Книгодрукування в Нідерландах. В нідерландах у першій половині XVI ст

В Нідерландах у першій половині XVI ст. осередком книгодрукування був Антверпен, де діяло багато друкарень. Пізніше друкарство активізувалось і в таких містах, як Брюссель, Девентер та Лейден. На півночі країни книго­друкарська справа розвивалася менш активно.

У період розвитку гуманістичних ідей, що виникли під безпосереднім впливом творчої діяльності Еразма Роттердамського, з'явили­ся чудово оформлені видання античних кла­сиків і сучасних йому нідерландських авторів національною мовою; друкувалося багато ви­дань для народного читання.

У середині століття серед європейських провідних друкарів і книговидавців ману­фактурного типу, що створили великі під­приємства та використовували всі досягнення тогочасного друкарського мистецтва, на пер­ше місце вийшла книговидавнича фірма в Антверпені, засновником якої був француз Крістоф Плантен (бл. 1520-1589). Він по­чав вивчати палітурну та друкарську справи ще у Франції, але через воєнний стан (війна Франції з Іспанією) переїхав до Антверпена і заснував там у 1555 р. палітурну майстерню. Пізніше К.Плантен відкрив друкарню, зайня-

вся і книготорговельною справою. Згодом з'я­вилися його друкарні в Парижі та Лейдені (при університеті).

Об'єднавши навколо себе провідних уче­них, перекладачів і редакторів, К.Плантен почав свою діяльність, видаючи тільки чоти­ри книги за рік. Через деякий час список ви­даних ним за рік книг уже налічував 40—50 назв. Фірма Плантенів одержувала великі кредити і користувалася пільгами, наданими іспанським королем Філігшом II. За 34 роки видавничої діяльності (друкарні в Антверпе­ні, Парижі, Лейдені та філії в інших містах) фірма здійснила понад 1600 видань багатьма мовами світу: наукову літературу (книги з анатомії, ботаніки, географії, історії), твори античних класиків, теологічну літературу, кишенькові видання для читання в побуті, навчальну літературу, рекламні каталоги та багато інших видань. Однією з найвидатні-ших книг фірми Плантенів була багатомовна «Королівська Біблія» (1573), видана сирій -ською, єврейською, халдейською, грецькою та латинською мовами у 8 томах розміром в ар­куш (ін-фоліо). У трьох останніх томах Біб­лії подавався науковий апарат — коментар, словники та посібники для вивчення текстів.

Наприкінці XVI ст. фірма Плантенів ста­ла найпотужнішим книговидавничим під­приємством у Європі з філіалами в багатьох країнах. Різноманітна друкована продукція, виходячи багатотисячними тиражами, швид­ко поширювалася серед читачів європейських країн. В Антверпенській друкарні було задія-но 25 друкарських верстатів, які обслугову­вали 150 робітників. Секрет успіхів книгови­давничої фірми Плантенів пояснювався не тільки тим, що фірма займалася ретельним відбором авторів і науковою обробкою та ре­дагуванням текстів (книги тих самих авторів з хорошим редагуванням видавалися й інши­ми друкарнями), а й тим, що К.Плантен не рахувався з матеріальними витратами на ви­конання мідьоритних ілюстрацій (він мав необмежений кредит), щоб видати гарно офор­млену книгу. До того ж, він мав можливість широко рекламувати свої видання і диктува­ти на ринку цінову політику, перемагаючи конкурентів. Плантени залучали провідних художників і граверів до виготовлення числен­них ілюстрацій, титульних аркушів, орнамен­тальних обрамлень, ініціалів; ввели фронтис­піси — вихідні аркуші з гравійованими на міді зображеннями алегоричного характеру, пов'я-

Книгодрукування в країнах Європи 299

300 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIII ст.

Зразок

побудови

титульного

аркуша,

вирізьбленого

на міді

на малюнком

Пітера Рубенса.

Фірма

Плантенів.

Антверпен.

1634 р.

заними з загальним змістом видання. Завдя­ки цим майстерно виконаним фронтиспісам читачі впізнавали видання Плантенів.

Великої популярності набули малоформатні видання (іноді кишенькового розміру), надру­ковані чудовими антиквеними шрифтами, які виготовляли видатні французькі словолитни­ки Клод Гарамон і його учень Ле Бе, а напри­кінці XVII ст. — Філіпп Ґранжан. Після сме­рті К.Плантена (1589) в друкарнях Антвер­пена та Лейдена налічувалося 48647 фунтів готових шрифтів і 103 комплекти матриць; крім цього, залишилося 2302 гравюри на міді, 7493 гравюри на дереві, а також численні декоративні ініціали.

Практику Крістофа Плантена продовжу­вали його спадкоємці. Наприклад, у першій половині XVII ст. для плантенівських видань виконувалися чудові гравюри на міді за ма­люнками великого фламандського художника Пітера Пауля Рубенса (1577—1640), які на­лежать до шедеврів образотворчого мистецтва стилю бароко.

Книговидавнича фірма в Антверпені, ство­рена К.Плантеном ще у 1555 p., проіснувала до 1871 p., ay 1876 p. мерія міста Антверпе­на, придбавши будинок великого книгодрука-ря зі всім друкарським обладнанням, створи­ла там один із перших музеїв європейського книгодрукування.

Книгодрукування в країнах Європи 301

Не менш знаменитою книговидавничою фірмою в Нідерландах періоду XVI—XVII ст. була фірма родини Ельзевірів. її засновник Лодевейк Ельзевір (1540—1617) працював деякий час у палітурній майстерні Плантенів. Почавши свою кар'єру з книготоргових опера­цій у місті Лейдені, досить швидко досяг вели­чезних успіхів: оптова торгівля книгами та практика книжкових аукціонів принесли Л.Ельзевірові значні прибутки. Він придбав друкарню із 1581 р. розпочав свою книгови­давничу діяльність.

Л.Ельзевір помер у 1617 p., залишивши синам і внукам солідну економічну базу — великий капітал, потужну друкарню в Лей­дені та престижні видавничі підприємства. Після об'єднання цих підприємств (1625) і почався небувалий розквіт фірми Ельзевірів. Плідно працювала друкарня при Лейденському університеті, розширювався збут продукції — книготорговельні філіали виникли в Німеч­чині, Франції, Англії, Італії та Данії. Роз­почавши з наукової літератури латинською мовою, фірма Ельзевірів взялася за видання книг національними мовами — французькою, голландською, італійською, німецькою, а та­кож арабською та іншими мовами Сходу. Крім книг наукового характеру, фірма видавала твори античних класиків, художню літерату­ру сучасних авторів і мандрівничі нариси. Чималими тиражами виходила навчальна лі­тература: граматики французької, німецької, давньоєврейської, арабської, іспанської, пер­ської та інших мов.

Великою популярністю користувалися не­великі, добре оформлені томики із серіалу «Республіки», що видавалися протягом бага­тьох років. Вони містили енциклопедичні дані з географії, історії, економіки та політики тієї чи іншої країни світу: «Росія, або Московія, а також Татарія» (1630), «Угорщина»(1634), «Священна Римська Імперія» (1634) та ін.

Найбільшого розквіту фірма Ельзевірів до­сягла у другій половині XVII ст., коли були відкриті книговидавниче відділення в Амс­тердамі та численні представництва у вели­ких містах Європи.

Фірма видала дуже багато книг, але дати об'єктивний перелік усіх цих видань не­можливо, оскільки фірма протягом свого існу­вання постійно практикувала скуповування чужих дешевих видань, замінюючи вихідний аркуш новим — з ельзевірівським видавничим знаком — і продаючи ці видання за більш ви-

 

Гай Юлій Цкжр.

Записки про

галльську війну.

Титульний

аркуш.

Мідьорит.

Фірма

Ельзевірів.

Лейден.

1635 p.

 

Гай Юлій Цезар.

Записки про

галльську війну.

Початкова

сторінка.

Фірма

Ельзевірів.

Лейден.

1635 p.

302 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIII ст.

Ельзевірів:

Пустельник

під деревом;

Сфера;

Мінерва.

Видавничі сокими цінами. Науковці вважають, що за роки марки свого існування фірма Ельзевірів видала при­близно 2200 книг, а також близько 5000 ди­сертацій і тез для професорів Лейденського університету. Таємниця книговидавничого успіху фірми Ельзевірів полягала у тому, що фірма йшла в ногу з вимогами часу.

