Тема 4. Валютні ринки та валютні операції

1. Сутність, функції та види валютних ринків.

2. Котирування іноземних валют.

3. Сутність та види валютних операцій.

4. Регулювання та контроль за валютними операціями.

 

1. Валютні ринки – це міжнародна мережа офіційних центрів, де здійснюються операції з купівлі-продажу іноземних та національних валют в залежності від пропиту та пропозиції на них.

У широкому розумінні валютний ринок – це сфера економічних відносин, які виникають при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти і цінних паперів, деномінованих в іноземній валюті, а також операцій з інвестування капіталу в іноземній валюті.

Формування світового ринку, розвиток регулярних міжнародних економічних зв’язків, поширення кредитних засобів міжнародних розрахунків, посилення концентрації та централізації банківського капіталу стали найважливішими передумовами виникнення та подальшого розвитку валютних ринків.

Головними функціями валютних ринків є:

забезпечення здійснення міжнародних розрахунків;

страхування валютних та кредитних ризиків;

забезпечення кредитування в іноземній валюті;

диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держави;

регулювання валютних курсів;

отримання спекулятивного прибутку їх учасниками у вигляді різниці курсів валют;

вплив на державне регулювання економіки та узгодження валютної політики на рівні світового господарства.

З інституційної точки зору валютні ринки – це сукупність банків, брокерських фірм, корпорацій.

Валютні ринки можна підрозділити в залежності від масштабу діяльності і валют на національні, міжнародні, регіональні.

Національні валютні ринки – це ринки, що припускають проведення валютних операцій у національній валюті однієї держави в основному національними банками, наприклад, валютний ринок України.

Міжнародні валютні ринки – це ринки, які обслуговують рух грошових потоків, опосередковуючи обмін товарами, послугами, рух капіталів.

В даний час виділяються як найбільш великі міжнародні валютні ринки: ринки Лондона, Нью-Йорка, Франкфурта-на-Майні, Цюріха, Парижа, Амстердама, Токіо, Сінгапуру, Гонконгу, Бахрейну та ін.

Регіональні ринки – це ринки, на яких здійснюються валютні операції для забезпечення інтересів банків і підприємств в окремих регіонах. Так, у Східноєвропейському регіоні функціонує досить активний прибалтійський валютний ринок.

На національних та регіональних валютних ринках здійснюються операції з певними конвертованими валютами. Котирування валют які використовуються для валютних операцій у регіоні, відносно регулярно проводиться регіональними банками, а валют місцевого значення – банками, для яких ця валюта є національною і активно застосовується в угодах з місцевими клієнтами.

Валютний ринок у залежності від учасників можна підрозділити на банківський, біржовий і клієнтський. На банківському валютному ринку здійснюють операції центральні, універсальні, комерційні і спеціалізовані банки. Велика частина валютних операцій здійснюється на банківському ринку чи міжбанківському.

На біржових ринках здійснюють валютні операції банки, компанії, брокерські фірми.

На клієнтських валютних ринках відбуваються операції між банками і їх клієнтами.

Серед валютних ринків в залежності від характеру взаємин можна виділити прямі і посередницькі (брокерські) ринки. Валютні операції на перших ринках здійснюються без посередників, прямо (банки з банками, банки з клієнтами), а на інших – за участю посередників. На частку останніх приходиться біля третини обсягу валютних операцій.

