Європейська палітурна справа у першій половині XVI СТ.

роцес формування нових стильових ознак у європейському палітурному мистецтві останньої чверті XV ст. почався з Італії. Купці потужних італійських міст — Венеції, Флоренції та інших — активно торгували з країнами ісламського світу та з Іспанією, завозячи багато арабського товару, оздобленого східним орнаментом. Зокрема, арабесковий декор у вигляді складних геометричних і рослинних прикрас мавританського та стрічкового характеру і був запозичений італійськими майстрами ужиткового мистецтва, в тому числі й палітурниками. Наприкінці XV ст. в Італію почали переїжджати майстри-па-літурники з Німеччини та Нідерландів, а на початку XVI ст. — і з арабського Сходу. Завдяки їм через кілька десятиліть палітурка італійської книги досягла високого мистецького рівня і досить швидко здобула популярність у західноєвропейських країнах.

Конструювання й оздоблення палітурок друкованої книги 277

За приклад можна взяти оздоблені в італійських майстернях численні палітурки для книг особистої бібліотеки угорського короля Матвія Корвіна (1448—1490). Система їх оздоблення розроблена на основі східного декору: середину лицьової палітурної кришки займала велика арабескова форма, яка вибагливо перепліталася з декоративними прикрасами у чотирьох кутах і з орнаментальним обрамленням країв кришки. Іноді в центрі складного орнаменту закомпонований герб короля або герб Угорської держави. Оздоблення на палітурках, як і в східній книзі, виконували за допомогою дрібних штампів і пуансонів. Величезну на той час бібліотеку М. Корвіна нащадки короля не зуміли зберегти у повному обсязі: лише її частину було вивезено до Константинополя, а пізніше повернуто у Будапешт.

Наприкінці XV ст. італійські майстри ускладнили художню виразність палітурок, збагативши їх декоративне оздоблення золотим і срібним тисненням.

Спочатку на тонкий сап'ян наносили малюнок, потім виконували безколірне блінтове тиснення штампами з цупкої верблюжої шкіри, які не пошкоджували поверхню тонкого сап'яну. Обробивши сап'ян сумішшю яєчного білка з оцтом, на місця блінтового тиснення накладали смужки золотої або срібної поталі. Підігрітими на вогні металевими штампами втискували поталь у «сліпі» заглибини.

Художніми взірцями для італійських майстрів при оздобленні палітурок слугували оздоби східної книги: заокруглені арабескові форми різної конфігурації, мавританський геометричний орнамент, стрічковий орнамент і декоративне зображення дельфіна, заповнене декором. Золоте тиснення іноді виконували за декоративними взірцями давніх коптських оправ.

Особливістю оздоблення італійських палітурок кінця XV ст. було те, що, на відміну від німецьких, нідерландських і англійських, зовсім не використовувалися зображення Ісуса Христа, Богородиці Діви, євангельських персонажів і портрети патронів.

До нашого часу збереглися палітурки кінця XV ст., виготовлені італійськими майстрами для франкфуртського книголюба Петера Уге-льгеймера, який тривалий час мешкав у Венеції. Характерною прикрасою цих палітурок було блінтове зображення римських монет і медалей.

арабескового типу. Різьблення на дереві. XV ст.

РОЗКВІТ Італійського палітурного МИСТеЦТВа Орнаментальна

доби Відродження пов'язаний перш за все з книговидавничою діяльністю венеціанця А. Мануція. Його знамениті альдини — невеликого розміру видання грецьких і римських класиків, частково видані в оздоблених золотом видавничих палітурках, — користувалися великою популярністю у Європі. Золоті декоративні прикраси витискували на сап'янових палітурних кришках дрібними металевими штампами.

У палітурній майстерні Альда Мануція виготовлялися численні чудово оздоблені золотим тисненням палітурки, замовниками яких були заможні збирачі книг із різних країн. Основним декоративним мотивом слугував картуш (від італ. cartoccio — згорток) у вигляді напів-розгорнутого сувою чи декоративно обрамленого щита посередині палітурки, оточеного вибагливими завитками та стрільчатим орнаментом.