XVII ст. — це період значного культурного розквіту в Європі: у багатьох містах заснову­ються університети, коледжі, різноманітні шко­ли, швидко зростає кількість освічених людей не лише серед заможних і середніх прошарків суспільства, а й серед простого народу. В цих умовах книга почала користуватися великим попитом. Широкого читача цікавили не зовні­шній вигляд видання (хоча цей фактор також впливав на популярність книги, і Ельзевіри його вміло використовували), а перш за все зміст, висока наукова інформативність і доступна ціна книги. Ельзевіри йшли назустріч об'єктивним потребам ринку — робили книгу значно де­шевшою. Для цього вони зменшували фор­мати книг до 1/12 частки аркуша (приблизно 135 мм х 72 мм), доводячи їх до кишеньково­го розміру, але при цьому не зменшували тек­стового обсягу видання. Маленькі формати ви­дань існували і до Ельзевірів, але друкарі ви­користовували шрифти з великим очком, і тому їх книжки були занадто товсті. Ельзевіри піш­ли іншим шляхом. Вони запросили Крістофе-ра ван Дейка — відомого гравера та пуансоні-ста з Антверпена, який на основі гарамонівсь-кої шрифтової графіки виготовив для фірми спеціальні шрифти з малим (6, 7, 8 пунктів), але дуже чітким очком. Ці чудові шрифти, які, згідно з легендою, були нібито «вилиті зі сріб­ла», принесли виданням Ельзевірів велику по­пулярність.

Крім цього, не шкодуючи коштів, фірма залучала багатьох відомих перекладачів і

наукових редакторів для роботи над текстами своїх видань.

Провідні науковці та літератори вважали за честь друкувати свої твори на підприєм­ствах Ельзевірів, а фірма, в свою чергу, пи­шалася тим, що «відкрила» таких великих авторів, як Ґ.Ґалілей, Ф.Рабле, Ж.Кальвін, Ф.Бекон, Р.Декарт, П.Гассенді, Б.Паскаль, Дж.Мільтон, Н.Мальбранш, Ж.-Б.Расін, П.Корнель, Ж.Мольєр. Ельзевіри, як і План-тени, не економили на художньому оформ­ленні книг. Вони використовували гравійова­ні ілюстрації, декоративне обрамлення титу­лів, композиційно складні зображальні фронтиспіси, гравійовані на міді провідними майстрами. Великі витрати їх не лякали — Ельзевіри уміло вели ринкову політику і мали можливість видавати будь-які тиражі. їхню дешеву книгу могли придбати і студент, і на­родний учитель, і селянин. Книга стала уні­версальним товаром. Маленькі томики фірми Ельзевірів із чудовими гравійованими фрон­тиспісами та вихідними аркушами, на яких були зображені видавничі марки — пустель­ник під деревом, Мінерва під деревом, орел зі стрілами, пальма, сфера (глобус), — швидко проникали в усі країни Європи.

У XVII ст. друкарська продукція гол­ландських друкарів на європейських ринках вважалася найпопулярнішим товаром. Книго­видавці Нідерландів приділяли велику увагу картографічним виданням: атласам, графіч­но насиченим географічним картам різнома­нітних форматів. Наприклад, один із провід­них видавців картографічних видань у Євро­пі Віллєм Янсзоон Блау, відомий як Цизіус, за період з 1634 по 1662 р. надрукував шість томів «Нового атласу», а його син Ян Блау — багатотомне видання «Великий атлас» латин­ською мовою в 11 томах (друк завершено

Книгодрукування в країнах Європи 303

1662 p.), а французькою мовою — у 12 то­мах (закінчено 1663 p.).

Чудово оформлені географічні карти дру­кувалися способом глибокого друку з мідних пластин, а потім розфарбовувалися від руки.

XVII ст. було бурхливою добою в житті багатьох європейських народів: у Нідерландах спалахнула війна за незалежність; Франція вела постійні війни з Іспанією, крім того, посилення абсолютистської влади Людові-ка XIV спричинило боротьбу французького народу у 1648—1653 pp. проти засилля фео­далів (фронда); у період так званої Тридця­тилітньої війни між державами Центральної Європи (1618—1648) постраждало багато народів; у Росії відбулися церковна реформа Нікона і розкол церкви, селянські виступи та стрілецькі бунти; в Україні спалахнула ви­звольна війна українського народу (1648— 1657) проти польсько-шляхетського засилля під проводом гетьмана Богдана Хмельниць­кого (1595-1657).

Приходили нові часи, формувалися риси нової людини. Змінювалися й художні погля­ди на мистецтво портрета. Нагадаємо, що портрети кінця XV — початку XVI ст. відзна­чалися легендарністю та умовністю (на­приклад, портрети у книзі Г.Шеделя «Всесві­тня хроніка», Нюрнберг, 1493); у портретах XVI — початку XVII ст. художники вже по­чали приділяти увагу історичній відповідності та документальності в зображеннях персона-

жів (наприклад, відома енциклопедія порт­ретів видатних осіб — «Бібліотека калько-графіка», Франкфурт, 1628). Гравійовані портрети цієї доби були пересичені пишним бароковим оздобленням алегоричного харак­теру, якому майстри приділяли більше уваги, ніж обличчям персонажів.

У середині XVII ст. в портретному мистец­тві з'явилися нові творчі риси — простота й реалізм у трактуванні образів. У живописі представниками цього напряму були такі ге­ніальні художники, як П.П.Рубенс (1577— 1640), Рембрандт (1606-1669) і Д.Веласкес (1599—1660). Найперше місце серед портре­тистів XVII ст. належить учневі П.П.Рубенса, фламандському живописцеві Антонісу Ван Дейку (1599—1641), який, крім того, ство­рив велику серію графічних портретів, репродукованих у техніках різцевої гравюри й офорту.

Мідьорити А.Ван Дейка були видані у 1636 р. окремим альбомом «Іконографія», який перевидавався декілька разів. Кожен гравійований портрет А.Ван Дейка відзначався благородною композиційною простотою та індивідуальною неповторністю зображеної осо­би, а також різьбярською віртуозністю. Но­вий творчий принцип виконання портрета, де художник приділяв увагу найголовнішо­му — не бароковому оздобленню, а підкреслен­ню психологічної виразності персонажа, — став провідним для художників-портретистів.

Ян Блау. Малий атлас. Карта Росії. Амстердам. 1637 р.

304 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIH ст.

Бібліотека

калшографіка.

Портрет

Мартіна

Лютера.

Мідьорит

Робера

Буассара.

Франкфурт.

1628 р.

Творчі досягнення А.Ван Дейка в галузі портретного мистецтва пізніше були підхоп­лені та розвинені художниками доби класи­цизму.

На початку XVIII ст. якість друкованої продукції в Нідерландах, як і в інших євро­пейських країнах, значно знизилася. Навіть такі потужні книговидавничі фірми, як фір­ма Ельзевірів, почали друкувати книги з ви­користанням старих зношених шрифтів на низькосортному папері та прикрашати їх од­номанітними декоративними прикрасами.

Провідним книговидавцем у Нідерландах на початку XVIII ст. був Петер ван дер Аа. Він надрукував у місті Лейдені твори Еразма Роттердамського в 10 томах (1703—1706). У другій половині XVIII ст. в місті Гарлемі була створена потужна книговидавнича фірма «Ян Енсхеде єн Цонен», яка відома і в наш час.

Розвиток палітурного мистецтва в Нідер­ландах відбувся під безпосереднім впливом творчих досягнень майстрів Німеччини та Франції. У XVI ст. взірцем для палітурників із країн північної Європи стали творчі здобут­ки відомих дрезденських майстрів Якоба Кра-узе та Каспара Мойзера.

У XVII ст., в добу розвиненого художнього стилю бароко, нідерландські майстри, як і німецькі, активно освоювали прийоми оздоб­лення палітурок у новому стилі, що виник в Італії, — левантель. Для цього стилю харак-

терне використання дрібних штампів квітко­вого характеру. З таких штампів складали ажурні віялоподібні візерунки у вигляді чвер­ті круга, півкруга або (в центрі палітурки) цілого круга (кругле віяло).

У другій половині XVII ст. прославилися нідерландські палітурники з амстердамської родини Маґнусів, які у стилі пуантиль (крап­кова манера, започаткована ще 1620 р. фран­цузом ле Гасконом) оздоблювали оправи із зеленого марокену для ельзевірівських видань.

