Тема 7. Методологія соціогуманітарних наук.

 

Класифікація соціогуманітарних наук (за предметом, за методом, за предметом і методом, за науково-дослідницькими програмами). Взаємозв'язок методології соціогуманітарних наук з історією, соціологією науки, соціальною психологією, культурологією, герменевтикою, семантикою, семіотикою, лінгвістикою та іншими.

Емпіричний та теоретичний рівні соціогуманітарного знання. Методологічний зміст емпіричного гуманітарного знання як відобра­ження конкретного соціального досвіду людини і теоретичного світоглядного знання як відображення соціально-історичної практики людства. Особливості суб'єкта, об'єкта і результату наукового пізнання в соціогуманітарній сфері. Методологічний аналіз відношення гуманітарного знання з соціальною дійсністю, структури і способів отримання та обґрунтування гуманітарних знань.

Основні напрями і завдання методології соціогуманітарного знання: обгрунтування відносної самостійності гуманітарних наук; визначення можливостей соціогуманітарного знання в поясненні, оправданні, зміцненні або зміні соціальних структур та відношень; здійснення саморефлексії гуманітарного знання в контексті його історії.

Методологічний аспект розвитку понятійного апарату, системи абстракцій та уявлень про структуру, методи і форми гуманітарного знання та їх визначальний вплив на зміст, напрями і характер наукових досліджень в соціогуманітарній галузі (дослідження пізнавальних і ціннісних відношень людини до світу, духовного досвіду людини в осягненні сенсу життя, свободи і відповідальності; аналіз динаміки історичних типів особистості, її взаємовідношень з культурою і суспільством в цілому, культурно-історичних змін змісту і форм ментальності). Методологічний зміст поділу філософії гуманітарних наук на три складові: „науки про дух", „історичний світ", „філософія в її історії"".

Методологічні особливості теоретичного рівня досліджень в гуманітарній сфері (абстракція, ідеалізація, індукція і дедукція, аналіз і синтез, аналогія в соціогуманітарних науках).

Методологічне забезпечення істинності соціогуманітарного знання та функцій соціогуманітарних наук в суспільстві. Методологічний сенс опозицій „пізнання - знання", „гносеологія -епістемологія" в соціогуманітарному знанні.

Еволюція філософського осмислення соціогуманітарного знання: перехід гуманітарних наук в центр філософської проблематики (друга половина XIX ст.); формування наук суспільно-історичного змісту (початок XX століття); зміна гуманітарної парадигми - „перехід від світу науки до світу життя" (середина XX століття); „критика історичного розуму" і перехід до розуміння гуманітарного знання як „програми продукування ідеальних соціогуманітарних смислів" (кінець XX століття).

Основні сучасні науково-дослідницькі програми в соціогуманітарній сфері. Визначення парадигми соціогуманітарних наук. Натуралізм і культуроцентризм в методології соціогуманітарного знання: тенденції поєднання натуралістичного аналізу суспільних макропроцесів з культуроцентристським підходом до вивчення соціальних мікропроцесів. Герменевтика як центр методологічної рефлексії соціогуманітарного знання. Тріада В. Дільтея „переживання - висловлювання - розуміння". Лінгвістичні та герменевтичні підходи до вирішення проблеми єдності когніції та комунікації в соціогуманітарній сфері. Методологічні принципи „Великої науки": універсалізм (узагальнення знань), спільність (відсутність бар'єрів), безкорисливість (цінність істини), організований скептицизм (єдиноавторитетність Розуму і Досвіду), організований лібертизм (свобода мислення).

Комунікативна теорія суспільства і синергетична парадигма як методологічна основа суспільної стратегії людства XXI століття.

Методологія історії як система принципів, прийомів та процедур формування й використання методів історичного пізнання. Методологічний зміст основних концепцій історичного знання (раціоналізм, позитивізм, модель єдиної історії, теорія локальних цивілізацій, історична герменевтика, „нова історична наука" або школа „Анналів", соціокультурний підхід, постмодернізм, наративізм). Методологічне обгрунтування місця історії в системі соціогуманітарних наук: соціальна і гуманітарна предметність історії.

Методологічні засоби історичного пізнання. Історичні поняття та способи їх утворення. Теорія та емпірія в історичній науці. Гіпотетико-дедуктивна і дедуктивно-номологічна моделі наукової історичної теорії. Синхронний та діахронний принципи пізнання історичних явищ. Історичний факт та історичне джерело в методології історії. Дослідження текстів як особливість методології історії. Методологічний зміст і функції історичних законів та форм пояснення (тлумачення, інтерпретації) історичної реальності.

Класичний, некласичний та постнекласичний етапи розвитку методології історії. Класичний етап (до середини XIX століття): про­тиставлення суб'єкта і об'єкта історичного пізнання, розуміння історичної реальності як осяжної раціональними засобами людського розуму.