З Італії новий художній напрям оздоблення палітурки прийшов у Францію. Французьке палітурне мистецтво багато чим завдячує відомому французькому любителеві книг Жану Грольє де Серв'єр (1479—1565). Він багато мандрував, деякий час проживав у Мілані та Римі, а в 1535 р. французький король Франциск 1 призначив його послом в Італії та головним скарбником королівства.

Бібліотека Ж. Грольє складалася майже з 3000 томів. Перебуваючи у Венеції, він налагодив дружні стосунки з добре відомим у Європі книговидавцем Альдом Мануцісм і почав колекціонувати його видання.

Для книжок Ж. Грольє палітурки здебільшого прикрашали геометричною стріч-

278 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Палітурка книги

з бібліотеки

Шана Гральє.

Венеція.

Перша

половина

XVI cm.

ковою плетінкою з використанням в юнких рослинних елементів. Посередині палітурки компонувалися картуші різної форми (овальні, прямокутні, чотирикутні), у яких розміщували написи. Майстри використовували й нові штампи типу аз юре, за допомогою яких одержували заштриховані зображення листків і квітів. Тло навколо прикрас торшонували пуансонами, внаслідок чого воно набувало оксамитового відтінку. На краях палітурних кришок робили геометричні стрічкові бордюрні рамки. У цій же творчій манері, з використанням штампів типу азюре, оздоблені палітурки, які виготовлялися на замовлення Ж. Грольє у палітурних майстернях Парижа та Ліона. Невеликі томики були оправлені в коричневий, червоний, зелений, синій і жовтий ма-рокен. Крім назви книги, на палітурці було надруковано: «Належить Ж. Грольє та його друзям».

У Франції першої половини XVI ст. ввійшов у моду новий оздоблювальний принцип — семі (від франц. semis — грядка): пачітурні кришки заповнювали однаковими орнаментальними смужками, складеними з декоративних елементів, які ритмічно повторювали. Наприклад, палітурки книг колекції короля Франциска І прикрашала багаторазово повторювана літера «F», а книги Генріха IV— зображення королівської лілії та літера «Н».

У цей період відомий французький художник і книгодрукар Жоффруа Торі створив на основі його власного видавничого знака вишукані контурні ескізи для штампів-пластин. Це були варіанти зображення глечика, розміщеного внизу палітурки, від якого розходилися тонкі стрілчасті лінії по всій поверхні палітурної кришки, обрамленій стрілчастим бордюром.

У 40-х роках XVI ст. великої популярності у Франції набули майстерно оздоблені палітурки з колекції французького скарбника Тома

Конструювання й оздоблешш тишпурок друкованої книги 279

Маю, який замінив на цій посаді Ж. Грольє. Неважко помітити спільність технічних методів оздоблення книг, зібраних Ж. Грольє і Т. Маю — можливо, їх оздоблював один майстер. Це й арабескові композиції зі стрічковим орнаментом, і використання пуансонів для фактурної обробки загального тла та вибагливих бордюрних рамок. Поряд із цим палітурки книг колекції Т. Маю відзначаються значно багатшими та пишнішими оздобами.

Оновлення палітурного мистецтва, що, як зазначалось, почалося в останній чверті XV ст. в Італії, було підхоплене і розвинене французькими майстрами. Починаючи з 20-30-х років XVI ст., Ліон і Париж демонстрував кращі творчі досягнення у палітурному мистецтві.

Цікаво, що нові творчі ідеї італійських і французьких палітурників не знаходили активної підтримки у країнах, де книгодрукарська та видавнича справи були досить добре розвинені, — зокрема, в Німеччині, Нідерлан-

Иенсція. Перша половина XVI ст.

Дах, АНГЛІЇ. Тут майстри паЛІТурНОГО МИСТеЦтва продовжувати використовувати традицій- книги:і бібліотеки

НІ ТЄХШЧН1 СПОСоби ПобуДОВИ И ОЗДОблеННЯ Тами Маю.