Наприкінці XVIII ст. у практику оздоблення оправ увійшов так званий етруський (або англійський) стиль, який відповідав естетиці художнього стилю ампір (класицизм). Оздоб­лення кришок оправ відзначалося певною стриманістю: вузькі золоті орнаментальні ра­мки та окремі декоративні елементи, стилізо­вані під античні взірці. Головна увага приді­лялася оздобленню корінців.

Для книг, якими користувалися в побуті (як і в усіх північноєвропейських країнах), прийнято було виготовляти пергаментні опра­ви або футляри, скромно прикрашаючи їх золотом і блінтовим тисненням.

КНИГОДРУКУВАННЯ В ІТАЛІЇ

У перші кілька десятиліть від початку книгодрукування друкарні виникли в 56 італій­ських містах. Вони видрукували майже поло­вину всіх науково-популярних і наукових книг, які побачили світ у Європі до 1500 р.

Твори античних авторів і літературу світ­ського характеру друкували антиквеними шрифтами, а церковнослужбові та духовні книги і в XVI ст. продовжували друкувати готичними. Провідним осередком книгодру­кування в Італії була Венеція, де працювало багато друкарів, що приїхали сюди з європей­ських країн.

Серед венеціанських майстрів книгодру­карської справи найпомітніше місце належа­ло книговидавцю Альдові Мануцію (бл. 1450— 1515); заснована ним приблизно у 1494 р. книговидавнича фірма проіснувала близько ста років.

Отримавши у Римі хорошу освіту, А. Ману -цій приїхав до Венеції й об'єднав навколо себе мовознавців, перекладачів і літераторів, щоб готувати до видання твори давньогрецьких класиків.

На початку своєї видавничої кар'єри він дотримувався традиційних поглядів на книж-

Книгодрукування в країнах Європи 305

Антоніс

Ван Дейк.

Альбом

«Іконографія»

Портрет

Пітера

Брейгеля

Молодшого.

Офорт.

Амстердам.

1645 р.

 

 

кове оздоблення — його перші книги мали великий формат і розкішне оформлення. Але досить швидко він усвідомив потреби ринку — дешева книга невеликого формату з науково перевіреним текстом і чіткою структурною побудовою. А.Мануцій як підприємець зумів уловити вимоги часу.

По-перше, він створив надійний видавни­чий колектив, подібний за структурою до сучасного видавництва, — «Нову академію», до якої увійшло понад тридцять осіб: учених, письменників, перекладачів, редакторів, ко­ректорів та ін. У роботі цієї академії брав участь і такий відомий на той час письмен-ник-гуманіст, як Еразм Роттердамський. Члени академії розшукували та вивчали рукописи античних авторів, займалися текстологічною підготовкою видань до друку.

По-друге, у 1501 р. А.Мануцій зробив два нововведення у книгодрукування: замовив молодому ювелірові-різьбяру на прізвище Ґрі-ффо (Франческо із Болоньї) виготовлення нового, дрібнішого, але чіткого шрифту — курсиву, створеного на основі каліграфії пап­ської канцелярії, і зменшив формат книги до розмірів ін-октаво (1/8 частка аркуша, висо­та сторінки до 25 см). Цей формат був най­зручнішим для зберігання і транспортування книг.

Видання А.Мануція — книги грецьких та римських класиків, навчальні посібники — користувалися значним попитом серед чита­чів і потрапляли завдяки купцям у всі країни світу. Частину тиражу своїх книг А.Мануцій випускав у палітурках, які виготовлялися з цупкого картону, обтягнутого пергаментом.

306 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVr-XVIII cm.

Джамбатпйста

Бодоні.

Друкарське

керівництво.

Титульний

аркуш.

Парма.

1818 p.

Згодом альдини (так називали книги А.Мануція) отримали гору в конкурентній боротьбі над книгами не лише італійських друкарів (у самій тільки Венеції протягом двох останніх десятиліть XV ст. діяло понад сто дрібних і потужних друкарень, які видали близько 2 мільйонів примірників книг), а й ліонських та паризьких майстрів книго­друкування. Деякі друкарі почали підробляти свої видання під альдини. А.Мануцій змуше­ний був друкувати звернення до читача з роз'ясненнями, як відрізнити оригінальні аль­дини від підробок: «Друкують у теперішній час, наскільки я знаю, в Ліоні шрифтами, подібними до наших, твори Вергілія, Гора-ція, Ювенала, Персія, Марціала, Лукіана, Катулла, Тібулла, Проперція і Теренція, — всі ці твори без прізвища друкаря, без вказа­них міста і року завершення....На наших примірниках знайдуть ось що: «У Венеції, дім Альда» і рік видання. Крім цього, на тих не­має жодного особливого знака, а на наших дається дельфін, що обвиває якір (як це вид­но нижче)». І далі він мотивує потребу в та­ких роз'ясненнях: «щоб покупець малих книг зручного формату не був збитий з пантелику і щоб одразу впізнав, де ці книги надрукова­ні: в Ліоні чи в нашому домі у Венеції».

Фірма А.Мануція за 100 років свого існу­вання надрукувала приблизно 250 видань, тираж яких іноді сягав 1000 примірників. Далеко не кожен видавець міг наважитися вкласти кошти у такий великий тираж!

Після смерті А.Мануція (1515) видавничу діяльність продовжили його тесть Андреа То-ррезано, син Паоло Мануцій і внук Альд Ма-нуцій Молодший. Фірма проіснувала до кін­ця XVI ст.

На першу половину XVI ст. припадає роз­квіт мистецтва італійської книги. Крім фірми Альда Мануція, у Венеції працювало потуж­не книговидавниче підприємство Ґабріеля Джіолітто, яке видало 856 книг. Ґ.Джіолітто дотримувався прогресивних поглядів у дусі доби Відродження і в основному друку­вав твори сучасних італійських авторів. На­приклад, книгу свого сучасника Лудовіко Арі-осто «Несамовитий Роланд», яка мала успіх у читачів, він перевидавав 28 разів, а твори Ф.Петрарки та Дж.Боккаччо він неодноразо­во друкував у чудовому зовнішньому оформ­ленні та з ілюстраціями.

У другій половині століття через посилен­ня антиреформаторського руху і під тиском цензури з боку католицької церкви друкарня Джіолітто почала видавати лише релігійні книги.

Другим великим осередком книгодрукуван­ня в Італії була Флоренція. Добре оформлені твори латинських та італійських класиків тут видавала друкарня родини Джіунтів.

Введення у середині XVI ст. церковно-ка­толицької цензури, переслідування друкарів, які дотримувалися гуманістичних поглядів, та заборона ввозу прогресивних видань, внесе­них у папський «Індекс заборонених книг», привели Італію до ізоляції від європейського культурного розквіту.

Починаючи з другої половини XVI ст. і протягом усього XVII ст. твори італійських письменників і вчених — філософські розду­ми Джордано Бруно, твори Томмазо Кампа-нелли, наукові праці Ґалілео Ґалілея та кни­ги багатьох інших прогресивних авторів — видавалися за межами Італії: в Англії, Швей­царії, Німеччині, Польщі, Нідерландах.

Італійське книгодрукування в цей період занепало. Ринок збуту заполонила низько­якісна друкована продукція, серед якої трап­лялися окремі гарно оформлені видання. У мистецтво книги прийшли нові художньо-сти­льові риси: замість чітких і ясних декоратив-

Книгодрукування в країнах Європи 307

них композицій доби Відродження з'явилися пишні форми нового стилю — бароко. Проте загальна культура книги — якість шрифту, складання, верстка та друк залишалися на до­сить низькому професійному рівні. Друкарсь­ке мистецтво певною мірою підтримували майстри книги, які обслуговували папську друкарню (створена у 1626 р.). Тут виготов­лялися богослужбові та духовні книги, числен­ні словники й церковні довідники; для цієї друкарні пуансоніст Стефано Паоліно ство­рив 23 друкарських шрифти, в тому числі й кириличний.