За ступенем організації валютні ринки можуть бути організованими та неорганізованими. Організованим ринком є біржовий ринок. Валютна біржа - це, як правило, некомерційне підприємство, оскільки її основне завдання полягає не в одержані прибутку, а в організації торгів валютою та у мобілізації тимчасово вільних валютних коштів. У деяких країнах (Японії, Франції, скандинавських країнах) функціями валютних бірж є встановлення курсу валюти або фіксація довідкових курсів валют. Переважна частина валютних операцій (понад 90%) здійснюється на неорганізованому валютному ринку – позабіржовому або міжбанківському, на якому дилери проводять операції з використанням електронного та супутникового зв’язку. Найбільший обсяг валютних операцій припадає на транснаціональні банки Японії, США, Великої Британії, Німеччини, Швейцарії, Франції тощо. Завдяки наявності мережі закордонних відділень транснаціональні банки цілодобово проводять валютні операції. Міжбанківський валютний ринок поділяється на прямий та брокерський. Брокерські фірми, працюючи з конкретним банком, виступають у якості посередників між продавцем і покупцем валюти, здійснюють майже 30% загального обсягу валютних операцій. До переваг роботи через брокера слід віднести анонімність при здійснені угоди, безперервність процесу котирування, можливість пропонувати власні ціни. Брокерські фірми стягують за посередництво комісію – “куртаж” (у середньому 30 дол. за кожен контракт). У міжнародній практиці поширена система нарахування брокерської комісії, згідно з якою покупець та продавець валюти сплачують брокерові по 50% брокерської винагороди.

Валютні ринки в залежності від термінів виконання угод підрозділяються на ринки «спот» (наявні, касові) і термінові (форвард, ф’ючерс, опціон). Валютні ринки «спот» припускають проведення валютних операцій протягом двох робочих днів, не враховуючи дня укладання угоди. На форвардних, ф'ючерсних і опціонних ринках валютні операції здійснюються на термін понад три дні, наприклад, терміном 1, 2, 3 місяці і т.д.

Валютний ринок в залежності від ступеня концентрації операцій може бути моноцентричним і поліцентричним. На моноцентричному валютному ринку операції зосереджені в одному центрі держави, регіону і т.д. Так, французький валютний ринок моноцентричний, тому що в основному зосереджений у Парижеві, а американський - поліцентричний, найбільш великі валютні операції проводяться в Нью-Йорку, Чикаго, Філадельфії й у Лос-Анджелесі.

За об’єктами торгівлі валютний ринок поділяється на форексний ринок, де торгують безготівковою валютою, та готівковий, де валюта фізично рухається у просторі.

В залежності від характеру дій з валютного регулювання та валютних обмежень можна виділити вільні та обмежені валютні ринки.

Валютний ринок – це одна з важливих частин складного фінансового процесу, і, як наслідок, ринок іноземної валюти відбиває порушення рівноваги частотою й інтенсивністю зміни курсів валют. Зміни обмінних курсів валют на ринку забезпечують центральні банки, уряди і МВФ механізмом, за допомогою якого проблеми з платежами можуть бути частково вирішені. Нарешті, валютний ринок є важливим компонентом приватних міжнародних фінансових ринків, що підсилюють тісні зв'язки між різними міжнародними секторами грошового ринку.

Валютний ринок також задовольняє потребу приватного сектора в іноземній валюті, що зв'язаний з її кількістю в банках, які здійснюють операції по обміну валют. Попит приватного сектора звичайно протилежний офіційному попиту на валюту, оскільки власниками офіційних резервів є уряди.

Попит приватного сектора представляє ризик для комерційних банків. Коли велика кількість банків не упевнена, що в найближчому майбутньому на ринку буде достатня пропозиція валюти, вони можуть скоротити обсяги коштів у цій валюті, внесені на депозити. Такі кроки можуть скоротити обсяги цієї валюти на ринку взагалі.

Валютний своп – це продаж наявної валюти (спот) з одночасною покупкою її на термін (форвард) чи навпаки. Центральні банки використовують свопи, щоб забезпечити себе валютою для інтервенції на світовому валютному ринку. Механізм свопів центральних банків був уперше розроблений на початку 60-х років федеральною резервною системою США, що уклала угоду з центральними банками 15 країн і розташованим у швейцарському місті Базелеві - Банком міжнародних розрахунків. Усі разом ці банки надали більш 30 млрд. дол. в іноземній валюті для захисту долара. Інші країни також уклали угоди відносно свопів, щоб діставати кошти для інтервенції на валютному ринку.

