Об’єкт, сутність і предмет курсу

Планування – це свідома вольова діяльність для визначення цілей підприємства, ресурсів для досягнення цих цілей і передбачення результатів.

Планування допомагає відповісти на чотири важливих питання:

-Де організація знаходиться в даний час, які підсумки й умови її діяльності?

-Якою хоче бачити себе організація в майбутньому?

-Куди і як вона збирається рухатися?

-Як і за допомогою яких ресурсів можуть бути досягнуті цілі організації?

Завдання планування реалізується за допомогою виконання його функцій: -планування виступає основним методом здійснення економічної політики на підприємстві;

- забезпечення збалансованого розвитку підрозділів підприємства;

-забезпечення планомірного, поступового розвитку підприємства;

-створює основу забезпечення керованості всіма підрозділами підприємства;

-створення умов для забезпечення оптимальної результативності (ефективності) діяльності підприємства.

Об’єкт курсу – вивчення характеру і змісту планової і контролюючої діяльності існуючих у країні господарюючих суб’єктів (підприємств, фірм, корпорацій та інших юридичних осіб), суб’єктивною метою яких є одержання прибутку.

Методологія охоплює сукупність теоретичних висновків, загальних закономірностей, наукових принципів розробки планів і здійснення контролю, що відповідають сучасним вимогам ринку і перевірені передовою практикою.

Методика характеризує склад застосовуваних на тому чи іншому підприємстві методів, способів і прийомів обґрунтування та контролю досягнення конкретних планових показників, а також зміст, форму, структуру і порядок розробки планів.

2. Види планів підприємства, принципи планування діяльності підприємства.

В залежності від часових періодів планування розрізняють наступні види планів:

- перспективні (довгострокові та середньострокові);

-поточні або річні;

-оперативні або оперативно-календарні.

В залежності від об’єкта планування виділяють наступні види планів: виробничі; стратегічні; бізнес-плани; програми.

Планування як процес має здійснюватися згідно з певними принципами. У загальних рисах ці принципи були сформульовані ще А.Файолем, а згодом доповнені й конкретизовані вченими-економістами, передусім Р.Акофом. До них належать принципи: ієрархічності (системності, єдності), наукової обґрунтованості, участі (партисипативності), оптимальності, безпе­рервності, гнучкості, стабільності.

3. Зміст виробничого плану підприємства

При розробці виробничого плану підприємства необхідно розробити ряд розділів – складових частин. Кожен розділ виробничого плану підприємства відповідає за обґрунтування плану діяльності за окремою складовою господарсько-фінансової діяльності підприємства. До типових розділів плану розвитку підприємства відносяться:

- План реалізації (збуту) продукції;

- План виробництва продукції (виробнича програма);

-План матеріально-технічного забезпечення;

-План забезпечення трудовими ресурсами;

-План забезпечення фінансовими ресурсами;

-План організаційно-технічного розвитку підприємства;

-План прибутку й собівартості продукції.

Крім цих типових розділів, план розвитку підприємства може включати й інші розділи в залежності від специфіки підприємства: план капітального будівництва, план підвищення економічної ефективності виробництва, план соціального розвитку підприємства, план охорони навколишнього середовища, план зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Найважливішою особливістю плану розвитку підприємства є те, що, в незалежності від складу розділів, між ними існують взаємозв’язки і взаємозалежності.

9. Планування збуту продукції підприємства охоплює всю систему збутової діяльності; здійснюється на основі системного й комплексного підходів і передбачає наступні основні етапи:

-вивчення й формування середовища збуту;

-визначення корпоративної місії й конкурентної стратегії;

-тратегічне планування;

-планування, розробка й обґрунтування збутової політики;

-поточне планування поставок і реалізації товарів.

10. Аналіз і формування середовища збуту. Дослідження середовища збуту в цілому є змістом маркетингової діяльності як функції виробничого підприємства, є початковим, базовим етапом планування всієї діяльності підприємства, ціль якого складається у визначенні конкурентної переваги й конкурентної позиції виробничого підприємства й стратегічних перспектив їхнього втримання й розвитку. При вивченні попиту на продукцію визначаються:

1.загальна місткість ринку протягом планового періоду (М): М = П * Кп * Ц, де П - кількість покупців товару на ринку; Кп - середня кількість покупок од. товару на 1 покупця; Ц - середня ціна од. товару.

2.місткість територіального ринку, де розміщено підприємство;

3.результати ринкового тестування, яку проводитися з метою вивчення можливостей реалізації нового товару;

4.результати аналізу даних про реалізацію продукції в минулих роках.

Нормативна база планування.

Планування діяльності підприємства і його підрозділів ґрунтується на системі техніко-економічних норм і нормативів вико­ристання всіх матеріально-технічних, трудових і грошових ре­сурсів. Норми – це максимально допустимі величини абсолютних витрат певних ресурсів на одиницю продукції (роботи); Нормати­ви характеризують режими використання ресурсів.

Уся сукупність норм і нормативів підприємства створює його нормативну базу – надзвичайно важливу частину інформаційної системи управління. Організація нормативної бази підприємства буду­ється на таких основних принципах:

1. комплексне охоплення нормуванням усіх сфер діяльності підприємства і відповідно всіх розділів стратегічного і поточного планів;

2. методична єдність формування норм і нормативів за рів­нями управління (дільниця, цех, завод), за періодами (місяць, рік) і відповідно забезпечення їх агрегування і дезагрегування;

3. забезпечення обґрунтованості норм і нормативів на основі застосування належних методів їх обчислення, своєчасного по­новлення і коригування;

4.організація ефективної системи формування і використан­ня норм і нормативів: оформлення, зберігання, пошук, оновлення тощо.

Норми і нормативи класифікують за певними ознаками, що дає змогу внести певну систему в їх розмаїтість. До таких ознак передусім належать вид нормованих ресурсів, термін дії норм, ступінь їх агрегування і метод розроблення.

Норми витрат у натуральному виразі легко перетворюються у вартісні норми витрат множенням перших на грошові оцін­ки одиниці ресурсів або одиниці часу використання цих ре­сурсів.

За терміном дії норми і нормативи поділяють на стабільні(залишаються незмінними протягом тривалого періоду (кількох років). та змінні(коригуються підприємством або замінюються новими при зміні умов унас­лідок удосконалення техніки).

Можна виокре­мити три основні методи розроблення норм і нормативів: розра­хунково-аналітичний, дослідно-аналітичний і досвідно-статис­тичний.

Розрахунково-аналітичний метод полягає в тому, що норми і нормативи встановлюються на основі аналізу можливостей най­кращого використання ресурсів з одночасними інженерними об­численнями на підставі технічної документації. Цей метод най­більш обґрунтований, але досить трудомісткий і потребує квалі­фікованих нормувальників, тому не може застосовуватись усіма підприємствами самостійно

Дослідно-аналітичний метод передбачає встановлення норм і нормативів на основі вивчення дослідного виконання нормовано­го процесу у виробничих або лабораторних умовах. Наприклад, визначення норм затрат енергії чи допоміжних матеріалів на одиницю часу роботи машини відповідними замірами їх витра­чання за встановлених режимів навантаження, установлення норм часу шляхом хронометражних спостережень тощо.

Згідно з досвідно-статистичним методом норми і норма­тиви встановлюються на підставі досвіду виконання аналогіч­них робіт у попередніх періодах (статистично опрацьовані дані звітів). Недолік цього методу полягає в тому, що він орієнтує­ться на минулий, іноді застарілий, досвід і не враховує прогре­сивних змін