Відродження традиційно високого мистець­кого та друкарського рівня італійської книги почалося тільки в першій половині XVIII ст. і було пов'язане з активною діяльністю вене­ціанських друкарів, художників і граверів. У Венеції виникають численні творчі та нау­кові об'єднання, розквітає театр, музика й образотворче мистецтво. Широковідомим стає вчення англійського математика та фізика І.Ньютона (1643—1727), яке включає закон всесвітнього тяжіння, основи небесної меха­ніки, основні закони класичної механіки, кор­пускулярну теорію світла та ін.

Згодом культурний рух охопив майже всі економічно потужні італійські міста. Так, у Мілані друкувалися добре оформлені (з вико­ристанням мідьоритів) наукові та науково-популярні видання, зокрема такі, як історич­не дослідження вченого Л.Мураторі «Творчість італійських письменників» (1723). Друкарня належала науково-творчому об'єднанню «Па-латіна». А в Римі у власній друкарні відомий італійський гравер-офортист Джованні Батті-ста Піранезі (1720—1778) почав друкувати створені ним величезні графічні аркуші еста­мпів із циклу «Види Риму», які відзначалися складністю композиції та філігранною офорт­ною технікою.

Реформи в галузі книгодрукарської спра­ви, які відбувалися протягом XVIII ст. у ба­гатьох країнах Європи, активно підтримав видатний італійський книговидавець Джамбат-тіста Бодоні (1740—1813). Саме йому нале­жить слава відродження високих художніх традицій у книжковому мистецтві Італії.

Дж.Бодоні народився в родині п'ємонтсь-кого друкаря; з вісімнадцяти років почав пра­цювати складачем у друкарні Конгрегації про­паганди віри в Римі. Там він набув практич­них навиків гравера-пуансоніста і навчився складати східні тексти. У 1767 р. герцог Па-

Горацій.

Вибрані твори.

Титульний

аркуш,

складений

класицистичною

антиквою.

Джамбаттіста

Бодоні.

Парма.

1793 p.

Джамбаттіста

Бодоні.

Друкарське

керівництво.

Зразок

кириличного

шрифту.

Парма.

1818 p.

308 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIII ст.

рмський запропонував йому очолити Королів­ську друкарню, яка повинна була, за його за­думом, виготовляти книги, не гірші від книг знаменитої Паризької придворної друкарні. Згодом Пармська друкарня під керівництвом Дж.Бодоні набула слави однієї з найкращих у Європі.

У 1791 р. Дж.Бодоні заснував при коро­лівському палаці власну друкарню. І в Коро­лівській, і у власній друкарнях він приділяв велику увагу шрифтовій культурі. Спочатку Дж.Бодоні використовував шрифт і склада­льні прикраси, створені французьким майст­ром книги П'єром Сімоном Фурньє (1712— 1768), а згодом почав виготовляти власні шрифти.

Працюючи ще у герцозькій друкарні, Дж.Бодоні ретельно вивчив графіку шрифтів так званої перехідної антикви англійських майстрів книги — словолитників Вільяма Кезлона (1692—1766) і Джона Баскервілла (1706—1775), а також малюнки класицис­тичних шрифтів французьких майстрів книги Франсуа Амбруаза Дідо (1730—1804) та його сина Фірмена (1764—1836). На основі досяг­нень цих майстрів шрифту, під впливом есте­тичних поглядів фундатора класицизму нім­ця Йоганна Вінкельмана (1717—1768) та його широковідомої наукової праці «Історія мисте­цтва давнини» (1764) Дж.Бодоні розробив і вилив чудові латинські, французькі, грецькі, кириличні та інші шрифти. Продовжуючи по­слідовно розвивати художні традиції шриф­тової графіки француза Ф.А.Дідо, Дж.Бодоні дотримувався в побудові літер чіткого конт­расту між тонкими і товстими лініями. Його шрифти відзначалися піднесеністю й уро­чистістю, але водночас їм була притаманна і певна класична статичність.

Наприкінці століття остаточно сформував­ся особистий стиль Дж.Бодоні в оформленні книги: він повністю відмовився від викорис­тання декоративних прикрас, щоби читач міг насолоджуватися «простою красою літер». Він підкреслював, що друкарське мистецтво по­винно показати, «яких успіхів воно може до­сягти і без допомоги прикрас». Книги Дж.Бо­доні — «майстра простоти» — відзначалися якістю, гармонійністю та монументальністю.

Своє естетичне кредо майстер виголосив у передмові до «Друкарського керівництва» (пе­рше видання 1788 p., друге — 1818 p.): «До­бре видана книга корисна, і вона тим корис­ніша, чим більше людей її прочитає, чим час-

тіше будуть її читати з задоволенням і легкіс­тю. Бо з кількістю читачів збільшується ра­дість і користь, яку приносить книга, за тієї умови, що вона хороша й сама по собі. Кни­га, яка повною мірою відповідає особливос­тям нашого зору, здається нам більш легкою для читання і викликає у нас загальне відчут­тя краси завдяки гармонійному поєднанню її складових частин; витонченість і ясність ра­дують око при першому погляді на неї так само, як і при довгому спогляданні. Нам до­сить часто доводиться тривалий час корис­туватися однією й тією ж книгою. Коли її сприйняття стає для наших очей менш приєм­ним порівняно з якою-небудь іншою книгою і швидше втомлює їх, то виданню цьому слід відмовити у красі».

Дж.Бодоні підкреслював, що книга стане досконалішою тільки тоді, коли в ній буде більш помітна краса літер. Адже краса шри­фту є ґрунтом, на якому базується мистецтво книгодрукування, тому що букви служать найголовнішим матеріалом книги, а все інше існує в книзі завдяки їм. «Літера буде чудо­вою, — пише він, — коли в ній краще будуть помітні упорядкованість, ретельність, хороший смак і витонченість. Але для того, щоб вона чітко та ясно виглядала на сторінці, необхід­но помістити її в гарно вирівняний рядок, не досить щільний, але й не досить вільний (слід враховувати співвідношення з висотою ряд­ка); крім того, в кожному рядку необхідно залишати між окремими словами, як між ес­кадронами в полку, однакові інтервали, в які неможливо було би вкласти жодного зі зна­ків, які входять до складу алфавіту».

Дж.Бодоні стежив за тим, щоб його ви­дання відзначалися високою друкарською культурою. Він вимагав від друкарів обов'яз­ково виявляти у процесі друку «сліпі» та бру­дні літери, щоб відбитки на двох суміжних сторінках не виглядали так, ніби вони друку­валися на різних станах.

Великого пармського друкаря часто звину­вачували в тому, що художньо-друкарські за­вдання були для нього важливішими від літе­ратурних і що багато добре оформлених ним видань не відповідали науковим та літератур­ним вимогам. Зокрема, Ф.Дідо у 1799 р. в паризькому «Енциклопедичному журналі» пи­сав: «Як літератор я засуджую його видання, як друкар — захоплююся ними».

Протягом свого життя Дж.Бодоні створив понад 400 шрифтів і видав понад тисячу книг,

Книгодрукування в країнах Європи 309

серед них такі зразки друкарства, як зібрання творів Т.Тассо (1789), Горація (1791), Вер-гілія (1793), Гомера (1808) та ін. У 1806 р. він надрукував визначне видання «Oratio Dominica» («Отче наш»), у якому ця молитва подавалася 155 мовами.

Після смерті великого майстра у 1818 р. його дружина перевидала «Друкарське керів­ництво», у двох томах якого були зібрані шрифти, розроблені Джамбаттістою Бодоні за все його життя.

Починаючи з другої половини XVI ст. і на довгий період пальма першості у розвитку палітурного мистецтва переходить від італій­ських майетрів-палітурників до французьких. Протягом кількох століть вони стають законо­давцями моди в галузі зовнішнього оздоблення європейської книги.

КНИГОДРУКУВАННЯ У ФРАНЦІЇ

На початку XVI ст. Франція переживала піднесення книговидання. Багато друкарень тут було відкрито з ініціативи влади, тому Франція у XVI ст. вийшла на провідне місце в Європі у галузі книгодрукування. У 1571 р. була заснована корпорація друкарів, до якої увійшли також майстри-палітурники та книго-

видавці. Корпорація відстоювала права книго­видавців, вирішувала конфліктні питання.

Наприкінці XV ст. художнє оформлення французької книги ще перебувало під впли­вом готичного мистецтва, але французькі май­стри книги в першій чверті XVI ст. вже поча­ли активно втілювати в оздоблення книги ху­дожні ідеї доби Відродження.