Щороку на валютному ринку укладається велика кількість фінансових угод. Сума, на яку укладаються угоди, може в 100-150 разів перевищувати офіційні резерви країн-учасниць угод. Під цими угодами мається на увазі міжнародна торгівля і закордонні інвестиції, плата за послуги (туризм, транспортування, страхування) і одержання доходів від іноземних інвестицій. Приватні комерційні банки, що тримають, купують і продають іноземну валюту, підтримують світовий валютний ринок. Невідповідність попиту та пропозиції іноземної валюти в якій-небудь окремій країні може бути усунута шляхом використання її офіційних резервів у тих випадках, коли попит перевищує нормальний рівень, центральний банк може продати комерційним банкам частину своїх офіційних заощаджень. Використовуючи мережу свопів, країни також можуть робити обмін з центральними банками інших країн. У кінцевому рахунку, МВФ може надати короткострокову допомогу (скористатися механізмом кредитування) деяким країнам-членам, що потребують запозичення коштів.

Торгівля валютами здійснюється на оптовому і роздрібному валютних ринках, причому можна виділити наступні сегменти валютної торгівлі між:

комерційними банками однієї країни;

комерційними банками різних країн;

комерційними і центральними банками;

центральними банками;

банками і клієнтами.

Перші чотири співвідношення відносяться до оптового, міжбанківського ринку, де відбувається більшість валютних операцій, а останнє – до роздрібного, клієнтського ринку. На валютний ринок виходять самостійно, крім банків і бірж, також великі транснаціональні компанії, що створюють свої департаменти і дочірні спеціалізовані компанії, обсяги конверсійних операцій яких настільки великі, що в окремі періоди вони можуть змінити тенденції розвитку валютного ринку.

У міжнародних банках, транснаціональних компаніях функціонують спеціальні валютні відділи, що оснащені найсучаснішими засобами зв'язку, у яких працюють кілька груп фахівців:

камбісти (Франція), маклери (ФРН), дилери (США), торговці (Англія), що здійснюють операції по купівлі-продажу певної валюти, останнім часом їх стали об'єднувати під терміном маркетмейкери, тобто ті, що роблять валютний ринок;

економісти-аналітики, що прогнозують рухи різних курсів валют, розробляють эконометричні моделі оцінки валютного ризику і вартості різних способів його хеджування, і оцінюють інші тенденції розвитку валютного ринку на перспективу;

менеджери, що розробляють валютну політику корпорацій і реалізують її, у тому числі ті, що приймають рішення щодо величини і термінів проведення валютних операцій, методів хеджування валютних ризиків, формування валютних резервів, і іншим питанням валютної політики банків, корпорацій.

У процесі торгівлі валютою в учасників валютного ринку виникають та змінюються вимоги та зобов’язання в різних валютах. Співвідношення вимог та зобов’язань з тієї чи іншої валюти в оператора валютного ринку називається валютною позицією.

Валютна позиція може бути:

1) закритою, передбачає збіг (порівнювання) вимог та зобов’язань у певній валюті:

2) відкритою – незбіг.

Відкрита валютна позиція в свою чергу може бути:

- довгою – вимоги щодо певної придбаної валюти перевищують зобов’язання з проданої тієї самої валюти;

- короткою, яка показує, що зобов’язання в певній валюті перевищують вимоги;

- овернайт – позицією – показує, що залишається відкритою до наступного дня.

 

Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн. Він є об’єктивним економічним показником, який відображає тенденції внутрішнього розвитку певної країни та стан та перспективи розвитку зовнішньоекономічних відносин.

Згідно з прийнятими рішеннями Ямайської валютної системи та уставом Міжнародного Валютного Фонду передбачається, що країни можуть вибирати одну з 5 систем встановлення режиму валютних курсів:

- вільне чисте плавання, тобто плавання під впливом попиту та пропозиції на валюту;

- регульоване плавання, що відбувається під впливом попиту та пропозиції, а також під впливом Центрального Банку (ЦБ);

- фіксований курс - предмет твердого регулювання з боку ЦБ;

- валютний курс валютних зон, тобто курс іноземної валюти, що має ходіння в регіоні, де ця валюта широко використається;

- гібридний курс, сформований як з'єднання декількох вищенаведених систем.