Джерела фінансування інвестицій на підприємстві. 5 страница

У той же час у підприємств здійснюючих виробничу діяльність, переважною формою інвестування будуть реальні вкладення (у формі капітальних вкладень, покупки об’єктів приватизації і т.д.). Саме ця форма інвестування дозволяє таким підприємствам розвиватися найбільш високими темпами, освоювати нові види продукції, проникати на нові товарні і регіональні ринки.

Фінансові інвестиції таких підприємств зв’язані, як правило, з короткостроковими вкладеннями тимчасово вільних чи коштів здійснюються з метою встановлення контролю (впливу) за діяльністю окремих фірм (підприємства-партнерів; підприємства-конкурентів і т.п.).

2. Стадія життєвого циклу підприємства визначає потреби і можливості здійснення різних форм інвестування. Так, на стадіях „дитинства” і „юності” гнітюча частка здійснюваних підприємством інвестицій носить реальну форму; на стадії „ранній зрілості” ця форма інвестицій також переважає; лише на стадії „остаточній зрілості” підприємства можуть дозволити собі істотне розширення питомої ваги фінансових інвестицій.

3. Розміри підприємства впливають на співвідношення форм реального і фінансового інвестування через можливий обсяг формування інвестиційних ресурсів. У невеликих і середніх підприємств, вільний доступ яких до позикових фінансових ресурсів обмежений, маються визначені складності у формуванні „критичній маси інвестицій”, що забезпечує рентабельний розвиток операційної діяльності. У зв’язку з цим, інвестиційна діяльність невеликих і середніх виробничих підприємств сконцентрована переважно на реальному інвестуванні, тому що для здійснення фінансових інвестицій у них відсутні відповідні ресурси. У той же час у великих підприємств рівень фінансової гнучкості (доступ до зовнішніх джерел фінансування) більш високий, що дає їм можливість здійснювати фінансове інвестування в більш широких масштабах.

4. Характер стратегічних змін операційної діяльності визначає різну циклічність формування і використання інвестиційних ресурсів, а відповідно і форми їхнього залучення в інвестиційному процесі. У сучасній літературі виділяється дві принципові характеристики стратегічних змін операційної діяльності підприємства — поступові і переривчасті зміни. Поступові стратегічні зміни характеризують внутрішньою логікою динаміки операційної діяльності і зв’язані з відносно незначними обсягами її нарощення в розрізі окремих інтервалів стратегічного періоду. Переривчасті стратегічні зміни характеризуються істотними відхиленнями обсягів операційної діяльності від традиційного вектора росту і здійснюються стрибкоподібно.

При поступових стратегічних змінах операційної діяльності формовані підприємством інвестиційні ресурси споживаються, як правило, у рамках кожного з інтервалів стратегічного періоду на нестатки реального інвестування. У цих умовах фінансове інвестування носить короткостроковий характер використання тимчасово вільних інвестиційних ресурсів і здійснюється в невеликих обсягах. При переривчастих стратегічних змінах операційної діяльності в підприємств накопичується досить значний обсяг тимчасово не використовуваних інвестиційних ресурсів, що може бути задіяний у процесі фінансового інвестування — як коротко -, так і довгострокового.

5. Прогнозована ставка відсотка на фінансовому ринку впливає на співвідношення форм реального і фінансового інвестування підприємства через механізм формування норми чистого інвестиційного прибутку. У реальному інвестуванні ріст ставки відсотка викликає відповідне зниження норми чистого інвестиційного прибутку, тому що за інших рівних умов збільшує вартість приваблюваних інвестиційних ресурсів. У фінансовому інвестуванні спостерігається протилежна тенденція — з ростом ставки відсотка норма чистого інвестиційного прибутку по більшості фінансових інструментів зростає.

6. Прогнозований темп інфляції впливає на співвідношення форм реального і фінансового інвестування підприємства в зв’язку з різним рівнем протиінфляційній захищеності об’єктів (інструментів) інвестування. Реальні інвестиції мають високий рівень протиінфляційній захисту, тому що ціни на об’єкти реального інвестування зростають звичайно пропорційно темпу інфляції. У той же час рівень протиінфляційного захисту більшості фінансових інструментів інвестування дуже слабкий — у процесі інфляції знецінюється не тільки розмір очікуваного інвестиційного прибутку, але і вартість самих інструментів інвестування, що підлягають наступному погашенню. Відповідно, прогнозований ріст темпів інфляції буде викликати підвищення частки реального інвестування, у той час як прогнозоване зниження темпів інфляції викликає активізацію фінансового інвестування підприємства.

Альтернативність стратегічного вибору форм реального і фінансового інвестування на окремих етапах стратегічного періоду може визначатися соціальними, екологічними й іншими інституціональними факторами.

З урахуванням цих факторів співвідношення різних форм інвестування диференціюється по окремих інтервалах стратегічного періоду.

Визначення галузевої спрямованості інвестиційної діяльності є найбільш складною задачею розробки інвестиційної стратегії. Вона вимагає поетапного підходу до прогнозування інвестиційної діяльності в ув’язуванні з загальною стратегією економічного розвитку підприємства.