Провідними осередками книгодрукування у тогочасній Франції були Париж, Ліон і Женева. У першій половині XVI ст. в цих містах діяло кілька потужних друкарських фірм, які видавали твори класиків, наукові трактати та літургійну літературу. Дрібні дру-

Ксилографічний ініціал

Жоффруа Торі. Париж. XVII ст.

Зразок

складання

шпальти

курсивом.

Шрифт

Кмміа

Гарамона.

Париж:.

1560 р.

члгогит quoque quorundam il-luftrium elogiorum conjiciendorum ljua/dr, Princefs iliufiripme: idcir-co quicquidiam л те eftprof eftum, proficifceturque in poflerum, поп magis тент ejfe duco, quam tuum. Neque enim ilii hiflo-namm libri, quos confecimuf, quofque nonnulli douifitmi

310 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIII ст.

карні — а їх було більшість — отримували замовлення на друкування видань, написаних рідною мовою: лицарські романи, календарі, казки і т. д.

Для поширення гуманістичних поглядів серед французьких читачів багато зробив кни­говидавець Йодокус Бадіус Асцензій, що дру­кував у Парижі з 1503 р. твори античних класиків і літературу сучасних авторів, у тому числі й твори Еразма Роттердамського.

Багато чудово оформлених книг у XVI ст. було видано французькою книгодрукарською фірмою родини Етьєнів, засновником якої був Анрі Етьєн (1460-1520), що видав у 1502 р. в Парижі свою першу книгу — «Етику» Аріс-тотеля.

За розмахом книговидавничої діяльності А.Етьєн нагадував венеціанця А.Мануція: за відносно короткий час він видав близько 130 книг, переважно релігійного та філософського змісту. Книги А.Етьєна були ретельно від­редаговані та якісно надруковані — кожна книга містила оригінальні титульні аркуші, фронтиспіси й ініціали, виконані в ренесанс­ному стилі. У видавця був особистий фірмо­вий знак-сигнет — змія (символ життя), що обвиває гілку дерева.

Після смерті А.Етьєна діяльність фірми продовжив старший майстер друкарні Сімон де Колін, оскільки діти А.Етьєна були на той час неповнолітні. С.Колін, освічена й енергійна людина, вів справи фірми досить уміло і зна­чно розширив книговидання. Він запросив до співпраці майстра книги Жоффруа Торі (бл. 1480—1533), який здобув хорошу освіту в Паризькому університеті, а потім декілька років вивчав книгодрукарську справу в Італії. В художньому оформленні книги Ж.Торі до­тримувався ренесансного стилю, характерного для італійського книжкового мистецтва. Ж.Торі почав свою творчу діяльність з допо-■ моги книговидавцю А.Етьєну у редагуванні та оформленні книг із латинськими текстами. Пізніше, співпрацюючи з С.Коліном, він ство­рив багато гравірованих на дереві титульних аркушів, фронтиспісів, великих декоративних ініціалів та орнаментальних обрамлень рене­сансного характеру.

У французькій друкованій книзі перших десятиліть XVI ст. ще панував шрифт готич­ного стилю. Ж.Торі, ретельно вивчивши нові складальні шрифти італійського словолива-ря Н.Жансона (Янсона) і шрифти в книгах А.Мануція, розробив кілька романських шри-

фтів антиквеного креслення, які успішно ви­користовувалися в друкарнях А.Етьєна та С.Коліна. Чудові ксилографічні ініціали, роз­роблені Ж.Торі, користувалися популярніс­тю в багатьох європейських друкарнях. Зго­дом Ж.Торі надрукував трактат «Квітуча лука» (1529), в якому дав розробку конс­трукцій латинських капітальних літер. Його майстерно оформлені книги, що мали вели­кий успіх у читачів і відзначалися ренесанс­ною врівноваженістю та елегантністю, впли­нули на творчість багатьох європейських майстрів книги.

Фірма Етьєнів стала добре відомою у часи, коли її очолив син А.Етьєна — Робер Етьєн Перший (1503—1559), людина широко еру-дована, активний прихильник Реформації. Він, як і А.Мануцій, запросив до співпраці вчених, перекладачів і редакторів. Видав ба­гато навчальних посібників і книг античних класиків. У 1532 р. надрукував виправлене видання латинського тексту Нового завіту, з редакцією якого не погодилися професори богослов'я Сорбоннського університету. Піс­ля численних «наукових» диспутів вони засу­дили видавничу діяльність Р.Етьєна. Незва­жаючи на ворожість сорбоннських богосло­вів, Р.Етьєн був підтриманий самим королем Франциском І, який дав знаменитому книго­видавцеві звання «Королівський друкар».

Видання фірми — твори грецьких і римсь­ких античних авторів, коментарі до них, по­вна Біблія давньоєврейською, грецькою та латинською мовами, фундаментальні словни­ки, різноманітні навчальні видання — користу­валися незмінною популярністю.

Р.Етьєн, відмовившись від використання численних лігатур і тиглів у текстах, які дру­кувалися ґотичними шрифтами, запропону­вав відомому пуансоністу-різьбяру, учневі Ж.Торі, Клодові Гарамону (1499—1561) виго­товити нові шрифти. Ґрунтовно переробив­ши рисунки шрифтів А.Мануція, Н.Жансона та свого вчителя Ж.Торі, К.Гарамон у влас­ній паризькій словолитні розробив і вилив нові антиквені шрифти, які поєднали в собі графі­чні особливості антиквених шрифтів Італії та Франції. Шрифти К.Гарамона, якого дослід­ники книжкового мистецтва вважають завер­шувачем ренесансної антикви, отримали ши­роке розповсюдження в європейських краї­нах і, майже не зазнавши конструктивних змін у своїй графіці, використовуються майстрами книги і в наш час.

Книгодрукування в країнах Європи 311

Титульний

аркуш книги

«Медалі

на честь

найважливіших

подій

у період

правління

Людовіка

Велико/оь.

Шрифт

Філіппа

Ґранжана.

Королівська

друкарня.

Париж.

1702 р.

312 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIII ст.

ІГер Сімом

Фу/тьє.

Друкарське

керівництво.

Титульний

аркуш

і його зво/ют. Париж. 1766 р.

У 1550 р. через посилення політичної бо­ротьби у Франції Р.Етьєн переселився до Женеви, де створив нову друкарню і продов­жував свою книговидавничу діяльність. Зага­лом він видав близько 600 назв. Книговидав­нича фірма Етьєнів у Франції проіснувала до середини XVII ст. і випустила близько 1500 видань.

Крім Парижа, великим книговидавничим осередком Франції був Ліон, де працювало багато німецьких друкарів, що прибули до Франції наприкінці XV ст. Ліонські друкарні виконували замовлення книговидавців із ба­гатьох міст Європи, в тому числі й замовлення А.Коберґера з Нюрнберґа. Друкувалася різ­номанітна література: від підручників, довідни­ків і науково-популярних видань — до Біблії та іншої богослужбової літератури.

Протягом XVI ст. в Ліоні діяло близько 200 друкарень. Одним із найвідоміших ліон­ських книговидавців був Себастьян Ґріффіус, який спеціалізувався на виданні творів анти­чних класиків невеликого формату. Йому при-

писують і перше видання книги Франсуа Ра­бле «Ґарґантюа та Пантаґрюель» (1532).

У Ліоні були надруковані знамениті серії гравюр німецького художника Ганса Гольбейна (1497—1543) «Танок смерті» і «Біблія в кар­тинках». Обидві серії, надруковані у 1538 р. з ксилографій, вирізьблених майстром Гансом Лютцельбурґом за малюнками Г. Гольбейна, належать до вершин образотворчого мистецт­ва Відродження. У XVII ст. книгодрукування Франції почало занепадати, оскільки абсолю­тистська королівська влада підтримувала тіль­ки тих книговидавців і друкарів, які давали згоду працювати на потреби короля, кардина­ла Рішельє та високопосадових осіб. Цензуру очолював богословський факультет Сорбон-нського університету. Працювати у містах Франції могли тільки друкарі, які отримали офіційний дозвіл. Багато книговидавців були змушені виїхати із Франції у пошуках кращих умов для роботи і менш жорстокої цензури.

Одним із відомих книговидавців першої половини XVII ст., діяльність якого нідтри-

Книгодрукування в країнах Європи 313

мувала королівська влада, був Антуан Вітре. Протягом 1628—1645 pp. у його друкарні по­бачила світ багатомовна Біблія в 10 томах форматом ін-фоліо.

