс людству вирішення всіх проблем, оскільки рівень розвитку науки не завжди є мірилом справедливості. Наука може вступати у протиріччя з мораллю людини, може перетворюватися на фундамент політичного тоталітаризму, спричиняти екологічну кризу, збільшувати залежність людини від техніки. Так і сталося в минулому столітті. Під безпосереднім впливом науки у світі виникли глобальні проблеми: загроза розв’язання ракетно-ядерної війни, екологічна, енергетична, продовольча та інші проблеми. Всі вони своєрідно відбилися на матеріальному і духовному житті українського суспільства.

Отже, культурний процес в Україні ХХ ст. розвивався в умовах великих протиріч, проблем, труднощів. Їх подолання – головне завдання сучасних і майбутніх поколінь українців.