На першому етапі досліджується доцільність галузевої чи концентрації диверсифікованості інвестиційної діяльності. Як правило початкові етапи діяльності підприємства зв’язані з концентрацією її на одній галузі, найбільше добре знайомої інвесторам. Огляд західної практики показує, що багато хто з найбільш щасливих інвесторів досягли високого рівня добробуту, використовуючи стратегію концентрації, тобто не виходячи за рамки моноотраслевой діяльності. Особливо яскраві приклади дає нам виробництво окремих видів наукомісткої продукції (комп’ютерна техніка, комп’ютерні програми і т.п.) чи продукції, що задовольняє нові потреби великого кола споживачів. У той же час слід зазначити, що серед інвесторів, що використовують цю стратегію, спостерігається найбільше число банкрутств. Це зв’язано з тім, що концентрація зв’язана з більш високим рівнем інвестиційних ризиків, чим можуть дозволити собі багато інвесторів.

Стратегія галузевої концентрації (якщо вона незважаючи на високий рівень ризику все-таки обирається інвестором), може бути використана лише на перших трьох стадіях життєвого циклу підприємства, тому що при сприятливих обставинах вона може забезпечити найбільш високі темпи виробничого чи розвитку збільшення капіталу. На наступних стадіях життєвого циклу підприємства в міру задоволення потреби в продукції (товарах, послугах) основного контингенту споживачів їй на зміну повинна прийти стратегія галузевої диверсифікованості інвестиційної діяльності.

На другому етапі досліджується доцільність різних форм галузевої диверсифікованості інвестиційної діяльності в рамках визначеної групи галузей. Такими групами можуть бути галузі сільськогосподарського виробництва, харчової промисловості, транспорту і т.п. Така галузева диверсифікованість дозволяє інвестору більш широко використовувати накопичений досвід у сфері маркетингу, виробничих технологій і т.п., а отже в більшій мері визначати ефективність інвестування. Крім того, використання галузевої диверсифікованості навіть у таких обмежених рамках дозволяє істотно знизити рівень інвестиційних ризиків.

Диверсифікованість інвестиційної діяльності підприємства в рамках визначеної групи галузей зв’язана з формуванням „стратегічних зон господарювання” (таке формування здійснюється в процесі розробки загальної стратегії економічного розвитку компанії). На стратегічній зоні господарювання лежить повна відповідальність за розробку асортименту конкурентноздатної продукції, ефективної збутової стратегії, а також забезпечує їхній інвестиційної стратегії.

Разом з тим, така стратегія інвестиційної діяльності також не позбавлена визначених недоліків. Основний з них полягає в тім, що суміжні галузі в рамках визначеної групи мають, як правило, аналогічний у часі галузевий життєвий цикл, що підсилює інвестиційний ризик, особливо в традиційних галузях економіки. Крім того, продукція таких галузей піддається звичайно впливу однакових у часі кон’юнктурних циклів, що в ще більшому ступені підсилює інвестиційний ризик в окремі несприятливі періоди. Тому використання стратегії диверсифікованості інвестиційної діяльності в рамках визначеної групи галузей ефективно лише при сприятливому прогнозі кон’юнктури відповідних товарних ринків.

На третьому етапі досліджується доцільність різних форм диверсифікованості інвестиційної діяльності в розрізі різних не зв’язаних між собою груп галузей. Необхідність використання такої стратегії визначається тим, що для багатьох великих і середніх компаній, що здійснюють свою діяльність протягом тривалого періоду, традиційно обрані галузі (окремі чи в рамках визначених груп), стримують темпи перспективного розвитку, одержання високої віддачі від інвестицій, а іноді визначає стратегічну уразливість у конкурентній боротьбі. Забезпечити нові можливості розвитку для таких підприємств може інвестування в інші альтернативні групи галузей.

Умовою здійснення такої диверсифікованості інвестиційної діяльності є формування так званих „стратегічних центрів господарювання”, до складу якого включаються кілька стратегічних зон господарювання (система таких стратегічних центрів господарювання вперше була реалізована в американській фірмі „Дженерал електрик”, що дозволило їй значно підвищити ефективність інвестиційної і господарської діяльності). Стратегічний центр господарювання цілком формує свою інвестиційну стратегію, що є самостійним складеним елементом інвестиційної стратегії компанії. За рахунок вибору галузей з різними стадіями життєвого циклу і з різними в часі коливаннями кон’юнктури на їхню продукцію істотно знижується рівень інвестиційних ризиків.

Диверсифікованість інвестиційної діяльності, здійснювана в процесі другого і третього етапів розробки галузевої спрямованості інвестиційної стратегії, дозволяє одержати ефект синертізму, при якому загальний ефект полігалузевої діяльності підприємства значно більше, ніж ефект окремих галузевих його підрозділів. Для одержання ефекту синертізму в процесі галузевої диверсифікованості інвестиційної діяльності підприємство може обрати наступальну інвестиційну стратегію, коли як критерій пошуку об’єктів інвестування використовуються майбутні переваги галузевого конгломерату, чи захисну інвестиційну стратегію, коли пошук об’єктів інвестування спрямований на усунення слабостей окремих галузевих виробництв.

З галузевим вибором інвестиційної діяльності зв’язано, таким чином, дві принципові інвестиційні стратегії — конкурентна, котра спрямована на забезпечення максимізації інвестиційного прибутку в рамках однієї галузі, і портфельна, котра дозволяє максимізувати інвестиційний прибуток (при одночасному зниженні рівня інвестиційного ризику) за рахунок правильного сполучення підрозділів міжгалузевої спрямованості.