У 1640 р. в Луврі за ініціативою карди­нала Рішельє створено першу державну дру­карню — Королівську — для виготовлення перевірених і виправлених богослужбових книжок. Ця потужна друкарня мала багате шрифтове господарство: чудові варіанти антик-вених шрифтів, грецькі шрифти та шрифти східних країн. Пізніше, крім богослужбових видань, друкарня почала виготовляти книги, які прославляли абсолютистську королівську владу Франції. Королівська друкарня видала безпосередньо для спадкоємця французького престолу твори давніх класиків із науково-популярними коментарями. Серія налічувала 64 томи форматом ін-кварто. Розкішно офор­млені книги друкувалися на чудовому папері шрифтами великих кеглів.

У 1692 р. Людовік XIV доручив створити новий шрифт спеціально для Королівської дру­карні. Креслення цього шрифту розробила ко­місія Академії наук під керівництвом матема­тика Ніколя Жожона. Ескіз кожної літери був акуратно накреслений у квадраті, поділеному на 2304 дрібних квадрати. Головний гравер Королівської друкарні Філіпп Ґранжан (1666— 1714), не дуже ретельно дотримуючись ескізів комісії, виготовив шрифт із більшим контрас­том штрихів, ніж у шрифтах так званої ста­рої антикви, створених Н.Жансоном та К.Гарамоиом. Цей шрифт назвали королівсь­кою антиквою. У 1702 р. була надрукована перша книжка королівською антиквою — «Ме­далі на честь найважливіших подій у період правління Людовіка Великого». Шрифт Ф.Ґранжана був першою модифікацією баро­кової антикви і, з іегоричного погляду, його можна розглядати як попередника перехідної антикви — групи шрифтів В.Кезлона та Дж.Баскервілла, що відзначаються ще біль­шою контрастністю.

Стиль бароко, відображаючи дворянсько-церковну культуру періоду зміцнілого абсолю­тизму королівської влади, панував у фран­цузькому образотворчому мистецтві протягом усього XVII — початку XVIII ст. Гравійовані на міді фронтиспіси, титульні аркуші й інші графічні прикраси були заповнені пишними об'ємно-просторовими формами, виконаними, як і в XVII ст., у дусі естетики так званого Великого стилю.

З 20—30-Х рОКІВ XVIII СТ. у Європейському Жап

мистецтві почав формуватися новий стильовий напрям — рококо (від франц. госа

Ше мшьорит

деКОратИВНИЙ МОТИВ у ВИГЛЯДІ МуШЛІ). На Ноеле Леміра

зміну пишним бароковим формам прийшли

Шарля bwtena.

граціозні, вигадливі декоративні прикраси, складені з асиметричних орнаментальних форм рокайлевого характеру.

У галузі книжкового мистецтва також від­булися суттєві стильові зміни. Книги повністю змінили свій зовнішній вигляд: їхні формати стали вузькими і видовженими, знаки у ряд­ках на вузьких шпальтах почали складати щільніше, але з використанням великого інтерліньяжу та широких книжкових полів. У 1740 р. на замовлення Королівської акаде­мії пуансоніст Луї-Рене Люс вирізьбив но­вий видовжений шрифт. А провідний фран­цузький словолитник П'єр-Сімон Фурньє (1712—1786) створив нові різновиди анти-квених шрифтів, чудовий курсив і декоратив­ні ініціальні букви, а також нові виливні прикраси, з яких можна було компонувати

Париж. 1762 /).

314 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIII ст.

Жан де

Лафонтен.

Казки.

Ілюстрація.

Офорт, різець.

Париж.

Остання

чверть

XVIII cm.

дрібні віньєтки, заставки та різноманітні об­рамлення.

До середини XVIII ст. кожен словолитник робив на замовлення шрифти довільних роз­мірів, а це значно ускладнювало процес виго­товлення книжок у друкарнях. Друкар і різь­бяр пуансонів П.Фурньє у 1737 р. створив систему замірювання розмірів для виливання шрифтів — так звану типометрію (друкар­ську систему мір). У той час ще не існувало метричної системи мір (вона була розроблена у 1791 р.), тому П.Фурньє взяв за основу королівський фут («pied-du-rio»), який ста­новив близько 32,4 см. Розмір одного фута П.Фурньє поділив на 12 дюймів, потім один дюйм — на 12 ліній, а одну лінію — на 12 пунктів. За найменшу друкарську міру — один друкарський пункт — П.Фурньє взяв одну шосту частину лінії (два пункти). Свої дослі­дницькі праці та взірці нових друкарських антиквених шрифтів і складальних елементів він видав у двотомнику під назвою «Друкар­ське керівництво» (1764—1766).

Типометрія П.Фурньє виявилася не зовсім досконалою — один його друкарський пункт чітко не відповідав шостій частині лінії. Піз­ніше цю помилку виправив французький книговидавець Фірмен Дідо (1764—1836): 12 пунктів П.Фурньє стали дорівнювати 11 пун­ктам Ф.Дідо. Офіційно типометрична систе­ма у Франції почала діяти з 1799 р.

Тексти книжок доби рококо супровод­жувалися численними, виконаними на міді ілюстраціями еротичного змісту. Тематич-

ний реєстр еротичної літератури включав твори давніх римських і грецьких ліриків Анакреонта, Сафо, Біона, Мосха, книги еро­тичного змісту сучасних авторів Ф.Рабле, М.Вольтера, Ж.Мольєра, Ж.Лафонтена, Дж.Мільтона та ін.

Для виконання ілюстрацій запрошували таких видатних французьких художників, як Франсуа Буше (1703-1770), Жан Оноре Фраґонар (1732-1806), Шарль Ейзен (1720-1778). Гравюри на міді створювали П'єр Фі-ліпп Шофар (1730-1809), Ноеле Лемір (1724-1801), Філіпп Леба (1707-1783), Жан-Клод Рішар де Сен-Нон (1727—1821) та ін.

Багато перевидань витримали книги з чу­довими ілюстративними серіалами: «Казки» Лафонтена (художник Ф.Буше, гравер П.Шо­фар), «Метаморфози» Овідія (художники Ф.Буше, Ш.Ейзен). Протягом 1761—1798 pp. «Орлеанська діва» М.Вольтера витримала 16 перевидань (деякі з них супроводжувались ілюстраціями майже порнографічного харак­теру). З'явилися книжки, які були повністю награвійовані — і текст, і малюнки — на мід­них пластинах. Наприклад, книгу Ш.Л.Мон-теск'є «Кнідський храм» з ілюстраціями Ф.Буше повністю вирізьбив провідний фран­цузький гравер Н.Лемір у 1772 р. В останнє десятиріччя XVIII ст. у Франції виникла ко­льорова ілюстрація. Книга Дж.Мільтона «Втрачений рай» була видана з 12 кольорови­ми ілюстраціями, виконаними на міді.

Серед перелічених видань, з погляду книж­кового мистецтва, є справжні шедеври. Фран­цузькі художники-гравери досягли у другій половині XVIII ст. високого професійного рів­ня: у невеличких за розмірами ілюстраціях гравери вирізьблювали цілі сцени з найдріб-нішими деталями, демонструючи чудеса тех­нічної майстерності.

Окремі друкарі приділяли значну увагу за­гальній культурі книги. Ретельно відредаговані видання відомого французького книговидавця Н.Казена мали невеликі формати (у 18 або 24 частку аркуша) та друкувалися на якісно­му папері. Гармонійне поєднання змісту і форми забезпечувало цим виданням успіх у читачів.

В останню чверть XVIII ст. привернула до себе увагу видавнича діяльність драматурга П'єра Оґюстена Карона де Бомарше (1732— 1799). Купивши за великі гроші шрифти англійського друкаря Дж.Баскервілла, він, починаючи з 1783 p., надрукував твори

М.Вольтера двома великими серіями: перша серія складалася з 70, друга — з 92 томів. Книги видавалися невеликими форматами.

Поряд із модними виданнями, що дру­кувалися невеликими форматами на якісно­му папері, з численними ілюстраціями на міді, у Франції користувалися попитом скромно оформлені книги таких письменників і філо-софів-просвітників, як Шарль Луї Монтеск'є, Жан-Жак Руссо, Дені Дідро та Жан Лерон д'Аламбер. Через пильну цензуру більшість книг цих авторів було видано за межами Франції.