шкіряних оправ, притаманні рукописній книзі. Як і раніше, палітурні кришки являли собою дошки, які обтягували телячою або свинячою шкірою і прикрашали за допомогою блінтового тиснення металевими штампами різних профітів з опуклими або заглибленими декоративними зображеннями.

У добу пізнього середньовіччя Німеччина займала провідне місце в мистецтві оздоблення європейської книжкової оправи готичного типу, тому що цей стиль відповідав тогочасним естетичним вимогам покупців. Крім невеличких металевих штампів із зображеннями квітів, листків, пальмет, плодів граната, гілок, у першій половині XVI ст. німецькі майстри-палітурники почали користуватися ролевими штампами та великими штамнами-нла-стинами, на яких були вигравіювані біблійні

280 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Палітурка

а книжкової

колекції короля

Генріха TV.

Стиль сі'мі.

Франція.

Перша

половина

XVI cm.

та євангельські сцени, портрети замовників або впливових покровителів, а також портрети Мартіна Лютера та інших діячів реформаторського руху. Були популярними також блінтові зображення побутових сцен або сюжетів на товстих шкіряних палітурках, запозичені з лубочних аркушів, добре знайомих читачам.

Майстри-палітурники, дотримуючись традиційних композиційних схем, розміщували посередині лицьової палітурної кришки прямокутник із зображенням герба, сюжетної сцени або портрета, яке потім обрамляли паралельними вертикальними і горизонтальними лініями. В кутах палітурних кришок декоративні лінії перетиналися, створюючи різноманітні ритмічні сполучення. Центральні великі зображення витискували штампами-пластина-ми, а бордюрний декор — ролевими штампами. Бордюрні прикраси могли складатись і з елементів ґотичного орнаменту — стрілчастих прикрас, розгалужених гілок чи декоративних елементів рослинного орнаменту.

З часом стало модним витискувати на лицьовій кришці палітурки портрети власників книжок або монограми замовників із зазначенням року виготовлення палітурки, іноді —

прізвище й ім'я палітурника та гравера. Ім'я автора та назву подавали не на корінці оправи, а на лицьовій палітурній кришці, оскільки книги ще не було прийнято ставити на полицях корінцями назовні. Лише у другій чверті XVI ет. німецькі палітурники поруч із блінтовим тисненням почали поступово використовувати тиснення золотом. На розвиток нового стилю в зовнішньому оздобленні німецької книги вплинули творчі роботи італійських і східних палітурників, які у той час на замовлення німецьких курфюрстів, здебільшого саксонських, та заможних бюргерів виготовляли палітурки для книг в італійських містах. У другій чверті XVI ст. нові стильові напрями у мистецтві, в тому числі і книжковому, з Італії та Франції проникали до Німеччини переважно через Авґсбурґ — великий культурний осередок тогочасної Центральної Європи. У цьому місті діяла майстерня видатного німецького майстра-палітурника Якоба Краузе (1531—1585), що набув ґрунтовних знань і практичних умінь в Італії та Франції. У 60-х роках він отримав високу посаду придворного палітурника в м. Дрезден при дворі курфюрста Августа Саксонського і виготовив для його книжкової колекції цілу низку чудово оздоблених палітурок у дусі німецького Відродження.

Творча система оздоблення палітурок Я. Краузе характеризувалася щільною обробкою поверхні палітурних кришок золотим тисненням. Крім цього, він використовував окремі дрібні штампи, штампи-ролі та штампи-плас-тини. Я. Краузе застосовував художні прийоми, притаманні французьким та італійським майстрам: у центрі палітурної кришки розміщував декоративний картуш, який органічно сполучав з орнаментальними формами, заком-понованими в кутах палітурної кришки. Пізніше майстер розробив свої власні композиційні схеми: середню і кутові частини палітурки він поділяв на кілька прямокутників, квадратів або овалів, які потім заповнював пасмоподібним та арабесковим орнаментом. Іноді посередині палітурної кришки художник розміщував герб або портрет замовника.

