Парасимпатическая нервная система. Парасимпатическая часть вегетативной нервной системы исторически развивается как надсегментарный отдел

Парасимпатическая часть вегетативной нервной системы исторически развивается как надсегментарный отдел, и поэтому центры ее располагаются не только в спинном мозге, но и в головном.

 

Центры парасимпатической части

 

Центральная часть парасимпатического отдела состоит из головного, или краниального, отдела и спинномозгового, или сакрального, отдела. Некоторые авторы считают, что парасимпатические центры располагаются в спинном мозге не только в области крестцовых сегментов, но и в других отделах его, в частности в пояснично-грудном отделе между передним и задним рогом, в так называемой интермедиарной зоне. Центры дают начало эфферентным волокнам передних корешков, вызывающих расширение сосудов, задержку потоотделения и торможение сокращения непроизвольных мышц волос в области туловища и конечностей.

 

Краниальный отдел в свою очередь состоит из центров, заложенных в среднем мозге (мезэнцефалическая часть), и в ромбовидном мозге - в мосту и продолговатом мозге (бульбарная часть).

Мезэнцефалическая часть представлена nucleus accessorius n. oculomotorii и срединным непарным ядром, за счет которых иннервируется мускулатура глаза - m. sphincter pupillae и m. ciliaris.

Бульварная часть представлена nucleus saliva tonus superior n. facialis (точнее, n. intermedius), nucleus salivatorius inferior n. glossopharyngei и nucleus dorsalis n. vagi.

 

Сакральный отдел. Парасимпатические центры лежат в спинном мозге, в substantia intermedialateralis бокового рога на уровне II-IV крестцовых сегментов.

 

Периферический отдел парасимпатической части

 

Периферическая часть краниального отдела парасимпатической системы представлена:

· преганглионарными волокнами, идущими в составе III, VII, IX и X пар черепных нервов (возможно, и в составе I и XI);

· терминальными узлами, расположенными вблизи органов, а именно: ganglia ciliare, pterygopalatinum, submandibulare, oticum, и

· постганглионарными волокнами; постганглионарные волокна имеют или самостоятельный ход, как, например, nn. ciliares breves, отходящие от ganglion ciliare, или идут в составе каких-либо нервов, как, например, постганглионарные волокна, отходящие от ganglion oticum и идущие в составе n. auriculotemporalis.

Будова органу зору

Око (oculus) знаходиться в очній ямці — поглибленні лицьової частини черепа. Ззаду і з боків очей знаходиться очне яблуко, яке оточено м'язами, що рухають його. Очне яблуко (bulbus oculi) має кулясту форму і утворено трьома оболонками: зовнішньою — білковою, середньою — судинною і внутрішньою — сітчастою (рис. 113). Зовнішня оболонка надає форму очному яблуку. Спереду вона утворює проникну для світла оболонку — рогівку (cornea). Судинна оболонка називається так тому, що вона багата кровоносними судинами. Зсередини вона вистелена темними пігментними клітинами. Передня частина судинної оболонки утворює райдужку (iris), яка містить пігмент, що зумовлює колір ока. При невеликій кількості пігменту очі світло-сірі або блакитні, при великому — карі або чорні. Між рогівкою та райдужкою знаходиться передня камера ока, заповнена рідиною. У райдужці є зіниця (pupilla) (круглий отвір), яка рефлекторно міняє свої розміри залежно від інтенсивності освітлення — від 2 мм. при сильному до 8 мм. при слабому освітленні. Цю функцію виконують два типи м'язових волокон: радіальні, які розширюють зіницю, і кільцеві, які звужують її. Позаду райдужки знаходиться прозорий кришталик (lens), що має форму двоопуклої лінзи. Між райдужкою та кришталиком розташована задня камера ока. Кривизна кришталика змінюється за допомогою війкового м'яза, розташованого в передній частині судинної оболонки. Вся внутрішня по­рожнина ока за кришталиком заповнена драглистою масою, яка утворює склоподібне тіло (corpus vitreum). Кришталик і склоподібне тіло служить для проведення світлового проміння всередину ока і його заломлення. Сітчаста оболонка прилягає до судинної і вистилає дно ока. Вона складається з двох листків: зовнішнього, що містить пігмент, і внутрішнього, що містить світлочутливі рецептори — палички і колби. Палички містять зоровий пігмент — родопсин і сприймають світло при смерковому освітленні.

Колби завдяки наявності пігменту родопсину сприймають кольори при яскравому освітленні. У сітківці знаходиться близько 7 млн. колб і 130 млн. паличок. Напроти зіниці розташована жовта пляма (macula lutea), в якій зосереджені тільки колби — це місце найбільшої гостроти зору. Збоку від жовтої плями розташована ділянка, позбавлена зорових рецепторів, — місце виходу зорового нерва — незряча пляма, або оптичний диск (macula caeca).

 

Око забезпечено допоміжним апаратом. Захисну функцію виконують брови і повіки з віями, а також слізний апарат. Він складається із слізної залози, розташованої в зовнішньому кутку ока, і сльозовивідних протоків. Слізна рідина зволожує поверхню очного яблука, змиває сторонні частинки і вбиває бактерії, що потрапили в око, оскільки містить бактерицидну речовину — лі­зоцим.

 

Функція ока — сприйняття світлового проміння. Це відбувається через оптичний апарат ока: рогівку, вологу передньої камери, зіницю, кришталик, вологу задньої камери, склоподібне тіло. Проміння світла заломлюється таким чином, що на сітківці утворюється зменшене перевернене зображення предметів. Унаслідок переробки інформації в корі головного мозку людина сприймає предмети в їх природному положенні. Властивість оптичної системи ока створювати на сітківці чітке зображення предметів, розташованих як на близькій, так і на дальній відстані від ока, називається акомодацією; вона досягається завдяки тому, що кришталик може змінювати свою кривизну.

 

Коли світлове проміння, пройшовши через оптичну систему ока, фокусується не на сітківці, розвиваються аномалії зору. Якщо проміння фокусується попереду сітківки, тоді людина чітко бачить тільки близькі предмети (аномалія називається короткозорістю). Якщо проміння фокусується позаду сітківки, людина добре бачить далекі предмети (аномалія — далекозорість). Дале­козорість може бути природжена або придбана (стареча). Природжена далекозорість може бути викликана слабкою заломлюючою силою рогівки або кришталика, а також невеликим розміром очного яблука. Стареча далекозорість пов'язана з втратою еластичності кришталика, у зв'язку з чим він значно втрачає здатність змінювати кривизну, і ослабленням функції війкового м'яза. Короткозорість також може бути природженою або придбаною. Природжена короткозорість пов'язана із збільшенням розмірів очного яблука або кривизни кришталика, придбана — з ослабленням війкового м'яза. Для виправлення короткозорості використовують двоввігнуті, а далекозорості — двоопуклі стекла.

 

Механізм сприйняття світла. Коли світло падає на світо-сприймаючі рецептори, у них відбуваються складні фотохімічні процеси. Продукти розпаду родопсину і родопсину викликають збудження у фоторецепторах. Від них збудження по зоровому нерву поступає в підкіркові (четверо-горбочки, зорові горби) центри зору, а потім у кору потиличних часток мозку, де сприймається у вигляді зорового відчуття.