Події Великої Французької революції (1789—1799), внаслідок яких були зруйнова­ні основи феодалізму та знищено режим коро­лівського абсолютизму, знайшли своє відобра­ження і в книжковому мистецтві. У 1791 р. побачили світ два томи офортів гравера П'єра Ґабріеля Берто, створених за документальни­ми малюнками художників Франсуа Свебаха та Луї Прісра Молодшого, під назвою «Події Французької революції».

Виникла і почала міцніти політична карика­тура, яка набула характеру народного лубка. Це були маленькі, розфарбовані від руки офо­рти з гострими, дотепними підписами, вико­нані здебільшого невідомими народними май­страми. Особливою популярністю користу­валися карикатури на короля з його родиною («Рідкісні тварини», «Повалений деспотизм»), на духівництво, дворянство, армію контр­революційної коаліції.

Серед французьких діячів XVIII ст. у галу­зі поліграфічного та паперового виробництва, книжкової справи і книготоргівлі найбільшу славу здобули представники родини Дідо. їхні творчі досягнення характеризують стан книго­видавничої справи у Франції XVIII ст.

Засновником фірми був Франсуа Дідо (1689-1757), який відкрив у 1713 р. в Па­рижі друкарню та книжковий магазин. Нагро­мадивши великий капітал, фірма Дідо у дру­гій половині XVIII ст. стала найпотужнішою в Європі і виготовляла друковану продукцію для багатьох країн. Фірма розробляла і вили­вала друкарські шрифти, друкувала книги та журнали, володіла численними книжковими крамницями.

Один із синів засновника фірми — Фран­суа Амбруаз Дідо (1730—1804) — удосконалив винайдений англійським друкарем та слово­литником Дж.Баскервіллом веленевий папір (від франц. velin реал de velin — тонкий пер-

Книгодрукування в країнах Європи 315

Класицистична дідо антиква. Пряме та курсивне накреслення. Парим-. 1775 р.

Горацій.

Вибрані твори.

Титульний

аркуш,

складений

класицистичною

дідо антиквою.

Луврська

друкарня.

Париж.

1800 р.

316 КНИГОДРУКУВАННЯ В XV1-XVIII ст.

Шкіряна

палітурка,

оздоблена

у стилі

а ля фанфаре.

Париж.

/llW

полонина

Х\'І cm.

Шкіряна

іиийтурка,

оздоблена

у етилі

пуашпшіь.

Париж.

ХЛЧ1 cm.

гамент) і друкарський стан, замінивши деякі дерев'яні деталі на металеві; разом зі своїм сином Фірменом Дідо (1764—1836) він вніс зміни і встановив чіткі правила друкарської системи мір, якою почали користуватися єв­ропейські словолитні; використавши шриф­тову графіку видатного італійського худож­ника книги та словолитника Дж.Бодоні (1740—1813), Ф.А.Дідо створив чудовий ан-тиквений шрифт, який одержав назву дідо-антиква.

Фірмен Дідо вперше у друкарській прак­тиці використав процес стереотипування (виготовлення точних копій із друкарських складальних форм, за допомогою яких пізні­ше виливають нові суцільні друкарські фор­ми для повторного тиражування), що значно здешевило процес виготовлення книжок і зни­зило вартість одного примірника.

Брат Фірмена Дідо — П'єр Дідо (1761— 1853) — прославився як видавець розкішних «видань Лувра» (Луврської друкарні).

Прекрасно оформлені книги П.Дідо, виго­товлені на високоякісному цупкому папері чудовими антиквеними шрифтами, вилитими його братом Ф.Дідо, конкурували з книгами видатного італійського друкаря Дж.Бодоні.

На Міжнародній книжковій виставці у Парижі (1806) найкращими виданнями сто­ліття були визнані книга творів Вергілія (вида­вець Дж.Бодоні, Італія, 1793) і тритомне ви­дання творів Ж.-Б.Расіна (видавець П.Дідо, Франція, 1801—1805). Крім того, зібрання творів Ж.-Б.Расіна було визнано шедевром друкарського мистецтва.

У французькому книжковому мистецтві кінця XVIII — початку XIX ст. з'явилися риси нового художнього стилю ампір, сформованого на естетиці класичних монументальних форм доби імператорського Риму та давньогрець­кої архаїки. У книгах П.Дідо цього періоду шрифти набули ще більшої контрастності між основними та допоміжними елементами, а рисунок літер став більш геометричним. В цілому художнє оформлення у книгах П.Дідо, починаючи від накреслення шрифту, складання, верстання шпальт і закінчуючи виготовленням графічних прикрас та гравійо­ваних на міді ілюстрацій, набуло холодної роз­судливості, суворості й академічності.

Професійний рівень паризьких і ліонських палітурників, які, до речі, старанно запозичу­вали технічні прийоми створення нової (ре­несансної) книги в італійських майстрів, до

Книгодрукування в країнах Європи 317

середини XVI ет. значно підвищився; з другої половини століття французькі майстри стали справжніми законодавцями моди у галузі єв­ропейського палітурного мистецтва, започат­ковуючи протягом кількох століть все нові й

НОВІ ХуДОЖНЬО-СТИЛЬОВІ НапрЯМИ.

У другій половині XVI ст. на основі штам­пів для тиснення золотом типу азюре провід­ний французький палітурник Ніколя Ев роз­робив новий напрям в оздобленні палітурок — а ля фанфаре (a la fanfare). Цей стильовий напрям являв собою щільне золочення всієї поверхні палітурної кришки дрібними штам­пами, на яких були вирізьблені квіти з лис­тям, лаврові гілки, а також декоративні при­краси у вигляді спіралей, овалів і квадратів. Усередині квадратів містилися по чотири пів-круги у різних сполученнях.

У стилі а ля фанфаре були оздоблені опра­ви з різнокольорового марокену для багатьох книжок із бібліотек Маргарити Валуа та Ма­рії Медичі.

У XVII ст. спочатку Франція, а потім інші країни Європи захопилися оправами, оздобле­ними в так званому крапковому стилі (пуан-тиль), який 1620 р. започаткував французь­кий палітурник Ле Гаскон. Його техніка оздо­блення шкіряних оправ (як правило, маро­кен червоного кольору) відзначалася тим, що орнаментально-декоративні мотиви компо­нувалися не з тонких ліній, а з дрібних кра­пок, які утворювали тонкі лінії. За допомо­гою цієї техніки золочення оправ майстри виконували складні та водночас ніжні деко­ративні візерунки.

Ле Гаскон розробив також систему оздоб­лення внутрішньої частини лицьової сторінки оправи — так званої дублюри. На цю сторін­ку наклеювали тонку шкіру і по ній викону­вали декоративне золочення за допомогою тис­нення.

Прийоми оздоблення оправ, започатковані Ле Гасконом, досить швидко запозичили євро­пейські країни: в Голландії, наприклад, пуан-тильний стиль використовувався для оздоб­лення оправ ельзевірівських видань, які «одя­галися» у марокен зеленого кольору; в Англії крапкові прикраси виконувались у сполучен­ні зі стилізованими зображеннями тюльпанів та інших квітів і рослинних форм. У другій половині XVII ст. в європейських країнах на ярмарках продавалися різноманітні штампи для тиснення, виготовлені у дусі Ле Гаскон. В Італії стали популярними «гасконівські»

Шкіряна палітурка,

оздоблена у стилі лсвантель. Париж. Х\П ст.

Шкіряна

палітурка,

тдоблена

в майстерні

родини

Паделуп.

Париж,.

Середина

XVHI ст.

318 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVl-XVIII cm.

штампи, малюнок яких нагадував віяло: ці­лий круг у вигляді розетки — для оздоблення середини палітурної кришки, півкруг — для оздоблення бордюрних рамок, чверть круга — для оздоблення кутів. Цей стиль отримав на­зву левантель.

Європейські майстри-палітурники, крім штампів-пластин і штампів-ролей, почали використовувати нові штампи — філетки, — профілі яких мали форму серпа. Тиснення філеткою виконувалося гойданням уперед-назад — на зразок маятника.