Некласичний етап (кінець XIX - початок XX століття): опозиція сцієнтичним, науково-центричним дослідженням історії при наявності науково-центричного (позитивізм, марксизм) і наукобіжного або науко-відцентрового (персоналізм, феноменологія, герменевтика, екзистенціоналізм, філософія життя, релігійна філософія) напрямів у методології історії. Монізм та глобалізм як ознаки історичного мислення.

Постнекласичний етап (з другої половини XX століття): плюралізм в розумінні історичної реальності; формування синергетичної, поліваріантної, сценарної, плюралістичної та» нелінійної методологій; застосування наукових, раціональних, дискурсивних, а також поза-наукових, інтуїтивних засобів, методів і форм осмислення історичного процесу; розуміння і тлумачення онтологічної, гносеологічної, фактичної та концептуальної, індивідуальної та соціальної автентичної реконструкції та творчої деконструкції історичного буття.

Постнекласична методологія історії як форма і засіб безпосереднього й цілісного осягнення історичного буття шляхом самоідентифікації та самореалізації людини.

Методологія політики. Предмет методології політичної науки - система принципів і засобів побудови політичних теорій, визначення рівнів систематизації політичного знання та емпіричних досліджень на рівні конкретного (політичного) аналізу. Методологічні проблеми забезпечення істинності політичних знань, розробки правил, норм і принципів наукового дискурсу політичних проблем та визначення наукових засад політичного реформування.

Зв'язок методології політики з соціальним пізнанням, державо­творенням, з політичними комунікаціями (РК - „паблик рілейшнз": зв'язки з громадськістю). Методологія політики і РК-технології: їх вплив на прийняття і реалізацію політичних рішень, на політичну поведінку суб'єкта. Методологія історико-політичного та концептуального підходів до вивчення явищ політичного життя.

Основні категорії методології політики: політична влада, полі­тична система, політичний процес, політична свідомість, політичні цінності, політичні норми, політична культура.

Основні методи політичної науки: філософський, загальнонауковий, соціальний. Загальнонаукові методи політичної науки: системний, структурно-функціональний, порівняльно-ретроспективний, діяльнісний, індуктивно-дедуктивний, аналогії, моделювання. Методи емпіричних досліджень політичної сфери: спостереження, соціологічні дослідження, математичні методи, аналіз статистичних даних, анкетування, експеримент.

Методологічні принципи політичної науки: принцип системності, принцип об'єктивності, принцип історизму, принцип соціального підходу.

Функції методології політики: теоретико-пізнавальна, світоглядно-виховна, науково-прогностична, професійно-прикладна, інноваційна.

Методологічний зміст політичного менеджменту. Раціональний дискурс і морально-ціннісні основи легітимації політики.

Методологічні аспекти комунікативної теорії суспільства. Концепти „спільнота" і „суспільство" у світлі ціннісно-нормативних категорій (ціннісної раціональності, матеріальної раціональності, нормативної раціональності, ринкової раціональності, політичної раціональності, цілераціональності). Роль комунікативної етики в легітимації політичного ладу, в забезпеченні ціннісних орієнтацій інтеграційних і регулятивних проявів у системі управління суспільством. Методологічний аспект співвідношення політико-правових і моральних норм. Функціонально-інструментальна концепція легітимації політичного ладу; комунікативна раціоналізація проблем легітимації політики. Місце опозиції „деонтологічна етика переконання - телеологічна етика відповідальності" у вирішенні проблем легітимації політики.

Методологічний зміст постмодерністської теорії активного політичного плюралізму. Методологічний аспект теорій створення наднаціонального рівня прийняття рішень (планетарної влади) в умовах глобалізації.

Методологія права. Сутність методології права як системи методів, принципів і засобів пізнання, наукового дослідження та практичної організації і перетворення правової дійсності. Науковий, філософський і філософсько-правовий підходи до вивчення права. Рівні методології права: філософський (система світоглядно-методологічних ідей та принципів), науковий (система принципів і методів наукового пізнання), спеціально-юридичний (спеціальні правознавчі методи пізнання - нормативно-аналітичний, догматичний, порівняльно-правовий тощо).

Особливості застосування загальнонаукових методів пізнання правової дійсності (абстрагування, ідеалізація, класифікація, система­тизація, аналіз і синтез, індукція ідедукція, експеримент і моделювання, синергетичний метод). Частковонаукові методи пізнання правової сфери (соціологічний, психологічний, історичний, математичний, кібернетичний, логічний тощо).

Типи розуміння права: правовий позитивізм, правовий об'єкти­візм, правовий суб'єктивізм, правовий інтерсуб'єктивізм.

Способи обгрунтування права (об'єктивний, суб'єктивний, інтерсуб'єктивний).

Методологічні аспекти правової онтології, правової антропології та правової аксіології.

Методологічні питання визначення ролі та функцій -політико-правових інститутів у здійсненні права.