Крім палітурних кришок із золотим і срібним тисненням, Я. Краузе оздоблював багато оправ за допомогою блінтового тиснення, у суто німецькому (пізньоґотичному) стилі. Виготовляв він і м'які обкладинки з пергаменту, які скріплювалися тільки з корінцем книжкового блока (без використання дерев'я-

Конструювання й оздоблення палітурок друкованої книги 281

Палітурки

з книжкової

колекції

курфюрста

Августа

Саксонського.

Якоб Нраузе.

Аш'сСщрґ.

Перша

полонина

XVI сіп.

282 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Зразок

оздоблення

пергаментної

м'якої

обкладинки.

Ерхард

Ратдольт.

Авґсбурґ.

1494 р.

Паперова

обкладинка

до політичних

памфлетів.

Ксилографія

Лукаса

Кранаха

Старшого.

Віттенберґ.

1521 р.

них дощок). У ці м'які, добре оздоблені золотим тисненням обкладинки «одягалися» книги, які саксонський курфюрст брав із собою у подорож.

Творчий стиль оздоблення німецької палітурки, створений у середині XVI ст. німецьким майстром-палітурником Я. Краузе, проіснував без суттєвих змін до XVIII ст.

В Англії, як і в Німеччині, майстри-па-літурники досить довго дотримувалися при оздобленні шкіряних палітурок готичного стилю. У 30-40-х роках XVI ст. популярними стали палітурки, виготовлені з оксамиту та шовку, а потім оздоблені ручною вишивкою і коштовними каменями. Такі палітурки мають книги з особистої колекції англійського короля Генріха VIII та його доньки Єлизавети.

Лише у середині XVI ст. англійські майстри почали оздоблювати палітурні кришки у новому стилі, перейнявши техніку золотого тиснення на сап'яні від італійських, французьких і східних палітурників.

В інших європейських країнах першої половини XVI ст., в тому числі слов'янських, майстри-палітурники продовжували художні традиції своїх талановитих попередників.

У потужних західноєвропейських видавниц твах, які були створені Альдом Мануцієм у Венеції, Антоном Коберґером у Нюрнберзі, Ерхардом Ратдольтом в Авґсбурзі, ще наприкінці XV — на початку XVI ст. виникла практика виготовлення оздоблених палітурок для певної частини тиражу видань у стінах друкарні. Цю практику згодом прийняли книго-друкарі в Ліоні та Базелі. Такі книжкові палітурки ще не можна було назвати видавничими, бо вони не були ідентичними. їх виготовляли для окремих заможних книголюбів і, хоча оздоблювали одними й тими ж ролевими штампами, зрозуміло, що кожна з папіту-рок мала якісь індивідуальні особливості. Пізніше, коли книготоргівля відокремилася від видавничої справи, безпосередньо в друкарні почали виготовляти й оздоблювати певну кількість палітурок для тих видань, які замовляли торговці для своїх постійних покупців.

Можна залучити до видавничих обкладинок м'яке шкіряне покриття книжок малого обсягу, блоки яких скріплювали зі шкірою в корінці у вигляді брошур. Такі обкладинки виготовляли Е. Ратдольт у Авґсбурзі та інші книгодрукарі у Венеції та Феррарі. За виглядом вони нагадували сучасну суперобкладинку. На них друкували ім'я автора, назву видання

Конструювання й оздоблення палітурок друкованої книги 283

та ксилографічну ілюстрацію. Одна з перших брошур, «одягнута» у м'яку пергаментну обкладинку, була видана 1482 р. в Авґсбурзі друкарем Й. Шенсперґером.

Перші спроби виготовлення у друкарнях невеликої частини тиражу видань з однаково оздобленими палітурками почали тільки у XVII ст. Наприклад, частина географічних атласів великого розміру вийшла з друкарні нідерландського видавця Віллема Янсзоона Блау з більш-менш однаково оздобленими палітурками («Новий атлас», Амстердам, 1634).

