Оцінка ефективності інвестиційного проекту. Оцінка результативності інвестиційної стратегії, розробленої підприємством, здійснюється по наступним основних параметрах.

3.2.1. ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ РОЗРОБЛЕНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ

Оцінка результативності інвестиційної стратегії, розробленої підприємством, здійснюється по наступним основних параметрах.

1. Погодженість інвестиційної стратегії підприємства з загальною стратегією його розвитку. У процесі такої оцінки виявляється ступінь погодженості цілей, напрямків і етапів у реалізації цих стратегій.

2. Погодженість інвестиційної стратегії підприємства з передбачуваними змінами зовнішнього інвестиційного середовища. У процесі цієї оцінки визначається наскільки розроблена інвестиційна стратегія відповідає прогнозованому розвитку економіки країни і змінам кон'юнктури інвестиційного ринку в розрізі окремих його сегментів.

3. Погодженість інвестиційної стратегії підприємства з його внутрішнім потенціалом. Така оцінка дозволяє визначити, наскільки обсяги, напрямки і форми інвестиційної стратегії взаємозалежні з можливостями формування внутрішніх інвестиційних ресурсів, кваліфікацією інвестиційних менеджерів, організаційною структурою керування інвестиційною діяльністю, інвестиційною культурою й іншими параметрами внутрішнього інвестиційного потенціалу.

4. Внутрішня збалансованість інвестиційної стратегії. При проведенні такої оцінки визначається наскільки погодяться між собою окремі цілі і цільові стратегічні нормативи майбутньої інвестиційної діяльності; наскільки ці мети і нормативи листуються зі змістом інвестиційної політики по окремих аспектах інвестиційної діяльності; наскільки погоджені між собою по напрямках і в часі заходу щодо забезпечення її реалізації.

5. Реалізуємість інвестиційному стратегії. У процесі такої оцінки в першу чергу розглядаються потенційні можливості підприємства у формуванні необхідного обсягу інвестиційних ресурсів із усіх джерел і у всіх формах; наскільки технологічні обрані для реалізації інвестиційні проекти; чи мається на інвестиційному ринку достатній перелік фінансових інструментів, що забезпечують формування ефективного інвестиційного портфеля; які організаційні і технічні можливості успішної реалізації обраної інвестиційної стратегії.

6. Прийнятність рівня ризиків, зв'язаних з реалізацією інвестиційної стратегії. У процесі такої оцінки необхідно визначити, наскільки рівень прогнозованих інвестиційних ризиків, зв'язаних з діяльністю підприємства, забезпечує достатня фінансова рівновага в процесі його розвитку і відповідає інвестиційному менталітету його власників і відповідальних інвестиційних менеджерів. Крім того, необхідно оцінити, наскільки рівень цих ризиків допустимо для інвестиційної діяльності даного підприємства з позицій можливого розміру фінансових втрат і генерування погрози банкрутства;

7. Економічна ефективність реалізації інвестиційної стратегії. Оцінка економічної ефективності інвестиційної стратегії здійснюється, насамперед, на основі прогнозних розрахунків раніше розглянутої системи основних інвестиційних коефіцієнтів і заданих цільових стратегічних нормативів, зіставлених з базовим їхнім рівнем.

8. Зовнішньоекономічна ефективність реалізації інвестиційної стратегії. У процесі такої оцінки враховуються ріст ділової репутації підприємства, підвищення рівня керованості інвестиційною діяльністю структурних його підрозділів (при створенні центрів інвестицій"); підвищення рівня матеріальної і соціальної задоволеності інвестиційних менеджерів (за рахунок ефективної системи їхнього матеріального стимулювання за результати інвестиційної діяльності; більш високого рівня технічного оснащення їхніх робочих місць і т.п.).

При позитивних результатах оцінки розробленої інвестиційної стратегії, що відповідають обраним критеріям і менталітету інвестиційного поводження, вона приймається підприємством до реалізації.

3.2.2. Імітаційна модель інвестиційної стратегії

Імітаційна модель інвестиційної стратегії може базуватися на незаповненому динамічному ринку, що фірма — технологічний лідер або не може зайняти цілком. Характерними рисами такий стратегії є зосередження зусиль і фінансів фірми переважно на виробничих капітальних вкладеннях (матеріальної частини інвестиційного циклу), швидкому їхньому освоєнні, ефективному маркетингу.

При цьому зникає інноваційний ризик, зводиться до мінімуму технологічний ризик, знижуються комерційний і фінансовий ризики. Цим обумовлена широта поширення імітаційної моделі інвестицій у світовій практиці.

Ефективне використання саме цієї стратегії було однією з основних умов виникнення так називаного „японського економічного чуда” у 60—70-і рр. Для японських фірм у той період були характерні активна адаптація чужих досягнень, лідерство на стадії освоєння й експансія у вузьких сегментах, яки швидко ростуть ринків шляхом цінової конкуренції, забезпечуваною економією на масштабах. Технологічний рівень, що сформувався в ці десятиліття, японської промисловості став основою того, що в 1980-і рр. Японія стала не тільки світовим технологічним лідером, але й інноваційним лідером у багатьох високотехнологічних галузях, зокрема, займаючи перше місце у світі по кількості патентів в автомобілебудуванні Протилежний приклад використання імітаційної стратегії — вітчизняна промисловість у 60—80-і рр. Спізніле (з відставанням у 10—15 і більш років) упровадження запозичених інновацій, повільне здійснення капітальних вкладень приводили не тільки до прогресуючого відставанню від технологічних лідерів, але і до зниження поточної ефективності виробництва. Зокрема, у чорній металургії СРСР абсолютна ефективність капітальних вкладень із середини 1960-х по 1980-і рр. знизилася майже втроє (з 0,160 до 0,056), а терміни їхньої окупності відповідно підвищилися з 6,3 до 18 років. Крапкові закупівлі закордонних чи технологій об'єктів у цих умовах лише сповільнювали наростаюче технологічне відставання, не стаючи базою для інноваційного ривка.

Література:

1. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. Навчальний посібник. — К.: Лібра., 1998.

2. Вініченко І.І. Формування системи управління інвестиційною діяльністю підприємства.// Інвестиції: практика та досвід. — 2007.— № 4.— С. 9—13.

3. Греськів Т.С. Особливості інвестування економіки.// Інвестиції: практика та досвід. — 2008.—№ 5.— С. 8—12.