Тривала готовність до безконфліктного спілкування – особливий вид комунікативної компетентності

 

Обов`язковою здібністю особистості має бути готовність до безконфліктного спілкування (ситуаційну, мобілізаційну, «передстартову»). Здатність людини до безконфліктного спілкування в даний момент, в екстремальній ситуації, напередодні якоїсь події (зустрічі, переговорів тощо) визначається певним психічним станом – мобілізацією всіх її психофізіологічних систем для толерантного, безконфліктного спілкування.

Також слід враховувати соціально-психологічні ролі, за якими часто розподіляється група під час спілкування:

- сперечальник: схильний до провокацій, відстеження в інших людях будь-яких недоліків. Він відкидає будь-які нововведення. Рекомендується використовувати його знання, але направляти його виступ на питання, які не є актуальними.

- той, хто співробітничає: уважно слухає дискусію, демонструє свій інтерес, його участь у спілкуванні є позитивною.

Рекомендується залучати його до участі у необхідний момент, щоб направити дебати в конструктивне русло.

- всевідаючий: зовсім не відчуває раціональної межі у спілкуванні, втручається і критикує безупинно.

Рекомендується

прийняти його конструктивні аргументи, протиставити іншій думці учасників.

- Базіка: перебільшує попередні висловлювання, займає багато часу при виступі, не привносячи чогось особливого.

Рекомендується тактовно обірвати його виступ, обмежити його пояснення чи спонукати його привести інші аргументи.

- Боязкий. Йому не вистачає впевненості, він залишається нерішучим і осторонь дискусій. Він може іноді реагувати раптово.

Рекомендується не провокувати його. Задати йому прості питання і схвалити, по можливості, його виступ.

- мовчазний стежить уважно за обговоренням, але, виявляючи увагу до самого себе, приймає в ньому участь тільки за проханням. Рекомендується слідкувати за ознаками його «несловесної» комунікації і попросити його висловити свою думку.

- незмінний: стійка людина, вона здається незацікавленою, незважаючи на реальний інтерес. Рекомендується поцікавитися його досягненнями, запитати, що він думає з приводу того, що він може привнести у спільну справу.

- піднесений: ставить себе вище за інших, підкреслює свою роль, проте не робить суттєвого внеску у справу. Рекомендується задавати йому конкретні питання, підвести його до чітких відповідей за допомогою «так-ні».

- хитрий вистежує ситуації «глухого кута», задає складні питання, підштовхує до емоційної реакції. Рекомендується винести його думку на обговорення і підштовхнути його до більш точного формулювання своїх питань.

Особливим видом комунікативної компетентності є тривала готовність до безконфліктного спілкування. Вона є складною інтегральною властивістю особистості, яка складається з наступних взаємопов'язаних компонентів:

1) мотиваційної готовності, що характеризується системою мотивів, які спонукають людину до безконфліктного спілкування.

Такими мотивами можуть бути психологічна установка на спілкування, бажання уникнути протиріч, протистояння усвідомлення значення безконфліктного спілкування для себе і свого партнера. Ідеал толерантного спілкування, переконаність в необхідності нормальних людських взаємостосунків;

2) загальної професійної готовності до безконфліктного спілкування. Визначається рівнем знань, вмінням безконфліктно спілкуватися, знаходити спільну мову з людьми; розвитком психічних пізнавальних процесів, що дають адекватні уявлення про об'єкт спілкування;

З) емоційно-вольової готовності, що характеризується здатністю людини регулювати за допомогою вольових зусиль свої суб’єктивні психічні стани (емоції, афекти, настрої тощо), які виникають у спілкуванні, стримувати себе, переконувати інших тощо. Всі ці компоненти готовності до безконфліктного

спілкування тісно взаємопов’язані і взаємообумовлюють один одного.

Таким чином, сучасний рівень управління вимагає від керівника наступних комунікативних умінь:

1. Забезпечувати участь працівників усіх рівнів у прийнятті рішень.

2. Будувати комунікаційну мережу для обміну інформацією та зворотного зв’язку.

3. Створювати системи міжособистісних комунікацій, що відповідають кризовим ситуаціям.

4. Залежно від ситуації обирати найбільш відповідні інформаційні засоби та канали комунікації.

5. Ефективно використовувати невербальні засоби спілкування.

6. Протидіяти маніпуляціям, долати бар’єри спілкування, ефективно спілкуватися з «важкими» людьми.

Окрім того керівник ОВС повинен володіти прийомами у правління конфліктами — це дія, спрямована на:

• мінімізацію причин та їхню ліквідацію;

• на корекцію поведінки учасників конфлікту;

• на підтримку необхідного рівня конфліктності, не виходячи за контрольні межі.

Вирізняють такі основні методи управління й попередження кон­фліктів:

• внутрішньоособистісні — методи впливу на окрему особистість;

• структурні — методи профілактики та ліквідації організаційних конфліктів;

• міжособистісні методи або стилі поведінки в конфлікті;

• персональні методи;

• переговори;

• методи управління поведінкою особистості;

• методи, які передбачають навіть агресивні дії (використовуються досить рідко).

Важливий також критерій, на основі якого можна охарактеризувати явище конфлікту, ‑ наявність суб'єкта чи суб'єктів як носіїв конфлікту. Це означає, що перебувати в конфлікті можна не лише з кимсь, з іншою групою, а й із самим собою. Конфлікт власне й відрізняється від суперечності тим, що сторони його не обов'язково повинні бути представлені суб'єктами. Прийняття цієї точки зору обмежує проблемне поле конфлікту "людським фактором".