Методологія культури як культурна самосвідомість людини, її зміст, завдання та функції. Методологія культури як культурна деонтологія. Методологія проблем культурологічного знання: синхронний та діахронний принципи в дослідженні культури. Діалогічний зміст методології культури як методології тексту та інтертекстуальності. Методологічні аспекти періодизації і класифікації типів культури. Методологічний зміст міфологічної свідомості, символізації та візуалізації явищ культури.

Світоглядно-методологічна єдність пар „культура-наука", „культура-цивілізація", тріад „культура-мораль-наука" і „Краса-Добро-Істина" та системи „культура-знання-наука-цивілізація". Морфологічний, аналітичний та історичний методи дослідження культури. Порівняння (як оцінювання), модифікація (як підпорядкування), інтертекстуальність (як синтетична єдність) та наративність (як висловлювання) текстів культури. Антропологічні підходи в методології культури. Лінгвістика в методології культури.

Методологія мови. Мовна форма буття знання як першоумова методологічної рефлексії над наукою. Мова як засіб формування знань і як безпосередня емпірична реальність. Співпадіння сфери застосування мови зі сферою усвідомленого буття людини. Методологічний аспект поняття „тексту" як тексту культури в цілому. Типологія текстів і текстових епох. Проблема деконструкції тексту та інтертекстуальність. Методологічний зміст і значення первинного і вторинного текстів. Методологічні аспекти фіксування знання в мові. Перехід мовної організації наукового тексту в мовну структуру знання суб'єкта. Методологічна єдність слова і поняття. Концепт як єдність мови і мовлення. Взаємозв'язок професійної мови (як технічного мовного інструментарію) і філософської мови (як загальнотеоретичного категорійного апарату). Методологічні проблеми перекладу та інтерпретації наукових текстів: методологічний діалог філології, філософії і логіки. Методологічний зміст тріади „текст - контекст - читач". Методологічні аспекти демократизації та інтелектуалізації мови науки. Проблема семантичної метамови.

Методологія освіти як система заходів, способів і засобів впливу на розвиток духовних сил і можливостей людини. Основні методи освіти: методи розуміння та інтерпретації змісту дій учасників освітнього процесу. Ускладнення методології розуміння від тлумачення до інтерпретації.

Особливості методології освіти: діяльнісна трактовка освіти як системи усвідомлених актів та інтеракцій; фіксація зв'язку освіти з діями учасників освітнього процесу, їх мотиваціями та інтересами; акцент на методах об'єктивно-духовного та інтерсуб'єктивного розуміння; орієнтація на інтеракцію явних і латентних змістових структур; неприйняття нормування в освіті та установка на гуманістичну філософію освіти як педагогічного відношення, що ґрунтується на цінностях та ідеалах культури і науки.

Герменевтика в методології освіти (герменевтичний історизм, герменевтичний структуалізм і екзистенційна герменевтика). Синергетика в методології освіти. Методологічний зміст тріади „життя - розуміння - життя".

Методологія економічної теорії. Методологічні аспекти формування знань про економічні процеси, про закони і механізми економічного життя. Роль методології економічної науки у формулюванні мотивів поведінки суб'єкта, вибору ним засобів, способів і шляхів здійснення економічних завдань і задоволення матеріальних інтересів.

Методологічні аспекти трансформації економічної теорії як ціннісної переорієнтації економічного розвитку на „економічну раціональність і відповідальність" через концепцію соціального ринкового господарства. Трирівнева концепція соціально-економічної раціональності: рівень суспільного договору, рівень економіки, рівень персональної дії. Методологічний зміст ідеї підприємницько-політичного діалогу, комунікативної раціональності соціально-відповідального ринкового господарства.

Методологія релігієзнавства. Методологія осмислення антропологічної ситуації та ідеї Вищого Розуму - Бога як світоглядно-духовного шляху її вирішення. Методологічні аспекти опозицій „релігійне самопізнавання - наукове самопізнання", „містичне -ірраціональне". Методологічна сутність релігійної свідомості: створення Людиною власної сутності через діалог з Вищою Сутністю.

Методологічний аспект герменевтичного тлумачення змісту релігії як „відновлення спілки" Людини з Богом. Методологічні аспекти формотворчого впливу релігійності на соціодуховне буття людини.

Методологічне значення релігійних уявлень у формуванні смисложиттєвої парадигми людини - пошуку Вищого Блага і Вищої Цінності. Модернізація методології релігієзнавства в умовах глобалізації релігійного життя.

Методологія проблем глобалістики. Методологічне значення теорії технічного детермінізму, індустріального, постіндустріального та інформаційного суспільства у пошуку шляхів вирішення глобальних проблем сучасності. Застосування принципів конструктивного мислення і методології моделювання глобальних процесів у проектуванні майбутнього людства в контексті глобалізації