Нагадаємо, що наприкінці XV — у першій половині XVI ст. друковані книги мали вигляд комплектів незброшурованих зошитів, які складали у стоси, зв'язували мотузкою і транспортували до крамниць у спеціальних бочках. Покупці, придбавши один із цих комплектів, уже самі зверталися до палітурної майстерні, де книжковий блок «одягали» у палітурні кришки й оздоблювали їх згідно зі смаком замовника.

ЕКСЛІБРИС, СУПЕРЕКСЛІБРИС І КНИГОВИДАВНИЧА МАРКА

Екслібрис (від лат. ex libris — із книг) розвинувся з написів, які вказували в рукописній книзі на її власника. Ще на футлярах для сувоїв, що належали єгипетським фараонам, прикріплювали таблички, де спочатку вказували ім'я фараона-власника, а вже потім — дані про твір.

У західноєвропейських рукописах кодекс -ного типу екслібрис малювали на першому аркуші у вигляді герба власника зібрання або його каліграфічно написаного прізвища. У кириличних рукописах здебільшого на перших сторінках подавали імена їх власників. Збереглося багато богослужбових кириличних книг з так званими вкладними записами. Коли заможні парафіяни дарували храмові гарно оздоблені рукописи, вони писали на сторінці число і рік, назву церкви чи монастиря, яким робився дарунок, вказували мету дарування та ім'я власника книги.

Найстарішим мальованим екслібрисом у кириличних рукописах є знак, який належав засновникові бібліотеки Соловецького монастиря ігуменові Досифею. Цей знак датується 1493-1494 pp.

На зміну мальованому екслібрисові у другій половині XV ст. прийшов друкований. На папері робили відбиток із дерев'яної гравю-

ри, а власник бібліотеки наклеював його переважно на внутрішній бік лицьової кришки палітурки.

У західній Європі першим гравійованим екслібрисом вважається вирізьблений на дереві у 1460 р. знак німецького лицаря Берн-гарда фон Рорбаха.

Мистецтво німецького екслібриса творили в XVI ст. такі видатні художники, як Альбрехт Дюрер, Лукас Кранах Старший і Ганс Гольбейн Молодший. Наприклад, А. Дюреру належить авторство близько 20 екслібрисів. Одним із найкращих є намальований і вирізьб-

Екслібрис ш

рукописів

Соловецького

монастиря,

штопаний

ігуменом

Досифеєм.

1493-1494 pp.

Суперекслібрис, виконаний на основі герба французького короля Франциска І. XVI ст.

284 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Альбрехт

Дюрер.

Екслібрис

В. ТГцжгаймера.

Ксилографія.

20-ті роки

XVI cm.

Альбрехт

Дюрер.

Екслібрис

Гектора

Помера.

Ксилографія.

1525 p.

лений ним на дереві у 20-х роках екслібрис для нюрнберзького гуманіста Віллібальда Піркгаймера. Вартий уваги також створений А. Дюрером у 1525 р. екслібрис для Гектора Помера нюрнберзького настоятеля церкви св. Лаврентія. На цьому екслібрисі під зображенням святого зроблено напис латиною, грецькою та давньоєврейською мовами: «Чистому все чисто».

Залежно від призначення, екслібриси поділялися на знаки-присвяти, які виготовляли на конкретне замовлення і навіть за ескізом замовника і потім вклеювали в книгу, та універсальні екслібриси, які за бажанням замовника одразу вдруковували у книгу. Нерідко малюнок екслібриса та прилучений до нього девіз давали лаконічну характеристику власникові книгозбірні. Наприклад, Ж. Грольє робив на книгах своєї колекції напис: «Належить Грольє та його друзям». На екслібрисах французьких збирачів книг були й такі девізи: «Підіть до продавців і купіть собі самі», «Це вам не бібліотека для читання», «Хай буде проклятий той, хто вкраде цю книгу».