Наприкінці XVII — у першій половині XVIII ст. з'явився новий напрям у палітур­ному мистецтві Франції, одним із головних гасел якого стала відмова від надмірного при­крашання книги. Наприклад, оправи для книг Людовіка XIV оздоблювалися так: по краях палітурних кришок витискали тонкі золоті бордюрні рамки, а посередині лицьової кри­шки оправи розміщували або суперекслібрис у вигляді герба, або подвійну монограму.

На початку XVIII ст. відомі французькі палітурники з родини Паделуп започаткували нову художню систему оздоблення оправ дріб­ними штампами: мереживний стиль (ден­тель), який також став широковідомим у країнах Західної Європи. Згодом один із пред­ставників цієї родини — Антуан-Мішель Па-

 

Шкіряна

оправа,

оздоблена у

мереживному

стилі

(дентель).

Ніколя-Дені

Дером.

Пприлс.

Друга

половини

XVUI cm.

 

делуп, придворний палітурник французького короля, почав виготовляти знамениті мозаїч­ні шкіряні оправи, оздоблені декоративним золоченням за допомогою дрібних штампів. У другій половині XVIII ст. провідним францу­зьким палітурником мереживного стилю став Ніколя-Дені Дером Молодший.

У добу рококо для невеличких витягнутих томиків іноді виготовляли оправи з тонкого, прозорого пергаменту, яким потім обтягува­ли картонні палітурні кришки. На зворотному боці прозорого пергаменту художники викону­вали кольорові зображення, а потім (після обтягування картонних кришок пергаментом) на чорному тлі корінця оправи витискали зо­лотом прізвище автора та назву книги.

Наприкінці XVIII — в першій чверті XIX ст. у Франції, Англії та інших країнах Європи, у добу розквіту в архітектурі та декоративному мистецтві художнього стилю ампір (остання стадія класицизму), для кни­жкових оправ (формати книг значно збіль­шилися) почали використовувати добре вичи­нені сап'янові шкіри з чистими, виразними кольорами. Палітурні кришки оздоблювали підкреслено скромно: тонкі золоті лінійні рам­ки в різних комбінаціях (одна, подвійна або хвиляста лінійки) витискали вздовж палітур­них кромок; дзеркало лицьової палітурної кришки здебільшого залишалося чистим; іноді в її центральній частині розміщували герб або монограму замовника, декоративне зоб­раження військових емблем імператорського Риму чи давньогрецькі орнаментальні моти­ви. Головну увагу приділяли оздобленню ко­рінця, де навіть бинти, які поділяли його по­верхню на частки, розглядались як компо­ненти загальної композиції корінця. Цей стиль в оздобленні книжкових оправ отри­мав назву етруський. Іноді його називають англійським через те, що найбільшою попу­лярністю він користувався в англійських па­літурників.

Нагадаємо, що з XVI і до середини XIX ст. видавничі оправи друкарями не виго­товлялися. Лише друкарі, які мали власні палітурні майстерні, робили палітурки для невеликої кількості примірників своїх видань. Це Альд Мануцій в Італії (початок XVI ст.), Антон Коберґер та Ерхард Ратдольт у Німеч­чині (початок XVII ст.), фірма Ельзевірів у Нідерландах (протягом XVII ст.), нідерланд­ські видавці географічних атласів із родини Блау (XVII—XVIII ст.), ліонські та паризькі

Книгодрукування в країнах Європи 319

книговидавці (в різні часи) і багато інших підприємців.

Очевидно, перелічені видавці та друкарі оздоблювали оправи своїх видань лише для конкретних осіб. Такі палітурки не були ви­давничими тому, що для кожного примірника вони виготовлялись індивідуально, і вирі­шальним тут був смак покупця.

Можна назвати видавничими обкладинки з пергаменту або цупкого паперу, які іноді виготовляли для брошур авґсбурзькі видавці Е.Ратдольт і Г.Шенсперґер. Такі обкладинки (іноді скупо оздоблені) скріплювалися з кни­жковим блоком по корінцю.

В цілому ж майже до середини XIX ст. книги, як і раніше, продавались у вигляді ско­мплектованих, але окремих зошитів. І кожен, хто придбав комплект зошитів, звертався у палітурну майстерню, де ці зошити зшивали в книжковий блок і виготовляли та оздоблю­вали на смак замовника палітурку.

Слід зазначити, що вже у XVIII ст. деякі видавці прикрашали паперові обкладинки для популярних брошур орнаментом або дерево-ритними картинками, а для календарної про­дукції, яка мала великий попит, виготовляли скромно оздоблені оправи.

Починаючи з кінця XVII ст. французькі художники перехопили у німецьких майстрів пальму першості в галузі мистецтва оздоблення екслібрисів. Композиції геральдичного харак­теру значно ускладнились.

У добу правління французьких королів Людовіка XV та Людовіка XVI — добу роз­витку художнього стилю рококо — фран­цузькі художники й аматори створюють ве­лику кількість чудових книжкових знаків. У середині XVIII ст. з'являються екслібриси вен­зелевого характеру у вигляді переплетених перших літер імені та прізвища власника книжкової колекції; іноді вензелі оточені рам­кою, виконаною в дусі вимог естетики роко­ко або обрамлені декоративними елементами архітектурного характеру. На другу полови­ну XVIII ст. припадає поява сюжетно-декора­тивних або суто сюжетних книжкових зна­ків. З'являються екслібриси, на яких зобра­жені інтер'єри бібліотек замовників. Вже у XVIII ст. почалося колекціонування книж­кових знаків.

Протягом усього часу від появи книгодру­кування в Європі велася робота не тільки з удосконалення технології друкарських про­цесів, структури видань і підвищення рівня

книжкового мистецтва, а и з удосконалення паперовиробництва.

Нагадаємо, що у XVII ст. в Європі виник­ло багато великих і дрібних друкарень, які поступово нарощували тиражі. Кожен друкар намагався створити певний запас паперу для безперебійної роботи друкарні. Тому хоча й кількість папероробних млинів зростала, папе­ру не вистачало.

У 1670 р. була винайдена машина-рол, за допомогою якої механізували процес розме­лювання рослинної маси, що дало можливість виготовляти значно більше якісного паперу. Однак цей винахід, як і інші технологічні вдо­сконалення у галузі паперовиробництва, зро­бив актуальною потребу механізувати весь паперовиробничий цикл.

Цю проблему вдалося розв'язати лише на­прикінці XVIII ст. французові Ніколя-Луї Роберу (1761—1828). За його проектом на кошти англійських спонсорів братів Віллі та Генрі Фурдріньє англійський механік Брайн Донкін у 1804—1805 pp. спорудив дві парові папероробні машини. Машини-самочерпалки Луї Робера зробили справжню революцію в галузі паперовиробництва. Замінивши трудо­містку ручну працю робітників-черпальників, ці машини почали тріумфальну ходу по краї­нах світу. За їх допомогою паперу стало вироблятися набагато більше.

КНИГОДРУКУВАННЯ В АНГЛІЇ

На початку XVI ст. книгодрукування в Англії розвивалось у важких умовах цензор­ського нагляду. Королівська влада присікала будь-які спроби розповсюдження реформатор­ських ідей. Король Генріх VIII у 1536 р. на­казав стратити Вільяма Тіндейля тільки за те, що той на материку видрукував Біблію у вла­сному перекладі англійською мовою.

Згодом король дещо послабив цензуру з політичних міркувань і дав можливість дру­кувати в Англії книги національною мовою.

В середині століття майстерність англійсь­кого друкування почала зростати, а деякі ви­дання, наприклад, друкаря Джона Дея, на­віть не поступаються за книгодрукарським мистецтвом книгам, виготовленим у друкар­нях материкової Європи. Велика роль у роз­витку видань наукової та навчальної літера­тури англійською мовою належить друкарням університетів у Кембриджі та Оксфорді.

320 КНИГОДРУКУВАННЯ В XVI-XVIII ст.

Дж. Ііоккаччо.

Док(імер<»і.

Титульний

щжуш.

Виїьям

Джаґґард.

Лондон.

№20 г>.

Цензорські обмеження в Англії діяли і в XVII ст. Друкарі могли видавати книги лише в Лондоні, Оксфорді, Кембриджі та, пізніше, в Йорку. Зокрема, в Лондоні у 1637 р. право працювати було надано лише двадцяти дру­карям і чотирьом словолитникам.

Протягом усього XVII ст., незважаючи на жорстокі обмеження, англійські друкарні все ж таки видавали національну літературу: лондон­ський д