З розвитком мистецтва оздоблення оправи у XV ст. з'явився суперекслібрис — знак власника книги, витиснений на лицьовій або задній кришці оправи, а пізніше — і на корінці книги. Це було зображення родового герба або початкові літери імені та прізвища власника бібліотеки. Наприклад, на виготовлених італійськими майстрами палітурках для книг угорського короля М. Корвіна у 80-х роках XV ст. було витиснено або герб короля, або герб держави. Суперекслібрис як оздоблювальний елемент набув особливої популярності у Франції першої половини XVI ст. Зображення родових гербів використовували у різноманітних художніх варіаціях. Здебільшого герб слугував композиційним центром складного оздоблення. Іноді його зображали блінтовим або золотим тисненням посередині палітурної кришки без використання будь-яких інших прикрас. Так, на палітурних кришках видань для колекції книг короля Франції Франциска І були майстерно виконані герби, витиснені золотою фольгою та блінтовим тисненням.

З поширенням книгодрукарської справи у виданнях стали з'являтися знаки, які засвідчували причетність друкаря або видавця до виготовлення даної книги. У книгознавчій літературі цей знак іноді називають сигнетом (від нім. Signet — друкарська або видавнича мар-

Конструювання й оздоблення палітурок друкованої книги 285

ка). Найпершим сигнетом вважається книгодрукарський знак Й. Фуста і П. Шеффера, який вони розмістили після передмови у Майн-цькому Псалтирі (1457). Згодом сигнети стали чи не обов'язковими у виданнях кни-годрукарів майже всіх європейських країн.

Перші сигнети здебільшого розміщували у колофонах. Згодом власники потужних видавництв почали переносити їх на титульні аркуші, рекламуючи тим самим свою друковану продукцію.

На титульних аркушах палеотипів з'явилося більше видавничої інформації. Поруч із фірмовими сигнетами друкарів почали компонувати й видавничі марки з прізвищами видавців, на кошти яких ці видання виготовлялись. У подальшому, щоби не перевантажувати титульні аркуші та зберегти їх композиційну зрівноваженість, видавничу марку залишили на титулі, а друкарський сигнет перенесли у кінець видання.

На початку XVI ст. широкої популярності набули невеликі за розміром книжки з творами римських і грецьких класиків, видані знаменитим італійським книговидавцем Альдом Мануцієм. На титульному аркуші альдин завжди стояла видавнича марка у вигляді дельфіна, який обвиває якір. Ця марка передавала зміст римського прислів'я «Festina lente» («Поспішай поволі»). Дельфін був зображальним синонімом таких понять, як швидкість і гнучкість, витонченість і прогрес, а зображення якоря символізувало міцність, стійкість і солідарність.

На марці видавця Анрі Етьєна (Париж, початок XVI ст.) зображено гілку дерева життя, яку обвиває змія — символ мудрості. А на марці його сина і спадкоємця Робера Етьєна бачимо філософа, який стоїть під деревом життя. Від дерева відпадають сухі гілки, а під його кроною написаний девіз: «Не велико-мудрствуй, але бійся».

Цікавими та цінними для історії є видавничі марки із зображенням друкарських процесів. Наприклад, на друкарській марці французького книгодрукаря і гуманіста Баді-уса Асцензія бачимо великий друкарський верстат, на якому працює робітник-відбива-льник. Справа біля вікна трудиться складач: у лівій руці він тримає верстатку — пристосування для складання рядків. Зліва майстер тримає в руках маци — спеціальні грибоподібні шкіряні подушки для нанесення фарби на друкарську форму.

286 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Друкарська

марка

Ровера

Етьена.

Ксилографія.

Франція.

Перша

половина

XVI cm.

Для інкунабульних сигнетів характерні ще досить спрощені графічні зображення у вигляді військових щитів, ініціалів і стилізованих хрестів. У палеотипах першої чверті XVI ст. видавничі марки ускладнюються: їх вигадливі, іноді напівребусні, композиції здебільшого складаються із зображення герба, імені та прізвища книговидавця, а також різноманітних девізів, як правило, латиною, обрамлених складним декором. Іноді, щоби вмістити в одному зображенні всі бажані символічні та геральдичні елементи, деякі книговидавці створювали особисті марки майже на цілу шпальту. Зокрема, такі видавничі марки використовували французькі книговидавці Жоффруа Торі, Антуан Верар, Етьєн Доле та ін.

КНИГА третя